Постанова № 2850239, 16.10.2008, Харківський окружний адміністративний суд

Справа №2а-2463/08

«16» жовтня 2008 року

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Харків

Харківський окружний адміністративний суд у складі: Головуючого судді – Спірідонова М.О.

за участю секретаря - Свіргун 0.0.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративний подання ПП «Гермес Плюс» до ДПІ у Дзержинському районі м.Харкова, Головного управління Державного казначейства України у Харківській області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень та відшкодування з бюджету 11 057 470,00 грн. –

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ПП „Гермес Плюс" звернувся до суду з позовом до ДПІ у Дзержинському районі м.Харкова та головного управління Державного казначейства України у Харківській області в якому  просить визнати недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ Дзержинського району м. Харкова від 22.07.04 р. № 0000482304/0 та № 0000472304/0, № 00005023304/0 від 17.07.04 р. та стягнути на користь підприємства бюджетну заборгованість на загальну суму 11057470,0 грн. та судові витрати.

В обґрунтування позову представник позивача вказав, що оскаржені податкові повідомлення рішення винесені з порушенням вимог чинного законодавства України

Представник ДПІ у Дзержинському районі м.Харкова в судове засідання з'явився та з  позовними вимоги не погодився, посилаючись на результати перевірок, положення законів України „Про оподаткування прибутку підприємств" та „Про ПДВ".

Представник другого відповідача в судове засідання не з'явився , але був належним чином повідомленим про дату час та місце слухання справи.

У відповідності до вимог ст. 128 КАС України у разі не прибуття відповідача – суб’єкта владних повноважень, належним чином повідомленного про дату, час і місце слухання справи, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Судом встановлено, що оскаржене податкове повідомлення-рішення № 00005023304/0 від 17.07.04 р. прийняте за результатами позапланової документальної перевірки підприємства позивача з питань правомірності визначення сум ПДВ, задекларованих до відшкодування з Державного бюджету за період з 01.05.04 р. по 31.05.04 р., про що складний акт від 17.07.04 р. Податкові повідомлення-рішення № 0000482304/0 та № 0000472304/0 від 22.07.04 р. були прийняті за результатами також позапланової перевірки підприємства позивача з тих же питань за період з 01.04.04 р. по 30.04.04 р. Як вказано в наданих до позову актах, перевірки проводилися з урахуванням вимог п. 3 Указу Президента України „Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності" та згідно наказу ДПА України „Щодо здійснення ефективного контролю за  правомірністю відшкодування з бюджету сум ПДВ юридичними особами".

Суд вважає необхідним зазначити, що наведеним Указом Президента України визначено, що позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з таких обставин: а) за наслідками зустрічних перевірок виявлено факти, які свідчать про порушення суб'єктом підприємницької діяльності норм законодавства; б) суб'єктом підприємницької діяльності не подано в установлений строк документи обов'язкової звітності; в) виявлено недостовірність даних, заявлених у документах обов'язкової звітності; г) суб'єкт підприємницької діяльності подав у встановленому порядку скаргу про порушення законодавства посадовими особами контролюючого органу під час проведення планової чи позапланової виїзної перевірки; д) у разі виникнення потреби у перевірці відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з суб'єктом підприємницької діяльності, якщо суб'єкт підприємницької діяльності не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу протягом трьох робочих днів від дня отримання запиту; є) проводиться реорганізація (ліквідація) підприємства. Позапланова виїзна перевірка може здійснюватись і на підставі рішення Кабінету Міністрів України.

Ні в самих актах перевірок, ні в подальших документах відповідачем не вказано які з вищенаведених обставин спричинили проведення перевірок. Таким чином у відповідача не було належних підстав для проведення перевірок.

Крім того, в п. 8 Указу Президента України установлено, що нормативно-правові акти контролюючих органів, які регламентують порядок проведення перевірок суб'єктів підприємницької діяльності, погоджуються з Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва. А в п. 15 передбачено, що обмеження у строках та підставах проведення перевірок суб'єкта підприємницької діяльності, визначені цим Указом, не поширюються тільки на перевірки, що проводяться на особисте прохання суб'єкта підприємницької діяльності, або перевірки, що проводяться відповідно до кримінально-процесуального законодавства, а також на перевірки суб'єктів господарської діяльності, які мають заборгованість із заробітної плати працівникам.

