Ухвала суду № 28672236, 15.01.2013, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" січня 2013 р. Справа № 3/177

за позовом Рівненське навчально-виробниче підприємство "УТОГ" (м.Рівне)

до відповідача Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (м.Рівне)

про стягнення в сумі 9 242 грн. 50 коп.

Суддя Качур А.М.

Представники:

від позивача - представник Яковюк О.А.;

від відповідача - представник не з'явився;

Статті 20, 22, 91 Господарського процесуального кодексу України роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених статтею 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до статті 81-1 ГПК України.

СУТЬ СПРАВИ:

12 листопада 2010 року Рівненське навчально-виробниче підприємство Українського товариства глухих (далі-позивач, підприємство) звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до підприємця ОСОБА_2 (далі-відповідач, підприємець) про стягнення заборгованості за отриманий товар в розмірі 5005,00 грн., інфляційних втрат в розмірі 3767,00 грн., три відсотки річних в розмірі 470,50 грн.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 08.12.2010 року позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 5005 грн. основного боргу, 240,24 грн. інфляційних, 65 грн. річних та судові витрати.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.03.2011 року вказане вище рішення скасовано, прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.06.2011 року рішення від 08.12.2010 року господарського суду Рівненської області та постанову від 28.03.2011 року Рівненського апеляційного господарського суду у справі № 3/177 скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Рівненської області.

Під час нового розгляду справи № 3/177, відповідно до ухвали суду від 12.08.2011 року, провадження у справі № 3/177 було зупинено, у зв'язку з призначенням судової почеркознавчої експертизи.

Ухвалою від 28.11.2012 року, суд поновив провадження у справі №3/177 та призначив справу до розгляду в судовому засіданні.

Розгляд справи судом неодноразово відкладався, в тому числі за клопотанням відповідача. Ухвалою суду від 25.12.2012 року розгляд справи призначено на 15.01.2013 року.

Представник позивача в судових засіданнях підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання 15.01.2013 року не з'явився, будь-яких заяв, клопотань суду не надав, причин неявки не повідомив, конверт з повідомленням про дату, час та місце проведення судового засідання, направлений на адресу зазначену в ЄДРПОУ: АДРЕСА_1 повернувся до господарського суду з відміткою відділення зв'язку: "за закінченням терміну зберігання" (а.с.120).

З наявних у справі матеріалів вбачається, що адреса місцезнаходження відповідача: АДРЕСА_1 куди і направлялись усі ухвали господарського суду (а.с.66).

Як роз'яснено в листі Вищого господарського суду України від 15.03.2010 року № 01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Відповідно до пункту 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Крім того, суд зауважує, що відповідачу було відомо про поновлення судом провадження та розгляд справи № 3/177, що підтверджується повідомленням про отримання ухвали суду від 28.11.2012 року (а.с.106), а також клопотанням про відкладення розгляду справи, поданим представником відповідача (а.с.108).

Відповідно до частини третьої статті 22 Господарського процесуального кодексу України (далі-ГПК України), сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідач, володіючи інформацією про поновлення провадження у справі №3/177, не був позбавлений можливості отримати відомості про хід розгляду господарського спору у даній справі, міг дізнатись про дату, час та місце наступного судового засідання, направивши до суду свого уповноваженого представника та ознайомившись із матеріалами справи.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

За таких обставин, керуючись статтею 75 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути справу та вирішити спір без участі відповідача за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши і оцінивши обставини та докази у справі, врахувавши вказівки, що містяться у постанові Вищого господарського суду України від 28.03.2011, суд дійшов такого висновку.

16.06.2006 року позивачем за товарно - транспортною накладною № 306 було відпущено відповідачу стільці шкільні на загальну суму 5005,00 грн.

За приписами частин 1, 2 статті 205 Цивільного кодексу України (далі-ЦК України) правочин може вчинятись усно або в письмовій формі, сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин для якого не встановлена обов'язкова письмова форма вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Загальний порядок укладання господарських договорів визначено статтею 181 Господарського кодексу України (далі-ГК України).

Так, відповідно до частини першої статті 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до положень статті 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо оформлення договору не встановлені законом.

В матеріалах справи міститься оригінал товарно-транспортної накладної № 306 від 16.05.2006 року, на якій наявні усі необхідні підписи, в тому числі і підпис відповідача в рядку "отримав", що підтверджує факт отримання товару (стільців шкільних) підприємцем (а.с.27).

