Постанова № 28524128, 21.12.2012, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" грудня 2012 р. Справа № 5023/4556/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шепітько І.І., суддя Івакіна В.О., суддя Медуниця О.Є.,

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - Кравець Д.В,

першого відповідача - Зучек Є.Н.

другого відповідача - Кузьмінова Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу (вх. № 3808 Х/1-38) на рішення господарського суду Харківської області від 12.11.2012 року у справі

за позовом Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" в особі Харківського регіонального відділення, м. Харків,

до

1) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, м. Харків,

2) Державного інституту праці та соціально-економічних досліджень, м. Харків

про розірвання договору оренди та затвердження додаткової угоди до договору оренди,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовом в якому просив суд визнати договір оренди №3172-Н від 15.03.2007 розірваним з 30.06.2012 р.; затвердити додаткову угоду до договору оренди №3172-Н від 15.03.2007 р.; зобов'язати Державний інститут праці та соціально - економічних досліджень прийняти майно з оренди та оформлення його прийняття актом.

Рішенням господарського суду Харківської області від 12.11.12 р. (суддя Светлічний Ю.В.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Позивач з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що рішення є незаконним, необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить рішення господарського суду Харківської області від 12.11.12 р. у справі № 5023/4556/12 скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.

Представники першого та другого відповідачів в судовому засіданні та у відзивах на апеляційну скаргу зазначили, що з її доводами вони не погоджуються, вважають оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, а тому просили залишити його без змін, а апеляційну скаргу позивача -без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін та перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

В судовому засіданні 19.12.2012 з"ясовано, що позивач помилково зазначив у вступній частині позовної заяви особу , що представляє позивача, як Харківську філію ПАТ»Брокбізнесбанк».Разом із тим позовна заява підписана керуючим Харківським регіональним відділенням, підпис завірений печаткою Харківського регіонального відділення, на позовній заяві мається угловий штамп регіонаьного відділення банку.

До матеріаів додано положення про Харківське регіональне відділення Публічного акціонерного товариства „Брокізнесбанк", затверджене постановою наглядової ради АТ „Брокбізнесбанк" 17.05.2012р. Згідно пункту 1.7. Положення - відділення діє від імені банку на підставі положення . Керуючий відділенням діє від імені банку на підставі доручення. Згідно п.5 довіреності від 16.08.2012р. інтереси ПАТ „Брокбізнесбанку" банку в судах всіх інстанцій в тому числі з правом подання позову, оскарження рішень суду здійснює керуючий Харківським регіональним відділенням даного банку.

Таким чином на час подання позовної заяви до господарського суду (09.10.2012р.) здійснення представництва інтересів банку належало регіональному відділенню, а не філії банку.

Судова колегія приймає до уваги пояснення представника позивача в судовому засіданні 19.12.2012р. про описку у вступній частині позовної заяви.

Розглянувши позовні вимоги в частині визнання договору оренди № 3172-Н від 15.03.2007 року розірваним з 30.06.2012 року, колегія суддів зазначає наступне.

15.03.2007 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (першим відповідачем, орендодавцем за договором) та Акціонерним банком "Брокбізнесбанк" в особі директора Харківської філії Акціонерного банку "Брокбізнесбанк" (позивачем, орендарем за договором) було укладено договір оренди № 3172-Н (далі за текстом - Договір), відповідно до умов пункту 1.1. якого орендодавець передав, а орендар прийняв, з метою розміщення рекламної конструкції, в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно - частину фасаду 5-ти поверхової будівлі, загальною площею 18,2 кв. м., розміщене за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 1;майно знаходиться на балансі Державного інституту праці та соціально-економічних досліджень (другий відповідач, балансоутримувач).

Того ж дня, 15.03.2007 року, між позивачем на першим відповідачем підписано акт приймання-передачі орендованого майна.

Згідно з пунктами 10.1, 10.2, 10.9 Договору, строк його дії закінчується 15.01.2013 року.

