Ухвала суду № 28723670, 14.01.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-1921/12/2770

14.01.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Дудкіної Т.М. ,

Цикуренка А.С.

секретар судового засідання Бондаренко К.С.

за участю сторін:

представник позивача, Приватного підприємства "Тентови технології"- Дзьобко Ілона Миколаївна, довіреність № б/н від 17.08.12

представник відповідача, Державної податкової інспекції в Ленінському районі міста Севастополя Державної податкової служби- ,

представник позивача, Приватного підприємства "Тентови технології"- Шпиталенко Сергій Володимирович,

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства "Тентови технології" на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь (суддя Кириленко О.О.) від 11.10.2012 у справі № 2а-1921/12/2770

за позовом Приватного підприємства "Тентови технології" (вул. Леніна, 44 кв.3, місто Севастополь, 99011)

до Державної податкової інспекції в Ленінському районі міста Севастополя Державної податкової служби (вул. Кулакова 37, місто Севастополь, 99011)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 11.10.2012 у задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства «Тентови технології» до Державної податкової інспекції в Ленінському районі міста Севастополя Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення-відмовлено.

На зазначене судове рішення від Приватного підприємства «Тентови технології» надійшла апеляційна скарга, в якій ставиться питання про скасування рішення суду та прийняття рішення про задоволення позовних вимог у зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши у відкритому судовому засіданні доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом міста Севастополя норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що у серпні 2012 року Приватне підприємство "Тентови технології"(далі-позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя Державної податкової служби (далі-відповідач) про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя Державної податкової служби від 30.07.2012 № 0000460221 на суму 29010,00грн. за основним платежем та штрафним санкціям на суму 7252,50грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя Державної податкової служби від 30.07.2012 № 0000460221 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій, оскільки зазначене податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб визначений чинним законодавством, та відповідає вимогам частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Як свідчать матеріали справи 30.07.2012 було винесено податкове повідомлення-рішення №0000460221 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 36262,50грн., у тому числі зі штрафних санкцій -7252,50грн.

Передумовою прийняття спірного податкового повідомлення-рішення став акт від 10.07.2012 № 55/22-1/31968161 позапланової невиїзної документальної перевірки з податку на додану вартість з питань взаємовідносин з приватним підприємством "Лія-Трейд" за листопад 2009 року, березень, квітень, травень, червень 2010 року.

Перевіркою встановлено порушення платником податків у періодах: листопад 2009 року, березень, травень, червень 2010 року норм частин першої, п'ятої статті 203, статті 215, частини першої статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України та порушення підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" у частині завищення податкового кредиту з податку на додану вартість всього в сумі 29 010,00грн., що призвело до заниження податку на додану вартість до сплати всього у сумі 29010,00грн.

Неспроможними визнаються доводи апеляційної скарги про те, що дії відповідача щодо винесення податкового повідомлення-рішення за результатами перевірки, призначеної відповідно до постанови слідчого є неправомірними, оскільки податкове повідомлення-рішення не повинно було прийнято податковим органом до набрання чинності судовим рішення у відповідній кримінальній справі, через наступне.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що перевірку позивача було проведено на підставі підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, згідно з постановою слідчого, винесеної у межах кримінальної справи про злочин, передбаченого статтями 205, 336 Кримінального кодексу України відносно директора Приватного підприємства "Лія-Трейд" ОСОБА_4 та громадянки ОСОБА_5

Заявником апеляційної скарги не враховано, що оскільки перевірку було призначено не у межах кримінальної справи, порушеної відносно посадових осіб позивача за фактом ухилення від сплати податків, що підлягало б кваліфікації за статтею 212 Кримінального кодексу України, обмежень щодо винесення податкового повідомлення-рішення, за наявності порушень, до набрання законної сили рішенням у кримінальній справі не має.

Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на порушення порядку проведення перевірки його діяльності, оскільки згідно підпункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Згідно з підпунктом 79.3 статті 79 Кодексу присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов'язкова.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що не вбачається обов'язкової наявності такої обставини як отримання платником наказу та повідомлення про проведення перевірки у випадку, якщо зазначені документи надіслані поштою. Положення підпункту 2 статті 79 Податкового кодексу України встановлюють обов'язок для податкового органу або вручити повідомлення та наказ особисто платнику чи уповноваженій особі під розписку, або надіслати поштою.

Як свідчать матеріали справи копія наказу від 04.07.2012 № 649 "Про призначення перевірки" та повідомлення від 04.07.2012 № 5015/10/22-0 надіслані поштою з повідомленням про вручення та отримані уповноваженою особою підприємства 18.07.2012, тобто до винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Спірні правовідносини між позивачем та відповідачем, що виникли у зв'язку з формуванням платником податків податкового кредиту, регулюються статтею 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (закон втратив чинність з 01.01.2011 згідно з Податковим кодексом України від 02.12.2010).

Пунктами 7.4, 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" врегульовано питання права платника податку на податковий кредит.

Даті виникнення податкового обов'язку у продавця відповідає дата виникнення права на податковий кредит в податковому обліку покупця.

З норм підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" вбачається, що підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що наслідки тільки реально здійсненої господарської операції з поставки, що мають документальне підтвердження, є підставою для відображення відповідних даних у податковому обліку платників податків.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що у листопаді 2009 року та березні, травні, червні 2010 року позивачем у деклараціях з податку на додану вартість було відображено суми податкового кредиту у розмірах 14140,00грн., 2590,00грн., 9170,00грн. та 3110,00грн. відповідно за проведеними господарськими операціями з контрагентом -приватним підприємством "Лія-Трейд".