Представник першого відповідача в судовому засіданні підтвердив те, що передбачені наказом ДПА України № 196/ДСК від 24.04.03 р. „Щодо здійснення ефективного контролю за правомірністю відшкодування з бюджету сум ПДВ юридичними особами" підстави для проведення перевірок суб'єктів підприємницької діяльності стосовно їх права на отримання бюджетного відшкодування не погоджувалися з державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва, оскільки в офіційному тексті наказу відсутні будь-які відмітки про таке погодження. Таким чином суд вважає, що посилання на даний наказ як підставу для проведення позапланової документальної перевірки є безпідставним.

Так в акті перевірки від 17.07.04 р. вказано, що позивач подав до органу ДПС податкову декларацію по ПДВ за травень 2004 р., в якій визначив для відшкодування з бюджету шляхом перерахування на його банківський рахунок залишок суми ПДВ, що підлягає відшкодуванню після погашення податкових зобов'язань платника протягом трьох наступних звітних періодів в розмірі 2901220,0 грн. Тобто строк відшкодування ПДВ по податковій декларації за травень 2004 р. наступив 01.10.04 р.

Перевіряючими під час перевірки було встановлено, що від'ємне значення ПДВ у вказані періоди пов'язане з купівлею та подальшим продажем автотранспорту у МП „САМО", придбання послуг оренди приміщень та суми ПДВ за комісійну винагороду (0,02% податкового кредиту). Придбання продукції (робіт, послуг) було оприбутковано по дебету бухгалтерського рахунку № 28.1 „Товари на складі" в розмірі 29383643,5 грн. Продукція (слід розуміти - автотранспорт), придбана у МП „САМО" була повністю реалізована ТОВ „Бета М" у травні 2004 р.

            В акті вказано,  що при дослідженні правильності визначення сум податкового кредиту перевіряючими було встановлено, що придбання автомобілів у травні 2004 р. здійснено за договором б/н від 04.02.04 р. на суму 35260372,2 грн. (ПДВ 5876728,7 гри.). Факт придбання товару підтверджений видатковими та податковими накладними (перелік наведений в акті перевірки, оригінали оглянуті в судовому засіданні, належним чином засвідчені копії залучені до справи). Крім того, позивачем під час перевірки і на вимогу суду були надані сертифікати відповідності на придбані автомобілі.

Згідно вказаного договору сторони передбачили оплату за поставлений товар на протязі 30 календарних днів шляхом перерахування коштів платіжним дорученням або передачею простого векселя.

В подальшому автомобілі були реалізовані ТОВ „Бета М" за договором купівлі-продажу № БМ/КП 004-147 від 04.02.04 р. на загальну суму 17860372,2 грн. (ПДВ 2976728,7 грн.). В оплату за реалізовані в травні 2004 р. автомобілі позивач за актом прийому-передачі від 31.05.04 р. отримав від покупця простий вексель на суму 17860372,22 грн. (емітент - ТОВ „Бета М"), в якому строк платежу визначений - за пред'явленням.

Даний вексель по акту прийому-передачі від 31.05.04 р. був переданий МП „САМО" в оплату за поставлені автомобілі.

Суд зазначає, що відповідачем аналізуючи вищенаведені операції, зроблений висновок про те, що підприємством порушені вимоги податкового законодавства у зв'язку з тим, що воно реалізувало товари нижче ціни придбання і така реалізація співпадала у часі з їх придбанням. Посилаючись на приписи п. 1.32 ст. 1 та п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" перевіряючи в акті і відповідач у відзиві на позов наполягають на тому, що підприємство самостійно визначило збитки від основної діяльності, що суперечить цілям підприємництва. Крім того, перевіряючими були виявлені розбіжності між даними податкової декларації про прибуток підприємства за 1 півріччя 2004 р. та даними податкових декларацій по ПДВ за травень 2004 р. в тому, що різниця вартості товару не віднесена до складу валових витрат цього періоду. Таким чином, ПДВ на суму, яка не віднесена до валових витрат, не повинен включатися в розрахунок податкового кредиту відповідного періоду.