15.11.2011 року рекламна конструкція позивача була демонтована, що зазначає позивач в позовній заяві, а також пояснив представник позивача в судовому засіданні 19.12.2012р. та підтверджується листом департаменту комунального господарства виконавчого комітету Харківської міської ради від 16.01.2012 року вих. № 140/0/16-12.

Так Департамент комунального господарства виконавчого комітету Харківської міської ради надіслав лист на адресу першого відповідача вих. № 140/0/16-12 від 16.01.2012 року, в якому повідомив, що у зв"язку з підготовкою міста Харкова до проведення матчів фінальної частини Чемпіонату Європи з футболу 2012 року та проведенням робіт з реконструкції конструкці „Термометр"( що також розміщена на фасаді будинку по вул Сумській у місті Харкові) 15.11.2011року орендарем було проведено демонтаж вказаної рекламної конструкції.

Дану обставину також не заперечує відповідач, хоча вважає , що рекламна конструкція могла бути демонтована самим позивачем.

18.11.2011 року на адресу регіонального відділення Фонду державного майна позивачем надісланий лист з пропозицією припинити дію договору оренди з 30.11.2011 року у зв'язку зі зміною комерційної стратегії Харківської філії АТ „Брокбізнесбанк" та відсутністю у орендаря необхідності в подальшому використанні частини фасаду 5-ти поверхової будівлі інв. № 36071 та демонтажем рекламної конструкції. В обгрунтування своїх пропозицій позивач посилався на пункти 10.4 та 10.6 спірного договору( а.с. 22).

19.12.2011 року позивачем отримано лист від 14.12.2011 року, вих. № 06-7300 регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, в якому перший відповідач посилається на відсутність з його боку наміру щодо дострокового припинення Договору оренди, та на ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", як на підставу недопущення односторонньої відмови від договору оренди.Регіональне відділення також просило виконувати обов"язки орендаря протягом терміну дії договору, тобто до 15.01.2013р. (а.с.20).

20.06.2012року позивач надіслав першому відповідачу „ Повідомлення про припинення дії Договору оренди № 3172-Н від 15.03.2007р" . В даному повідомленні позивач просив припинити дію договору оренди з 30.06.2012року, у зв"язку зі зміною комерційної стратегії банку , відсутністю у орендаря необхідності у подальшому використанні частини фасаду площею 18,2 кв.м. на будівлі, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул.Сумська, 1, керуючись п.п.10.4 та 10.6 Договору оренди № 3172.Позивач також вказав, що повідомляє про свій намір достроково припинити дію договору оренди( а.с. 17).

Листом від 04.07.2012 № 06 -3619 регіональне відділення Фонду держаного майна України повідомило позивача, що розглянувши його лист від 20.06.2012р. про розірвання договору оренди № 3172-Н від 15.03.2007р. , повідомляє, що ним вже було надано відповідь листом від 14.12.2011р. № 06-7300 . Станом на 27.06.2012р. Регіональне відділення ФДМУ по Харківській області свою думку не змінило.

Вважаючи на відмову першого відповідача у розірванні Договору неправомірною, позивач звернувся до господарського суду з даним позовом.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує, що 15.11.2011 року, у зв'язку із проведенням робіт з ремонту конструкції «Термометр»під час підготовки міста Харкова до проведення фінальної частини Чемпіонату Європи з футболу 2012, рекламна конструкція позивача була демонтована Департаментом комунального господарства Харківської міської ради. Таким чином, з 15.11.2011 року позивач фактично не використовує орендоване за Договором майно. У зв'язку з демонтажем рекламної конструкції позивач звернувся до першого відповідача з пропозицією припинити дію Договору, проте перший відповідач у розірванні Договору відмовив, чим, на думку позивача, порушив вимоги чинного законодавства.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Так, відповідно до частини 1 статті 626, частини 1 статті 628, статті 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін; на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Статті 188 Господарського кодексу України встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

У пункті 10.6 Договору обумовлено, що сторона, яка вважає за необхідне розірвати договір або внести зміни в договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденній строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати розгляду.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 652 Цивільного кодексу України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Колегія суддів звертає увагу на те, що з листа Департаменту комунального господарства Виконавчого комітету Харківської міської ради № 140/0/16-12 від 16.01.2012 року, направленого на адресу першого відповідача, вбачається, що у зв'язку з підготовкою міста Харкова до проведення матчів фінальної частини Чемпіонату Європи з футболу 2012 року та проведенням робіт з реконструкції конструкції «Термометр»15.11.2011 року було проведено демонтаж зовнішньої реклами позивача. Крім того, у вказаному листі зазначається, що з 15.11.2011 року позивач фактично не використовує орендоване майно.

