Рішення № 28453522, 07.11.2012, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2012 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Яремка В. В.

суддів: Галичанського А.Д., Перепелюк І.Б.

секретар Балацька-Геряк О.П.

з участю позивачки ОСОБА_5, її представника ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання договору дарування частково недійсним за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Заставнівського районного суду від 12 вересня 2012 року,

встановила:

У липні 2012 року ОСОБА_5 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_4 про визнання договору дарування частково недійсним.

Зазначала, що рішенням Веренчанської сільської ради від 19 липня 1972 року №14, прийнятого за зверненням її батька ОСОБА_7 в інтересах його матері ОСОБА_6, було надано дозвіл на будівництво житлового будинку в АДРЕСА_1.

Батько впродовж наступних трьох років побудував житловий будинок за свої власні кошти за указаною адресою.

ІНФОРМАЦІЯ_1 батько помер.

Документи, необхідні для оформлення спадщини позивачка не подавала, оскільки її баба ОСОБА_6 переконала її що, все майно батька залишиться їй без відповідного оформлення.

Зазначала, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6, вона, позивачка, дізналася, що згідно договору дарування від 11 червня 2002 року ОСОБА_6 подарувала спірний житловий будинок відповідачці ОСОБА_4

Посилаючись на те, що спірне будинковолодіння, за винятком старого будинку, не належало ОСОБА_6 на праві власності, а батько ОСОБА_7 побудував його за власні кошти, позивачка просила визнати договір дарування частково недійсним та визнати за нею право власності на житловий будинок літ. «А»та літню кухню літ. «Б»по АДРЕСА_1.

Рішенням Заставнівського районного суду від 12 вересня 2012 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить рішення суду першої інстанції скасувати, позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

У справі встановлено, що рішенням Веренчанської сільської ради від 19 липня 1972 року №14 ОСОБА_6 надано дозвіл на будівництво житлового будинку в с. Веренчанка на земельній ділянці №774-386 (а.с.21).

Після спорудження житлового будинку АДРЕСА_1, ОСОБА_6 отримала свідоцтво про право приватної власності на нього, яке видане виконавим комітетом Веренчанської сільської ради Заставнівського району 1 жовтня 1991 року, зареєстроване у Чернівецькому обласному бюро технічної інвентаризації 1 жовтня 1991 року в реєстровій книзі № 1, за реєстровим номером 93.

За договором дарування від 11 червня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Заставнівського районного нотаріального округу ОСОБА_8, ОСОБА_5 подарувала спірний будинок відповідачці ОСОБА_4(а.с.11).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер.

Встановлено, що за життя ним не оспорювалося право власності ОСОБА_6 на спірний будинок.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 померла.

У справі встановлено, що позивачка ОСОБА_5 спадщину після смерті батька ОСОБА_7 не приймала, що нею визнається.

Таким чином, у справі встановлено, що спірний будинок був власністю ОСОБА_6, яка при житті розпорядилася ним, батько позивачки права власності на спірний будинок у встановленому порядку не набув.

За наведених обставин та відсутності підстав для визнання договору дарування частково недійсним рішення суду першої інстанції про відмову у позові є по суті правильним.

Відповідно, доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_6 не мала права розпоряджатися спірним будинком є безпідставними.

Апелянт посилається на те, що за дозволами на будівництво спірного будинку звертався її батько ОСОБА_7 і що саме йому надавалися відповідні рішення.

Проте такі доводи спростовуються наявними у справі доказами (а.с.11).

Не заслуговують на увагу і доводи апелянта про те, що допит свідків у справі проводився з порушенням норм процесуального права та неврахування того, що ОСОБА_6 на час зведення будинку не працювала й не мала коштів на його зведення.

Предметом спору у даній справі є не встановлення обставин будівництва спірного будинку, а визнання недійсним договору дарування з підстав його належності ОСОБА_7

Водночас, на часткове задоволення апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції підлягає зміні у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Як на правову підставу відмови у позові про визнання договору дарування недійсним суд першої інстанції зіслався на норми Цивільного кодексу 2003 року, а саме, статті 215, 627, 638, 717, 718, 719, які регулюють загальні питання укладення правочинів, визнання їх недійсними, у тому числі договорів дарування.

Проте, судом не враховано, що спірний договір дарування укладено під час дії норм ЦК УРСР 1963 року.

Цивільний кодекс України 2003 року набрав чинності з 1 січня 2004 року.

Відповідно до його Прикінцевих та перехідних положень він застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності (п. 4).

До договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення (п.9).

Спір у даній справі стосується укладення договору дарування у червні 2002 року.

Тому саме на підставі норм ЦК УРСР 1963 року (ст. ст. 48, 243, 244) слід дійти висновку про необґрунтованість вимог позивачки про визнання договору дарування недійсним.

З огляду на неправильне застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин норм матеріального права рішення суду підлягає зміні шляхом виключення з його мотивувальної частини посилання на ст. ст. 215, 627, 638, 717, 718, 719 Цивільного кодексу 2003 року як на правову підставу відмови у позові.

У решті рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 303, 307, п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Заставнівського районного суду від 12 вересня 2012 року змінити.

Виключити з його мотивувальної частини посилання на ст. ст. 215, 627, 638, 717, 718, 719 Цивільного кодексу 2003 року як на правову підставу відмови у позові.

У решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: