Постанова № 28613879, 10.07.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2012 року 10:49 2а-2017/12/1070

м. Київ

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючий суддя Журавель В.О., при секретарі судового засідання Горбунова К.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Марбет» до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 17.01.2012 №0000172310, №0000182310,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Марбет» (далі - позивач, товариство) з позовом до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 17.01.2012 № 0000172310, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 107460 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 53730 грн., та № 0000182310, яким збільшено суму бюджетного відшкодування на 107460 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач вважає висновки акта перевірки невірними, що спричинило неправильне застосування податковим органом норм ПК України при прийнятті оскаржуваних рішень. Стверджує, що податок на додану вартість за ВМД №816988 від 27.07.2011 у розмірі 107459,68 грн. вважається сплаченим тоді, коли позивач отримав від Митного органу відмову у застосуванні митної вартості, заявленої декларантом, а сплачені позивачем у липні 2011 р. гарантійні зобов'язання були фактично зараховані у якості оплати ПДВ та митних зборів лише в жовтні 2011 р. Позивачем отримано податкову консультацію, яка повністю підтверджує правомірність дій позивача щодо не включення у серпні 2011 р. до суми бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 107459,68 грн., сплаченого у якості гарантійного платежу у липні 2011 р. Позивач вважає, що при визначенні сум бюджетного відшкодування ПДВ у серпні та жовтні 2011 р. не порушив жодної норми з наведених в акті; діяв відповідно до індивідуальної податкової консультації; вірно застосував листи Київської обласної митниці, отримані в жовтні 2011 року, як підставу для остаточного визначення розміру ПДВ, сплаченого митним органам за ВМД № 816988 від 27.07.2012, що підлягає до бюджетного відшкодування у жовтні 2011 р., тому податкові повідомлення-рішення просить визнати нечинними.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити та пояснив, що ПДВ за ВМД № 816988 від 27.07.2011 у розмірі 107459,68 грн. фактично може бути зараховано до складу податкового кредиту лише тоді, коли позивач отримав від митного органу відмову у застосуванні митної вартості, заявленої декларантом, тому сплачені позивачем у липні 2011 р. гарантійні зобов'язання були фактично зараховані у якості оплати ПДВ та митних зборів лише у жовтні 2011 р. До цього вказана сума мала інший статус. Зазначає, що Порядком передбачено можливість повернення позивачу частини гарантійного платежу, як надміру сплаченого, тому позивач вважає, що у серпні 2011 р. він ще не мав право на бюджетне відшкодування ПДВ, відтак у серпні та в жовтні 2011 р. вірно визначив суми бюджетного відшкодування ПДВ відповідно до статті 200 Податкового кодексу України.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив, у позові просив суд відмовити. Пояснив, що за результатами перевірки позивача встановлено, що оплата за отримані товари та послуги відбувалася в періоди їх отримання. Відповідно до п.200.4 ст.200 ПК України у ТОВ «Марбет» виникло право на отримання бюджетного відшкодування в серпні 2011 р. Встановлено, що заявлена до відшкодування сума ПДВ в розмірі 107459 грн. сплачена постачальнику в липні 2011 р., але платником в наступному податковому періоді - в серпні 2011 р., не заявлялася до відшкодування, у зв'язку з чим порушено абз.«б» пп.200.14 ст.200 ПК України. Відповідно до ВМД № 816988 від 27.07.2011 податок на додану вартість обраховано з контрактної вартості товарів і перевищення суми ПДВ немає. Посилання позивача на індивідуальну консультацію податкового органу є безпідставним. Крім того, цю консультацію надано позивачу на його лист, в якому зазначено питання про застосування норм ПК України в загальному порядку та не стосується цього конкретного випадку.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам, суд встановив наступні обставини справи та правовідносини, що склалися між сторонами.

У липні 2011 р. позивачем відповідно до вимог Порядку випуску товарів у вільний обіг під гарантійні зобов'язання при ввезенні їх на митну територію України, затвердженого наказом Державної митної служби України № 230 від 17 березня 2008 року (далі - Порядок), направлено звернення до Київської обласної митниці щодо незгоди позивача з митною вартістю товарів, визначеною митним органом. У липні 2011 року Київська обласна митниця погодилася на випуск товарів позивача у вільний обіг під гарантійні зобов'язання позивача у відповідності до ст.264 Митного кодексу України. ВМД №816988 від 27.07.2011, ПДВ згідно з якою складав 107459,68 грн., була оформлена згідно з зазначеним Порядком під гарантійні зобов'язання позивача.

У жовтні 2011 року позивачем отримало листи Київської обласної митниці №16-45/12-8295 від 14.10.2011 та №16-45/12-8624 від 26.10.2011 про відмову у застосуванні митної вартості, заявленої позивачем відповідно до п.14 Порядку. товариством?».

