Ухвала суду № 28692750, 16.01.2013, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Христофоров А.Б.

Суддя-доповідач - Арабей Т. Г.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2013 року справа №2а/0570/14332/2012 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючої Арабей Т.Г.

суддів Геращенка І.В., Губської Л.В.,

при секретарі: Іллінові О.Є.

за участю:

представника позивача Ковальова С.В.,

представника відповідача Братченко Т.А., діючих за довіреностями,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2012 р. у справі № 2а/0570/14332/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Артіфакт" до Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень за формою "Р" від 16.10.2012 р. № 0000152304 та від 16.10.2012 р. № 0000142304,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Артіфакт" звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень за формою "Р" від 16.10.2012 р. № 0000152304 та від 16.10.2012 р. № 0000142304.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2012 р. у справі № 2а/0570/14332/2012 позовні вимоги задоволено, внаслідок чого, скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби за формою «Р» від 16.10.2012 р. № 0000152304 в повному обсязі та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби за формою «Р» від 16.10.2012 р. № 0000142304 в повному обсязі.

Не погодившись з судовим рішенням Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька Донецької області Державна податкова служба подала апеляційну скаргу, в якій просить постанову Донецького окружного адміністративного суду по справі скасувати, прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та просив скасувати рішення суду першої інстанції.

Представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін,перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишити без змін, з наступних підстав.

В суді першої та апеляційної інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Артіфакт» є юридичною особою та платником податку на додану вартість (т.1 а.с. 18).

В період з 10.09.2012 року по 18.09.2012 року Державною податковою інспекцією у Будьонівському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009 р. по 30.06.2012 p., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 р. по 30.06.2012 р., за результатами якої складений акт від 25.09.2012 р. № 2097/22-411/35832376 (т.1 а.с. 19-49) За наслідками проведення перевірки встановлені порушення пп. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14, пп. 44.1 ст. 44, п. 138.2 ст. 138 , п. 198.1 ст. 198, п. 198.3 ст. 198, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 1.7 ст. 1, пп. 7.4.5 п.7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 1263864 грн. за період 3 квартал 2009 року - 2 квартал 2012 року та заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню в бюджет на загальну суму 1140156 грн. за період липень 2009 року - червень 2012 року.

За наслідками розгляду заперечень позивача ,відповідач своїм листом від 16.10.2012 р. № 6585/10/22-413 взяв до уваги лише доводи позивача стосовно арифметичної складової донарахованих позивачем сум податку на прибуток на ПДВ, які відповідачем були змінені та прийняті податкові повідомлення-рішення за формою «Р» від 16.10.2012 р. № 0000152304 про збільшення податку на прибуток разом зі штрафною санкцією на суму 1624320 .00грн та від 16.10.2012 р. № 0000142304 податку на додану вартість разом зі штрафною санкцією на суму 1295 893.00 грн., які є предметом судового оскарження, (т.1 а.с. 50-60).

Як зазначено в акті перевірки та в апеляційній скарзі апелянт зазначає, що в ході проведення перевірки з'ясовано що операції із придбання мали не реальний товарний характер, товар не перевозився, послуги не надавались.

Надані ТОВ «Артіфакт» товарно-транспортні накладні не є документом, що підтверджують факт транспортування товару, у зв'язку з тим, що надані не в повному обсязі, а відповідно наданих до перевірки товарно-транспортних документів немає можливості встановити вид транспорту, розмір витрат, особу, яка понесла дані витрати, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного .

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції посилається на документальне підтвердження господарських операцій позивача з контрагентами-постачальниками ,що підтверджують факт здійснення господарських операцій та дають право платнику податків на їх відображення в бухгалтерському та податковому обліку, а саме: на договори із постачальниками товарів для позивача та перевізником, на заявки до договорів із перевізником, видаткові накладні із постачальниками на придбаний від них товар, акти здачі-прийняття наданих послуг із перевізником, рахунки, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей (т 2-т. 17).

Згідно з наданими до матеріалів справи аналітичних даних до рахунку 281 «Товари на складі» за весь період, що перевірявся, вбачається відображення руху товарів на склад та зі складу позивача.

В процесі здійснення господарської діяльності позивачем здійснювався облік виданих довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, що підтверджено книгою обліку довіреностей ТОВ «Артіфакт», яка ведеться з 01.07.2008 р. по весь період, що перевірявся (т. 2 а.с. 39-44).

Фактична сплата позивачем придбаного товар та оплати на його користь за реалізований товар підтверджуються випискою по поточному рахунку позивача № 26004118242 за весь період, що перевірявся, наданою AT «Райффайзен Банк Аваль» та податковим органом не оспорюється. (т.1 а.с. 82-254).

