Ухвала суду № 28446273, 20.12.2012, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим (м. Феодосія)

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №: 22-ц/0191/1438/2012Головуючий суду першої інстанції:Трубніков Ю.Л. Доповідач суду апеляційної інстанції:Редько Г. В.

"20" грудня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим міста Феодосіі у складі:

Головуючого суддіРедько Г.В. СуддівМоісеєнко Т.І., Самойлової О.В. При секретаріКувшиновій А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 15 серпня 2012 року,

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2011 року ПАТ КБ «Приват Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив умови кредитного договору, допустив заборгованість, в тому числі по кредиту, процентам за користування кредитом, внаслідок чого виникла заборгованість та була нарахована відповідно до договору пеня. Загальна заборгованість станом на 01.07.2011 року склала 29 342,83 грн.

Рішенням Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 15 серпня 2012 року позов ПАТ КБ «Приват Банк» задоволено, стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «Приват Банк» заборгованість за кредитом у сумі 29 342,83 грн.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати.

Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, допустив порушення статті 213 ЦПК України, не давши оцінку в рішенні суду запереченням відповідача, не вказавши в рішенні суду про участь у судовому засіданні представника, його пояснення, клопотання та вказівку в судженні представника на відсутність доказів з сторони позивача.

Апелянт також посилається на те, що позивачем не доведено виконання Банком умов кредитного договору в частині надання коштів, та сам факт існування заборгованості.

Апелянт вважає, що банк порушив банківську таємницю, оскільки він не давав письмову згоду на розкриття інформації щодо його рахунку.

На думку апелянта, надавши банку дозвіл на реалізацію автомобіля та отримання грошей від продажу, він заборгованість по кредиту погасив.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив, що банк незаконно підняв проценту ставку з 9% до 13,8%.

Згідно вимог частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Так, задовольняючи позов ПАТ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача внаслідок неналежного виконання умов кредитного договору утворилася заборгованість у розмірі 29 342 грн. 83 коп., яка підлягає стягненню.

З таким висновком суду погоджується колегія суддів.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони уклали між собою кредитний договір №SI80А719970108 від 18.12.2007 року.(а.с.6-7). Згідно умов зазначеного договору, Банк зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти на строк з 18.12.2007 року по 17.12.2012 року у вигляді строкового кредиту у розмірі 70461,28 грн. на купівлю автомобіля шляхом перерахування відповідно до п.1.2 зі сплатою зазначених у договорі відсотків та винагород, а позичальник зобов'язався повернути отриманий кредит і сплатити відсотки у встановленому договором розмірі та строки. Згідно умов кредитного договору погашення заборгованості повинно було здійснюватись щомісячно в період з 18 по 22 число в сумі 2051.28грн., яка складалася з заборгованості по кредиту, відсотків, комісії та іншого, виходячи з умов договору. Також умовами зазначеного договору передбачено, що позичальник, а саме ОСОБА_6 доручає, без додаткового узгодження, перерахувати кредитні кошти: в сумі 68376 грн. на поточний рахунок автосалону ПКФ «Бєскид».(п.7.2 договору), а також здійснити інші платежі зазначені в договорі. Забезпечення виконання позичальником за даним договором виступає автомобіль НОМЕР_1.

На виконання вищезазначеного договору ОСОБА_6 отримав автомобіль ГАЗ 3302 414, що підтверджується в подальшому актом перадачі зазначеного автомобіля Банку в рахунок погашення кредитного договору. (а.с.41).

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, безпідставними посилання апелянта на те, що позивачем не доведено факт надання кредиту, оскільки факт отримання кредиту визнаний апелянтом, який частково погасив заборгованість (а.с.36-39), отримав автомобіль, який був предметом правовідносин та в подальшому його передав позивачу в рахунок заборгованості.

У відповідності до положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне) виконання.

Судом встановлено, що станом на 01 липня 2011 року у відповідача ОСОБА_6 перед позивачем виникла заборгованість за кредитним договором від 18.12.2007 року у розмірі 29 342 грн. 83 коп., що в себе включає : по кредиту 17765.57грн., по відсоткам 2378.35грн., по комісії 6975.65грн., по пені 2223,26грн.(а.с.4-5).

Як вбачається з п. 7.2 кредитного договору № SI80А719970108 від 18.12.2007 року позичальник доручає Банку провадити погашення заборгованості по даному кредитному договорі в передбачені договором строки за рахунок коштів, розміщених на рахунку, що відповідає платіжній картці, емітованої Приватбанком. Отже, зазначеним договором передбачене самостійне зарахування Банком грошових коштів, які надійшли від позичальника в рахунок погашення заборгованості. Пунктом 3.3 передбачений порядок зарахування, отриманих від позичальника коштів для погашення заборгованості, насамперед кошти направляються для відшкодування витрат Банку згідно з п.п. 2.2.9., 2.3.8 цього договору, далі пені, простроченої комісії за кредитом, простроченої винагороди, прострочених відсотків, простроченої заборгованості за кредитом, частина суми, що залишилася, направляється на погашення заборгованості за кредитом.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що висновки апелянта, про те що він погасив заборгованість по кредиту, надавши банку дозвіл на реалізацію автомобіля та отримання грошей від продажу, є безпідставними, оскільки грошові кошти отриманні від реалізації автомобіля не достатньо для повного погашення заборгованості, враховуючи нараховані банком суми по пені, простроченої комісії за кредитом, простроченої винагороди, прострочених відсотків.

Ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій статтею 215 ЦПК України, і обов'язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.

Разом з тим рішення не повинно містити зайвої деталізації, яка не має правового значення в даній справі, а також незрозумілих словосполучень, занадто довгих речень, через які викладення фактичних обставин важко сприймається.

Таким чином, колегія суддів не погоджується з посиланнями апелянта на порушення судом першої інстанції статті 213 ЦПК України, оскільки зазначене рішення суду мотивоване та ухвалене з додержанням норм процесуального та матеріального права.

Твердження апелянта про те, що банк незаконно підняв проценту ставку з 9% до 13,8%, є також безпідставними, оскільки зазначене передбачено пунктом 2.3.1 кредитного договору.

Що стосується твердження апелянта про порушення Банком банківської таємниці, колегія суддів вважає його таке твердження неспроможним в розумінні застосування даного поняття при розгляді справи по кредитним правовідносинам.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку, що суд першої інстанції допустив порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскільки відповідач ОСОБА_6 порушив свої зобов'язання за укладеним ним кредитним договором, то у відповідності до положень цивільного законодавства України та умов укладених кредитного договору, позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягають задоволенню, що свідчить про те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку у частині стягнення заборгованості за кредитним договором з боржника.

Керуючись статтями 303, 304, 308, 313, 314, 315, 317 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 15 серпня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Судді:

Редько Г.В. Моісеєнко Т.І. Самойлова О.В.