Постанова № 28674357, 11.01.2013, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 січня 2013 р. Справа №2а-13776/12/0170/25

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кононової Ю.С., за участю секретаря судового засідання - Зайцевої М.О., представника позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В:

ФОП ОСОБА_2 звернулась до Окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0018731703 від 04.12.2012 року, винесене Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі АР Крим ДПС про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 7785,69 гривень.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем була проведена документальна невиїзна перевірка позивача з питань підтвердження відомостей, отриманих від особи, що перебував у взаємовідносинах із КП «Альянс» та достовірності формування податкового кредиту і податкового зобов'язання за період з 01.01.2009 року по 27.02.2012 рік, за результатами якої складено акт № 9500/17-2/НОМЕР_2 від 30.11.2012 року. За результатами проведеної перевірки відповідачем було винесене податкове повідомлення - рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість. Нараховуючи податкове зобов'язання, відповідач виходив з того, що позивач формував податковий кредит на підставі взаємовідносин з підприємством, яке має ознаки нікчемності, укладені з ним угоди мають безтоварний характер та порушують публічний порядок. Вважає ці висновки відповідача протиправними, оскільки фактичне отримання та оплата ОСОБА_2 товарів від КП «Альянс» підтверджено усіма необхідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, отриманий товар був використаний в господарській діяльності позивача, а тому податковий кредит за рахунок цих взаємовідносин було сформовано правомірно.

Представник відповідача в судове засідання двічі не з'явився, був повідомлений про місце та час розгляду справи належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Суд вважає можливим, відповідно до ч. 4 ст. 128 КАС України вирішити справу у відсутність представника відповідача, на підставі наявних у ній доказів.

Суд, вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 зареєстрована в якості фізичної особи - підприємця, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію серії НОМЕР_3 від 26.10.2004 року, перебуває на обліку платників податків в ДПІ у м. Сімферополі та є платником податку на додану вартість, згідно Свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_4 (а.с. 11, 12, 14).

Видом діяльності позивача в перевіряємому періоді було - оптова торгівля пестицидами та агрохімікатами згідно з Ліцензією Міністерства аграрної політики України № 200680 від 06.07.2005 року, строком дії - до 06.07.2010 року (а.с. 13).

Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі АР Крим ДПС було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 з питання підтвердження відомостей, отриманих від особи, що перебувала у взіємовідносинах з КП «Альянс» та достовірності формування податкового кредиту і податкового зобов'язання за період з 01.01.2009 року по 27.02.2012 року, за результатами якої складено акт № 9500/17-2/НОМЕР_2 від 30.11.2012 року (а.с. 18-30).

Зазначеною перевіркою було встановлено, що ФОП ОСОБА_2 було отримано від КП «Альянс» податкові накладні на придбання товару, які включені до складу податкового кредиту за квітень - травень 2009 року, квітень 2010 року, а саме: № 464 від 21.04.2009 року - сума ПДВ 880 гривень; № 1139 від 05.05.2009 року - сума ПДВ - 2640 гривень та № 831 від 28.04.2009 року - сума ПДВ - 6228,55 гривень.

Проте, відносно КП «Альянс» було отримано акт № 36/22/32468182 від 11.04.2012 року про неможливість проведення зустрічної звірки.

У зв'язку з неможливістю проведення зустрічної перевірки контрагента позивача не було підтверджено реальність проведених господарських операцій з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків, встановлено відсутність у контрагента позивача трудових ресурсів, виробничо - складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, яке економічно необхідне для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.

Тобто, зазначеною перевіркою було встановлено, що усі операції з придбання товарів по ланцюгу надання послуг КП «Альянс» - СПД ОСОБА_2 не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - є нікчемними по ланцюгу до вигодо набувача.

Встановивши ці обставини, ДПІ у м. Сімферополі дійшла висновку про порушення ФОП ОСОБА_2:

- Ч. 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215 ч. 1, ст.. 216, ст.. 228 Цивільного Кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правчинів, яке не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених СПД-ФО ОСОБА_2 із зазначеними в акті перевірки постачальниками, в результаті чого зазначені правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними - в силу приписів закону. Правочини, укладені з контрагентами, порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб. Перевіркою встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків. У зв'язку з тим, що угоди поставки є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. В даному випадку відсутні як база, так і об'єкт оподаткування податком на додану вартість.

Вищевикладене свідчить про відсутність ц СПД ФО- ОСОБА_2 адміністративно - господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладеним угодам та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань. Останнє, в свою чергу, свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків, тобто такі угоди носять фіктивний характер та порушують: п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.5, п. 201.6, п. 201.7 ст. 207 Податкового Кодексу України, в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту з ПДВ у загальній сумі 9748,55 гривень в тому числі за квітень 2009 року у сумі 880 гривень, за травень 2009 року в сумі 2640 гривень, за квітень 2010 року в сумі 6228,55 гривень.