Дані порушення приписів п. 7.4.4 ст. 7 Закону України „Про ПДВ", на думку відповідача, спричинили завищення податкового кредиту на 2900000,0 грн.

Суд вважає необхідним відмітити,  що згідно ч.  1   ст. 23 Закону України „Про підприємства   в   Україні",   ст.   5   Закону   України   „Про   підприємництво"   підприємство встановлює ціни самостійно або на договірній основі, і тільки на продукцію підприємств монополістів   ціни    регулюються   державою,   тому   позивач    мав   право   самостійно встановлювати будь-які ціни на товари, що реалізує.

Згідно п. 7.1 ст. 7 Закону України „Про ПДВ" продаж товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінам з додатковим нарахуванням податку на додану вартість. Тобто автономність волі підприємства у виборі цінової політики може бути обмежена лише згідно Закону України „Про ціни та ціноутворення", але жодна норму вказаного Закону не містить обмежень для підприємств на встановлення ціни на реалізовану продукцію.

Посилання відповідача на порушення позивачем п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", який визначає валові витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній Господарській діяльності і п. 7.4.4 ст. 7 Закону України „Про ПДВ", який передбачає у разі коли платник придбає товари (роботи, послуги)   вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) і не підлягає амортизації, податки, сплачені у зв'язку з таким придбанням, відшкодовуються за рахунок відповідних джерел і до складу податкового кредиту не включаються, суд вважає безпідставним та таким, що суперечить ст. 5 п. 5.3 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", яка містить вичерпний перелік випадків, коли витрати не відносяться до складу валових витрат.

            Крім цього  відповідно до п. 4.8 Закону України «Про податок на додану вартість ( в редакції на момент  виникнення спірних правовідносин) векселі отримані, але не оплачені платником податку, або видані, але не оплачені платником податку, не змінюють суми податкових зобов’язань або податкового кредиту такого платника податку, незалежно від видів операцій, по яких такі векселі використовувались.

            Як було встановлено судом та підтверджується банківськими виписками, які містяться в матеріалах справи, векселі по вище вказаним угодам були погашені шляхом оплати грошима.

Таким чином, ні Закон України „Про ціни та ціноутворення", ні Закон України „Про ПДВ", ні Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств", ні жодний інший нормативний документ не визначають будь-яких обмежень щодо встановлення цін на реалізовану продукцію господарюючими суб'єктами.

Суд вважає необхідним відзначити, що підстави та порядок включення відповідних сум ПДВ до податкового кредиту врегульовані п. 7.4 та п. 7.5 ст. 7 Закону України „Про ПДВ" ( в редакції станом на час виникнення правовідносин). Ці норми передбачають, що підставою для включення суми до податкового кредиту є належним чином оформлена податкова накладна, видана продавцем покупцю в момент здійснення операції. При цьому датою виникнення у платника права на податковий кредит визначається дата першої події: або дата списання коштів з рахунку платника, або дата отримання податкової накладної. Позивачем суду надані належним чином оформлені податкові накладні на придбані автомобілі і їх наявність під час перевірки відповідачем не спростована. Таким чином підприємство мало всі підстави для включення сум ПДВ до податкового кредиту, а висновки акту перевірки в цій частині неправомірні.

Суд зазначає, що факт фактичної сплати ПДВ підтверджується наявними в справі виписками з банків та податковими накладними.

