Рішення № 28466077, 22.11.2012, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа 0604/2-452/12

Категорія 41

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2012 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:

в складі: головуючої судді Косигіної Л.М.

суддів: Жигановської О.С., Кочетова Л.Г.

при секретарі Крижанівській М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням, усунення перешкод в користуванні будинку шляхом виселення, зобов'язання вчинити певні дії

за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 05 жовтня 2012 року, -

в с т а н о в и л а :

У березні 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом, в якому просили: визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим будинком АДРЕСА_1; усунути перешкоди в користуванні вищевказаним будинком шляхом виселення з нього ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 без надання іншого житла; зобов'язати відповідачів не чинити перешкод в користуванні та розпорядженні будинком, надати від нього ключі; зобов'язати СГІРФО Богунського РВ УМВС України зняти ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з реєстраційного обліку за вищевказаною адресою. В обґрунтування позову посилалися на те, що 28.12.2001 року вони успадкували в рівних частках будинок АДРЕСА_1 після смерті батька ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Відповідачі проживають у даному будинку з дозволу батька, проте вони (позивачі) не є членами сім'ї відповідачів та, як нові власники, не надавали їм дозволу на проживання у цьому будинку. ОСОБА_3 (їх сестра) успадкувала інший будинок, однак разом із своєю сім'єю відмовляється виселитися у добровільному порядку. Просили позов задовольнити на підставі ст. 316, 383, 391, 405 ЦК України.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 05 жовтня 2012 року позов задоволено. ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 визнано такими, що втратили право користування житловим будинком АДРЕСА_1.

Усунуто перешкоди в користуванні житловим будинком АДРЕСА_1, що на праві власності належить ОСОБА_1 і ОСОБА_2, шляхом виселення відповідачів без надання іншого житла.

Зобов'язано ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 не чинити перешкод ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в користуванні житловим будинком АДРЕСА_1.

Зобов'язано відповідачів надати ключі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 від будинку АДРЕСА_1.

Зобов'язано Богунський РВ УМВС України в Житомирській області в особі СГІРФО зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1. Вирішено питання щодо відшкодування судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Зокрема зазначила, що вона із сім'єю проживає на другому поверсі спірного будинку, який належить їм на праві власності, а тому вони не можуть бути виселені.

Розглянувши справу в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Статтями 383 ЦК України, 150 ЖК України передбачено право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб, та право розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України, ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

Відповідно до ст. 41 Конституції України право власності є непорушним. Власники мають право вимагати усунення перешкод в здійсненні ними права користування і розпорядження своїм майном (ст. 391 ЦК України), в тому числі шляхом виселення в судовому порядку осіб, які без достатніх правових підстав проживають в належній їм квартирі, будинку.

Судом встановлено, що 30.01.2001 року ОСОБА_7 склав заповіт (а.с. 7), яким заповів:

- земельну ділянку по провулку АДРЕСА_2, що знаходиться біля будинку - дочці ОСОБА_3;

- жилий будинок АДРЕСА_1 - синам: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках кожному.

28.12.2001 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 отримали свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житловий будинок АДРЕСА_1, та зареєстрували право власності в органах БТІ (а.с. 8, 9). Будинок, який позивачі отримали у спадщину, цегляний, житловою площею 84,7 кв.м., до нього належать: сарай, вбиральня, огорожа і криниця.

З технічного паспорту на вищевказаний будинок вбачається, що його другий поверх побудовано та прийнято в експлуатацію спадкодавцем без жодних застережень з боку відповідачів.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 24.06.2009 року ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсним заповіту від 30.01.2001 року та визнання права власності на частину будинку АДРЕСА_1.

Під час апеляційного розгляду ОСОБА_3 та ОСОБА_4 пояснили, що вони разом із дітьми проживають і зареєстровані у вищевказаному будинку, провели добудову до нього з дозволу спадкодавця. Проте, вони не зверталися до суду з позовом про визнання за ними права власності на другий поверх спірного будинку.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачі не є членами сім'ї ОСОБА_1 та ОСОБА_2, проживали у спірному будинку за згодою попереднього власника, а позивачі, як нові власники будинку, не давали згоди на їх проживання. За таких обставин, суд правильно задовольнив позов в частині виселення ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з будинку АДРЕСА_1, зобов'язання відповідачів повернути позивачам ключі від вказаного будинку та зобов'язання Богунський РВ УМВС України в Житомирській області в особі СГІРФО зняти їх з реєстраційного обліку.

Разом з тим, суд дійшов помилкового висновку про визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірним житлом. Так, відповідно до вимог чинного законодавства особа може бути визнана такою, що втратила право користування житловим приміщенням, у разі її відсутності у житловому приміщенні без поважних причин понад шість місяців (ст.71 ЖК) та у зв'язку з вибуттям на постійне проживання в інший населений пункт або в інше житлове приміщення в тому ж населеному пункті (ст.107 ЖК), а також за ч.2 ст.405 ЦК України. Відповідачі проживають у спірному будинку тривалий час, а тому відсутні правові підстави (ст.ст. 71, 107 ЖК, ч. 2 ст. 405 ЦК України) )для визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Крім того, не може бути задоволений позов і в частині усунення перешкод в користуванні спадковим будинком, оскільки ні у позові, ні у рішенні суду першої інстанції не вказано, які конкретно перешкоди просять усунути позивачі, а усунення будь-яких перешкод на майбутнє діючим законодавством не передбачено.

Враховуючи наведене, рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового - про відмову у задоволенні позову в частині визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим будинком АДРЕСА_1 та усунення перешкод в його користуванні.

В решті рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. ст. 209, 218, 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 05 жовтня 2012 року скасувати в частині задоволення вимог про визнання ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 такими, що втратили право користування будинком АДРЕСА_1 та зобов'язання не чинити перешкод ОСОБА_1, ОСОБА_2 у користуванні та розпорядженні вказаним будинком, ухваливши нове рішення про відмову у задоволенні даних вимог.

У решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуюча Судді