Постанова № 28524193, 27.12.2012, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" грудня 2012 р. Справа № 5023/3905/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гончар Т. В. , суддя Шевель О. В.

при секретарі Шкуренко Л.О.

за участю представників сторін:

прокурора - Стовба О.В. за посвідченням №009056 від 12.10.2012 року; Здор Т.О.

за посвідченням №013776 від 06.12.2012 року;

позивача - ОСОБА_2 за довіреністю №739 від 28.08.2012 року;

відповідача -Селіної О.С. за довіреністю №829 від 28.05.2012 року;

3-ої особи - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Харківського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері, м. Харків (вх. №3745Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 14.11.12 р. у справі № 5023/3905/12

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м. Харків

до Державного підприємства "Південна залізниця" в особі відокремленого підрозділу "Харків-сортувальна колійна машинна станція №131", м. Харків

третя особа, на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_5, смт. Пісочин, Харківська область

про зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2012р. позивач -ФО-П ОСОБА_4, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просив суд зобов`язати відповідача повернути йому в натурі товар, що передавався за договором відповідального зберігання №0096ХР від 23.09.2011 року, а саме: рельсошпальну решітку РШР 50 на залізобетонній шпалі перебрану зі зносом не більше 2мм у кількості 65 секцій по 25 погонних метрів кожна, на загальну суму 1000000,00 грн. Крім того, просив судові витрати покласти на відповідача.

За клопотанням відповідача судом першої інстанції ухвалою від 11.10.2012р. було залучено до участі у справі в якості третьої особи, на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - фізичну особу ОСОБА_5 - начальника ВП "Харків-сортувальна колійна машинна станція №131" на час укладання договору відповідального зберігання.

12.11.2012р. ДП "Південна залізниця" було заявлено клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення пов'язаної з нею справи №5023/5027/12 про визнання договору відповідального зберігання №0096ХР від 23.09.2011 року недійсним.

12.11.2012р. Харківським міжрайонним прокурором з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері на підставі ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», ст. 29 ГПК України, здійснено вступ у зазначену справу.

Рішенням господарського суду Харківської області від 14.11.2012 р. (суддя Ковальчук Л.В.) відмовлено в задоволенні клопотання про зупинення провадження по справі. Позовні вимоги задоволені. Зобов`язано ДП "Південна залізниця" в особі ВП "Харків-сортувальна колійна машинна станція №131", м. Харків, код ЄДРПОУ 01073060 повернути в натурі Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_4, м. Харків товар, що передавався на зберігання за договором відповідального зберігання №0096ХР від 23.09.2011 року, а саме: рельсошпальну решітку РШР 50 на залізобетонній шпалі перебрану зі зносом не більше 2мм у кількості 65 секцій по 25 погонних метрів кожна на загальну суму 1000000,00 грн. Стягнуто з ДП "Південна залізниця" в особі ВП "Харків-сортувальна колійна машинна станція №131", м. Харків, код ЄДРПОУ 01073060 на користь держбюджету України 1073,00 грн. судового збору.

Харківський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері з зазначеним рішенням суду першої інстанції не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 14.11.2012р. у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм чинного законодавства.