Також суд вважає необхідним відзначити, що п. 4.2.2 ст. 4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", на підставі якого прийнятий даний документ, передбачені підстави для визначення податкових зобов'язань платників контролюючими органами, в п. 5.2.1 ст. 5 Закону передбачено, що для узгодження таким порядком визначеного податкового зобов'язання органом ДПС платнику направляється податкове повідомлення (податкове повідомлення-рішення є однією із форм податкового повідомлення). Відповідно п. 1.2 ст. 1 Закону податкове зобов'язання це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України. Оскільки задекларована сума податкового кредиту не є податковим зобов'язанням в розумінні вищенаведеної норми, то у відповідача не було законного права приймати податкове повідомлення-рішення № 0000502304/0 від 17.07.04 р. про виявлення завищення суми бюджетного відшкодування по ПДВ, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Також підставою для зменшення суми податкового кредиту за квітень 2004 р. є встановлені перевіряючими факти придбання позивачем автомобілів за вищевказаним договором б/н від 04.02.04 p., укладеним ним з МП „САМО" і подальшої їх реалізації ТОВ ,,Бета М" за цінами, нижчими за ціну придбання. Факти придбання та продажу автотранспорту сторонами не спростовані, в акті наведений перелік податкових накладних (до справи позивачем надані належним чином оформлені копії податкових накладних). Розрахунки між учасниками договорів здійснені шляхом передачі векселів. Відповідач в акті перевірки та в подальших документах не спростовує правомірність вексельної форми розрахунків і те, що передача векселя його емітенту свідчить про його погашення.

З урахуванням вже досліджених судом підстав для віднесення до податкового кредиту сум ПДВ при придбанні в межах договору від 04.02.04 р. та подальшому продажу автотранспорту, висновки акту перевірки в цій частині зроблені при довільному трактуванні фактичних обставин і повноважень працівників органу ДПС.

В акті перевірки від 22.07.04 р. відповідачем були досліджені підстави для розрахунку підприємством податкового кредиту за квітень 2004 р. і встановлено, що за договором № 9/04 від 26.03.04 р. (специфікація товару № 1) позивач придбав у ДП „Херсонське ремонтно-будівельне управління ВАТ „Херсонські комбайни" модульну лінію гальванічного покриття цинком, з урахуванням послуг по відповідальному зберіганню, вартістю 27884698,98 грн. (ПДВ - 4647449,83 грн.). Факт проведення операції підтверджений відповідними видатковою та податковою накладними. Розрахунки здійснені  позивачем у безготівковій формі (платіжні доручення від 29.04.04 р. № 1 та № 2). В подальшому дане устаткування було реалізовано на експорт за договором купівлі-продажу № 66-03 від 31.03.04 р. з „TORONTOPROJECTSINC" (США), який є платником за цим договором, за участю підприємства-посередника ТОВ „Ексім Комерц", з яким був укладений договір комісії № 003-К від 29.03.04 р. Додатковою угодою № 01 від 31.03.04 р. до договору купівлі-продажу № 66-03 від 31.03.04 р. узгоджена оплата товару шляхом простого банківського переказу (валюта платежів - рублі РФ) і платником визначений „WattiePartnerInc" (Молдова). Експорт товару здійснений на підставі ВМД № 50800/4/003315 від 16.04.04 р. Загальна фактурна вартість та загальна митна вартість товару, згідно ВМД, співпадають і з цього приводу зроблений висновок про те, що транспортні витрати позивача відсутні.

На поточний рахунок підприємства надійшли кошти за договором комісії № 003-К від 29.03.04 р. в сумі 23279816,66 грн. Але за даними перевіряючих валютна виручка за договором купівлі-продажу № 66-03 від 31.03.04 р. та додатковою угодою № 01 від 31.03.04 р. надійшла на валютний рахунок № 226038010104980 в банку Дніпропетровська ФВАТ КБ Південкомбанк за валютним платіжним дорученням № 4 від 27.04.04 р. в сумі 126706670,96 руб РФ, 23279816,66 грн (відмітка банку про отримання коштів від 27.04.04 p.), від „Євротрас К" з призначенням платежу: оплата за модульну лінію гальванічного покриття по договору № 66-03 від 31.03.2004р. без ПДВ за INSTorontoprojects, платник WattiePartnersInc. ТОВ „Ексім Комерц", як стверджує відповідач, не надало при проведенні зустрічної перевірки підтвердження кредитування рахунку (SwiftOutput). За таких обставин перевіряючі вважають не виконаними умови додаткової угоди № 01 від 31.03.04 p., оскільки у ВМД № 50800/4/003315 від 16.04.04 р. у рядку 44 вона не визначена.

