Постанова № 28613930, 09.07.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2012 року 16:15 2а-1869/12/1070

м. Київ

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючий суддя Журавель В.О., при секретарі судового засідання Горбунова К.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Закритого акціонерного товариства "Укрбудінвест" до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Закрите акціонерне товариство "Укрбудінвест" (далі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (далі - відповідач, податковий орган) про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.11.2011 № 0005631501, яким збільшено суму грошового зобов'язання на 7140 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями з податку на додану вартість.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач в порушення п.86.8 ст.86 Податкового кодексу України, позбавив позивача права заперечувати проти результатів проведення перевірки та передчасно виніс рішення за її наслідками. Зазначає, що прийняте відповідачем рішення є незаконним, оскільки відносно позивача порушено справу про банкрутство, тому до позивача не застосовуються будь-які санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань щодо сплати обов'язкових поточних платежів. Вважає, що відповідачем невірно розраховано розмір штрафних санкцій, оскільки відповідно до ст.120 та пунктом 7 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідних положень» Податкового кодексу сума штрафних санкцій не може перевищувати 1026 грн.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити та надав пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві.

Відповідач позову не визнав, у його задоволенні просив відмовити. У судовому засіданні представник відповідача пояснив, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів. За поточними зобов'язаннями нараховується неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за загальними правилами. Вважає безпідставним посилання позивача на положення пункту 86.8 статті 86 ПК України, як на підставу незаконності прийняття оскаржуваного рішення, оскільки вказана норма передбачає прийняття податкового повідомлення-рішення протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки лише у порядку, передбаченому статтею 58 ПК України у разі, коли сума грошового зобов'язання платника податків розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу. Ця норма закону не поширюється на порядок проведення камеральних перевірок щодо неподання (несвоєчасного подання) податкової звітності. Вказує, що відповідач правомірно застосував розмір штрафних санкцій відповідно до ст.120 ПК України, оскільки повторним порушенням, за яке передбачено штраф у розмірі 1020 гривень, буде несвоєчасне подання податкової декларації (розрахунку) платником податків незалежно від виду податку, за яке до такого платника протягом року вже було застосовано штраф за неподання (несвоєчасне подання) податкової декларації (розрахунку) та у період до одного року винесено податкове повідомлення-рішення. Перевіркою встановлено несвоєчасне подання звітності за січень 2012 року та неподання податкової звітності з податку на додану вартість за лютий-липень 2011 р., за які застосовано штраф по 1020 грн., а всього 7140 грн. Вважає, що на час прийняття оскаржуваного рішення за порушення терміну подання звітності вже не застосовувалася штрафна санкція, передбачена пунктом 7 підрозділу 10 Розділу XX Кодексу.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам, суд встановив наступні обставини справи та правовідносини, що склалися між сторонами.

Закрите акціонерне товариство "Укрбудінвест" є юридичною особою, зареєстрованою виконавчим комітетом Ірпінської міської ради Київської області 20.11.2000, як платник податків перебуває на обліку в Ірпінської ОДПІ Київської області з 24.11.2000 за №259.

Працівниками податкового органу 21.11.2011 проведено камеральну перевірку податкової звітності з податку на додану вартість за січень-липень 2011 року ЗАТ „Укрбудінвест". За результатами перевірки підприємства складено Акт перевірки від 21.11.2011 №2339/15-3/31119158 «Про результати камеральної перевірки даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість» (далі - Акт перевірки). В Акті перевірки зафіксовано, що товариством не подано звітності з податку на додану вартість за лютий, березень, квітень, травень, червень, липень 2011 року. При граничному терміні подання звітності 21.02.2011 позивач за січень 2011 р. фактично подав розрахунок 24.02.2011. Несвоєчасне подання та неподання податкової звітності з податку на додану вартість позивачем є порушенням пп.49.18.1 п.49.18 ст.49 розділу ІІ, п.203.1 ст.203 розділу V Податкового кодексу України, у зв'язку з чим щодо позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 7140 грн. згідно зі пунктом 120.1 статті 120 розділу ІІ Податкового кодексу України.

21 листопада 2011 р. на підставі акту перевірки №2339/15-3/31119158 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0005631501, яким позивачу визначено зобов'язання по сплаті штрафних санкцій у розмірі 7140 грн.. Акт камеральної перевірки та податкове повідомлення-рішення позивачу надіслано засобами поштового зв'язку.

Позивачем подано скаргу на акт перевірки та податкове повідомлення-рішення до Державної податкової служби у Київській області. Рішенням від 08.02.12 №41/10/10-206/439440441-32 про результат розгляду скарги Державною податковою службою у Київській області податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу - без задоволення. Позивачем до Державної податкової служби України подано повторну скаргу на податкове повідомлення-рішення. Рішенням від 06.03.2012 №4154/6/10-2215 про результат розгляду повторної скарги Державної податкової служби України податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги без задоволення.

Надаючи правової оцінки відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з таких положень законодавчих актів.

Згідно з пунктом 86.2 статті 86 ПК України за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації в органі державної податкової служби вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Пункт 86.8 статті 86 ПК України встановлює, що податкове повідомлення-рішення приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

Пункт 58.3 статті 58 ПК України визначає порядок вручення податкових повідомлень-рішень. Так, відповідно до вказаної норми податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) юридичній особі, якщо його передано посадовій особі такої юридичної особи під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення. У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення. У разі якщо вручити податкове повідомлення-рішення неможливо через помилку, допущену контролюючим органом, податкове повідомлення-рішення вважається таким, що не вручено платнику податків.

Суд бере до уваги, що в пункті 86.8 ст.86 ПК України йдеться саме про порядок надсилання (вручення) платнику податків актів перевірок (крім камеральних), який здійснюється відповідно до вимог статті 58 ПК України, а п.86.2 ст.86 ПК України передбачено, що акти камеральних перевірок направляються в порядку статті 42 та пункту 58.3 статті 58 ПК України.

Таким чином, приймаючи оскаржуване рішення в день складення акту перевірки та одночасно надсилаючи їх позивачу, відповідач не порушив процедуру повідомлення про результати перевірки та прийняття на їх підставі рішення.

Згідно зі статті 46 ПК України визначено, що податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Приписами статті 49 ПК визначено строки подання податкової декларації до органів державної податкової служби. Зокрема, пунктом 49.1 цієї статті передбачено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків.

Пунктом 49.18 цієї статті визначено, що податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює: - календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця; - календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя); - календарному року, крім випадків, передбачених підпунктами 49.18.4 та 49.18.5 цього пункту - протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року; - календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - до 1 травня року, що настає за звітним; - календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - підприємців - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

Порядок надання податкової декларації та строки розрахунків з бюджетом визначено в статті 203 ПК України. Пунктом 203.1 цієї статті передбачено, що податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця. В пункті 203.2 визначено, що платник податку зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

Отже, виходячи з аналізу вищезазначених норм, податкову декларацію з податку на додану вартість за січень 2011 року позивач повинен був подати до 21.02.2011. Наявними у справі доказами підтверджується, що декларацію з податку на додану вартість за січень 2011 р. позивачем подано відповідачу 24.02.2011, а з лютого по липень 2011 р. взагалі не подано. Наведені дати і обставини не заперечуються представниками сторін.

Ураховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивач подав декларацію з податку на додану вартість за січень 2011 року з затримкою та не подав декларацій за лютий-липень 2011 р. взагалі.

За неподання або несвоєчасне подання податкової звітності або невиконання вимог щодо внесення змін до податкової звітності визначено відповідальність статтею 120 ПК України. Так, відповідно до п.120.1 ст.120 ПК України неподання або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати та сплачувати податки, збори податкових декларацій (розрахунків), - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання. Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Суд відкидає заперечення позивача щодо розміру санкцій, що застосовано відповідачем, з огляду на таке.

Як установлено пунктом 11 підрозділу 10 розділу ХІХ Податкового кодексу України, що набув чинності з 6 серпня 2011 року, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за наслідками перевірок, які здійснюються контролюючими органами, застосовуються у розмірах, передбачених законом, чинним на день прийняття рішень щодо застосування таких штрафних (фінансових) санкцій (з урахуванням норм пункту 7 цього підрозділу).

За змістом наведеного пункту до податкових правопорушень незалежно від дати їх вчинення застосовуються штрафні санкції в розмірах, визначених Податковим кодексом України. Оскільки розглядувана норма набула чинності з 6 серпня 2011 року, передбачений нею припис може бути поширений лише на відносини, що виникли після набрання нею чинності. Виходячи з викладеного, починаючи з 6 серпня 2011 року до всіх порушень податкового законодавства, у тому числі вчинених до набрання чинності Податковим кодексом України, застосовуються санкції в розмірі, що встановлений нормами Податкового кодексу України.

Беручи до уваги, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено 21.11.2011, а порушення щодо несвоєчасного подання (неподання) звітності за січень-липень 2011 р. вчинено позивачем у лютому-серпні 2011 р., суд вважає, що відповідачем правомірно застосовано штрафні санкції у визначеному ним розмірі.

Надаючи оцінку твердженням відповідача про неможливість стягнення податкового боргу у зв'язку з уведенням господарським судом мораторію, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до приписів статті 1 Закону України від 14.05.1992 №2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон України №2343-XII) мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Із порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати угоди та вчиняти інші правочини, у зв'язку з чим у нього виникають права та обов'язки, виконання яких забезпечується на загальних засадах.

Положення статті 12 Закону України №2343-XII, яка встановлює, зокрема, заборону нараховувати протягом дії мораторію неустойку (штраф, пеню), інші фінансові (економічні санкції) за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), стосується вимог, зобов'язань, які підпадають під поняття мораторію. Таким чином, це положення слід застосовувати у контексті статті 1 цього Закону, де наведене саме визначення мораторію.

Отже, дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів, тобто кредиторів за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника (ст.1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).

Оскільки заборгованість відповідача виникла після порушення провадження у справі про банкрутство, то на зазначені правовідносини приписи частини четвертої статті 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не поширюються.

Системний аналіз змісту вищезазначених норм права свідчить про те, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після дня введення мораторію, а отже, і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Невиконання таких зобов'язань є правопорушенням. Отже, нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення за невиконання згаданих зобов'язань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на виконання таких грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також штрафних санкцій, ґрунтується на законі.

Нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій з усіх видів заборгованості за зобов'язаннями, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію, припиняється згідно з частиною першою статті 23 Закону України №2343-XII лише з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень довів факт несвоєчасного подання декларації, правомірність своїх дій при визначенні штрафних фінансових санкцій за ці дії.

Суд визнає, що ознак протиправності дій відповідача не встановлено, оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення податкового органу від 21.11.2011 є правомірним, викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Судовий збір сплачено. Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат відповідача - суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню на користь відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 11-14, 69-71, 79, 86, 94, 122, 159-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

п о с т а н о в и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Журавель В.О.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 14 липня 2012 р.