Здійснена позивачем поставка товару в жодній мірі не суперечить вимогам статті 202 ЦК України та статті 181 ГК України чи іншим нормам цивільного та господарського законодавства.

Своїми діями, внаслідок передання товару та оформлення товарно - транспортної накладної, сторони засвідчили існування між ними договірних відносин.

З урахуванням положень статтей 509, 525, 526 ЦК України, статті 193 ГК України, суд приходить до висновку про наявність у відповідача обов'язку виконати належним чином зобов'язання по оплаті отриманого від позивача товару та відсутність у відповідача права на односторонню відмову від такого зобов'язання.

Частиною 2 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

26.06.2010 року позивачем на адресу відповідача надіслано лист-претензію з вимогою оплатити заборгованість за поставлений товар, яку відповідачем залишено без відповіді та задоволення.

На час розгляду справи борг відповідача перед позивачем становить 5005,00 грн., доказів сплати боргу відповідач не надав.

Відповідно до частини першої статті 11112 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

В постанові Вищого господарського суду України від 01.06.2011 року вказано, що під час розгляду справи №3/177, судами попередніх інстанцій не звернуто увагу на той факт, що в позовній заяві, як на підставу своїх вимог позивач послався на товарно-транспортну накладну №122 від 26.03.2009 року, а в якості доказу відпуску товару відповідачу додає копію товарно-транспортної накладної від 16.06.2006 року, яку і досліджували суди при розгляді даної справи. Крім того, номер бланка вказаної накладної № 306 в оригіналі не збігається з номером бланку наявної в матеріалах справи ксерокопії останньої.

Як зазначив позивач в своїх поясненнях (а.с.69-70), в позовній заяві була допущена помилка, не правильно надруковано номер і дату накладної, замість "№306 від 16.06.2006 року" помилково вказано "№122 від 26.03.2009 року".

Позивачем також надано пояснення (а.с.122), що в 2006 році товарно-транспортні накладні на відпуск готової продукції виписувалися позивачем на стандартних бланках Форми 1-т. Кожний екземпляр накладної мав свій реєстраційний порядковий номер, який друкувався в типографії разом з накладною (типографічний номер бланку накладної). На відпуск готової продукції виписувалася накладна в 4-х екземплярах, якій присвоювався порядковий номер згідно книги реєстрації накладних позивача (в даному випадку №306 від 16.06.2006 р.). Фактично на одну накладну використовувалося 4 стандартних бланки, кожний із яких має різний номер надрукований в типографії, номер накладної присвоєний позивачем (№306) був однаковий на кожному із цих 4-х екземплярів. Один екземпляр накладної видавався покупцю, а три залилишалися на підприємстві в різних службах. При виготовлені копій накладної для матеріалів судової справи могли бути використані екземпляри накладної з різними реєстраційними порядковими номерами типографії, яка друкувала бланки накладних.

Суд приймає до уваги вказані пояснення позивача, та вбачає, що встановлені та досліджені судом під час нового розгляду справи обставини не спростовують обов'язку відповідача здійснити оплату отриманого від позивача товару.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем за період прострочення нараховано 3% річних в розмірі 470,00 грн. та інфляційні втрати в розмірі 3767,00 грн.

Згідно із здійсненим судом розрахунком за період з 04.07.2010 року (1-й день після закінчення семиденного строку від дня пред'явлення вимоги) по 12.11.2010 року (дата пред'явлення вимоги до суду) до стягнення з відповідача підлягають інфляційні втрати в розмірі 220,22 грн. та 3% річних в розмірі 54,30 грн. нараховані на суму боргу.

Під час розгляду справи №3/177 відповідач стверджував, що не підписував товарно-транспортної накладної від 16.06.2006 року.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Це стосується, як позивача, який повинен довести факти та обставини, на підставі яких він будує позовні вимоги, так і відповідача, який повинен довести обставини, якими він обґрунтовує свої заперечення.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Твердження відповідача, що він не підписував товарно-транспортну накладну судом відхиляються, оскільки він не довів обставини, на які посилається в своїх запереченнях та не ствердив свою позицію відповідними доказами.

