Ухвала суду № 28474279, 18.07.2012, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-7048/11/0170/16

18.07.12 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Санакоєвої М.А.,

суддів Цикуренка А.С. ,

Яковенко С.Ю.

секретар судового засідання Бражникова Ю.В.

за участю сторін:

представник позивача, Державного підприємства "Керченський морський торговельний порт"- Коломієц Юлія Сергіївна, довіреність №103 від 17.07.12,

представник позивача, Державного підприємства "Керченський морський торговельний порт"- Климачова Людмила Сергіївна, довіреність №94 від 19.04.12,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Керчі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Александров О.Ю.) від 04.10.11 у справі № 2а-7048/11/0170/16

за позовом Державного підприємства "Керченський морський торговельний порт" (вул. Кірова, 28, м. Керч, Автономна Республіка Крим, 98312)

до Державної податкової інспекції у м. Керчі АР Крим Державної податкової служби (вул. Борзенко, 40, м. Керч, Автономна Республіка Крим, 98300)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

14.06.2011, позивач, Державне підприємство "Керченський морський торговельний порт" звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Керчі Автономної Республіки Крим про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення - рішення від 01.06.2011за №0000902301 про нарахування податкових зобов'язань та застосування штрафних (фінансових) санкцій до позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення -рішення прийняте відповідачем за результатом проведеної відповідачем перевірки, висновки якої позивач вважає безпідставними та такими, що суперечать нормам податкового законодавства, оскільки позивачем в перевіряємий період не було допущено порушень податкового законодавства, всі правочини виконані сторонами реально, позивачем правомірно сформовано суму податкового кредиту на підставі первинних документів, а отже прийняте податкове повідомлення -рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 04.10.11 адміністративний позов - задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Керчі АР Крим №0000902301 від 01.06.2011, яким Державному підприємству "Керченський морський торговельний порт" збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 249384,70грн. за основним платежем та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 29458,60 грн.

Не погодившись з постановою суду, представник Державної податкової інспекції у м. Керчі АР Крим Державної податкової служби звернувся до Севастопольського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 04.10.11, прийняти нову постанову.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Представники позивача в судовому засіданні 18.07.2012 проти задоволення апеляційної скарги заперечували, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представники відповідача у судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином та своєчасно.

Відповідно до частини четвертої статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Усною ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду 18.07.2012 замінено відповідача Державну податкову інспекцію в м. Керчі АР Крим на правонаступника: Державну податкову інспекцію в м. Керчі АР Крим Державної податкової служби, за клопотанням представника відповідача.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від осіб, яки мали правові відносини з ТОВ "Алдігор" за грудень 2011 року, січень 2011 року з ПП "Севелітстрой" за грудень 2010 року, січень 2011 року, з ТОВ "Крим-Донбас" за червень-серпень 2010 року.

16.05.2011 за результатами перевірки складено Акт №382/23-1/01125554 про порушення позивачем ч. 1, ч. 5 ст. 203, ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ДП "КМТП" з ТОВ "Алдігор" та ПП "Севелітстрой"; пп. 7.2.3, п. 7.2, ст. 7, пп. 7.4.1, п. 7.4.5 п.7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року за № 168/97-ВР (зі змінами і доповненнями) та п. 198.1, п.198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року за № 2755-VI, внаслідок чого позивачем завищена сума податкового кредиту на загальну суму 249384,70 гривень, в тому числі: у грудні 2010 року на суму 59581,87 гривень та у січні 2011 року на суму 190469,50 гривень, в тому числі по взаємовідносинам з ТОВ "Алдігор" у грудні 2010р. на суму 58915,20 грн., а у січні 2011 року на суму 190469,50 гривень, всього - на 249384,70 гривень.

Висновки Акту перевірки ґрунтуються на наявності у відповідача відомостей, що постачальники, з якими контрагент позивача, а саме ТОВ "Алдігор" перебував у господарських відносинах, не сплатили відповідну суму ПДВ до Державного бюджету України, а також відсутності належного підтвердження фактичного приймання -передачі, оприбуткування товарно-матеріальних цінностей від контрагента-постачальника ПП "Айконмедіа" до ТОВ "Новагруп" та постачання, приймання-передачі, оприбуткування товарно-матеріальних цінностей та реалізацію палива по ланцюгу від ПП "Айконмедіа" до ТОВ "Новагруп", від нього до ТОВ "Алдігор" та до контрагенту-покупця (позивача), у зв'язку з чим відповідач дійшов висновку, що операції з придбання товару (робіт, послуг) не мали реального товарного характеру, товар не перевозився і не зберігався, не виявлено наявності ділової мети систематичного придбання та продажу товарів.

За таких обставин, відповідач дійшов висновку, що податковий кредит позивача сформований на підставі нікчемного правочину, тобто має місце завищення податкового кредиту по факту взаємовідносин з вказаним підприємством у сумі 249384,70 грн.

01.06.2011 на підставі вказаного Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000902301 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 278843,30 грн., в тому числі: 249384,70 грн. - основний платіж, та 29458,60 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.11.2010 між позивачем та ТОВ "Алдігор" укладений договір купівлі -продажу №172-ОМТС за умовами якого продавець (ТОВ «Алдігор» продає, а покупець (позивач) придбає паливно-мастильні матеріали, в кількості та по цінам, вказаним у специфікації, яка додається до Договору. Товар відпускається партіями, кожна партія поставляється згідно поданій заявці.