Аналізуючи вищенаведедну операцію перевіряючі зробили висновок про те, що підприємством порушені вимоги ст. 1 Закону України „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" у зв’язку з тим, що кошти за поставлений товар надійшли від юридичної особи, яка не є учасником договору.

Крім того, за даними зустрічної перевірки ТОВ „Ексім Комерц" цим підприємством не укладався договір на транспортування товару теплоходом „ALKOR", а тому відомості про транспортні засоби, включені до ВМД, не відповідають даним перевірки. Також перевіряючими були встановлені розбіжності у визначенні одержувача вантажу, вазі товару.

За таких обставин перевіряючі в акті і відповідач у відзиві на позов та поясненнях  судовому засіданні наполягають на тому, що товар (модульна лінія гальванічного покриття цинком) за межи митної території України не вивозився, а тому підприємством при визначенні податкового кредиту по експортним операціям за квітень 2004 р. були порушені вимоги п. 6.2.1 ст. 6 Закону України „Про ПДВ" і неправомірно застосована нульова ставка податку. Перевіряючі, керуючись приписами п. 4.1 ст. 4 та п. 6.1.1 ст. 6 Закону України „Про ПДВ" на обсяги продажу в розмірі 23280690 грн. розрахували ПДВ за ставкою 20 % в розмірі 4656138,0 грн.

Суд вважає необхідним відзначити, що відповідно положенням п. 6.2.1 ст. 6 Закону України „Про ПДВ" податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій з продажу товарів, що були вивезені (експортовані) платником податку за межі митної території України. При цьому товари вважаються вивезеними (експортованими) платником податку за межі митної території України в разі, якщо їх вивезення (експортування) засвідчене належно оформленою митною вантажною декларацією.

 Позивачем на вимогу суду надана ВМД № 50800/4/003315 від 16.04.04 р., в якій позивач визначений як експортер, вказаний пред'явлений до митного оформлення товар і він є саме тим товаром, відносно якого був укладений договір купівлі-продажу, вказаний транспортний засіб відправлення і є необхідні підписи та печатки працівників митниці.

Суд вважає необхідним відзначити, що відповідно приписам Митного кодексу України митна декларація приймається митним органом, якщо встановлено, що в ній містяться всі необхідні відомості і до неї додано всі необхідні документи. З моменту прийняття митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення. Прийняттю митної декларації передують ціла низка відповідних митних процедур. Підписи та печатки на ВМД свідчать про відповідність задекларованого товару дослідженому працівниками митниці та інших даних стосовно способу вивезення, кількості товару, його маркування тощо. Таким чином у позивача відсутні підстави ставити під сумнів дані, включені до ВМД і засвідчені підписами та особистими печатками працівника митного органу.

Оскільки чинне законодавство не наділяє органи ДПС правом перевіряти достовірність даних, вказаних у ВМД, то висновки акту перевірки в частині виключення з податкового кредиту суму ПДВ, вказану у цій ВМД, зроблені при перевищенні повноважень, а тому є безпідставними.

За результатами перевірки керівником ДПІ Дзержинського району м. Харкова було прийняте № 0000472304/0 від 22.07.04 р. про донарахування позивачу ПДВ в сумі 8493,0грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 2548,0 грн. Зважаючи на те, що дане податкове повідомлення-рішення було прийняте на підставі неправомірного виключення з податкового кредиту суми ПДВ по вище дослідженим операціям, то є неправомірним донарахування ПДВ в сумі 8493,0 грн. і застосування фінансових санкцій.

Стосовно оскарженого податкового повідомлення-рішення № 0000482304/0 від 22.07.04 p., яким було виявлене завищення суми бюджетного відшкодування на суму 8157470,0 грн., суд вважає необхідним відмітити, що воно було прийняте всупереч чинному законодавству (правове обґрунтування наведене при дослідженні підстав для прийняття та направлення податкового повідомлення-рішення № 0000502304/0 від 17.07.04 p.), а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Порядок проведення відшкодування з бюджету сум ПДВ встановлений в п. 7.7.3 ст. 7 Закону України „Про ПДВ", в якому передбачено, що у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації. Підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період. За бажанням платника податку сума бюджетного відшкодування може бути повністю або частково зарахована в рахунок платежів з цього податку. Таке рішення платника податку відображається в податковій декларації. При цьому вказано, що відшкодування здійснюється шляхом перерахування відповідних грошових сум з бюджетного рахунку на рахунок платника податку в установі банку, що його обслуговує, або шляхом видачі казначейського чека, який приймається до негайної оплати (погашення) будь-якими банківськими установами.

Як свідчать надані позивачем документи (податкові накладні) всі операції, які увійшли в розрахунок бюджетного відшкодування, були здійснені у вказані періоди, задекларовані належним чином. Першим відповідачем не надано доказів того, що в наступні податкові періоди у позивача виникли податкові зобов'язання, в погашення яких могли бути використані суми податкового кредиту за лютий та березень 2004 р. з урахуванням порядку проведення відшкодування, тому на час розгляду даної справи у позивача виникло право на отримання бюджетного відшкодування за вказані періоди і тому позовні вимоги в частині стягнення з бюджету суми 8975895,0 грн. підлягають задоволенню.

Порядок розрахунку та відшкодування сум ПДВ по експортним операціям встановлені ст. 8 Закону України „Про ПДВ", в якій визначено, що платник податку, який здійснює операції з вивезення (пересилання) товарів (робіт, послуг) за межі митної території України (експорт) і подає розрахунок експортного відшкодування за наслідками податкового місяця, має право на отримання такого відшкодування протягом 30 календарних днів з дня подання такого розрахунку. Крім того, дана норма передбачає, що експортному відшкодуванню підлягає відсоток податкового кредиту податкового періоду, розрахованого з урахуванням п. 8.2 цієї статті, що має дорівнювати частці обсягів поставки товарів (робіт, послуг) на експорт у загальному обсязі оподатковуваних операцій з поставки товарів (робіт, послуг) такого податкового періоду (включаючи їх оподаткування при імпорті).

Оскільки відповідачем не спростовано те, що позивач додержав наведений порядок звітування та проведення розрахунків, а наявними документами підтверджене його право на отримання бюджетного відшкодування по проведеній експортній операції, то позовні вимоги в частині стягнення з бюджету суми за спірними деклараціями підлягають задоволенню.

Щодо посилання першого відповідача на положення листа ДПА України № 6519/6-15-1116 від 25.07.2003 р. у відповідності до якого  база оподаткування ПДВ при продажу товарів не залежить від вартості придбання матеріальних цінностей і визначається тільки з договірної вартості.

Отже, всі суми ПДВ, сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді у зв"язку з  придбанням  товарів,   вартість  яких  відноситься  до  складу  валових  витрат, і відносяться до податкового кредиту, а Законом "Про ПДВ" не передбачено необхідності коригування податкового кредиту в результаті продажу товарів за ціною, нижчою за ціну їх придбання.

Чинним законодавством України не передбачено коригування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ при продажу товарів за ціною, нижчою від ціни їх придбання.

Вказаний лист втратив чинність на підставі листа ДПА України № 7931/6-15-2415-8 від 19.09.2003 р., в якому визначено, що щодо коригування податкового кредиту за товарами, продаж яких здійснюється за цінами нижчими ніж ціна придбання, то такого коригування чинним законодавством не передбачено.

У подальшому, 27.04.2004 р., ДПА України видала лист № 7522/7/23-6217, яким визнаний такими, що втратили чинність листи від 25.07.2003 р. та 19.09.2003 р. та повідомляла наступне.

Статтею 23 Закону України "Про підприємства в Україні" встановлено право підприємств реалізувати свою продукцію та майно за цінами і тарифами, що встановлюються такими підприємствами самостійно або на договірній основі. Таке право поширюється на будь-які правовідносини.

При цьому відповідно до п. 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

У випадку якщо товари використані не на потреби власної господарської діяльності -отримання доходу, витрати, здійснені на придбання таких товарів, не повинні відображатися у складі валових витрат платника податку на прибуток підприємств і враховуватися при обчисленні суми податкового кредиту по податку на додану вартість.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про ПДВ" надано визначення терміну "податковий кредит". Податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов"язання звітного періоду.

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 статті 7 Закону України "Про ПДВ" передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків у звітному періоді у зв"язку з придбанням товарів, вартість яких відносить до складу валових витрат.

Відповідно до пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону суми податку на додану вартість, сплачені у зв"язку з придбанням товарів, вартість яких не відносить до складу валових витрат, відшкодовуються за рахунок відповідних джерел і до складу податкового кредиту не включаються.

З огляду на встановленовлені Законом України "Про ПДВ" обмеження визначено дату здійснення першої з подій - дату виникнення права платника податку на податковий кредит, але не однією (єдиною) необхідною та достатньою умовою для набуття права на зменшення податкового зобов"язання звітного періоду.

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 та пп. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" при здійсненні продажу товарів, якщо такий продаж пов"язаний з веденням господарської діяльності, платником податку до складу валових витрат не можуть бути віднесені витрати за збитковою операцією.

Згідно з п. 1.8 ст. 1 Закону України "Про ПДВ" бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв"язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Якщо при придбанні товарів сума ПДВ, як і вартість товарів, не сплачена, то не було і факту надмірної сплати податку, а тому і не може існувати бюджетної заборгованості перед платником.

Таким чином, у разі встановлення порушень правил ведень податкового обліку по окремих операціях та/або фактів невідповідності таких операцій господарській діяльності податковий орган має право не визнавати включення витрат, понесених у зв"язку із здійсненням таких операцій до валових витрат та не визнавати включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, які сплачені по таких операціях.

Листом ДПА України № 9070/7/23-6217 від 20.05.2004 р. було скасовано лист від 27.04.2004 p., тобто коригування позивачем податкового кредиту здійснювалося відповідно до чинного податкового законодавтсва.

            Крім цього суд зазначає, що у відповідності до вимог ст. 71 КАС України в адміністративних справах про  протиправність рішень, дій чи бездіяльность суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

            Отже відповідачем на вимогу суду не було надано доказів, відсутності фактичної поставки спірного товару, також відповідачем не було надано доказів дій позивача направлених на безпідставне одержання коштів з державного бюджету, також відповідачем не надано доказів наявності наміру позивача, економічних або інших причин (ділової мети)  продажу товару  за ціною, значно нижче від придбання

Керуючись статтями 4, 7, 8, 17, 86, 94, 160 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ПП «Гермес Плюс» до ДШ у Дзержинському районі м.Харкова, Головного управління Державного казначейства України у Харківській області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень та відшкодування з бюджету 11 057 470,00 грн. -задовольнити у повному обсязі.

Скасувати податкові повідомлення - рішення ДПІ у Дзержинському районі м.Харкова від 22.07.2004 року за № 0000482304/0 та № 0000472304/0, № 00005023304/0 від 17.07.2004 року.

Стягнути з державного бюджету України на користь ПП «Гермес Плюс» код 32761491 на р/р 26000016818653 відкритий у ХФ ВАТ «Укрексімбанк», МФО 351618 відшкодування ПДВ в сумі 11 057 470,00 грн. за квітень та травень 2004 року.

Стягнути х державного бюджету України на користь ПП«Гермес Плюс» код 32761491 судові витрати у сумі 1785,00 грн.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або у строк встановлений ч.5 ст. 186 КАС України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова у повному обсязі виготовлена 17.10.2008 року.

Суддя

М.О. Спірідонов