Так, в апеляційній скарзі прокурор вказує на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність висновків, викладених у рішенні господарського суду Харківської області від 14.11.2012р., обставинам справи. Стверджує, що факт на який посилається позивач, що при укладанні між ним та начальником станції ОСОБА_5 договору відповідального зберігання, ОСОБА_5 діяв від імені колійної машинної станції № 131 на підставі Статуту, суперечить правовому статусу Харків- Сортувальної колійної машинної станції, яка є структурним підрозділом ДП «Південна залізниця»і не може бути учасником цивільних правовідносин, оскільки згідно зі ст. 2 ЦК України, учасниками цивільних відносин є фізичні та юридичні особи. Зазначений відокремлений підрозділ не є юридичною особою. Зазначена в договорі назва посади ОСОБА_6 -директор, також не відповідає назві посади керівника ВП "Харків-сортувальна колійна машинна станція №131", яка згідно з Положенням про відокремлений структурний підрозділ «Харків- Сортувальна колійна машинна станція № 131 є - начальник. Також прокурор посилається на те, що суд не вказав, які саме дії вчинила ДП «Південна залізниця»в особі начальника відокремленого структурного підрозділу, які б свідчили про прийняття правочину до виконання. Крім того, 28.09.2012р. заступником прокурора області порушено кримінальну справу стосовно заступника директора ПВКП «Політехком»ОСОБА_7 за ознаками складу злочину, передбаченого ч.2 ст. 364-1 КК України. Встановлено, що підписи від імені ОСОБА_5 у договорі відповідального зберігання № 0096 ХР від 23.09.2011 та в акті приймання - передачі майна на зберігання від 23.09.2011, виконані не ним. Вказана РШР-50 у кількості 65 секцій у власності ПВКП «Політехком»ніколи не перебувала. Однак, в обґрунтування наведеного (щодо підпису іншою особою) прокурор не посилається на докази встановлення цього факту.

Крім того, відповідно до відомостей непланової інвентаризації товарно- матеріальних цінностей колійної машинної станції, проведеної у червні 2012 року, РШР -50, які знаходяться на території станції, фактично належать ДП «Південна залізниця»та перебувають на бухгалтерському обліку колійної машинної станції.

Представник позивача у запереченнях (вх.9925 від 12.12.2012р.), а також у судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечує, стверджує, що висновки суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог є повністю вірними та підтверджуються доказами, що містяться в матеріалах справи; при розгляді справи судом першої інстанції було повністю з'ясовано всі обставини, що мають значення для справи, та вирішено справу на підставі повного, всебічного та об'єктивного розгляду обставин справи в сукупності та з повним дотримання норм матеріального та процесуального права. Ствердження прокурора щодо невідповідності висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими та не відповідають дійсності.

У поясненнях на апеляційну скаргу (вх.10215 від 19.12.2012р.) та у судовому засіданні представник ДП «Південна залізниця»вимоги скарги підтримує. Вважає скаргу прокурора обґрунтованою, у зв'язку з чим просить її задовольнити. Оскаржуване рішення господарського суду Харківської області від 26.12.2011 р. вважає винесеним з порушенням норм матеріального права, за неповно з'ясованих обставин, за недоведеності обставин, які мають значення для справи, у зв'язку з чим просить його скасувати. Так, представник відповідача стверджує, що складання фінансового звіту (а особливо - за відсутності платежів за договором) ніяким чином не є схваленням спірного правочину. Мотивація, викладена в оскаржуваному рішенні, щодо перевірки всіх договорів, укладених в 2011 році спростовується матеріалами справи, в якій немає жодних доказів на підтвердження поінформованості Залізниці про наявність такого договору та підстави для взяття його Залізницею до свого обліку. Навпаки, доказів відсутності договору на обліку відповідач не надав в обґрунтування своїх доводів.

Висновок суду про те, що на момент укладення договору відповідального зберігання від 23.09.2011 рельсошпальна решітка РШР-50 вже знаходилась на підприємстві відповідача, викладений в оскаржуваному рішенні без правової мотивації та посилань на докази, які б могли послужити підставою для такого висновку. Питання стосовно того коли, яким чином, на підставі яких документів рельсошпальна решітка РШР-50 в кількості 65 секцій по 25 погонних метрів кожна була розміщена на складі Південної залізниці, судом взагалі не досліджувалось. Єдиною підставою для висновку щодо виникнення у Південної залізниці обов'язку щодо повернення позивачу рельсошпальної решітки РШР-50 в кількості 65 секцій по 25 погонних метрів кожна в рішенні вказано договір відповідального зберігання №0096 від 23.09.2011, який Південна залізниця не підписувала, повноваження на підписання нікому не делегувала та не вчинила в подальшому жодної дії, з якої можна було б зробити висновок про прийняття його до виконання. Крім того, ДП «Південна залізниця»звернулась до господарського суду з позовами:

