Ухвала суду № 28474410, 27.08.2012, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-3565/11/0170/25

27.08.12 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дадінської Т.В.,

суддів Іщенко Г.М. ,

Кучерука О.В.

секретар судового засідання Самбурська Т.В.

за участю сторін:

представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімеко"- Тузова Марина Володимирівна, довіреність № б/н від 25.04.12

представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімеко"- Кокорін Володимир Олексійович, довіреність № б/н від 25.04.12

представник відповідача - Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим- не з'явився,

представник третьої особи - Управління державної екологічної інспекції Центрально-Кримського регіону Республіканського комітету по охороні навколишнього природного середовища АР Крим- не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (головуючого судді Кононова Ю. С. ) від 16.12.2011 у справі 2а-3565/11/0170/25

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімеко" (а/с 2246, Сімферополь - 43, Автономна Республіка Крим, 95043)

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим (вул. Мате Залки 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

третя особа:

Управління державної екологічної інспекції Центрально-Кримського регіону Республіканського комітету по охороні навколишнього природного середовища АР Крим (вул. Кечкеметская, 198, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95022)

про визнання протиправними та нечинними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 16 грудня 2011 року у справі № 2а-3565/11/0170/25 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Сімеко»до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим за участю третьої особи -Управління державної екологічної інспекції Центрально-Кримського регіону Республіканського комітету по охороні навколишнього природного середовища АР Крим про визнання протиправними та нечинними податкових повідомлень-рішень було задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення, винесені Державною податковою інспекцією в м. Сімферополі № 0024032301/0 від 08.10.2010 року, яким ТОВ «Сімеко»визначено грошове зобов'язання зі збору за забруднення зовнішнього середовища на загальну суму 18835299,36 грн., з яких 941764 9,68 грн. -основний платіж та 9417649,68 грн. -штрафні санкції та № 0025542301/1 від 14.12.2010 року, яким ТОВ «Сімеко»визначено суму грошового зобов'язання у розмірі 18647039,52 грн., з яких 9417649,68 грн. -основний платіж та 9229389,84 грн. -штрафні санкції.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 16.12.2011 року та у задоволенні позову позивачу відмовити.

Апеляційна скарга мотивована невідповідністю судового рішення суду першої інстанції нормам матеріального права. Заявник апеляційної скарги посилається на те, що позивач здійснював господарську діяльність по розміщенню твердих побутових відходів на полігоні твердих побутових відходів, у зв'язку з чим повинен був сплачувати збір за забруднення навколишнього природного середовища.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представники позивача проти апеляційної скарги заперечували, вважав, що судове рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону та ухвалено на підставі з'ясування усіх обставин справи, що мають значення для справи. Представники позивача просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити судове рішення суду першої інстанції без змін. У письмових запереченнях на апеляційну скаргу позивач висловив свою правову позицію щодо незгоди з апеляційною скаргою.

Представник третьої особи у судове засідання не з'явився. Про дату, час і місце апеляційного розгляду справи третя особа сповіщена належним чином.

Відповідно до частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судового розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом АР Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини у справі виникли у зв'язку із визначенням позивачу суми податкового зобов'язання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища у загальному розмірі 18835299,36 грн., в тому числі 9417649,68 грн. -за основним платежем та 9417649,68 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями, про що прийнято податкове повідомлення-рішення № 0024032301/0 від 08.10.2010 року та у загальному розміру 18647039,52 грн., у тому числі 9417649,68 грн. -за основним платежем та 9229389,84 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями, про що прийнято податкове повідомлення-рішення № 0025542301/1 від 14.12.2010 року.

Вказані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акту ДПІ в м. Сімферополі АР Крим від 20 вересня 2010 року № 13856/23-7/35651023 «Про результати планової виїзної перевірки Товариство з обмеженою відповідальністю «СІМЕКО»Код за ЄДРПОУ 3565 1 023 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 21.12.2007р. по 30.06.2010р., валютного та іншого законодавства за період з 21.12.2007р. по 30.06.2010р.», яким було встановлено порушення позивачем вимог п.п.2.1, п.п.3.1, п.п.5.4 п.5, п.п.6.4 п.6 Інструкції про порядок обчислення і сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, вимог ст.ст. 1,13,17,39 Закону України «Про відходи», що виразилося у заниженні податкових зобов'язань зі збору за забруднення навколишнього природного середовища за період з 21.12.07 року по 30.06.2010 року у сумі 9417649,68 грн., в тому числі: за 1 квартал 2009 року у сумі 1815616,20 грн., за 2 квартал 2009 року у сумі 2396492,70 грн., за 3 квартал 2009 року у сумі 2390492,40 грн., за 4 квартал 2009 року у сумі 2438528,70 грн., за 1 квартал 2010 року у сумі 205889,28 грн., за 2 квартал 2010 року у сумі 170630,40 грн.

Так, у акті перевірки податкова інспекція зазначила, що позивач є платником збору за забруднення навколишнього природного середовища в частині розміщення відходів за обсяги відходів, прийнятих для розміщення на міському полігоні від СПД. При цьому в акті перевірки зафіксовано, що у позивача за 2009 рік дозвіл та ліміти на утворення та розміщення відходів -відсутні.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач у періоді, за який був донарахований збір за забруднення навколишнього природного середовища, не був платником вказаного збору, а акт перевірки від 20 вересня 2010 року № 13856/23-7/35651023 «Про результати планової виїзної перевірки Товариство з обмеженою відповідальністю «СІМЕКО»Код за ЄДРПОУ 3565 1 023 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 21.12.2007р. по 30.06.2010р., валютного та іншого законодавства за період з 21.12.2007р. по 30.06.2010р.»не може бути визнаний належним та допустимим доказом порушення позивачем вимог діючого законодавства України щодо справляння збору за забруднення навколишнього природного середовища, оскільки акт перевірки не містить посилань на належні документальні підтвердження щодо правильності розрахунку збору, сума збору розраховано податковою інспекцією не у відповідності із Порядком встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від ь01.03.1999 року № 303 та всупереч вимогам Інструкції про порядок обчислення і сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Державної податкової адміністрації України від 19.07.1999 року № 162/379, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09.08.1999 року за № 544/3837.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає, що такі висновки ґрунтуються на фактичних обставинах справи, яким надана правильна юридична оцінка, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відходи»відходи -будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі людської діяльності і не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких їх власник повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення. Видалення відходів -здійснення операцій з відходами, що не призводить до їх утилізації. Утилізація відходів -використання відходів як вторинних матеріальних чи енергетичних ресурсів. Збирання відходів -діяльність, пов'язана з вилученням, накопичуванням і розміщенням відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах, включаючи сортування відходів з метою подальшої утилізації чи видалення.

Згідно до статей 17, 39 вказаного Закону суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов'язані своєчасно в установленому порядку вносити плату за розміщення відходів. За розміщення відходів із суб'єктів підприємницької діяльності стягується плата, розмір якої встановлюється на основі нормативів, що розраховуються на одиницю обсягу утворених відходів, залежно від рівня їх небезпеки та цінності території на якій вони розміщені. За понадлімітне розміщення відходів плата стягується у підвищеному розмірі. Нормативи плати за розміщення відходів визначає Кабінет Міністрів України. Плата за розміщення відходів на територіях підприємств, установ та організацій -суб'єктів господарської діяльності, які мають ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини і здійснюють статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів та надають послуги у цій сфері, не сплачується.

Відповідно до статті 44 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»збір за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище і розміщення відходів.

Порядок встановлення нормативів збору і стягнення зборів за забруднення навколишнього природного середовища визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 2, 4, 6, 8 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 року № 303 збір за забруднення навколишнього природного середовища справляється за розміщення відходів. Суми збору, який справляється за викиди стаціонарними джерелами забруднення, скиди і розміщення відходів, обчислюється платниками збору самостійно на підставі затверджених лімітів (щодо скидів і розміщення відходів) виходячи з фактичних обсягів викидів, скидів і розміщення відходів, нормативів збору та визначених за місцем знаходження цих джерел коригуючих коефіцієнтів, наведених відповідно в таблицях додатків 1 і 2. Ліміти розміщення відходів визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За понадлімітні обсяги скидів і розміщення відходів збір обчислюється в установленому порядку в десятикратному розмірі. У разі відсутності у платника збору затверджених в установленому порядку лімітів скидів і розміщення відходів збір справляється як за понадлімітні скиди та розміщення відходів відповідно до їх обсягів.

Аналогічні положення містить також Інструкція про порядок обчислення і сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затверджена сумісним наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України та Державної податкової адміністрації України від 19 липня 1999 року № 162/379, що зареєстровано в Міністерстві юстиції України 9 серпня 1999 року за № 544/3837, відповідно до якої платниками збору є суб'єкти господарювання незалежно від форм власності, які здійснюють на території України розміщення відходів. Суми збору, який справляється за розміщення відходів (Прв), обчислюється платником самостійно щокварталу наростаючим підсумком з початку звітного року на підставі затверджених лімітів, виходячи з фактичних обсягів розміщення відходів, нормативів збору та визначених за місцем знаходження спеціально відведених для розміщення відходів місць чи об'єктів коригуючих коефіцієнтів, наведених у таблицях 2.4, 2.5 додатка 2 до Порядку.

Тобто, виходячи з вказаних положень Порядку та Інструкції сума збору за розміщення відходів обчислюється на підставі затверджених лімітів.

Але, відповідно до Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 року № 1218 із змінами та доповненнями розміщення відходів -це зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах. Ліміт на захоронення відходів -обсяг відходів (окремо для кожного класу небезпеки), на який у власника відходів є дозвіл на їх розміщення, виданий органами Мінекоресурсів на місцях (п. 2 Порядку).

Відповідно до пункту 18 Порядку ліміти на утворення та розміщення відходів встановлюються терміном на один рік і доводяться до власників відходів до 1 жовтня поточного року. У разі утворення відходів, що перевищують обсяги затверджених лімітів, власник відходів повинен одержати на них окремий дозвіл. Для одержання такого дозволу власник відходів повинен подати до органів Мінекоресурсів на місцях техніко-економічне обґрунтування утворення додаткових обсягів відходів, а також довідку щодо можливості їх екологічно безпечного розміщення.

З наведеного судова колегія доходить до висновку, що ліміт на розміщення відходів - це обсяг відходів в межах якого у власника відходів є дозвіл.

Але судова колегія вважає, що позивач не є власником відходів, що розміщувалися на міському полігоні ТПВ, не повинен був отримувати вказаний дозвіл та ліміти і як наслідок -обчислювати та сплачувати збір за забруднення навколишнього середовища, у зв'язку з наступним.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про відходи»відходи є об'єктом права власності.

Право власності на відходи може переходити від однієї особи до іншої в порядку, передбаченому законом.

Згідно до статті 9 вказаного Закону суб'єктами права власності на відходи є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи та організації усіх форм власності, територіальні громади, Автономна Республіка Крим і держава.

Територіальні громади є власниками відходів, що утворюються на об'єктах комунальної власності чи знаходяться на їх території і не мають власника або власник яких невідомий (безхазяйні відходи).

Держава є власником відходів, що утворюються на об'єктах державної власності чи знаходяться на території України і не мають власника або власник яких невідомий (крім відходів, зазначених у частині другій цієї статті), а також в інших випадках, передбачених законом. Від імені держави управління відходами, що є державною власністю, здійснюється Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.

Суб'єкти права власності володіють, користуються і розпоряджаються відходами в межах, визначених законом.

Відповідно до статті 11 Закону при зміні власника чи користувача земельної ділянки, на якій розміщені відходи, питання про право власності на відходи вирішується окремо, відповідно до закону.

Позивач здійснює діяльність на міському полігоні ТПВ на підставі Концесійного договору № 01 від 05 листопада 2008 року, затвердженого рішення Виконавчого комітету Сімферопольської міської Ради № 2584 від 24.10.2008 року. Відповідно до пункту 1 Концесійного договору Виконавчий комітет Сімферопольської міської Ради надав позивачу право здійснювати управління та експлуатацію цілісним майновим комплексом Сімферопольського комунального підприємства «Полігон ХХІ», що є об'єктом концесії, побудувати цех по сортуванню твердих побутових відходів, проводити поліпшення основних засобів, які знаходяться на об'єкті концесії.

Згідно до пункту 9.6 вказаного договору позивач зобов'язаний забезпечити безперебійну роботу (надання послуг) по сортуванню, переробці, розміщенню і утилізації твердих побутових відходів і сміття, а також по прибиранню, роздільному збору і вивозу твердих побутових відходів і сміття на території м. Сімферополя.

Тобто, за умовами Концесійного договору позивач не здійснює господарську діяльність по розміщенню відходів, а надає послуги по їх розміщенню.

На виконання умов Концесійного договору позивачем були укладені договори з іншими юридичними особами, предметом яких було забезпечення позивачем (Виконавцем) послуг по розміщенню на території Сімферопольського полігону ТПВ відходів, яки збираються Замовниками. При цьому, в договорах було зазначено, що Замовники особисто забезпечують поставку ТПВ своїм транспортом та зобов'язані забезпечити оплату послуг за розміщені ними відходи та підтверджують, що розміщені Замовниками відходи не містять відходів промислового виробництва та є мало небезпечними ( т. 1 а.с. 187 -195 ). Тобто, в договорах прямо зазначено, що відходи розміщуються Замовниками.

Дані обставини є підставою до висновку судової колегії про те, що позивач у процесі своєї діяльності за Концесійним договором не утворює тверді побутові відходи, а надає послуги іншим суб'єктам господарювання по остаточному розміщенню відходів, що утворені іншими суб'єктами.

Позивач не є власником цих відходів, оскільки діє у межах Концесійного договору і в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач отримав у власність відходи на підставі будь-яких цивільно-правових угод, що передбачають перехід права власності на відходи. Позивач отримував відповідну плату від інших суб'єктів господарювання за надані ним послуги.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про концесії»передача об'єктів у концесію не зумовлює перехід права власності на цей об'єкт до концесіонера та не припиняє права державної чи комунальної власності на ці об'єкти. Майно, створене на виконання умов концесійного договору, є об'єктом права державної чи комунальної власності. Концесіонеру належить право власності на прибуток, отриманий від управління (експлуатації) об'єкта концесії, а також на продукцію, отриману в результаті виконання умов концесійного договору.

Таким чином, позивачу належить право власності на прибуток, отриманий від наданих послуг. Ніяку продукцію позивач в результаті виконання умов концесійного договору не отримував, оскільки цех по сортуванню твердих побутових відходів не введений в експлуатацію, не працює, земельна ділянка під цілісним майновим комплексом позивачу не надана.

Як вказувалося вище, відповідно до статті 44 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»збір за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище і розміщення відходів.

З матеріалів справи вбачається, що деякі Замовники позивача, які розміщували свої відходи, мали встановлені ліміти на утворення та розміщення відходів. Але, допитана у якості свідка судом першої інстанції інспектор Логвиненко Т.В. пояснила, що не перевіряла, з якими підприємствами позивач уклав договори на надання послуг по розміщенню цих відходів, чи отримували ці підприємства ліміти на утворення та розміщення побутових відходів та чи здійснювалася ними оплата цього збору виходячи з лімітів, які були встановлені для цих підприємств. При розрахунку суми збору інспектор виходив лише з об'єму твердих побутових відходів, розміщених на полігоні, який був встановлений актом Державної екологічної інспекції, яка також не встановлювала, хто був власником побутових відходів, які розміщені на полігоні.

Судова колегія дослідила акт Управління Державної екологічної інспекції Центрально-Кримського регіону Республіканського комітету по охороні навколишнього природного середовища АР Крим від 13 серпня 2010 року та встановила, що у даному акті також відсутні будь-які висновки стосовно дослідження питання взаємовідносин позивача з суб'єктами господарювання, що отримали послуги по розміщенню відходів, не досліджено питання наявності у цих суб'єктів встановлених лімітів на утворення та розміщення відходів та питання щодо сплати цими суб'єктами збору за забруднення навколишнього природного середовища.

Як вказувалося вище, відповідно п.6.4 Інструкції про порядок обчислення і сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затверджена сумісним наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України та Державної податкової адміністрації України від 19 липня 1999 року № 162/379, що зареєстровано в Міністерстві юстиції України 9 серпня 1999 року за № 544/3837, відповідно до якої платниками збору є суб'єкти господарювання незалежно від форм власності, які здійснюють на території України розміщення відходів. Суми збору, який справляється за розміщення відходів (Прв), обчислюється платником самостійно щокварталу наростаючим підсумком з початку звітного року на підставі затверджених лімітів, виходячи з фактичних обсягів розміщення відходів, нормативів збору та визначених за місцем знаходження спеціально відведених для розміщення відходів місць чи об'єктів коригуючи коефіцієнтів, наведених у таблицях 2.4, 2.5 додатка 2 до Порядку, і Визначається за формулою: Прв=Е(Нпі х Млі х Кт х Ко)+(Кп х Нпі х Ипі х Кт х Ко), і=1, де:

Млі -обсяг відходів і-того виду в межах ліміту (згідно з дозволами на розміщення), у тоннах (т); Мпі - обсяг понадлімітного розміщення відходів (різниця між обсягом фактичного розміщення відходів і лімітом) і- того виду, у тоннах (т); Нпі -проіндексіровані нормативи збору (нормативи збору) у поточному році за тонну (одиницю) і-тої забруднюючої речовини, у гривнях з копійками (з округленням до двох десяткових знаків) (грн.. коп./т; грн.. коп./одиницю), що обчислюються за формулою, наведеною у пункті 4.5 цієї Інструкції; Кт -коригуючий коефіцієнт, який враховує розташування місця розміщення відходів, наведено в таблиці 2.4 додатка 2 до Порядку; Ко- коригуючий коефіцієнт, який враховує характер обладнання місця розміщення відходів, наведено в таблиці 2.5 додатка 2 до Порядку; Кп- коефіцієнт кратності збору, який застосовується у разі відсутності затверджених у встановленому порядку лімітів на утворення та розміщення відходів чи допущення понадлімітних обсягів розміщення відходів, - 10.

Дані про фактичні обсяги вказуються на підставі: за розміщення відходів -матеріально-сировинних балансів виробництва.

Отже, збір за забруднення навколишнього природного середовища обчислюється на основі фактичних обсягів розміщення відходів, лімітів розміщення відходів, нормативів збору та визначених за місцем знаходження спеціально відведених для розміщення відходів місць чи об'єктів коригуючих коефіцієнтів.

Такім чином, розрахунок збору, який був зроблений податковою інспекцією у акті перевірки, нормативно та документально не підтверджений.

Судова колегія оцінює Висновок судово-економічної експертизи за матеріалами кримінальної справи № 12011003550001 від 27 лютого 2012 року за № 152, який був наданий судовій колегії відповідачем під час апеляційного розгляду справи, в порядку статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України у сукупності з іншими доказами по справі та не приймає до уваги вказаний Висновок щодо підтвердження правомірності донарахування податковою інспекцією позивачу податкових зобов'язань зі збору за забруднення навколишнього природного середовища, оскільки експерт при здійсненні розрахунку збору виходив з того, що позивач є платником вказаного збору. Але питання відносно того чи є позивач платником збору за забруднення навколишнього природного середовища за розміщення на міському полігоні ТПВ відходів чи ні є правовим і не може бути предметом дослідження судово-економічної експертизи.

Також судова колегія бере до уваги судові рішення адміністративного суду по справі № 2-31/1053-08А/5002 (т.1. а.с. 95-109), якими було визнано, що Сімферопольське комунальне підприємство «Полігон ХХІ»не є платником збору за забруднення навколишнього природного середовища за розміщення твердих побутових відходів, які утворилися у процесі діяльності інших суб'єктів господарювання. Як вказувалося вище, позивач здійснює свою діяльність на підставі Концесійного договору щодо надання цілісного майнового комплексу Сімферопольського комунального підприємства «Полігон ХХІ»у концесію.

При таких обставинах справи судова колегія вважає, що висновки суду, викладені в судовому рішенні, ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права при правильній юридичній оцінці обставин справи, у зв'язку з чим підстави для скасування судового рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги -відсутні.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 16.12.2011 у справі 2а-3565/11/0170/25 - залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 16.12.2011 у справі 2а-3565/11/0170/25 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 03 вересня 2012 р.

Головуючий суддя підпис Т.В. Дадінська

Судді підпис Г.М. Іщенко

підпис О.В.Кучерук

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Т.В. Дадінська