Рішення № 28722243, 21.01.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-34/10316-2012 21.01.13

За позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Глобус»третя особа - Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»простягнення 40 184,24 грн. заборгованості за договором оренди,та за зустрічним позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Глобус»до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1третя особа - Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину: а саме зобов'язання повернути 4000 грн. сплачені за цим правочином

СуддяСташків Р.Б.

Представники: від позивача за первісним позовом - не з'явився;від відповідача за первісним позовом - Шаркада І.І. (представник за довіреністю № 0001-ЮРС від 02.01.2013).

СУТЬ СПОРУ:

У липні 2012 року фізична особа-підприємць ОСОБА_1 (далі - позивач за первісним позовом або Підприємець) звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Глобус» (далі - відповідач за первісним позовом або Товариство) заборгованості за договором оренди приміщення від 01.03.2008, укладеним між Підприємцем та Товариством (далі - Договір оренди), у загальній сумі 36 173,2 грн. (з урахуванням встановленого індексу інфляції), 3% річних у сумі 1011,04 грн., а також 3000 грн. матеріальної компенсації моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням Товариством Договору оренди. Підприємець зазначає, що Товариство не сплатило орендну плату за період з серпня 2010 року до травня 2012 року (22 місяці) у загальній сумі 35 200 грн. У зв'язку із простроченням сплати вказаної суми заборгованості, позивачем за первісним позовом на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за період прострочення нараховані інфляційні втрати, внаслідок чого сума боргу з урахуванням індексу інфляції склала 36 173,2 грн., а також 3% річних у загальній сумі 1011,04 грн.

Крім того, Підприємець, посилаючись на положення статті 23 ЦК України та статті 225 Господарського кодексу України, просить стягнути з відповідача за первісним позовом 3000 грн. моральної шкоди. На обґрунтування вказаної вимоги Підприємець послався на те, що Товариство систематично злісно не виконує умови Договору оренди протягом більше чотирьох років, чим завдає йому душевні страждання.

Товариство первісний позов не визнало. Свої заперечення мотивувало тим, що згідно з пунктом 1.4 Договору оренди, приміщення передається в оренду з метою використання його орендарем під офіс. Витягом з державного реєстру іпотек № 28796552 від 11.10.2010 та актом обстеження приміщення від 19.10.2010 підтверджується факт перебування орендованого приміщення у житловому фонді та його невикористання станом на 19.10.2010 відповідачем за первісним позовом. Отже, відповідно до частини 6 статті 762 ЦК України Товариство, як орендар, звільняється від внесення орендної плати, оскільки об'єкт оренди не може використовуватися ним як офіс через перебування його у житловому фонді, за що орендар не відповідає.

Крім того, відповідач за первісним позовом вказав, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 24.11.2011 у справі № 32/5005/13959/2011, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.04.2012, розірвано Договір оренди та зобов'язано Підприємця протягом 7 днів з часу набрання цим рішенням законної сили прийняти від Товариства по акту приймання-передачі орендоване приміщення площею 20 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1. Таким чином, відповідач за первісним позовом, посилаючись на положення частин 2, 3 статті 653 ЦК України, стверджує, що з моменту вступу вищевказаного рішення суду у законну силу припиненим є право орендодавця (позивача за первісним позовом) нараховувати орендну плату за Договором оренди, та відповідний обов'язок товариства сплачувати її.

Посилаючись на вищевказані обставини Товариство також заперечило щодо стягнення з нього інфляційних втрат, 3% річних та моральної шкоди, оскільки ці вимоги є безпідставними.

Ухвалою суду від 02.08.2012 порушено провадження у даній справі та призначено її розгляд на 22.08.2012.

22.08.2012 до початку судового засідання через канцелярію суду Товариством було подано зустрічну позовну заяву про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, відповідно до якої Товариство просило суд застосувати наслідки недійсності нікчемного договору оренди, а саме: зобов'язати Підприємця повернути Товариству 4000 грн. сплаченої орендної плати.

На обґрунтування зустрічного позову, відповідач за первісним позовом зазначив, що Договір оренди є нікчемним у силу Закону. Так, об'єкт оренди, який є предметом Договору оренди, перебуває в іпотеці у Центральному Нікопольському відділенні ДОД «Райффайзен Банк Аваль». Згідно із частиною 3 статті 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя передавати предмет іпотеки в оренду. Відповідно до листа Центрального Нікопольського відділення ДОД «Райффайзен Банк Аваль» № 4442 від 21.10.2010 ОСОБА_1 ніколи не звертався до банку з проханням передати предмет іпотеки в оренду (житлову квартиру за адресою: АДРЕСА_1) та відповідно Банк такої згоди йому не надавав. За змістом частини 3 статті 12 Закону України «Про іпотеку» правочин щодо передачі іпотекодавцем переданого в іпотеку майна в оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним. У силу положень частини 2 статті 215 ЦК України визнання нікчемного правочину недійсним судом не вимагається.