- про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20.09.2011р., укладеного між П ВКП «Політехком»та ФО-П ОСОБА_4, який розглядається господарським судом Харківської області (справа №5023/558887/12 - ?) та

- про визнання недійсним договору відповідального зберігання №0096 від 23.09.2011 між ФО-П ОСОБА_4 та Харків-Сортувальною колійною машинною станцією Статутного територіально-галузевого об'єднання Південна залізниця, який розглядається господарським судом Харківської області (справа №5023/5027/12), рішення, за якими матимуть преюдиційне значення з урахуванням обставин, які підлягають з'ясуванню при розгляді зазначених справ. Тому, відповідно до ч.І ст.79 ГПК України просив суд зупинити провадження у даній справі у зв'язку з неможливістю її розгляду до вирішення пов'язаних з нею інших справ, що розглядаються господарським судом Харківської області.

Третя особа - ФО-П ОСОБА_5, письмового відзиву на апеляційну скаргу суду апеляційної інстанції не надав, свого уповноваженого представника у судове засідання не направив, про причини неявки суд не повідомив, хоча у відповідності до вимог чинного законодавства, про час та місце проведення засідання суду був повідомлений належним чином. На адресу суду повернулась ухвала про прийняття апеляційної скарги до провадження з довідкою пошти з відміткою «за закінченням терміну зберігання», яка направлялась судом за належною адресою учасника.

Враховуючи належне повідомлення сторін про час та місце засідання суду, явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, а також те, що ФО-П ОСОБА_5 саме таким чином реалізував своє право щодо участі у судовому процесі, суд реалізує своє право у межах ст.75 ГПК України, та вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника ФО-П ОСОБА_5, за наявними матеріалами у справі.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзивах на скаргу доводи сторін, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноважених представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, зважаючи на таке.

Звертаючись з позовом до господарського суду Харківської області, ФО-П ОСОБА_4 посилався на те, що 23 вересня 2011 року між ФО-П ОСОБА_4 (поклажодавець) та Харків - сортувальною колійною машинною станцією № 131 в особі директора ОСОБА_6 (зберігач) було укладено договір відповідального зберігання № 0096ХР (договір), згідно з умовами якого поклажодавець передав, а зберігач прийняв на відповідальне зберігання товар, що належить поклажодавцеві, а саме - рельсошпальну решітку РШР 50 на залізобетонній шпалі перебрану зі зносом не більше 2 мм у кількості 65 секцій по 25 погонних метрів кожна, на загальну суму 1000000,00 грн. (товар).

Зазначений товар належить поклажодавцеві на праві власності за договором купівлі-продажу № 20/09 від 20.09.2011 року, укладеним між ФО-П ОСОБА_4 та ПВКП «Політехком». Підтвердженням передачі зберігачеві вищезазначеного товару поклажодавцем є також акт приймання-передачі від 23.09.2011 р. - додаток № 1 до договору відповідального зберігання № 0096ХР від 23.09.2011 р., та накладна № ОКС-000001 від 23.09.2011 р. - додаток № 2 до договору відповідального зберігання № 0096ХР від 23.09.2011р.

Порядок взаєморозрахунків за договором передбачено розділом 5, згідно з п.5.2. якого поклажодавець здійснює оплату на розрахунковий рахунок зберігача не пізніше 10 календарних днів після підписання акту повернення товару зі зберігання по розрахунку згідно з п.5.1. виставленого зберігачем.

Відповідно до п. 3.5. договору поклажодавець має право у будь-який час витребувати у зберігача повернення майна, а зберігач зобов'язаний повернути його на першу вимогу, не залежно від строку дії договору та терміну зберігання майна.