З матеріалів справи вбачається, що строк дозволу на розміщення зовнішньої реклами, виданий позивачу, сплинув 31.12.2011 року. Як зазначає позивач, оскільки рекламу було демонтовано 15.11.2011 року, він не продовжував цей строк.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що з моменту укладення Договору обставини можливості використання позивачем орендованого майна істотно змінилися, про що також йдеться в позовній заяві та апеляійній скарзі позивача.

В момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане і зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися, оскільки в матеріалах справи відсутні відомості про те, що на момент укладення Договору сторонам було відомо про майбутній вимушений демонтаж реклами позивача у зв'язку з проведенням ремонтних робіт при виконанні органами місцевого самоврядування.

Враховуючи те, що позивач з 15.11.2011 року фактично не використовує орендоване майно -тобто не розміщує свою рекламу на фасаді будівлі, виконання Договору порушує співвідношення майнових інтересів сторін і позбавляє позивача того, на що він розраховував при укладенні договору, оскільки відповідно до пункту 1.1 Договору, фасад будівлі передавався в оренду позивачеві саме для розміщення рекламної конструкції. Крім того, із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни вищевикладених обставин несе орендар за Договором.

Таким чином, колегія суддів зазначає про наявність усієї, визначеної в частині 2 статті 652 Цивільного кодексу України, сукупності правових підстав для розірвання Договору.

Крім того , судова колегія звертає увагу на наступне.

Згідно пункту 1.1 спірного договору майно ( 18 кв.м. поверхні фасаду будинку) надано в оренду з метою розміщення рекламної конструкції позивача. Отже, фактично мова іде про надання місця для розташування рекламного засобу - площі зовніішньої поверхні будинку.

Таким чином, аналізуючи зміст спірного договору та правовідносини сторін, колегія суддів приходить до висновку, що вони мають змішаний характер, а саме, надання частини фасаду під розміщення реклами має ознаки договору про надання місця під розташування зовнішньої реклами( тобто про надання послуг).

Таким чином правовідносини сторін регулюються також Законом України „Про рекламу" та Постановою Кабінету Міністрів України" від 29.12.2003р.( із подальшими змінами) про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами.

Відповідно до ст. 16 Закону України „ Про рекламу" -розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних міських рад.

Зовнішня реклама на... будинках розміщується за згодою їх власників або уповноважених ними органів.

Отже, за законом власники будинків ( або уповноважені ними органи) мають право надавати згоду на розміщення зовнішньої реклами та не можуть примушувати рекламодавця здійснювати таку рекламу та зобов"язувати розміщувати її на будинку, що належить власнику.

До матеріалів справи додано дозвіл №11672 на розміщення зовнішньої реклами, виданий позивачу 24.04.2007року на підставі рішення № 387 від 18.04.2007р. для розташування щиту на фасаді будинку по вулиці Сумській, 1 в місті Харкові.Строк дії дозволу -з 18.04.2007р. до 31.12.2011р.( а.с.32 -38).

Таким чином строк дії дозволу, наданий позивачу для розміщення зовнішньої реклами, сплинув ще 31.12.2011року та не був поновлений.

Глава „63" Цивільного кодексу України регулює правовідносини щодо надання послуг та застосовується до всіх договорів про надання послуг( ч.2 ст. 901ЦК України.

Договір про надання послуг може бути розірваний в тому числі шляхом односторонньої відмови від договору , в порядку , на підставах встановлених цивільним кодексом, законом, або за домовленістю сторін ( ч.1 ст. 907 ЦК України).