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Колегія суддів вважає, що позивачем угоди постачання товару укладались з метою отримання доходу (прибутку), які на момент розгляду справи є чинними та недійсними не визнавались.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (п.п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону).

Частиною 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» встановлено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»).

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону №168, податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна є документом, де розраховується податок на додану вартість, який справляється із зазначеної операції за встановленою ставкою. Тому саме із цим документом Закон №168 пов'язує право платника податку на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку. Підставою для такого розрахунку є реквізити (зокрема, одиниця виміру товару, його кількість, ціна продажу одиниці продукції, обсяг продажу за відповідними ставками), які мають зазначатися у податковій накладній відповідно до п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168.

Слід зауважити, що видані підприємствами - контрагентом на адресу позивача податкові накладні повністю відповідають вимогам пп. 7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідачем також не спростовується факт відповідності інших первинних документів нормам закону.

Всі вищезазначені документи суд приймає у якості належних та допустимих доказів, оскільки вони відповідають вимогам законодавчого визначення поняття «первинний документ» згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відповідно до якого первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Всі ці вимоги позивачем дотримані.

Згідно з п.п.7.2.4 Закону №168 право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п.2 Порядку №165, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника ПДВ.

Згідно п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів.

Таким чином, позивач мав право відносити до складу витрат та податкового кредиту вартість придбаних товарів та послуг з їх перевезення і суми ПДВ у складі таких товарів та послуг за умови фактичного здійснення таких господарських операцій, їх документального підтвердження та зв'язку з господарською діяльністю. При цьому в частині оподаткування податком на додану вартість придбані товари мають використовуватися в оподатковуваних ПДВ операціях.

Апелянтом не спростовується факт, що усі контрагенти позивача, перелічені в акті перевірки, під час взаємовідносин із позивачем були у встановленому законом порядку зареєстрованими суб'єктами господарювання, перебували на обліку в органах державної податкової служби та були платниками ПДВ.

Податковим органом не проводилися перевірки контрагентів позивача, перелік яких наведено в акті перевірки. Суд критично ставиться до посилань відповідача про неможливість здійснення перевірок (зустрічних звірок) контрагентів позивача.

Відповідач в акті перевірки не бере до уваги, як первинні документи, товарно-транспортні накладні, надані позивачем під час перевірки,- з підстав відсутності в них таких реквізитів, як вид пакування, кількість місць, спосіб визначення маси, вид навантаження, спосіб навантаження, час вибуття та прибуття, що не свідчать про реальний характер здійснених господарських операцій з перевезень товару із залученням контрагента-перевізника ТОВ «Тілігул».

Однак, суд правильно визначився, що наявність у вказаних товарно-транспортних накладних даних вантажовідправника (постачальника позивача), вантажоодержувача (позивача) та перевізника (ТОВ «Тілігул»), перелік товарів, що перевозяться, місця відправлення та призначення вантажу, особистих підписів посадових осіб та водія і печаток вищезазначених учасників перевезення вантажу надає змогу ідентифікувати господарські операції та встановити реальність їх вчинення. При цьому суд зазначає, що підставою для відображення в податковому та бухгалтерському обліку позивача операцій з перевезення товару були акти здачі-приймання наданих послуг між позивачем та ТОВ «Тілігул», які також відповідають вимогам первинного документу, що встановлені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Особливості правового регулювання договірних відносин поставки у сфері господарювання визначені в Господарському кодексі України. Так, Господарський кодекс України регламентує питання щодо предмету, кількості, асортименту, строків і порядку поставки, комплектності, якості товарів, що поставляються, претензій у зв'язку з недоліками поставлених товарів, а також встановлює вимогу викладати умови господарських договорів поставки відповідно до Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс».

Частинами п'ятою та шостою статті 267 Господарського кодексу України встановлено, що у договорі поставки за згодою сторін може бути передбачений порядок відвантаження товарів будь-яким видом транспорту, а також вибірка товарів покупцем. Договором може бути передбачено відвантаження товарів вантажовідправником (виготовлювачем), що не є постачальником, та одержання товарів вантажоодержувачем, що не є покупцем, а також оплата товарів платником, що не є покупцем.

Таким чином, ні законодавство, ні договір поставки не зобов'язують підприємство-постачальника мати власні потужності для виробництва товару, його зберігання або самостійно здійснювати його перевезення. Такими виробничими потужностями, транспортною інфраструктурою можуть володіти інші учасники товарообороту: відповідні дилери, субдилери, посередники у торгівлі товарами.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Чинним законодавством України не встановлено обов'язку суб'єкта господарювання при укладенні договорів здійснювати перевірку справжності наданих контрагентами документів шляхом направлення запитів до державних органів, а також: не передбачений обов'язок здійснювати перевірку документів щодо всіх контрагентів по ланцюгу здійснення операції стосовно державної реєстрації платника податків, здійснення господарської діяльності, сплати ним податків тощо.