Аналогічне положення міститься у ст. 953 ЦК України, згідно якої зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Листом № 27 від 30.03.2012 р. (т.1 а.с. 26-27) поклажодавцем направлялось зберігачеві прохання здійснити розрахунок вартості перевезення товару, укласти договір та здійснити перевезення товару до ст. Шевченково Шевченківського району Харківської області. Відповіді на зазначений лист поклажодавцем не отримано.

23 липня 2012 р. поклажодавцем направлявся зберігачеві лист - претензія від 20.07.2012р. (т.1 а.с. 29-32) про повернення зі зберігання товару, переданого за договором відповідального зберігання № 0096ХР від 23.09.2011 р., з проханням письмово повідомити поклажодавця - ФО-П ОСОБА_4 про дату та час, коли буде можливо здійснити огляд товару для його оцінки, розрахунку вартості вивезення та отримати товар в натурі. Відповіді на зазначений лист - претензію також ФО-П ОСОБА_4 не отримано.

З наведеного представник Залізниці у судовому засіданні пояснень надати не міг.

Після звернення поклажодавця з вимогою про видачу майна, відповідачем було повідомлено Лінейний відділ на станції Харків-пасажирський УМВС на Південній залізниці у Харківській області про злочин, з посиланням на те, що директором Харків - сортувальної колійної машинної станції № 131 ОСОБА_6 зазначений договір не підписувався.

В подальшому за даним фактом порушена кримінальна справа №18120088 за обвинуваченням ОСОБА_7 за ч.2 ст. 364-1, ч.4 ст. 190 КК України, яка 19.11.2012 р. направлена для розгляду по суті до Ленинського районного суду м. Харкова.

Оскільки зберігачем не було повернуто переданий на зберігання товар на вимогу поклажодавця, що порушувало його права та інтереси, останній був змушений звернутись до господарського суду з відповідним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги ФО-П ОСОБА_4, місцевий господарський суд посилався на їх обґрунтованість та виходив з того, що дійсно, ОСОБА_5 на момент укладання договору відповідального зберігання №0096ХР від 23.09.2011 року був керівником Відокремленного підрозділу Південної залізниці, мав певний обсяг повноважень визначений у довіреності, який був не достатнім для укладення вказаного вище договору, тобто договір був укладений представником юридичної особи з перевищенням наданих йому повноважень.

Відповідно до ч.1 ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює та припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схвалений зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Відповідно до ч. З ст. 92 ЦК України, орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Однак, як стверджує позивач, йому не було відомо про перевищення директором ВП "Харків-сортувальна колійна машинна станція №131" ОСОБА_6 своїх повноважень при укладанні договору відповідального зберігання № 0096ХР від 23.09.2011, а відповідач жодним чином не довів суду протилежного ні під час розгляду справи у суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції.

Крім того, видача цій особі саме довіреностей, копії яких були надані до матеріалів справи відповідачем, не підтверджені ним витягом з реєстру виданих довіреностей.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Зобов'язання, відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України можуть виникати, зокрема, із договорів та інших правочинів.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч.2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується сторонами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства та скріплюється печаткою.

Відповідно до положень статті 204 Цивільного кодексу України в цивільному законодавстві діє презумпція правомірності правочину, тож правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Аналізуючи положення вищевказаних норм чинного законодавства та спірного договору, колегія суддів, так само, як і суд першої інстанції, вважає, що спірний договір у судовому порядку у передбачений законодавством спосіб не визнано недійсним, не зважаючи на тривалий термін розгляду даної справи. Більше того, відповідач не скористався таким правом як подання зустрічного позову у межах даної господарської справи щодо визнання спірного договору недійсним. Тобто, даний факт, у тому числі підтверджує правомірність відхилення судом першої інстанції клопотання відповідача про зупинення розгляду даної справи до розгляду інших справ.

Так, згідно ч. 1 ст. 79 ГПК, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави. В обґрунтування неможливості розгляду справи у вказаному випадку відповідач не навів жодних підстав. Тобто, колегія суддів вважає, що підстави для зупинення провадження у разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи у даному випадку не виникали. Подання позовної заяви про визнання договору зберігання недійсним не є підставою для зупинення провадження у справі, і справа № 5023/3905/12 могла бути вирішена по суті незалежно від результатів розгляду іншої справи, на яку посилається прокурор (при цьому надавши лише копію ухвали господарського суду Харківської області про порушення провадження у справі № 5023/5027/12 від 08.11.2012р. та копії постанов Харківської міжрайонної прокуратури щодо притягнення заступника директора ПВКП «Політехком»ОСОБА_7, який не є стороною у даній справі).

Крім цього, колегія суддів відзначає, що позовні вимоги відповідача до позивача по іншій справі, на яку посилається прокурор в апеляційній скарзі та відповідач, складаються з вимоги визнати недійсним договір відповідального зберігання № 0096ХР від 23.09.2011 р.

Згідно з ч. 2 ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Таким чином, у разі визнання недійсним договору відповідального зберігання № 0096ХР від 23.09.2011 р., відповідач зобов'язаний був би повернути позивачеві переданий на зберігання товар - рельсошпальну решітку РШР 50 на залізобетонній шпалі перебрану зі зносом не більше 2 мм у кількості 65 секцій по 25 погонних метрів кожна, на загальну суму 1000000,00 грн., а у разі неможливості повернення товару в натурі - відшкодувати вартість товару за цінами, які існують на момент відшкодування (застосування правових наслідків недійсності правочину).

Отже, оскаржуваним рішенням суду першої інстанції від 14.11.2012 р. у справі № 5023/3905/12 зобов'язано відповідача виконати такі ж дії та відносно того ж самого товару, які відповідали б результатам задоволення позовних вимог у іншій справі за участі тих самих сторін, на яку посилається прокурор. Тому, як вже було зазначено вище, справа № 5023/3905/12 могла бути вирішена по суті незалежно від результатів розгляду іншої справи про визнання недійсним договору відповідального зберігання № 0096ХР від 23.09.2011 р„ на яку посилається прокурор та відповідач.

Відповідно при розгляді справи судом першої інстанції не було порушено вимог ч. 1 ст. 79 ГПК.

Посилання прокурора на те, що суд першої інстанції не зазначає, які саме дії вчинив відповідач в особі керівника відокремленого структурного підрозділу, які б свідчили про прийняття правочину до виконання, також є необґрунтованими, оскільки таким підтвердженням є у першу чергу підписання з боку відповідача керівником відокремленого підрозділу договору відповідального зберігання, засвідчення договору печаткою сторони, прийняття вказаного майна на зберігання за актом приймання-передачі від 23.09.2011 р., та видачу на підтвердження приймання майна накладної на відповідальне зберігання № ОКС-000001 від 23.09.2011р.

З матеріалів зазначеної вище кримінальної справи виділені для перевірки в порядку ст. 97 КПК України матеріали щодо невстановлених слідством посадових осіб ДП «Південна залізниця», які забезпечили проставлення відбитку оригінальної печатки державного підприємства та забезпечили виконання об'єктивної сторони злочину, яке полягало в демонстрації позивачу товарів на складах Південної залізниці та підписання договору зберігання в кабінеті керівництва ДП «Південна залізниця».

За повідомленням учасників спора, даних щодо порушення кримінальної справи у відношенні посадових осіб ДП «Південна залізниця» немає, що може свідчити про безпідставну відмову в порушенні кримінальної справи за наведеними вище фактами.

Крім того, звертає на себе увагу ряд обставин у справі, а саме.

Позивачем в судове засідання представлені письмові пояснення гр. ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 в порядку ст. 30 ГПК України, з яких випливає, що директор Харків - сортувальної колійної машинної станції № 131 ОСОБА_6 приймав безпосередню участь у виконанні договору зберігання від 23 вересня 2011 року № 0096ХР, неодноразово зустрічався з представниками позивача при виконанні договору, демонстрував їм товар, що знаходився на зберіганні, спілкувався з представниками мобільним зв'язком (номер наводиться), тощо.

На день вирішення спору ані відповідач, ані прокурор не представили суду жодного доказу, який би міг свідчити про підписання договору не ОСОБА_6 та невідповідність відбитку печатки державного підприємства оригіналу. За заявою цих учасників, криміналістичне дослідження договору не проводилося.

Аналогічним чином суду не представлені пояснення обвинуваченого ОСОБА_7 щодо обставин виготовлення договору зберігання та проставлення на ньому печатки державного підприємства та підпису керівника. При цьому у колегії суддів немає сумнівів, що такі запитання останньому ставилися слідством.

Відсутність цих доказів має суттєве значення для господарської справи та фінансового стану державного підприємства «Південна залізниця»в цілому, оскільки бездіяльність слідства унеможливила представлення відповідачем та прокурором доказів того, що договір зберігання № 0096ХР не укладався, або укладався зі злочинними цілями, що свідчить про його нікчемність.

При цьому, ані відповідачем, ані прокурором не доведено, що державним підприємством договір зберігання № 0096ХР не підписувався і не виконувався.

Разом з цим, посилання прокурора на неправильне зазначення у договорі відповідального зберігання від 23.09.2011 № 0096ХР особи, що підписала спірний договір з боку відповідача та підстави, на яких він діє, є з огляду на вищевикладене несуттєвим, оскільки це не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та відмовлення у задоволенні позовних вимог.

Крім того, як стверджує позивач, проект договору було запропоновано ним, документи на підтвердження повноважень ОСОБА_6 та правильне зазначення його посади позивачеві не надавались, відповідно в проекті договору було зазначено особу з боку відповідача - директор та підставу для його дії - Статут, як найбільш поширені в сфері господарських взаємовідносин. При цьому, при підписанні договору відповідального зберігання від 23.09.2011 р. № 0096ХР з боку відповідача не було вчинено жодних дій щодо виправлення вказаної неточності у договорі (зокрема, складання протоколу розбіжностей), і договір було підписано без виправлень у редакції, запропонованій позивачем.

Згідно зі ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що одним із засобів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, що порушує право.

У контексті статті 1 Господарського процесуального кодексу України та статті 3 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Колегія суддів, з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що відповідач, заперечуючи вимоги позову та підтримуючи апеляційну скаргу прокурора, не довів, що з боку його структурного підрозділу не порушені права позивача. Більше того, враховуючи, що керівником відокремленого підрозділу було прийнято майно позивача на відповідальне зберігання за актом приймання-передачі від 23.09.2011 р. та видано на підтвердження приймання майна накладну на відповідальне зберігання № ОКС-000001 від 23.09.2011р., проте заперечує факт отримання спірного майна та заявляє про відсутність підстав для його повернення позивачеві, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач всупереч приписам п.6 статті 3 Цивільного кодексу України діє несправедливо та недобросовісно.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позовні вимоги позивача ґрунтуються на вірному застосуванні норм чинного законодавства та на належних доказах, а тому колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано задоволено його позовні вимоги. Тому, враховуючи вищезазначені положення ст. 204 Цивільного кодексу, при вирішенні справи про зобов`язання відповідача повернути в натурі товар, що передавався за договором відповідального зберігання №0096ХР від 23.09.2011 року, також діє презумпція правомірності такого правочину, і суд не зобов'язаний встановлювати та з'ясовувати обставини, що впливають на дійсність або ж недійсність такого правочину. Тому, з'ясування судом обставин, що пов'язані із чинністю укладеного правочину буде виходити за межі заявлених позивачем вимог .

На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що твердження прокурора, викладені ним в апеляційній скарзі ґрунтуються на припущеннях, не доведені належними доказами, тоді як господарським судом першої інстанції в повній мірі з'ясовані та правильно оцінені обставини у справі та ухвалене ним рішення є законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 99,101,102, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Харківської області від 14.11.12 р. у справі № 5023/3905/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови підписано 24.12.2012 р.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Шевель О. В.