Інститут односторонньої відмови від договору про надання послуг є його важливою характеристикою та відображає суть правовідносин сторін.

Позивач листом від20.06.2012р. № 1153/054-01-2 повідомив першого відповідача про припинення дії договору.Звернення позивача в суд із позовом про розірвання договору не суперечить положенням ст. 901 ЦК України.

Сторонами додержано порядку розірвання договору, встановленому спірним договором.

Позивач тривалий час не користується предметом оренди. Реклама з фасаду будівлі була знята не з ініціативи позивача. Дана обставина підтверджується поясненнями представника позивача в судовому засідання 19.12.2012., та листом комунального підприємства від16.01.2012р, про ці обставини повідомляється в позовній заяви. Відповідачі не спростовують дану обставину.

Судова колегія також враховує той факт, що позивачем з часу укладення спірного договору і по даний час виконувалися обов"язки щодо здійснення платежів за користування 18 кв.м. фасаду будівлі( в частині, що надсилається до місцевого бюджету), хоча рекламний щит був знятий ще у листопаді 2011року.Отже, сплачуючи орендні платежі, позивач більше року не користується площу поверхні фасаду будівлі для розміщення своєї реклами.

Таке становище не відповідає принципам цивільного права, встановленим п.6 ст. 3 ЦК України.

Суд першої інсанції, відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог, прийшов до висновку , що вимоги про визнання договору оренди розірваним з 30.06.2012року є неправильним способом захисту права.Судова колегія вважає таку думку помилковою, оскільки позивач,формулюючи свої позовні вимоги, припустив помилку стилю.Вимоги позивача, зазначені в пункті першому прохальної частини позовної заяви, є зрозуміліми та є вимогами про розірвання спірного договору з 30.06.2012р..Про це також вказав апелянт у своїй апеляційній скарзі, а саме „розірвання договору з певної дати"(а.с.71, останній абзац). Такі вимоги відповідають положенням ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України.

Слід додатково звернути увагу на положення частини 5 статті 188 Господарського кодексу України, а саме -якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Згідно ч.3 ст. 653 ЦК України -якщо договір розривається у судовому порядку, зобов"язання припиняється з моменту набрання рішенням про розірвання договору законної сили.

Як зазначив представник позивача в судовому засіданні, він продовжував і після 30.06.2012 року сплачувати орендну плату до місцевого бюджету, отже виконував в цей період свої зобов'язання за договором.

Таким чином, позовні вимоги в частині визнання Договору розірваним з 30.06.2012 року, з урахуванням положень частини 3 ст.653 Цивільного кодексу України та обставин справи, підлягають задоволенню частково -в частини розірвання договору оренди № 3172-Н від 15.03.2007 року, без зазначення дати вказаної позивачем.

Щодо позовних вимог в частині затвердження додаткової угоди до договору оренди № 3172-Н від 15.03.2007 року, колегія суддів зазначає, що таких спосіб захисту права не передбачений статтею 16 Цивільного кодексу України або статтею 20 Господарського кодексу України.

Згідно пункту 6 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 20 Господарського кодексу України одним із способів захисту прав та інтересів є зміна правовідношення, отже суд може захистити порушене право шляхом розірвання договору, зміни умов договору за рішенням суду, а не затвердженням додаткової угоди, укладення якої відбувається за погодженням сторін та не потребує судового впливу та судового захисту, про що також вірно зазначив місцевий суд.

Крім того,враховуючи зміст першої позовної вимоги -про розірвання договору, вимоги про затвердження додаткової угоди не приводять до захисту порушеного права.

Щодо позовних вимог в частині зобов'язання другого відповідача прийняти орендоване майно та оформити його прийняття актом, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Положеннями частини 2 статті 20 Господарського кодексу України встановлено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що особа має право на судовий захист свого права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до положень статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, котра з сторін посилається на юридичні факти, які обґрунтовують її вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач звертався до другого відповідача з вимогою про передачу орендованого майна та підписання акту приймання-передачі.

15.03.2007 року, між позивачем та першим відповідачем, після підписання Договору, було підписано і акт приймання-передачі, за яким перший відповідач передав, а позивач прийняв орендоване за Договором майно. Тобто майно в оренду передавалося позивачеві першим відповідачем - Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області, який є орендодавцем за Договором, а не другим відповідачем - Державним інститутом праці та соціально-економічних досліджень, який є лише балансоутримувачем майна.

Крім того слід зазначити, що регулювання правовідносин з розміщення зовнішньої реклами на фасаді будинку шляхом укладення договору оренди майна є штучним. Умови такого договору не відповідають правовідносинам, що дійсно склалися між позивачем та відповідачами.

Так розміщення рекламної конструкці на фасаді будинку або її демонтаж не є передачею а майна в розумінні орендних правовідносин , оскільки майно фактично не вихидило із володіння власника та балансоутримувача.

Враховуючи викладені обставини, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання другого відповідача прийняти орендоване майна та оформити його прийняття актом.

На підставі викладеного апеляційна скарга має бути частково задоволена, рішення суду першої інстанції скасовано частково, в частині відмови у задоволенні позовних вимог про розірвання спірного договору оренди.

В іншій частині позовних вимог рішення є вірним і скасуванню не підлягає.

Суд першої інстанції, здійснюючи розподіл судових витрат, прийшов до висновку, що позивачем не повністю сплачено державне мито та стягнув з нього на користь державного бюджету 2146грн. Місцевий господарський суд виходив з того , що позивачем подано три позовні вимоги, а сплачено судовий збір лише за одну.

Судова колегія приймає до уваги натупне.

Згідно п.п.4,п.2 ч.2 ст.4 Закону України „Про судовий збір" -за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 1 розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно до ст. 13 Закону України „Про державний бюджет України на 2012 рік" мінімальний розмір заробітної плати становить1073 гривні.

Позивачем подано позов, що містить три вимоги немайнового характеру, пов"язані між собою підставою виникнення.

Пунктом 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 23.0.2012р № 01-06/704/2012 „ Про деякі питання практики застосування Закону України „Про судовий збір" зазначено : „Якщо в позовній заяві об"єднано дві або більше вимог немайнового характеру, зв"язаних між собою підставою виникнення, судовий збір сплачується як за подання однієї заяви немайнового характеру".

Таким чином суд першої інстанції помилково стягнув з позивача суму 2146грн.,у зв"язку із чим пункт „3" резолютивної частини оскаржуваного рішення місцевого суду також підлягає скасуванню.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги норм процесуального права і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, і при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд неповно дослідив обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального права, у зв'язку з чим це рішення підлягає частковому скасуванню, а апеляційна скарга -частковому задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, 103, пунктами 1 та 4 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 12.11.2012 року : "У задоволенні позову відмовити повністю"- скасувати частково, в частині повної відмови у задоволенні позовних вимог про розірвання договору оренди № 3172-Н від 15.03.2007 року.

Прийняти в цій частині нове рішення.

Позов задовольнити частково.

Розірвати договір оренди № 3172-Н від 15.03.2007 року, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та Акціонерним банком «Брокбізнесбанк».

Скасувати пункт „3" резолютивної частини рішення господарського суду Харківської області від 12.11.2012 року : „Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Брокбізнесбанк" в особі Харківської філії (61125, м.Храків, Червоношкільна набережна, 16, МФО 350910, код ЄДРПОУ 3376818, кор. рах № 390050000001 в АТ „Брокбізнесбанк" м.Київ МФО 300249) на користь державного бюджету України ( одержувач -УДКС у Дзержинському районі м.Харкова Харківкої обласі, номер рахунку 3121520678303 , код3799654, банк одержувача -ГУДКУ у Харківській обл., МФО 851011) судовий збір в сумі 2146,00грн. Видати наказ після набрання рішенням законної сили".

В іншій частині рішення залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 24.12.2012 року

Головуючий суддя Шепітько І.І.

Суддя Івакіна В.О.

Суддя Медуниця О.Є.