Як свідчать матеріали справи, на адресу Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя Державної податкової служби від Державної податкової інспекції у Балаклавському районі міста Севастополя Державної податкової служби надійшов акт перевірки приватного підприємства "Лія-Трейд" від 29.05.2012 № 53/22-030/3652223221, з якого вбачається, що Державною податковою інспекцією у Балаклавському районі міста Севастополя Державної податкової служби за юридичною адресою підприємства неодноразово направлялися запити про надання документів для проведення перевірки, проте листи було повернуто з відміткою поштового відділення -"за закінченням терміну зберігання". Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців на дату складання акту відносно приватного підприємства "Лія-Трейд" було внесено запис про відсутність за місцезнаходженням.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що внаслідок повернення до Державної податкової інспекції у Балаклавському районі міста Севастополя Державної податкової служби запитів про надання документів для проведення перевірки управлінням податкової міліції Державної податкової адміністрації у місті Севастополі було проведено комплекс оперативно-розшукових заходів щодо встановлення фактичного місцезнаходження підприємства та його посадових осіб. Відповідно до протоколу допиту свідка від 25.02.2011 директор приватного підприємства "Лія-Трейд" ОСОБА_4 надав пояснення щодо нездійснення ним будь-яких фінансово-господарських операцій з контрагентами.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що з аналізу договорів, укладених з товариством з обмеженою відповідальністю "Вікінг Україна" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Максимус Трейд", не вбачається можливості залучення виконавцем робіт за цими договорами -приватним підприємством "Тентови технології" -сторонніх осіб та/або підприємств до виконання повністю або частково комплексу робіт, зазначених як предмет договорів.

Слід зазначити, що зміст договорів від 10.11.2009 № 10/11, від 10.03.2010 № 10/03, від 28.04.2010 № 28/04, укладених між приватним підприємством "Тентови технології" та приватним підприємством "Лія-Трейд", також не містить посилань на виконання комплексу робіт за цими договорами на підставі замовлення цих робіт від товариства з обмеженою відповідальністю "Вікінг Україна" та товариства з обмеженою відповідальністю "Максимус Трейд".

Згідно з підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 та підпункту 7.3.1. пункту 7.3 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" дата складання податкової накладної повинна співпадати або з датою зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або з датою відвантаження товарів (надання послуг, виконання робіт).

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що аналіз договорів та накладних, складених сторонами господарських операцій приватним підприємством "Тентови технології" та приватним підприємством "Лія-Трейд", дає підстави для висновку про відображення наслідків не лише виконання монтажних робіт, а й поставки товару від імені приватного підприємства "Лія-Трейд" в адресу приватного підприємства "Тентови технології", зокрема, оскільки у номенклатурі у видаткових накладних від 17.03.2010 № РН-7, від 28.04.2010 № РН-11, від 11.05.2010 № РН-16, від 17.05.2010 № РН-18 зазначено "каркас металевий" та "каркас металевий намету". Вказане спричиняє необхідність для виконання сторонами договорів залучення до транспортування товару власних чи орендованих транспортних засобів, людських ресурсів.

Проте, Приватним підприємством "Тентови технології" ані до перевірки, ані у судовому засіданні не було надано належних доказів: товарно-транспортних накладних, доручень на отримання товару - на підтвердження руху активів при здійсненні господарських зобов'язань за допомогою сил та транспортних засобів та сил працівників приватного підприємства "Лія-Трейд".

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що визначальною ознакою господарською операції є те, що вона повинна спричиняти реальні наслідки для майнового стану платника податків. При цьому, будь-які первинні документи мають силу первинних лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності усіх формальних реквізитів, передбачених законодавством.

Для підтвердження даних податкового обліку до уваги можуть братися лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції з певним контрагентом, яким видані або якому видані податкові накладні.

Колегія суддів зазначає, що якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим змістом, який відображений у первинних документах платника, це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів.

При цьому, наслідки порушення податкового законодавства повинні застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні або господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Встановлення факту недійсності або нікчемності цивільно-правового договору не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення господарською операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів.

Аналогічна позиція викладена у довідці Вищого адміністративного суду України про результати та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону України "Про податок на додану вартість" та у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11 щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що у судовому засіданні директор приватного підприємства "Тентови технології" зазначив, що він не може однозначно стверджувати про підписання договорів від 10.11.2009 № 10/11, від 10.03.2010 № 10/03, від 28.04.2010 № 28/04 особисто керівником приватного підприємства "Лія-Трейд", оскільки взагалі не бачив особу, від імені якої виконано підписи на зазначених договорах, а також на інших первинних документах. Згідно з поясненнями директора приватного підприємства "Тентови технології", усі первинні документи від імені приватного підприємства "Лія-Трейд", на підставі яких позивачем сформовано дані податкового обліку, було отримано ним із вже готовими підписами та печаткою приватного підприємства "Лія-Трейд" від особи, посада якої у приватному підприємстві "Лія-Трейд" йому не відомі.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо суперечливості відомостей первинних документів приватного підприємства "Тентови технології", а також недостатності доказів реального вчинення господарських операцій з контрагентом, тому правомірним вважається зменшення податковим органом податкового кредиту, відображеного за наслідками операцій з приватним підприємством "Лія-Трейд".

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні позивачем наведених правових норм.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі, а тому постанова Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 11.10.2012 підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга Приватного підприємства «Тентові технології» задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Тентови технології" залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 11.10.2012 у справі № 2а-1921/12/2770 залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 21 січня 2013 р.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис Т.М. Дудкіна

підпис А.С. Цикуренко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко