Ухвала суду № 28476995, 25.12.2012, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/0270/4850/12

Головуючий у 1-й інстанції: Жданкіна Н.В.

Суддя-доповідач: Кузьмишин В.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 грудня 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Кузьмишина В.М.

суддів: Курка О. П. Совгири Д. І.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Вінницька об'єднана Державна податкова інспекція Вінницької області Державної податкової служби на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2012 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Вінницької об'єднаної Державної податкової інспекції Вінницької області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду із позовом до Вінницької об'єднаної Державної податкової інспекції Вінницької області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 15 листопада даний позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову.

В обґрунтуванні апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, представник відповідача надав заяву про розгляд справи у порядку письмового провадження.

З урахуванням викладеного, на підставі положень пункту 2 частини 1 статті 197 КАС України дана справа підлягає розгляду судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що податковим органом були встановлені порушення п. 138.2, п. 138.4 ст. 138, п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 ПК України , в результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю за період, що перевірявся в сумі 2800,79 грн. та п. 198.1, п. 198.3 ст. 198, п. 199.1 ст. 199 ПК України , в результаті чого донараховано податок на додану вартість за період, що перевірявся в сумі 30873 грн.

На думку податкового органу, зазначені порушення виникли у зв'язку із тим, що господарські операції позивача з TOB «Зодчій ЛТД» та TOB «Бімар» не мають реального товарного характеру та реального настання правових наслідків фінансово-господарських відносин. ( а.с.30).

Свої доводи відповідач обґрунтовував тим, що позивачем до перевірки не були надані договори про господарську діяльність, акти прийому-передачі товару, довіреності, документи, що засвідчують транспортування товару, а також його зберігання.

Крім того, ще однією підставою визнання господарський операцій сумнівними, податковий орган зазначає висновки акту перевірки ДПІ у Калінінському районі м. Донецька від 22.03.2012 року № 892/15 про результати камеральної перевірки ТОВ «Зодчий ЛТД» та акт ДПІ у м. Черкасах від 19.07.2012 № 493/22-14/37715371 про неможливість проведення зустрічної звірки з ТОВ «Бімар».

За таких обставин податковий орган дійшов до висновку про відсутність у позивача наміру реального створення правових наслідків, які обумовлюються правочинами (ст.234 ЦК України) з метою формування штучного податкового кредиту.

Суд першої інстанції задовольняючи позов виходив із того, позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Колегія суддів погоджується із даним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як слідує із матеріалів справи, позивач протягом періоду, що перевірявся, уклав договори купівлі продажу №68 від 06.10.2011р., №188 від 18.10.2011р., №274 від 27.10.2011р., №292 від 29.11.2011р. з ТОВ «Зодчій ЛТД» та №519 від 05.12.2011р., №2210 від 22.12.2011р. з ТОВ «Бімар». Зазначені договори є типовими. Так, відповідно до п.1.1. договору продавець - ТОВ «Зодчий» зобов'язувався передати, а покупець ФОП ОСОБА_2 зобов'язався прийняти та оплати товар згідно рахунку-фактури. У п. 2.1 цього договору зазначалась вартість товару з ПДВ. Відповідно до п. 2.2. договору ціна товару визначалась у рахунку-фактурі. Товар супроводжувався накладною з зазначенням назви товару, ціни за одиницю, загальною вартістю товару та податковою накладною. Передача товару, відповідно до п.3 договору, здійснюється за домовленістю сторін . Крім того, відповідно до п. 4.1 договору, передача товару по кількості та якості здійснюється в пункті передачі товару. Разом з договорами позивач надав суду відповідні видаткові та податкові накладні , а також платіжні доручення про оплату товару ( а.с.76-106).

Крім того, у матеріалах справи наявний лист позивача, яким він відповідно до ч.3 п.8 Порядку оформлення результатів документальних перевірок, надав протягом встановленого часу документи, визначені в акті перевірки які відсутні ( а.с.46).

Доставка товару здійснювалась за рахунок продавця, який для цього користувався послугами транспортних компаній таких як ТК «Нова пошта», ТК «Аволюкс», ТК «Інтайм» та ін., а тому у позивача і не могло бут товарно-транспортних накладних. Разом з тим, на прохання позивача, його контрагенти ТОВ «Бімар» та ТОВ Зодчій ЛТД» надіслали копії товарно-транспортних накладних, за якими вони передавали товар позивачу.