На підтвердження виконання договору, постачання паливно-мастильних матеріалів до позивача у грудні 2010 року, січні 2011 року позивачем до матеріалів справи надано платіжні доручення, податковими накладними, податковими деклараціями (т.1 а.с. 54-77, 91-112, 196-250, т.2 а.с.1-4, 47-55)

Правовідносини сторін виникли до набрання чинності Податковим Кодексом України та продовжувались після введення його в дію.

У п.1.4. ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що поставка товарів -будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг, а поставка послуг, зокрема, включала надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

Згідно з п.п. 1.6 ст. 1 зазначеного закону, податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку у звітному (податковому) періоді, яка визначена згідно з Законом.

Відповідно до п.п. 3.1.1. п. 3.1. ст.3 вказаного Закону об'єктом оподаткування були операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходилося на митній території України, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкт застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця; передачі об'єкта фінансового лізингу в розпорядження лізингоотримувача; поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів автомобільним транспортом, а також міжнародних відправлень будь-яким видом транспорту на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту їх митного оформлення, а також від пункту їх митного оформлення до пункту призначення (доставки) на митній території України; поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів (крім міжнародних відправлень) будь-яким видом транспорту (крім автомобільного) на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту проведення прикордонного контролю з їх випуску за межі державного кордону України, а також від пункту прикордонного контролю з їх випуску у межі державного кордону України до пункту їх призначення (доставки) на митній території України; в інших випадках, визначених цим Законом.

Базою оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначалась, виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, зазначеної за вільними цінами , але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів ) згідно із законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включались будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передавались платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу ( п. 4.1. ст. 4 1 Закону України "Про податок на додану вартість").

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР вважається дата здійснення першої із подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека),

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 вказаного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 цього Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Згідно підпункту 7.7.3. пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР, підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період.

Згідно підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 зазначеного закону протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Аналіз зазначених норм Закону України «Про податок на додану вартість» дозволяє зробити висновок про те, що в підпункті 7.7.1 йдеться про суму податкового кредиту, розраховану за правилами підпунктів 7.4.1, 7.4.5, 7.5.1, - тобто як про сплачений, так і про нарахований податок на додану вартість.

Разом з цим, відповідно до п. 187.1 ст. 187 Податкового Кодексу України зазначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником додатку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

- придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

- придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

- отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

- ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

У п. 200.2 ст. 200 ПК України встановлено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п.200.3. ст.200 ПК України).

Згідно п. 200.4 ст. 200 Податкового Кодексу України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

- бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України -сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг;

- залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що сума бюджетного відшкодування формується як від'ємне значення різниці між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом за відповідний податковий період. У наступному податковому періоді ця сума підлягає бюджетному відшкодуванню платнику податку, за умови сплати податку на додану вартість разом з ціною товару постачальникам товарів (послуг). При цьому, в разі наявності у платника податків від'ємного значення за результатами господарських операцій в попередніх до звітного періодах, податковий кредит враховує наявність виданої суми.

Статтею 80 Цивільного кодексу України встановлено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Частиною четвертою статті 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Як вбачається з матеріалів справи, сума донарахування податку на додану вартість визначена відповідачем внаслідок висновку відповідача щодо порушення позивачем ст.ст. 3,4 п.п. 7.4.1, п.7.4 ст.7 Закону «Про податок на додану вартість»та п.п. 198.1, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, яке виразилось у завищенні податкового кредиту, що був нарахований за відсутності належних первинних документів по операціях контрагентами позивача, які не були спрямовані на реальне настання правових наслідків та отримання економічної вигоди, суперечать загальним засадам суспільства, порушують публічний порядок, а отже є нікчемними.

Проте з такими висновками відповідача судова колегія погодитись не може, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких встановлені загальні вимоги дотримання яких необхідне для чинності угоди.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до частини п'ятої статті 216 цього Кодексу вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Матеріалами справи підтверджено реальне виконання сторонами правочину, фактичне придбання та постачання позивачу паливно-мастильних матеріалів, а також подальше використання товару у господарській діяльності позивача.

На час здійснення господарських операцій з позивачем ТОВ «Алдігор»зареєстрований у встановленому законом порядку в якості платника податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію №100143637 від 22.03.1999.

Таким чином, позивач правомірно, відповідно до чинного податкового законодавства, включив до складу податкового кредиту суми на підставі податкових накладних, виданих постачальником товару, оскільки за загальним правилом несплата податкового зобов'язання продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму податку, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).

Відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами факт нікчемності угоди та правомірність і обґрунтованість своїх дій щодо прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на зазначене, судова колегія погоджується з доводами суду першої інстанції, що висновки податкового органу, викладені в Акті перевірки №382/23-1/01125554 від 16.05.2011 про порушення платником податків вимог Закону України «Про податок на додану вартість»та Податкового кодексу України, не відповідають дійсним обставинам справи, внаслідок чого існують підстави для визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 01.06.2011 №0000902301.

Інші доводи апеляційної скарги не містять правових підстав для скасування постанови.

Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що правова оцінка, яку дав суд першої інстанції обставинам справи, не суперечить чинному законодавству.

Судове рішення не може бути скасовано чи змінено з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що постанова Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 04.10.2011 у справі №2а-7048/11/0170/16 підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга Державної податкової інспекції в м. Керчі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби - залишенню без задоволення.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, ст.ст. 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Керчі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 04.10.11 у справі № 2а-7048/11/0170/16 - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 04.10.11 у справі № 2а-7048/11/0170/16 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 23 липня 2012 року.

Головуючий суддя підпис М.А.Санакоєва

Судді підпис А.С. Цикуренко

підпис С.Ю. Яковенко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя М.А.Санакоєва