Враховуючи факт нікчемності Договору оренди, Товариство посилаючись на положення частин 1, 6 статті 216 ЦК України, просить повернути йому сплачені на підставі Договору оренди кошти.

Ухвалою суду від 27.08.2012 прийнято для спільного розгляду з первісним позовом вказаний зустрічний позов Товариства.

Підприємець проти зустрічного позову заперечив у повному обсязі. Так, 12.09.2012 через канцелярію суду ним подано заяву про застосування строків позовної давності за зустрічним позовом. У вказаній заяві позивач за первісним позовом зазначив, що виконання Договору оренди почалося з дати передання приміщення в оренду, тобто з 01.03.2008. Тому, враховуючи вимоги статті 257, частини 3 статті 261 ЦК України, строк позовної давності за вимогою про застосування наслідків нікчемного правочину - Договору оренди, сплив 01.03.2011. Отже, на підставі статті 267 ЦК України в зустрічному позові слід відмовити.

Крім того, позивач за первісним позовом зазначив, що Товариством не доведено яким чином перебування орендованого майна в іпотеці у банку порушує його права та інтереси. Він також зазначив, що іпотекодержатель був обізнаний про наявність Договору оренди, а також не заперечував проти передання ним предмета іпотеки в оренду Товариству, що спростовує твердження останнього про зворотнє. Іпотекодержатель не вважає, що спірним Договором оренди порушуються його права, адже жодних позовів з цього приводу ним на теперішній час подано не було.

Ухвалою суду від 07.11.2012 залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача за первісним позовом - Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - Банк).

У наданих до суду 30.11.2012 письмових поясненнях по зустрічному позову Банк підтримав зустрічний позов Товариства та просив його задовольнити. При цьому Банк заперечив проти первісного позову, як такого, що не базується на нормах чинного законодавства України. Просив розглянути справу без участі його представника.

На обґрунтування вказаного Банк у своїх поясненнях вказав, що 29.08.2006 у забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між Банком в особі Центрального Нікопольського відділення Дніпропе тровської обласної дирекції та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки б/н, предметом іпотеки по якому виступає 4-кімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

За зазначеним договором іпотеки ОСОБА_1 зобов'язався, зокрема, не передавати предмет іпотеки в оренду без отримання попередньої письмової згоди на це від Банку (пункт 4.14 цього договору іпотеки).

У даному випадку, Банк як іпотекодержатель не отримував від ОСОБА_1 ніяких листів щодо передачі об'єкту іпотеки в оренду третім особам, та відповідно жодної згоди йому Банк ніколи не надавав. Більше того, про укладення відповідного Договору оренди Банку стало відомо лише з судових засідань.

Виходячи із зазначеного, Банк вважає, що Договір оренди оформлений з грубим порушенням чинного законодавства України, а саме ЦК України (статті 769, 793, 794), Закону України «Про іпотеку» та є по своїй при роді нікчемним.

У наданих до суду 14.12.2012 письмових поясненнях Товариство зазначило, що ним не пропущено строк позовної давності за зустрічним позовом, оскільки пунктом 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 4176-VІ від 20.12.2011 передбачено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про застосування наслідків нікчемного правочину. Тобто строк позовної давності за вимогами викладеними у зустрічному позові сплине лише 14.01.2015.

Розгляд справи неодноразово відкладався.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01 березня 2008 року між Підприємцем (орендодавець за договором) та Товариством (орендар за договором) було укладено Договір оренди, за яким Підприємець надає, а Товариство приймає в строкове платне володіння та користування приміщення площею 20 кв. м. за адресою: АДРЕСА_3 (далі - Орендоване приміщення).

Відповідно до пункту 2.1 Договору оренди сторони склали акт прийому-передачі приміщення від 01 березня 2008 року.

Строк орендного користування приміщенням складає 10 (десять) календарних місяців, тобто з 01.03.2008 до 31.12.2008 (пункт 3.1 Договору оренди).

Дія даного договору припиняється у разі закінчення строку орендного користування, ліквідації (смерті) позивача або ліквідації відповідача, загибелі (знищення) чи продажу об'єкта оренди, банкрутства будь-якої із сторін, дострокового розірвання договору за згодою обох сторін або на вимогу однієї з сторін у порядку, передбаченому даним договором (пункт 11.2 Договору оренди).

Згідно з пунктом 11.4 Договору оренди, у випадку відсутності письмової заяви однієї із сторін про припинення договору протягом одного місяця після закінчення строку орендного користування, договір вважається поновленим на той самий строк та на тих самих умовах.

Відповідно до пунктів 4.1, 4.3 Договору оренди розмір орендної плати складає 1600 грн. та вноситься в безготівковому порядку на поточний рахунок орендодавця не пізніше 5 числа місяця що йде наступним за місяцем, за який проводиться оплата.

Разом з тим, з матеріалів справи також вбачається, що 29 серпня 2006 року в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між Акціо нерним поштово-пенсійним банком «Аваль» (правонаступником за всіма правами та обов'язками якого є ПAT «Райффайзен Банк Аваль») в особі Центрального Нікопольського відділення Дніпропе тровської обласної дирекції та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки б/н (далі - Договір іпотеки), предметом іпотеки по якому виступає 4-кімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Договір іпотеки нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріа льного округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за № 2830, заборона відчуження на який накладено нотаріусом, про що зареєстровано в реєстрі заборон за № 2831 29 серпня 2006 року.

Вказана квартира належить ОСОБА_1, як іпотекодавцю, на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу ОСОБА_5 29 серпня 2006 року за реєстровим № 2828.

Зі змісту Договору іпотеки вбачається, що спірна квартира передавалась у іпотеку саме як житлове приміщення. З Договору іпотеки та вищезазначеного договору купівлі-продажу від 29 серпня 2006 року слідує, що власником цієї квартири є ОСОБА_1 саме, як фізична особа.

З витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №28796609 від 11.10.2010 убачається, що заборона на спірне нерухоме майно була зареєстрована в цьому реєстрі 29.08.2006 за № 3657534.

Договір іпотеки було укладено у 2006 році, тобто до укладення Договору оренди.

Матеріали справи не містять доказів того, що іпотека за Договором іпотеки станом на момент укладання Договору оренди припинилась, що Договір іпотеки було визнано недійсним у судовому порядку або розірвано. Зворотного Підприємцем не доведено. Факт укладання Договору іпотеки Підприємцем не оспорюється.

Відповідно до пункту 4.1.4 Договору іпотеки, ОСОБА_1, як іпотекодавець за цим Договором, зобов'язався не відчужувати предмет іпотеки у будь-який спосіб та не обтяжува ти його зобов'язанням з боку третіх осіб (зокрема не передавати його в оренду, найом не переда вати в наступну заставу тощо) не видавати довіреності на користування та розпорядження предме том іпотеки, а також не виступати поручителем за третіх осіб без отримання попередньої письмо вої згоди на це від Банку.

Суд зауважує, що ОСОБА_1, як іпотекодавець за Договором іпотеки, не мав права, зокрема, передавати предмет іпотеки в оренду ні як фізична особа, ні як фізична особа-підприємець.

Судом враховано, що за змістом частини 2 статті 319, частини 1 статті 320, частини 2 статті 321 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частиною 3 статті 9 Закону України «Про іпотеку», зокрема, передбачено, що іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотеко держателя відчужувати предмет іпотеки, передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.

Отже, враховуючи положення частини 3 статті 9 Закону України «Про іпотеку» та пункту 4.1.4 Договору іпотеки, ОСОБА_1 мав право передати спірну квартиру (Орендоване приміщення) в оренду лише після попередньої письмової згоди на це Банку, як іпотекдержателя цієї квартири.

Посилання позивача за первісним позовом на те, що Банк не заперечував проти передачі Орендованого приміщення в оренду спростовується матеріалами справи.

Так, доказів попередньої письмової згоди Банку на передачу в оренду спірної квартири матеріали справи не містять.

Відповідно до листа Центрального Нікопольського відділення ДОД АТ «Райффайзен Банк Аваль» № 4442 від 21.10.2010, ОСОБА_1 ніколи не звертався до банку з проханням передати предмет іпотеки в оренду (житлову квартиру за адресою: АДРЕСА_1) та відповідно Банк такої згоди йому не надавав.

У наданих 30.11.2012 на вимогу суду письмових поясненнях по зустрічному позову Банк також підтвердив даний факт, та зазначив, що Банк як іпотекодержатель не отримував від ОСОБА_1 ніяких листів щодо передачі об'єкту іпотеки в оренду третім особам, та відповідно жодної згоди йому Банк ніколи не надавав. А тому, на підставі Закону України «Про іпотеку» вважає, що Договір оренди є нікчемним.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 3 статті 12 Закону України «Про іпотеку» правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Частиною 2 статті 215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Матеріали справи також не містять доказів того, що Договір оренди, як нікчемний правочин, було визнано судом дійсним. (Можливість визнання нікчемного договору дійсним передбачена статтею 220 ЦК України, але до даного випадку спірний Договір оренди не відноситься).

З огляду на викладене, Договір оренди є нікчемним в силу приписів частини 3 статті 12 Закону України «Про іпотеку» та частини 2 статті 215 ЦК України, а відтак визнання його недійсним судом не вимагається.

Згідно з частиною 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення (частина 1 статті 236 ЦК України).

Відповідно до статті 33 ГПК України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.

Позивачем за первісним позовом не доведено свої позовні вимоги та не спростовані вищевказані обставини, на які посилається Товариство.

Посилання Підприємця на те, що Банк не звертався до суду із вимогами про визнання недійсним Договору оренди суд не бере до уваги, зважаючи на те, що оспорюваний Договір оренди є недійсним за законом (нікчемним правочином), і його визнання недійсним судом не вимагається (частина 3 статті 215 ЦК України).

Враховуючи вищевикладене, те, що Договір оренди є нікчемним, відсутні підстави для стягнення заборгованості за даним нікчемним Договором, в тому числі й інфляційні втрати, 3% річних і матеріальну шкоду завдану невиконанням цим Договором. А відтак, у первісному позові слід відмовити.

Абзацом другим частини 1 статті 216 ЦК України передбачено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою (частина 5 статті 216 ЦК України).

Як убачається з матеріалів справи Товариством за Договором оренди було сплачено Підприємцю 4000 грн., про що свідчать наявні у матеріалах справи копії платіжних доручень № 1577 від 21.03.2008 на суму 1600 грн., № 2014 від 11.04.2008 на суму 1600 грн., № 3175 від 26.06.2008 на суму 800 грн., а також банківська виписка з рахунку Підприємця. Дана обставина не заперечується сторонами.

Щодо клопотання Підприємця про застосування строків позовної давності, то суд дійшов висновку, що Товариством не пропущено строк позовної давності за зустрічним позовом виходячи з наступного.

Відповідно до частини 3 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання. У даному разі з 01.03.2008.

На момент укладання Договору оренди та передачі в оренду Орендованого приміщення (тобто виконання цього Договору), а також станом до 15.01.2012 діяла редакція частини 4 статті 258 ЦК України, згідно з якою позовна давність у десять років застосовувалась до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.

Законом України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства», який набув чинності з 15.01.2012, зокрема частину 4 статті 258 ЦК України було виключено.

Однак, підпунктом 2 пункту 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону було передбачено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про застосування наслідків нікчемного правочину.

Судом враховано, що у вказаному пункті даного Закону встановлено, що при цьому стосовно вимог, передбачених підпунктами 1 та 2 цього пункту, особа може звернутися до суду лише за умови, якщо строк їх пред'явлення, встановлений положеннями ЦК України, що діяли до набрання чинності цим Законом, не сплив на момент набрання чинності цим Законом.

Таким чином, оскільки на момент набрання законної сили цим Законом строк позовної давності за вимогою зустрічного позову ще не сплив, то виходячи з вищевикладеного строк позовної давності Товариством пропущено не було (сплине лише 14.01.2015).

Отже, зустрічний позов є законним та обґрунтованим, а тому підлягає задоволенню у повному обсязі.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У первісному позові відмовити повністю.

Зустрічний позов задовольнити.

Застосувати наслідки недійсності нікчемного договору оренди приміщення від 01.03.2008, а саме: зобов'язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (53200, АДРЕСА_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) повернути Товариству з додатковою відповідальністю «Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Глобус» (01010, м. Київ, вул. Андрія Іванова, 6уд. 21/17, оф. 1, ідентифікаційний код 20448234) 4000 (чотири тисячі) грн. 00 коп.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (53200, АДРЕСА_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове Товариство з додатковою відповідальністю «Глобус» (01010, м. Київ, вул. Андрія Іванова, 6уд. 21/17, оф. 1, ідентифікаційний код 20448234) судовий збір у сумі 1609,50 гривень (одна тисяча шістсот дев'ять гривень 50 копійок).

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 22.01.2013

СуддяСташків Р.Б.