Разом з тим, колегія суддів погоджується із твердженням суду першої інстанції що, наявність товарно-транспортних накладних як підтвердження отримання товарно-матеріальних цінностей не впливає на формування податкового кредиту, оскільки, наявність товарно-транспортних накладних передбачено наказом Міністерства транспорту України "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля" та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні і регулюють питання перевезення, а не питання податкового обліку та звітності.. Так, товарно-транспортна накладна є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника і оприбуткування їх у вантажоодержувача при перевезенні вантажів у межах України та не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей. Таким чином, відсутність такої накладної у позивача само по собі не може слугувати підставою для визнання господарських операцій недійсними.

Враховуючи наведене, посилання податкового органу про відсутність у позивача первинних бухгалтерських документів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Визначаючись щодо посилань податкового органу про визнання вищезазначених договорів купівлі-продажу нікчемними у зв'язку із порушенням законодавства контрагентами позивача, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

Згідно визначеному статтею 228 ЦК України переліку правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, до таких правочинів відносяться: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене в постанові від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

З огляду на акт перевірки від 03.08.2012р., на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду даної справи, відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили щодо нікчемності та недійсності правочинів, укладених з ТОВ «Зодчій ЛТД» та ТОВ «Бімар», пов'язаних з порушенням податкового законодавства. Тому доводи податкового органу про нікчемність правочинів, укладених позивачем з контрагентами є необґрунтованими.

Так, відповідно до ст..228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне володіння ним (нікчемний правочин).

Проте, як вбачається із акту перевірки, відповідач неодноразово вказує на порушення контрагентами позивача податкового законодавства, неподання відповідної звітності, тощо та позбавляє позивача права на отримання податкового кредиту у зв'язку з тим, що його контрагенти порушили вимоги законодавства.

Разом з тим, акт не містить будь-якого документального підтвердження стосовно не виконання фінансово-господарських взаємовідносин ФОП ОСОБА_2 по взаєморозрахунках з контрагентом, а викладені в ньому висновки не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з п.п.14.1.181 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В результаті проведених операцій, згідно вищезазначених вимог Податкового кодексу України, позивачем віднесено до складу податкового кредиту нараховані суми податку на додану вартість в розмірі 316494 грн.

Як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010р. № 1112/11/13-10 (далі-Інформаційний лист), у разі якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

Разом з цим, в даному Інформаційному листі зазначено, що в постанові Верховного Суду України від 08 вересня 2009 року останній вказує на те, що відповідно до частини другої статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року N 996-ХІУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Здійснення поставки товару на будь-яких умовах поставки не звільняє учасників господарської операції від складання первинних документів, які передбачені законодавством про бухгалтерський облік.

Крім цього, з врахуванням правової позиції Верховного Суду України, ВАСУ зазначає, що одним із етапів встановлення судом обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, є встановлення факту-здійснення господарської операції шляхом дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договорів, актів виконаних робіт, документів про перевезення, зберігання товарів тощо. Відсутність належних первинних документів може свідчити про нездійснення самих господарських операцій. Крім того, дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та або бюджетне відшкодування.

З врахуванням викладеного слід зазначити, що документами, які підтверджують факт поставки позивачу товарів та реальність здійснення операцій, є договори купівлі-продажу товару, податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення, виписки по особовому рахунку позивача.

Отже, господарські операції, фактично здійснювані ФОП ОСОБА_2, підтверджуються оформленими належним чином документами.

За відсутності в цих документах недоліків, які згідно ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, що спричиняють втрату первинними документами юридичної сили та доказовості - в такому випадку немає правових підстав для неврахування цих документів як доказів дійсності укладання та виконання угод.

За змістом наведених норм, наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), які в подальшому використовуються у межах господарської діяльності платника податку, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та валових витрат.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що висновки акту перевірки є не обґрунтованими, суперечать законодавству з питань оподаткування та фактичним обставинам справи, а тому податкові повідомлення-рішення прийняті на його основі є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до вимог частини 3 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Вінницька об'єднана Державна податкова інспекція Вінницької області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2012 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Головуючий Кузьмишин Віталій Миколайович

Судді Курко Олег Петрович

Совгира Дмитро Іванович