Ухвала суду № 28445118, 27.11.2012, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-10007/11/0170/7

27.11.12 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Горошко Н.П.,

суддів Цикуренка А.С. ,

Лядової Т.Р.

секретар судового засідання Романенко Г.О.

за участю сторін:

представника позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Делішес"- не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,

представник відповідача, Державної податкової інспекції в м.Сімферополі АР Крим Державної податкової служби - Павлюкова Олена Валеріївна, довіреність № 6/10-0 від 19.03.12,

розглянувши матеріали справи № 2а-10007/11/0170/7 за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції в м.Сімферополі Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Маргарітов М.В. ) від 14.05.12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Делішес" (вул. Гер. Сталінграда, буд.3-А, м.Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95015)

до Державної податкової інспекції в м.Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (вул.Мате Залки, буд.1/9, м.Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Делішес»звернулося до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим та просить визнати протиправним та скасувати прийняті відповідачем податкові повідомлення -рішення №0008452301 від 08 серпня 2011 року, №0008462301 від 08 серпня 2011 року та №0008472301 від 08 серпня 2011 року.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 14.05.12 у справі № 2а-10007/11/0170/7 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Делішес" до Державної податкової інспекції в м.Сімферополі Автономної Республіки Крим про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в м.Сімферополі Автономної Республіки Крим від 08.08.11 №0008452301.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в м.Сімферополі Автономної Республіки Крим від 08.08.11 №0008462301.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в м.Сімферополі Автономної Республіки Крим від 08.08.11 №0008472301.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Делішес" 3,40 грн. судового збору, шляхом списання із рахунку суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції в м.Сімферополі Автономної Республіки Крим.

Не погодившись з даною постановою, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Представник відповідача у судовому засіданні 27 листопада 2012 року підтримала апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній.

Також, представник відповідача у судовому засіданні заявив клопотання про зміну відповідача по справі, у зв'язку з реорганізацією Державної податкової інспекції в м.Сімферополі АР Крим шляхом створення Державної податкової інспекції в м.Сімферополі АР Крим Державної податкової служби.

Згідно зі ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-який стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником.

За таких обставин, згідно ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія вважає правомірним замінити відповідача по справі з Державної податкової інспекції в м.Сімферополі АР Крим на Державну податкову інспекцію в м.Сімферополі АР Крим Державної податкової служби.

Представник позивача у судове засідання 27 листопада 2012 року не з'явився, про день, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Згідно ч.4 статті 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем була проведена виїзна планова перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Делішес" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.10 по 31.03.11, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.10 по 31.03.11.

За результатами перевірки складено акт № 9133/23-7/32624767 від 22.07.11.

Згідно до висновків акту перевірки позивачем в порушення п. 1.32 ст. 1 п.п. 5.2.1. п.п. 5.3.9 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"завищене від'ємне значення об'єкту оподаткування по податку на прибуток за півріччя 2010 року у сумі 824492 грн., за 3 квартали 2010 року - 2539198 грн., за 2010 року - 2714454 грн., за 1 кв. 2011 року у сумі 8658261 грн. Донараховано податок на прибуток за 1 кв. 2011 року в сумі 539246 грн.; в порушення пп.7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"за період з 01.04.10 по 31.03.11 встановлено заниження ПДВ в періоді, що перевірявся, на загальну суму 493816 грн., в т.ч. у грудні 2010 року в сумі 30500 грн., у січні 2011 року у сумі 427016 грн., у березні 2011 року у сумі 36300 грн.;в порушення пп. 4.2.1. ст. 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб"занижено податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 810,00 грн.

На підставі акту перевірки ДПІ в м. Сімферополі 08 серпня 2011 року були прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0008452301, збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 485826 грн. за основним платежем та нарахована 1 грн. штрафних санкцій; № 0008462301, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 493816грн. за основним платежем та 7627грн. штрафних санкцій; № 0008472301, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 8658261 грн. за 1 квартал 2011 року та застосовано штрафні санкції в розмірі 1 грн.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність"№ 996-XIV від 16.07.99, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарських операцій.

Положенням про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.95, встановлено такі вимоги до первинних документів:

Пунктом 2.4. вказаного положення встановлено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.7. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України. Документування господарських операцій може здійснюватись з використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні обов'язково містити реквізити типових або спеціалізованих форм.

Згідно з наведеними законодавчими нормами, документальним підтвердженням понесених витрат є належно оформлені первинні документи: видаткові накладні постачальників (у разі придбання ТМЦ), акти прийому-передачі виконаних робіт або наданих послуг (у разі придбання робіт, послуг), або податкові накладні, виписані постачальником (підрядником, виконавцем), зареєстрованим як платник ПДВ.

Відповідно до положень п.1.32 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", (в редакції, яка діяла на час проведення перевірки позивача), господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Пунктом 3.1 ст.3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону, на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до п.5.2.1 п. 5.2. ст.5 вказаного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9. пункту 5.3. ст. 5 даного Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п.п. 11.2.1. п. 11.2 ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Стосовно підстав формування витрат, то обмеженням для віднесення до понесених суб'єктом господарювання витрат в силу норм ПК України є відсутність розрахункових, платіжних, та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Бухгалтерський облік є єдиним видом обліку, на підставі відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій визначається склад витрат віднесених до валових, оскільки усі види звітності заповнюються на підставі даних бухгалтерського обліку. Також, суд зазначає, що вказані норми, за своїм змістом, у якості підстав для не включення до витрат суб'єкта господарювання передбачають випадки повної відсутності любих розрахункових, платіжних та інших документів.