Відповідачем не оспорюється факт наявності податкових накладних та не надано доказів того, що товар, який був замовлений позивачем не використовується в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Таким чином, відсутність реквізитів або відповідних товаро-транспортних накладних у позивача як покупця не є підставою для висновку про неналежність відповідної накладної і безтоварність операції постачання за договором, оскільки постачання товару може бути здійснено іншими вантажовідправниками, що не забороняється чинним законодавством та на що вказує ч. 6 ст. 267 ГК України. Товаро-транспортні накладні підтверджують факт перевезення товару, а не його поставку.

Податковим органом не встановлено жодних розбіжностей між даними податкового обліку позивача та даними задекларованих податкових зобов'язань його контрагентів. Не надано суду відомостей про порушення контрагентами позивача податкового законодавства по взаємовідносинам із позивачем.

Судом першої інстанції при аналізі реальності господарських операцій позивача з придбання товарів, правильно враховано, що в подальшому придбаний позивачем товар реалізовувався на користь низки суб'єктів господарювання. Продаж ТОВ «Артіфакт» на користь третіх осіб та оплата з їх боку товару підтверджується наданими до матеріалів справи договорами, специфікаціями, видатковими накладними, податковими накладними, рахунками, оплатами на поточний рахунок позивача. За результатами постачання позивачем формувалися податкові зобов'язання та сплачувалися податки до бюджету, що підтверджено актом перевірки. При цьому в акті перевірки не встановлено жодних порушень при формуванні позивачем податкових зобов'язань з ПДВ та податку на прибуток.

Окрім того, зберігання товарів позивачем, підтверджується наданими договорами оренди та актами приймання-передачі офісних та складських приміщень за період, що перевірявся.

Апелянтом не спростована реальна можливість здійснення позивачем перевезень невеликих партій товару безпосередньо директором товариства за допомогою мікроавтобусу Mersedes-benz ПО, реєстраційний номер НОМЕР_3, повною масою 2600 кг, який належить директору та єдиному засновнику позивача ОСОБА_5.

Видані позивачу належно оформлені податкові накладні ,зареєстрованими платниками податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій, факт здійснення яких ніхто не спростував, не давали відповідачу підстав для висновку про неправомірність формування позивачем сум податкового кредиту. Таким чином, з урахуванням наданих позивачем доказів колегія суддів вважає, що обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій у судовому засіданні доведені повністю, у зв'язку з чим колегія не приймає до уваги доводи відповідача про безтоварність правочинів.

Аналогічної позиції дотримується Вищий адміністративний суд України в своїх ухвалах від 02.03.2009 року по справі № К-21781/07 та від 06.11.2007 року. В останній, зокрема, зазначено, що в разі невиконання контрагентами покупця своїх обов'язків по сплаті податку на додану вартість до бюджету, такі дії тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку, в даному випадку позивача, права формування податкового кредиту у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналогічної позиції дотримується Верховний суд України в своїй постанові від 31 січня 2011 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "ВІК" до Державної податкової інспекції у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, рішення касаційного суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії"" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідачем не було доведено факту безтоварності господарських операцій.

Таким чином, суд вважає, що висновки відповідача повністю ґрунтуються на сумнівах та припущеннях, що є недопустимим у податкових правовідносинах, які не доведені у встановленому порядку і які суд не приймає з огляду на положення частини другої статті 71 КАС України. Відповідно до цієї норми в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом першої інстанції також правомірно звернуто увагу на порушення в спірних повідомленнях-рішеннях, що свідчать про невідповідність оскаржених податкових повідомлень-рішень вимогам Податкового кодексу України.

Як встановлено актом перевірки, податковим органом визначені порушення, які мали місце в період до 31.12.2010 року , які регулювалися Законом України «Про податок на додану вартість» та Законом України «Про податок на прибуток підприємств», однак в повідомленнях-рішеннях, зазначені порушення не вказані, лише містяться порушення положень Податкового кодексу України, що регулюють питання оподаткування податками на прибуток та додану вартість тільки з 01.01.2011 року.

Приймаючи викладене до уваги суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та ухвалено постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, керуючись статтями 184, 195, 196, п.1 ч. 1ст. 198, 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2012 р. у справі № 2а/0570/14332/2012 - залишити без змін.

Вступна та резолютивна частини ухвали постановлені у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 16 січня 2013 р. Ухвала у повному обсязі складена 21 січня 2013 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Колегія суддів Т.Г.Арабей

І.В.Геращенко

Л.В.Губська