Ухвала суду № 28633125, 12.06.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" червня 2012 р.

справа № 2а/0470/5586/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Уханенка С.А.

суддів: Богданенка І.Ю. Дадим Ю.М.

за участю секретаря судового засідання: Ручки Я.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Лівобережної міжрайонної Державної податкової інспекції м. Дніпропетровська на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 червня 2011 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Променерговузол»до Лівобережної міжрайонної Державної податкової інспекції м. Дніпропетровська про скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и в:

В травні 2011 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення №0100482301/0/40844 від 19.11.2010 року з податку на прибуток на суму 219697,50 грн., з яких 146465 грн. основного платежу, 73232, 50 грн. штрафних (фінансових) санкцій, та податкове повідомлення-рішення №0100492301/0/40846 від 19.11.2011 року з податку на додану вартість на суму 231663 грн., з яких 154442 грн. основного платежу, 77221 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Дніпропетровську окружного адміністративного суду від 03 червня 2011 року позовні вимоги задоволенні. Скасовані податкові повідомлення-рішення №0100482301/0/40844 від 19.11.2010 року з податку на прибуток на суму 219697,50 грн. та №0100492301/0/40846 від 19.11.2011 року з податку на додану вартість на суму 231663 грн.

Не погодившись з постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що з 21.10.2010р. по 03.11.2010р. податковим органом інсп була проведена позапланова виїзна перевірка ПАТ «Променерговузол»щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ С.ДЖ.Р.Груп” за період з 01.01.2008 року по 30.09.2010 року, за результатами якої складено акт №9034/232/05496655 від 08.11.2010 року.

На підставі вищезазначеного акту відповідачем були прийняті податкові повідомлення - рішення №0100482301/0/40844 від 19.11.2010 року, яким донараховано податок на прибуток в сумі 146465 грн. та 73232, 50 грн. штрафних (фінансових) санкцій та №0100492301/0/40846 від 19.11.2011 року яким донараховано податок на додану вартість в сумі 154442 грн. та 77221 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

В ході перевірки виявлено, що позивачем порушено пп.7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету та порушено п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5, п.1.32 ст.1, пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 та пп.8.1.1, пп.8.1.2 п.8 ст.8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” в результаті чого занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету.

За результатами адміністративного оскарження позивачем податкових повідомлень-рішень, останні залишені вищестоящими податковими органами без змін, а скарги позивача без задоволення.

Акт перевірки свідчить, що укладений між позивачем та його контрагентом ТОВ “С.ДЖ.Р.Груп” договір підряду №01-09/08 від 01.09.2008 року, предметом якого було виконання згідно завдання ВАТ “Променерговузол” будівельних, монтажних, демонтажних, ремонтних роботи, вчинений без мети настання реальних наслідків і відповідно до ч.1, 2 ст.215, ч. 5 ст.203 ЦК України є нікчемним, згідно ст.216 ЦК України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю, оскільки посадові особи ТОВ “С.ДЖ.Р.Груп” не могли фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного, відсутності основних фондів, виробничих активів, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення такого виду діяльності. Крім того, в ході проведення перевірки ДПІ у Печерському районі м.Києва ТОВ “С.ДЖ.Р.Груп” не встановлено факту передачі товарів, робіт (послуг), довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів та зроблено висновок, що товариством велась діяльність спрямована на здійснення операцій, пов’язаних з наданням податкової вигоди третім особам.

За таких обставин, податковий орган вважає, що операції ТОВ “С.ДЖ.Р.Груп” не є господарською діяльністю підприємства в розумінні ст.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, отже сума валових витрат, що сформована позивачем за рахунок придбаних послуг у ТОВ “С.ДЖ.Р.Груп”, є недійсною, віднесення до податкового кредиту відповідних сум з податку на додану вартість, сплачених за ці послуги, є також неправомірною.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивач, придбавши послуги для подальшого їх використання у своїй господарській діяльності правомірно відніс їх до валових витрат, а здійснивши оплату за дані послуги разом з ПДВ та отримавши податкову накладну, правомірно відніс до складу податкового кредиту суми сплаченого податку на додану вартість.

Валові витрати виробництва та обігу –сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності (ст.5.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Відповідно п.5.3.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Матеріали справи містять платіжні доручення, відповідно до яких позивач сплатив за отримані послуги до договору підряду, а також акти виконаних робіт за формою КБ-2в, що свідчить про правомірність віднесення позивачем даних сум до валових витрат.

Підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до пп.7.5.1 п.7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп.7.2.3 п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна є звітним і одночасно розрахунковим документом.

Згідно пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками певні реквізити, у т. ч. ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні.

Підпункт 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими податковими накладними та іншими документами, передбаченими вищезазначеним підпунктом, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену відповідними документами.

Таким чином, виходячи із приписів вищевказаних норм Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є документом, який підтверджує фактичну сплату покупцем податку на додану вартість у ціні товару, та надає право на формування податкового кредиту платника податків-покупця. І лише придбання товарів (послуг, робіт), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності платника податку, відсутність податкової накладної та складання податкової накладної особою, що не зареєстрована як платник ПДВ, позбавляють платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Між тим, позивачем надані всі документи, що підтверджують факт здійснення господарських операцій, які відображені у повному обсязі у бухгалтерському і податковому обліку.

Доводи податкового органу щодо нікчемності правочину, укладеного між позивачем та ТОВ “С.ДЖ.Р.Груп” є безпідставними, з огляду на те, що положення ст. 228 ЦК України містять обов'язкову ознаку для кваліфікації правочину як нікчемного - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Відповідачем не надано доказів, а судом першої інстанції не було встановлено фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ “С.ДЖ.Р.Груп” правочину.

Отже мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача та його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину нікчемним не встановлено.

Враховуючи, що суд першої інстанції повно і правильно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови відсутні.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. ст. 200, 205, 206 КАС України суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Лівобережної міжрайонної Державної податкової інспекції м. Дніпропетровська –залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 червня 2011 року –залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з моменту виготовлення її в повному обсязі.

В повному обсязі ухвала виготовлена 20.12.2012 року.

Головуючий: С.А. Уханенко

Суддя: І.Ю. Богданенко

Суддя: Ю.М. Дадим