За клопотанням відповідача та з метою встановлення належності підпису на товарно-транспортній накладній підприємцю ОСОБА_2, ухвалою від 12.08.2011 року призначено судову почеркознавчу експертизу. Згідно ухвали від 12.08.2011 року витрати за проведення експертизи покладено на відповідача. Всупереч вимогам ухвали від 12.08.2011 року відповідачем не було проведено оплату витрат за проведення експертизи.

Науково-дослідним експертно-криміналістичним центром при Управлінні МВС України в Рівненській області неодноразово направлялись суду листи (а.с.92, 95, 99) про те, що судово-почеркознавча експертиза виконана, однак оплата за проведення експертизи не здійснена.

Ухвалою господарського суду від 26.09.2011 року відповідача зобов'язано здійснити оплату за проведення судової почеркознавчої експертизи. Вимогу ухвали суду від 26.09.2011 року відповідачем проігноровано, будь-яких пояснень причин неоплати витрат на проведення експертизи відповідачем суду не надано.

Ухвалами господарського суду від 11.12.2012 року та 25.12.2012 року суд зобов'язував відповідача надати пояснення причин неоплати витрат на експертизу, однак всупереч обов'язку відповідача вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, вимоги вказаних ухвал залишились невиконаними.

Відповідно до п. 5 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право стягувати в доход Державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону.

Як зазначено у п.3 листа Вищого господарського суду України від 15.03.2010 року № 01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві", дії або бездіяльність сторони з урахуванням конкретних обставин справи спрямовані на затягування судового процесу, можуть розцінюватися господарським судом як зловживання процесуальними правами та мати наслідком стягнення штрафу з винної сторони в доход Державного бюджету України (пункт 5 статті 83 ГПК);

Така ж правова позиція викладена в п.п.3.13.-3.14. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Невиконання відповідачем вимог вищезазначених ухвал господарського суду Рівненської області, неподання ним витребуваних пояснень та доказів з неповажних причин, неоплата витрат на проведення експертизи розцінюється судом як дії спрямовані на затягування судового процесу та як зловживання процесуальними правами.

Такі дії відповідача призвели до умисного затягуванння розгляду справи, що суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, та порушують права іншої сторони стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, у зв'язку з чим, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача в дохід державного бюджету штраф у розмірі ста неоподаткованих мінімумів в сумі 1700,00 грн.

При поданні позовної заяви позивач був звільнений від сплати державного мита на підставі пункту 28 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від 21 січня 1993 року № 7-93.

Згідно з частиною третьою статті 49 ГПК України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Положення статті 49 ГПК України встановлюють правила розподілу господарських (судових) витрат за результатами розгляду спору на момент коли рішення суду вже відбулося, проте ці положення не стосуються визначення розміру судового збору (державного мита) належного до оплати при поданні позовної заяви.

Таким чином, здійснюючи розподіл судових витрат на підставі імперативної норми права, що міститься в частині третій статті 49 ГПК України, господарський суд враховує, що вказана норма передбачає стягнення саме судового збору на момент прийняття рішення.

При цьому, відповідно до правової позиції, відображеної в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 23.05.2012 р. N 01-06/704/2012 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про судовий збір", якщо на час подання позову (поданого до набрання Законом України "Про судовий збір") позивач був звільнений від сплати державного мита згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про державне мито", а за результатами розгляду справи господарським судом має бути здійснений розподіл судових витрат, то до таких витрат належатиме саме судовий збір у розмірі, визначеному відповідно до частини першої та пункту 4 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір".

З врахуванням вищевикладеного позовні вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 5005,00 грн., інфляційних втрат в розмірі 220,22 грн. та 3% річних в розмірі 54,30 грн. підтверджуються матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню з покладенням господарських витрат - судового збору в розмірі 980,68 грн., тобто пропорційно розміру задоволених вимог, на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 43, 44, 49, 82-85, ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Рівненського навчально-виробничого підприємства Українського товариства глухих (33024, м.Рівне, вул.Млинівська, 29, ЄДРПОУ 03972749) заборгованість за отриманий товар в розмірі 5005,00грн., інфляційних втрат в розмірі 220,22 грн., три проценти річних в розмірі 54,30грн.. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

3. Стягнути з Приватного підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_1) в доход державного бюджету України судовий збір в розмірі 980,68 грн.

4. Стягнути з Приватного підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_1) в доход державного бюджету України 1700,00 грн. штрафу за ухилення від виконання вимог суду.

5. Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Повне рішення складено 18.01.2013

Суддя Качур А.М.