З урахуванням того факту, що законодавцем прямо не визначено конкретні документи, а також їх кількість або індивідуальні ознаки, для виникнення у платника податку права на віднесення сум до витрат, суд, встановивши наявність оформлених внаслідок господарських операцій між позивачем та контрагентом документів, які вказані вище, робить висновок про наявність у позивача достатніх підстав для формування на основі таких документів витрат.

З урахуванням викладеного, судова колегія погоджується з висновком суду, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат вартість товарів в загальній сумі 4353097,00 грн., придбаних у ТОВ "Тріада Сістем", ТОВ "Макро-Продакс", ТОВ "Абсолютрейд", ПП "Південна цукрова компанія"та відповідно правомірно розраховано розмір від'ємного значення об'єкту оподаткування по податку на прибуток у сумі 8658261 грн.

Таким чином, висновок акту перевірки щодо збільшення податку на прибуток ТОВ "Делішес"у сумі 485826,00 грн., не підтверджуються документами первинного бухгалтерського і податкового обліку позивача.

Згідно з п.п. "а", "б", п.п. 185.1. Податкового кодексу України встановлено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що встановлено п.п. 14.1.179 ст.14 Податкового кодексу України.

У відповідності до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України виникає у разі здійснення операцій в т.ч. з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку в т.ч. з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Пунктом 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Податкова накладна згідно п. 201.7 Податкового кодексу України виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п.п.7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

У п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін.

Відповідно до п.п.7.4.5. п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджувались податковими накладними чи митними деклараціями.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5. статті 5 вказаного Закону встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.2.3. п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.2.4. п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п.п. 7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Судом встановлено, що наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, які є єдиними документами на підставі яких платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми.

Відповідно, первинні документи бухгалтерського та податкового обліку позивача оформлені з дотриманням законодавчих вимог до їх заповнення, і є належним підтвердженням права ТОВ "Делішес"на податковий кредит в загальній сумі 840120 грн.

Судом зазначено, що ані Закон України "Про ПДВ", ані Податковий кодекс України не ставлять право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від виконання його постачальниками вимог податкового законодавства щодо відображення своїх податкових зобов'язань у своїй податковій звітності, а також від наявності в них будь-яких виробничих або трудових ресурсів. Право на податковий кредит обумовлено тільки двома законодавчими вимогами: зв'язок придбання товарів з господарською діяльністю платника та наявність належно оформлених податкових накладних (ВМД або чеків).

З матеріалів справи, вбачається, що контрагенти позивача ТОВ "Тріада Сістем", ТОВ "Макро-Продакс", ТОВ "Абсолютрейд", ПП "Південна цукрова компанія" на час укладення договорів з позивачем та на час здійснення господарських операцій були зареєстровані в єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та зареєстровані як платники ПДВ.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців", державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до положень ст. 80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем в суді.

Таким чином, зареєстрований у ЄДРПОУ контрагент позивача є юридичною особою, наділений цивільною правоздатністю і дієздатністю, має, відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з постачання товарів.

Відповідно до ч. 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України позивачем не надано доказів підтверджуючих те, що вказане підприємство на момент укладення угод було виключено з ЄДРПОУ, у зв'язку з чим було не наділено цивільною дієздатністю та правоздатністю.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Судом зазначено, що Пленум Верховного суду України в постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 Цивільного кодексу України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Акт перевірки не містить посилань на таки факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договору з контрагентом суду не надано, а судом самостійно при виконанні вимог ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України не виявлено.

Угоди укладені між позивачем та контрагентами, виходячи з їх змісту, спрямовані не на незаконне заволодіння майном держави, а на передачу товару покупцю і отримання коштів за товар продавцем.

Посилання відповідача на відсутність належних умов для здійснення господарської діяльності, зокрема через відсутність достатніх трудових ресурсів, технічного персоналу, складських приміщень та іншого майна, транспортних засобів, не дають підстав робити висновки про те, що позивачу не поставлялися товари за укладеним договором, оскільки юридична особа не обмежена діючим законодавством щодо залучення додаткових працівників, підрядників, вибору засобу транспортування вантажу та інше, а перелічені факти не мають причинного зв'язку з укладенням та виконанням господарських договорів.

Крім того, з гідно Висновку № 115/11 судової економічної експертизи по адміністративній справі № 2а-10007/11/0170/7 висновки Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим щодо збільшення податку на прибуток ТОВ "Делішес"у сумі 485826,00 грн., збільшення податку на додану вартість у сумі 493816,00 грн., завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування по податку на прибуток у сумі 8658261 грн., документами первинного бухгалтерського та податкового обліку позивача не підтверджується.

Документами первинного бухгалтерського і податкового обліку позивача підтверджується товарність операцій, описаних в акті перевірки від 22.07.11 № 9133/23-7/32624767, на підставі яких нараховані суми податкових зобов'язань.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду, що викладені факти свідчать про необґрунтованість висновків викладених в акті перевірки та протиправність прийнятих на їх підставі податкових повідомлень-рішень, в зв'язку з чим вони підлягають скасуванню.

Виходячи з вищенаведеного суд першої інстанції прийшов до обґрунтованих висновків про задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судом першої інстанції винесене законне і обґрунтоване рішення, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. 159, 195, 196, п. 1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м.Сімферополі Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 14.05.12 у справі № 2а-10007/11/0170/7 - залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 14.05.12 у справі № 2а-10007/11/0170/7 -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України у порядку та в строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 3 грудня 2012 року.

Головуючий суддя підпис Н.П.Горошко

Судді підпис А.С. Цикуренко

підпис Т.Р.Лядова

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Н.П.Горошко