Позивачем отримано від Державної податкової адміністрації в Київській області індивідуальну податкову консультацію в письмовій формі за №3539/10/15-313/1078 від 28.12.2011 стосовно можливості включення ПДВ, сплаченого під час ввезення товарів на митну територію України у якості гарантійного зобов'язання у порядку, передбаченому статтею 264 Митного кодексу України. У цій податковій консультації вказано: «Фактична сплата податку на додану вартість до державного бюджету України у якості гарантійного платежу під час митного оформлення товарів, що обчислена у розмірах які є вищими за контрактну (договірну) вартість товарів не бере участі у визначені податкового кредиту та, відповідно, суми бюджетного відшкодування».

За результатами перевірки, проведеної відповідачем та оформленої актом «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Марбет» (код ЄДРПОУ 31120652) з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платнику у банку за жовтень 2011 року» №11-8/23-1/31 120652 від 6 січня 2012 р. (далі - Акт перевірки), позивачу не підтверджено право на отримання бюджетного відшкодування у розмірі 107460 грн., заявленого до відшкодування на рахунок платника у банку за жовтень 2011 р., та збільшено суму, що підлягає зарахуванню у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних періодів на таку ж суму.

За результатами документальної позапланової виїзної перевірки встановлено, що платник згідно з п.200.6 ст.200 ПК України самостійно прийняв рішення про зарахування належної йому суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку у наступних податкових періодах. Сума заниженого бюджетного відшкодування становить 107460 грн., яка своєчасно не заявлена до відшкодування. Визнано, що відповідно до підпункту «а» пункту 200.14 статті 200 ПК України вважається, що платник добровільно відмовився від отримання суми заниження розмірі - 107460 грн., як бюджетного відшкодування, зазначена сума підлягає зарахуванню зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів.».

Надаючи правову оцінку відносинам, які виникли між сторонами у справі, суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини врегульовано Податковим кодексом України, Митним кодексом України в редакції від 11 липня 2002 року №92-IV та Порядком випуску товарів у вільний обіг під гарантійні зобов'язання при ввезенні їх на митну територію України, затвердженого наказом Державної митної служби України № 230 від 17 березня 2008 року.

Відповідно до п.201.12 статті 201 Податкового кодексу України у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.

Згідно з положеннями статті 264 Митного кодексу України заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

У разі виникнення потреби в уточненні заявленої митної вартості товарів або в разі незгоди декларанта з митною вартістю, визначеною митним органом, декларант має право звернутися до митного органу з проханням випустити товари, що декларуються, у вільний обіг під гарантію уповноваженого банку або сплатити податки і збори (обов'язкові платежі) згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною митним органом.

На письмову вимогу декларант має право на надання йому в тижневий строк з дня звернення письмового пояснення стосовно того, як митним органом було визначено митну вартість оцінюваних товарів.

Строк дії гарантійних зобов'язань, визначених цією статтею, не може перевищувати 90 календарних днів з моменту випуску товарів у вільний обіг.

У разі якщо після сплати декларантом податків і зборів (обов'язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів (обов'язкових платежів) повертається декларанту у місячний термін з дня прийняття рішення, у порядку, передбаченому законодавством.

У той же час, відповідно до частин 2-6, 8-10 Порядку випуск у вільний обіг товарів у разі виникнення потреби в уточненні заявленої митної вартості таких товарів або незгоди декларанта з митною вартістю, визначеною митним органом, може бути здійснений на підставі письмового звернення декларанта до митного органу з відповідним проханням. Декларант у поданому зверненні обов'язково зазначає обраний ним вид гарантійних зобов'язань митному органу (далі - гарантійні зобов'язання). Митний орган розглядає звернення та не пізніше дводенного строку приймає рішення щодо можливості випуску таких товарів у вільний обіг під обрані декларантом гарантійні зобов'язання. Про прийняте рішення митний орган письмово повідомляє декларанта. Письмове повідомлення митного органу про згоду на випуск товарів у вільний обіг обов'язково містить інформацію про право митного органу щодо контролю правильності визначення митної вартості товарів після закінчення митного контролю, оформлення та пропуску товарів через митний кордон України. Гарантійні зобов'язання надаються декларантом шляхом сплати до державного бюджету суми податків і зборів (обов'язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, або надання гарантії уповноваженого банку.

Випуск товарів у вільний обіг здійснюється митним органом на підставі вантажної митної декларації, заповненої у звичайному порядку, а також інших документів, передбачених законодавством. При цьому в графі 47 ВМД зазначаються відповідні коди способу розрахунку. Подання декларації митної вартості цих товарів є обов'язковим.

Митний орган здійснює митне оформлення на підставі поданих документів. У графу «Для відміток митного органу» декларації митної вартості (ДМВ-2) за формою згідно з додатком 2 до Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 №1766, посадовою особою митного органу, що здійснює митне оформлення таких товарів, уносяться такі записи: «контроль митної вартості після пропуску», а також «сплачено до бюджету» чи «гарантія банку» відповідно до обраного декларантом виду гарантійних зобов'язань. Записи завіряються особистим підписом посадової особи.

Згідно з частиною 3 статті 265 Митного кодексу України якщо митний орган дійшов висновку, що визначена декларантом митна вартість нижча, ніж прямі витрати на виробництво цього товару, в тому числі сировини, матеріалів та/або комплектуючих, які входять до складу товару, митний орган має право зобов'язати декларанта визначити митну вартість іншим способом, ніж він використав для її визначення.

Відповідно до частин 1-2 статті 266 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, здійснюється за такими методами: за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервного.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Частина 5 цієї норми встановлює, що кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Як встановлено судом, відповідно до вказаних положень митного законодавства Київська обласна митниця випустила у вільний обіг задекларовані товари за митною вартістю, визначеною саме контролюючим органом резервним (6) методом, під гарантію сплачених податків і зборів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною митним органом. В той же час, метод №1 - визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, застосовано не було.

Таким чином, суд вважає безпідставними посилання відповідачем на те, що відповідно до ВМД № 816988 від 27.07.2011 податок на додану вартість обраховано виходячи із контрактної вартості товарів і перевищення суми ПДВ не було.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.4 статті 200 Кодексу встановлено, що якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з пунктом 200.6 статті 200 Податкового кодексу України платник податку може прийняти самостійно рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування або її частини у зменшення податкових зобов'язань з цього податку, що виникли протягом наступних звітних (податкових) періодів, за наявності умов, передбачених пунктом 200.4 цієї статті. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за результатами звітного (податкового) періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. У разі прийняття такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних звітних (податкових) періодів.

Відповідно до 200.14 ПК України якщо за результатами камеральної або документальної позапланової виїзної перевірки орган державної податкової служби виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган:

а) у разі заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування щодо суми, визначеної органом державної податкової служби за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого заниження та підстави для її вирахування. У цьому випадку вважається, що платник податку добровільно відмовляється від отримання такої суми заниження як бюджетного відшкодування та враховує її згідно з пунктом 200.6 цієї статті у зменшення податкових зобов'язань з цього податку в наступних податкових періодах;

б) у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною органом державної податкової служби за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування

Відповідно до наданої ДПА в Київській області позивачу індивідуальної письмової консультації від 28.12.2011 №3539/10/15- 313/1078 товариство не мало права заявляти до бюджетного відшкодування 107460 грн. у серпні 2011 року, оскільки вказані кошти було сплачено як гарантія виконання зобов'язань. Позивач зазначає, що у вказаній консультації чітко вказано, що фактична сплата податку на додану вартість до Державного бюджету України у якості гарантійного платежу під час митного оформлення товарів, що обчислена у розмірах, що є вищими за контрактну (договірну) вартість товарів не бере участь у визначені податкового кредиту та, відповідно, суми бюджетного відшкодування.

Відповідно до пункту 53.1 статті 53 Податкового кодексу України не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до податкової консультації, наданої йому у письмовій або електронній формі, а також узагальнюючої податкової консультації, зокрема, на підставі того, що у майбутньому така податкова консультація або узагальнююча податкова консультація була змінена або скасована.

З урахуванням наведеного суд погоджується з доводами позивача, наведеними у позовній заяві, і зазначає, що за змістом підпункту 200.6 статті 200 Податкового кодексу України попереднім податковим періодом може бути будь-який податковий період, який передує звітному. У зв'язку з цим визначення суми ПДВ, яка підлягає бюджетному відшкодуванню, може здійснюватися за будь-який попередній податковий період, а не лише за період, який передував звітному.

Суд визнає, що фактична сплата позивачем податку на додану вартість до державного бюджету України у якості гарантійного платежу під час митного оформлення товарів, що обчислена у розмірах які є вищими за контрактну (договірну) вартість товарів, не бере участі у визначені податкового кредиту та, відповідно, суми бюджетного відшкодування.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, беручи до уваги доведеність правомірності та обґрунтованості дій позивача щодо включення до складу суми бюджетного відшкодування 107460 грн. у жовтні 2011 р., суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та визнання нечинними оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано. Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню сплачена ним сума судового збору.

Керуючись статтями 11, 14, 69-71, 72, 79, 86, 94, 122, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати нечинними податкові повідомлення-рішення від 17.01.2012 №0000172310, №0000182310, винесені Бориспільською об'єднаною державною податковою інспекцією Київської області.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Марбет» судовий збір у сумі 1611 (одна тисяча шістсот одинадцять) грн. 90 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Журавель В.О.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 14 липня 2012 р.