В акті перевірки також зазначено, що відповідно до п. 102.1 ст. 102 Податкового Кодексу України до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 за період з 01.01.2009 року по 30.10.2009 рік не застосовуються податкові зобов'язання та фінансові санкції, у зв'язку з чим донараховано ПДВ за квітень 2010 року в сумі 6228,55 гривень.

На підставі зазначених висновків, ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС було прийняте оскаржуване податкове повідомлення рішення:

- № 0018731703 від 04.12.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 7785,69 гривень, в тому числі основний платіж - 6228,55 гривень та штрафні санкції - 1557,14 гривень (а.с. 17).

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, яких він повинен дотримуватись при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено, що ФОП ОСОБА_2 в квітні 2010 року було укладено разову угоду купівлі - продажу хімічних продуктів від КП «Альянс», а саме: 28 квітня 2010 року позивачем було отримано від КП «Альянс» товар (делан, импакт, мерпан, фолькон, витовакс) на загальну суму 37371,30 гривень, що підтверджується накладною № 831 від 28.04.2010 року (а.с. 34).

28.04.2010 року КП «Альянс» було виписано позивачу податкову накладну № 831 на загальну суму 37371,30 гривень, в тому числі ПДВ - 6228,55 гривень (а.с. 33).

Податкова накладна була отримана позивачем 28.04.2010 року, що підтверджується Реєстром отриманих та виданих податкових накладних за квітень 2010 року (а.с. 32).

На підставі виписаного рахунку - фактури, позивачем було здійснено 28.04.2010 року оплату на користь КП «Альянс» за отриманий товар в повному обсязі, що підтверджується наданими квитанціями (а.с. 36,37).

КП «Альянс» є юридичною особою, відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, Довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; на час вчинення правочину мав Ліцензію Міністерства аграрної політики України на здійснення господарської діяльності у вигляді оптової торгівлі пестицидами та агрохімікатами та був платником податку на додану вартість, згідно Свідоцтва НОМЕР_2 від 21.12.2005 року (а.с. 38-41).

13.05.2010 року ФОП ОСОБА_2 було подано до ДПІ у м. Сімферополі АР Крим податкову декларацію з ПДВ за квітень 2010 року, згідно з Додатком № 5 до якої було задекларовано податковий кредит, сформований за рахунок взаємовідносин з КП «Альянс» в сумі 6228,55 гривень (а.с. 66-69).

Відповідач вважає зазначену господарську операцію нікчемною, такою, що порушує публічний порядок, оскільки перевіркою було встановлено, що діяльність контрагента позивача КП «Альянс» була спрямована на отримання податкової вигоди, а тому ці відносини мали безтоварний характер.

Суд не погоджується з такими висновками відповідача виходячи з наступного:

Згідно з ч. 1 ст. 204 Цивільного Кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності).

Тобто, підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами перевірок контрагентів платника податку.

Відповідно до ст.. 228 ЦК України, на яку посилається відповідач в акті перевірки, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним

Жодних фактів, які б свідчили про порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладення та виконання позивачем з КП «Альянс» правочину з придбання хімікатів, відповідачем при проведенні перевірки не встановлено та суду також не надано.

Також, згідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наявність вини у формі наміру у сторін угоди означає, що вони, виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладається і суперечність її мети інтересам держави і суспільства і прагнули або завідомо припускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової особи або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження.

Отже, вина юридичної особи у формі наміру повинна бути доведена через вину відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладення угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю, що тягне за собою кримінальну відповідальність, передбачену відповідними статтями Кримінального Кодексу України, а тому такі обставини повинні бути доведені остаточним рішенням по кримінальній справі із встановленням вини фізичної особи у вчиненні таких дій.

Проте, відповідачем не надано передбачених законодавством, а отже належних доказів, які б могли свідчити про порушення позивачем ст.. 228 ЦК України.

В той же час, відповідно до ст.. 204 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського Кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені ст.. 203 ЦК України, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що укладена між позивачем та його контрагентом угода не відповідає зазначеним вимогам.

Стосовно неправомірного формування позивачем, на думку податкової інспекції податкового кредиту за рахунок КП «Альянс» суд зазначає наступне.

Предметом перевірки діяльності відповідача, щодо якої було встановлено порушення податкового законодавства та донараховано податкові зобов'язання був квітень 2010 року, коли порядок формування податкового кредиту було визначено Законом України «Про податок на додану вартість».

В оскаржуваному позивачем податковому повідомленні - рішення зазначено про порушення ФОП ОСОБА_2 норм Податкового Кодексу України, якій набув чинності 01.01.2011 року.

Відповідно до ст.. 58 Конституції України, закони та інші - нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Будь-яких порушень законодавства, яке було діючим на час формування в квітні 2010 року позивачем податкового кредиту ані в акті перевірки, ані в податковому повідомленні - рішенні не встановлено.

В той же час, об'єктом оподаткування, відповідно до пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон), - є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).

Цим Законом було передбачено право платника податку на отримання податкового кредиту, яким, відповідно до п. 1.7 Закону є сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Виникнення права на податковий кредит, порядок його нарахування передбачені ст.. 7 Закону.

Відповідно до п.п. 7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно п.п. 7.4.1. п.7.4 ст. 7 Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (п. 7.5 ст. 7 Закону).

Документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту, вважається належним чином оформлена податкова накладна, яка підтверджує сплату податку на додану вартість (пп. 7.2.3 п. 7.2 та п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону).

П.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлює вимоги до податкових накладних, які надають право покупцю формувати податковий кредит з податку на додану вартість передбачає, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити окремими рядками: порядковий номер податкової накладної, дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по-батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи; зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах утримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до п.п. 7.2.4. п. 7.2 ст. 7 цього Закону, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Інших умов для формування податкового кредиту за наслідками придбання товарів у Законі України «Про податок на додану вартість не передбачено.

При придбанні товару покупець зобов'язаний лише сплатити відповідну суму податку на додану вартість в ціні товару продавцю, який зобов'язаний внести цю суму податку на додану вартість до бюджету і у випадку невиконання свого обов'язку понести за це відповідальність. Покупець не несе відповідальності за несплату податку до бюджету продавцем (платником податку).

Певні обмеження щодо формування податкового кредиту передбачені пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідно до якого до складу податкового кредиту можуть бути включені тільки суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), яки при цьому обов'язково повинні бути підтверджені податковими накладними. В разі недотримання цього правила до платників податку на додану вартість застосовуються фінансові санкції відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону.

Проведеною Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі перевіркою дотримання вимог податкового законодавства ФОП ОСОБА_2 було встановлено, що за наслідками придбання у КП «Альянс» товару позивач сформував податковий кредит на підставі належним чином оформленої податкової накладної, яка була виписана зареєстрованим на момент укладення угоди платником податку на додану вартість. Сплата безпосередньо позивачем податку на додану вартість під сумнів не ставиться.

Будь-яких невідповідностей виписаної КП «Альянс» накладної вимогам податкового законодавства, а саме: пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в акті перевірки не викладено та судом також не встановлено, у зв'язку з чим сума у розмірі 6228,55 гривень була включена позивачем до складу податкового кредиту правомірно.

В судовому засіданні представником позивача надані всі необхідні документи, які підтверджують, що позивач має можливість здійснювати господарську діяльність та фактично її здійснює.

Судом також встановлено, що отриманий товар було використано в господарській діяльності ФОП ОСОБА_2, а саме: отримані від КП «Альянс» хімічні продукти були реалізовані позивачем третім особам: ВАТ «Радгосп Весна» в квітні 2010 року та СВК «Новосеменівське» в травні 2010 року, що підтверджується видатковими та податковими накладними, отримана оплата за цей товар, що свідчить про одержання позивачем економічної вигоди від цих взаємовідносин; належним чином сформовані податкові зобов'язання (а.с. 42, 45-48, 60-63, 67-72).

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Одним з принципів розгляду податкових спорів, відповідно до ст. 4 Податкового Кодексу України є принцип презумпції добросовісності та рішень платника податків, у зв'язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.

Разом з тим, власне фіктивність діяльності одного з постачальників позивача, порушення ним податкової дисципліни та правил здійснення господарської діяльності не є підставою для висновку про необґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, якщо податковий орган не доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Як встановлено судом, позивач мав взаємовідносини з підприємством, яке було зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Якщо один з контрагентів не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, на думку суду, податковим органом не надано будь-яких фактичних даних на підтвердження обставин, зазначених в акті - перевірки, що договір між позивачем та КП «Альянс» має ознаки фіктивності, висновок податкової інспекції щодо фіктивності цього договору ніяким чином не підтверджений, а тому суд вважає нарахування позивачеві податкового зобов'язання згідно з оспорюваним податковим повідомленням - рішенням безпідставним.

Відповідно до ч. 2 ст. 162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги ФОП ОСОБА_2. є обґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами суд вважає необхідним стягнути на користь позивача судові витрати у вигляді судового збору в сумі 107,30 гривень із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

В судовому засіданні 11.01.13 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

У повному обсязі постанову складено 16.01.2013 року.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 158-163, ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0018731703 від 04 грудня 2012 року, винесене Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі АР Крим ДПС про збільшення ФОП ОСОБА_2 грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 7785,69 гривень, з яких 6228,55 гривень - основний платіж та 1557,14 гривень - штрафні санкції.

Стягнути на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 107 (сто сім) гривень 30 копійок з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя підпис Ю.С. Кононова