Постанова № 2842310, 17.09.2008, Харківський окружний адміністративний суд

Справа№2а-192/07

Справа № 2а-17/08

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М         У К Р А Ї Н И

17 вересня 2008 року                                                             Харківський окружний адміністративний суд

у складі: головуючого –  судді                                           Присяжнюк О.В.

               за участю секретаря судового засідання            Макєєвої Г.О.,

   за участю: представників позивача –  Єферової В.І., Ващенко Р.М., Демчан А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Харкові справу за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області (в подальшому – ДПІ у Зміївському районі) до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми „Укренерготеплоремонт” (в подальшому – ТОВ ВКФ «УЕТР»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Флавіо» (в подальшому - ТОВ «Флавіо») про визнання недійсним  господарського зобов’язання, -

В С Т А Н О В И В:

ДПІ у Зміївському районі звернулась до суду з адміністративним позовом до ТОВ ВКФ „УЕТР”, ТОВ „Флавіо”, в якому просить: визнати недійсним господарське зобов’язання, яке виникло на підставі правочину, укладеного згідно з договором № 5/04 від 05 квітня 2004 року, за яким виписана податкова накладна № 043048 від 30 квітня 2004 року на суму 30087 гривень 92 копійки, в тому числі ПДВ 5014 гривень 65 копійок, яке укладене з метою суперечною інтересам держави та суспільства; про застосування наслідків визнання господарського зобов’язання недійсним, як такого, що укладене з метою суперечною інтересам держави та суспільства при наявності наміру лише у однієї зі сторін, обґрунтовуючи свої вимоги наступним.

ДПІ у Зміївському районі проведено виїзну перевірку ТОВ ВКФ «УЕТР», якою  встановлено факт господарських взаємовідносин товариства з ТОВ «Флавіо». ДПІ у Зміївському районі було направлено запит до ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова щодо проведення зустрічної перевірки по зазначеним взаємовідносинам. Згідно відповіді ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова було встановлено, що здійснити зустрічну перевірку ТОВ «Флавіо» неможливо, так як Рішенням Господарського суду Харківської області від 14 квітня 2004 року скасовано державну реєстрацію ТОВ «Флавіо» у зв’язку з незнаходженням підприємства за юридичною адресою.

Повідомленням № 10254 від 15 червня 2004 року Управління державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Харківської міської ради скасовано державну реєстрацію ТОВ «Флавіо».

14 квітня 2004 року анульовано свідоцтво ТОВ «Флавіо», як платника ПДВ, та знято з податкового обліку по ДПІ у Фрунзенському районі з 22 червня 2004 року.

На підставі судового рішення, що вступило у закону силу, припинена підприємницька діяльність юридичної особи ТОВ «Флавіо».

Між ТОВ ВКФ «УЕТР» та ТОВ «Флавіо» був укладений договір №5/04 від 05 квітня 2004 року. Згідно договору – «Підрядник» - ТОВ «Флавіо» зобов’язується на власний ризик виконувати за замовленням «Замовника» - ТОВ ВКФ «УЕТР» з використанням його матеріалу, а «Замовник» зобов’язується прийняти та оплатити роботи по ремонту теплової ізоляції. Загальна вартість робіт по даному договору складає 30087,92 гривень. Спірний договір був укладений після скасування державної реєстрації ТОВ «Флавіо».  Свідоцтвом існування правочину є наявність виписаної податкової накладної, а саме: № 043048 від 30 квітня 2004 року на суму 30087,92 гривні в т.ч. ПДВ 5014,65 гривень.

07 травня 2004 року між ТОВ «Флавіо»  (Кредитор) та ТОВ «Сіленд» був заключений договір №7/05 про уступку права вимог, згідно якого ТОВ «Флавіо» поступився правом вимог по зобов’язаням між Кредитором та ТОВ ВКФ «УЕТР» (Боржником). Вимоги зазначені в договорі складають права Кредитора на погашення Боржником заборгованості по зобов’язанням, що передбачені договором №5/04 від 05 квітня 2004 року. Тобто, всі розрахунки ТОВ ВКФ «УЕТР» по зазначеному договору повинен був проводити з ТОВ «Сіленд». Але будь-яка інформація по зазначеному питанню відсутня, що є ще одним підтвердженням фіктивності оскаржуємої угоди. ТОВ «Флавіо» укладало оскаржувану угоду з метою отримання неконтрольованих державою доходів, яке призводить до ухилення від оподаткування та протиправного зменшення податкових зобов’язань контрагентів такої особи, та з метою незаконного формування податкового кредиту. Позивач вважає, що зазначена угода повинна бути визнана недійсною в порядку ст. ст. 207, 208 Господарського кодексу України та ст. 203 ЦК України, тому, що укладаючи угоду, сторони мали намір приховати прибутки. Подібні дії суперечать ст. 67 Конституції України.

Відповідно до п.п. 7.3. п. 7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про заходи для забезпечення однакового і правильного застосування законодавства про податки» від 25 липня 2002 року, доказами спрямованості суб’єкта оскаржуємої угоди на приховування прибутків і доходів можуть бути надані податковими органами відомості про відсутність підприємства по юридичній  і фактичній адресі, про визнання недійсними у встановленому чинним законодавством порядку установчих документів.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частково.

Відповідно до ст. 208  Господарського кодексу України, якщо господарське зобов’язання визнано недійсним, як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін – у разі виконання зобов’язання обома сторонами – в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, ау разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст угоди не може протирічити актам цивільного законодавства, особа, яка укладає угоду, повинна мати необхідний об’єм цивільної дієздатності, волевиявлення учасника угоди повинно бути вільним та відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивною є угода, яку укладено без наміру створити правові наслідки, які обумовлюються даною угодою. Позивач зазначив, що господарське зобов’язання ТОВ «Флавіо» та ТОВ ВКФ «УЕТР», яке виникло на підставі правочину, укладеного згідно з договором №5/04 є фіктивним правочином, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлювались, а також є таким, що порушує публічний порядок, так як він був спрямований на незаконне заволодіння майном держави у вигляді незаконного формування податкового кредиту.

В ході судового розгляду справи позивач надав до суду доповнення до позову, в якому просить суд:  визнати недійсним правочин (договір) №5/04 від 05 квітня 2004 року між ТОВ ВКФ «УЕТР» та ТОВ «Флавіо»; визнати недійсним господарське зобов’язання яке виникло на підставі правочину, укладеного згідно з договором №5/04 від 05 квітня 2004 року по якому виписана податкова накладна №043048 від 30 квітня 2004 року, сума 30087,92 гривні в т.ч. ПДВ 5014,65 гривень, як укладене з метою суперечною інтересам держави та суспільства; застосувати наслідки визнання господарського зобов’язання недійсним передбачені ст.208 Господарського Кодексу України, як такого, що укладене з метою суперечною інтересам держави та суспільства при наявності наміру лише у однієї зі сторін, та стягнути судові витрати з відповідачів.

Відповідач ТОВ «Флавіо» свого представника в судове засідання не направив, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки свого представника суд не повідомив.

Представник відповідача ТОВ ВКФ «УЕТР» в судове засідання не з’явися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав суду письмову заяву про розгляд справи за його відсутністю. У ході судового розгляду справи заперечував проти задоволення позову в повному обсязі, обгрунтовуючи свої вимоги наступним.

Відповідач ТОВ ВКФ «УЕТР» у своїх запереченнях просить відмовити позивачу у задоволені позову та вказав слідуюче: позовна заява подана до одного із співвідповідачів, який на момент її подачі ліквідовано у встановленому порядку, на що сам позивач вказує в позовній заяві та на підтвердження вказаного факту надає копію повідомлення про скасування державної реєстрації ТОВ «Флавіо» від 15 червня 2004 року. Позов ДПІ у Зміївському районі Харківської області подано з перевищенням господарсько-правової процесуальної правосуб’єктності, так як позов подано податковим органом без відповідних повноважень. 05 квітня 2004 року між ТОВ ВКФ «УЕТР» та ТОВ «Флавіо» було укладено договір №5/04 про виконання теплоізоляційних робіт, який з огляду положень ст. 207 Господарського кодексу України та позиції позивача не викликає жодних сумнівів стосовно його недійсності в цілому. На підтвердження виконання вказаного договору сторонами 30 квітня 2004 року було підписано три акти виконаних робіт та ТОВ «Флавіо» виписано три податкові накладні, а саме: №0403048 від 30 квітня 2004 року на загальну суму 30087,92 гривень, в т.ч. ПДВ 5014,65 гривень; №043049 від 30 квітня 2004 року на загальну суму 41156,56 гривень, в т.ч. ПДВ – 6859,43 гривні; №043050 від 30 квітня 2004 року на загальну суму 37873, 63 гривні, в т.ч. ПДВ – 6312,27 гривні, дві з яких позивачем не піддаються сумніву та не оскаржуються. При підписанні договору №5/04 від 05 квітня 2004 року та при прийнятті виконаних робіт від 30 квітня 2004 року сторони діяли відповідно до існуючого законодавства в межах повноважень, наданих представникам. Будь-яких намірів укласти фіктивну угоду або таку, що суперечить актам цивільного законодавства з огляду на положення ст. ст. 203, 234 ЦК України, що вказав позивач, з боку ТОВ ВКФ «УЕТР» не було і не має. ТОВ «Флавіо» на підтвердження наявності в нього статусу платника ПДВ при видачі податкових накладних 30 квітня 2004 року надало копію відповідного свідоцтва завіреного у встановленому порядку, яке знаходиться в матеріалах справи №АС-13/20-07 Господарського суду Харківської області, який слухав справу про скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ в Зміївському районі Харківської області про донарахування ТОВ ВКФ «УЕТР» ПДВ за вищевказаними операціями. При розгляді справи по суті судом було проаналізовано та зокрема встановлено, що на момент проведення операцій 30 квітня 2004 року сторони мали повний обсяг повноважень, в тому числі ТОВ «Флавіо» було юридичною особою, належним чином зареєстрованим платником ПДВ, а тому мало право виписувати податкові накладні. Вказана Постанова Господарського суду Харківської області по справі №АС-13/20-07 від 12 березня 2007 року набрала чинності, в зв’язку з чим обставини, викладені в ній відповідно до ст. 72 КАСУ не підлягають доказуванню при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Позивачем в порушення п.п.7.3. п.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про заходи для забезпечення однакового і правильного застосування законодавства про податки» №1056 від 25 липня 2002 року лише вказано на факти, начебто, існування зобов’язання, як такого, що укладене з метою суперечностіінтересам держави та суспільства, хоча не наведено жодного доказучи факту, який слугував би причиною для аналогічного висновку та спрямованості діяльності ТОВ ВКФ «УЕТР» на ухилення від сплати податків. Відповідач вказав, що факт прийняття господарським судом рішення про скасування державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності не є підставою для того, щоб вважати недійсним угоди, укладені таким підприємством з іншими підприємствами до моменту виключення його з державного реєстру, яке в цьому випадку було здійснено 15 червня 2004 року.

Представники позивача у судовому засіданні підтримали позовні вимоги в повному обсязі та просилиїх задовольнити.

Суд, вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, установив такі обставини.

Відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру  юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців ТОВ ВКФ „УЕТР”  зареєстровано 22 січня 2001 року. В довідці також зазначено, що відомості станом на 15 вересня 2008 року про юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців є неповними, а тому інформацію про юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців , зареєстрованих до 1 липня 2004 року та не включених до реєстру слід отримувати в органі виконавчої влади, в якому проводилася реєстрація.

ДПІ у Зміївському районі проведено виїзну перевірку ТОВ ВКФ «УЕТР», за результатами якої був складений Акт №20/23-104/22703713 від 15 червня 2006 року, та встановлено факт господарських взаємовідносин товариства з ТОВ «Флавіо».

Також, ДПІ у Зміївському районі було направлено запит №282/7/23-108 від 12 травня 2006 року до державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова щодо проведення зустрічної перевірки по зазначеним взаємовідносинам. Але згідно відповіді №2571/7/23-395 від 12 травня 2006 року ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова було встановлено, що здійснити зустрічну перевірку ТОВ «Флавіо» неможливо, так як Рішенням господарського суду Харківської області від 14 квітня 2004 року справа №47/91-04 скасовано державну реєстрацію ТОВ «Флавіо» у зв’язку з незнаходженням підприємства за юридичною адресою, та неповідомленням про зміну місцезнаходження  реєструючого органа у встановлений законом строк.

Судом встановлено, що  між ТОВ ВКФ «УЕТР» та ТОВ «Флавіо» був укладений договір №5/04 від 05 квітня 2004 року.

Згідно договору – «Підрядник» - ТОВ «Флавіо» зобов’язується на власний ризик виконувати за замовленням «Замовника» - ТОВ ВКФ «УЕТР» з використанням його матеріалу, а «Замовник» зобов’язується прийняти та оплатити роботи по ремонту теплової ізоляції. Загальна вартість робіт по даному договору складає 30087,92 гривень. Зазначені договори відповідно до вимог чинного законодавства були укладені в письмовій формі.

Так, відповідно до вимог ч.1 ст. 205, ч.2 ст. 207, ч.1 ст. 208, ст. 218, ч. 3 ст. 639 ЦК України, ст. ст. 179, 180  ГК України договори були укладені в письмовій формі та підписані сторонами договору, тобто між сторонами погоджені всі істотні умови та досягнута домовленість щодо їх виконання. 

На виконання договору, сторонами 30 квітня 2004 року було підписано три акти виконаних робіт та ТОВ «Флавіо» виписано три податкові накладні, а саме: №0403048 від 30 квітня 2004 року на загальну суму 30087,92 гривень, в т.ч. ПДВ 5014,65 гривень; №043049 від 30 квітня 2004 року на загальну суму 41156,56 гривень, в т.ч. ПДВ – 6859,43 гривні; №043050 від 30 квітня 2004 року на загальну суму 37873, 63 гривні, в т.ч. ПДВ – 6312,27 гривні.

Відповідно до п. 7.2.3 Закону України „Про податок на додану вартість” податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).  Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні.  Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

            Таким чином, всі податкові накладні були складені з вимогами діючого законодавства та відповідають вимогам Закону України „Про податок на додану вартість”.

Рішенням господарського суду Харківської області від 14 квітня 2004 року скасовано державну реєстрацію ТОВ «Флавіо» та зобов’язано відповідача в особі його вищого органу вжити заходи щодо ліквідації підприємства.

Повідомленням №10254 від 15 червня 2004 року Управління державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Харківської міської ради скасовано державну реєстрацію ТОВ «Флавіо».

Згідно листа №1925/7/29-054 ДПІ у Фрунзенського району м. Харкова від 07 березня 2007 року - скасовано свідоцтво платника ПДВ та виключено з реєстру платників ПДВ ТОВ «Флавіо» - код 32335616 з 23 червня 2004 року.

Прийняття рішення про скасування державної реєстрації підприємства не тягне втрати такою юридичною особою статусу платника ПДВ незалежно від того, ким прийнято таке рішення.

У випадках, встановлених Законом України «Про податок на додану вартість», особа може за своїм бажанням набувати та втрачати статус платника податку шляхом реєстрації як платника податку та анулювання такої реєстрації.

Згідно з п. п. «б» п. 9.8 ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість», анулювання реєстрації особи як платника податку на додану вартість відбувається, зокрема, у випадках, якщо ліквідаційна комісія платника податку, оголошеного банкрутом, закінчує роботу або платник податку ліквідується за власним бажанням чи за рішенням суду; згідно з абзацом 8 цього пункту анулювання реєстрації на підставах, визначених  у підпунктах «б» - «г» цього пункту, здійснюється за ініціативою відповідного податкового органу або такої особи. При застосуванні зазначених положень слід мати на увазі, що у разі ліквідації юридичної особи анулювання реєстрації за ініціативою податкового органу можливо лише, якщо юридичну особу виключено з Державного реєстру. До виключення підприємства з Державного реєстру, анулювання реєстрації здійснюється виключно за ініціативою юридичної особи (в особі ліквідаційної комісії, ліквідатора, органу управління юридичної особи, якщо на нього покладено виконання функцій комісії з припинення юридичної особи).

До анулювання реєстрації юридична особа, що перебуває у процесі ліквідації, має право та зобов’язана, у випадках встановлених законодавством, видавати податкові накладні на загальних підставах.

Відповідно до ч. 4 ст. 91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Позивачем не надано доказів того, що ТОВ «Флавіо» був виключений з Державного реєстру на час укладання та виконання договору №5/04 від 05 квітня 2004 року.

Таким чином, твердження позивача стосовно відсутності у відповідача цивільної правоздатності та цивільної дієздатності юридичної особи необґрунтоване, оскільки воно не підтверджено матеріалами справи.

Наявність умислу по угоді, стосовно дійсності якої виник спір, входять до предмету доказування в судовому процесі. Один лише факт скасування державної реєстрації ТОВ «Флавіо» за рішенням суду, яке вступило в законну силу, без встановлення в судовому процесі обставин щодо стану виконання підприємством конституційного обов’язку сплачувати податки, встановлені законом, за результатами господарської діяльності в цілому та конкретних цивільно-правових угод (правочину), зокрема, не може бути підставою для визнання таких угод недійсними.

Крім того, факт по несплаті податків однією зі сторін договору є правопорушенням, а не наявністю умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Доказом наявності вини стороні у формі умислу може бути лише вирок по кримінальній справі, що набрав законної сили, з питань, чи мали місце певні події та ким вони вчинені. Позивачем не надано до матеріалів справи вироку суду у кримінальній справі у відношенні посадових осіб ТОВ «Флавіо» або ТОВ ВКФ «УЕТР».

Постановою господарського суду Харківської області по справі №АС-13/20-07 від 12 березня 2007 року встановлено, що на момент проведення операцій 30 квітня 2004 року сторони мали повний обсяг повноважень, тому числі ТОВ «Флавіо» було юридичною особою, належним чином зареєстрованим платником ПДВ, а тому мало право виписувати податкові накладні.

Відповідно до ст. 72 КАСУ не підлягають доказуванню обставини, встановлені судовим рішенням в господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, із врахуванням вищевикладених обставин суд вважає позовні вимоги позивача необгрунтованими, та дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з нижчезазначених підстав.

Згідно п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», функцією органів державної податкової служби – є подача до судів позовів до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за таковими угодами.

Відповідно до вимог ст. ст. 202, 203, 215 ЦК України, правочин є дія особи, яка повинна мати побідний обсяг цивільної дієздатності, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов’язків. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою, шостою ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 173, ст. 174 ГК України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язальної сторони виконання її обов’язку. Господарські зобов’язання можуть виникати з господарського договору та інших угод. Cуб’єкти господарського зобов’язання здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), порушення якої згідно до ч.1 ст. 207 ГК України тягне за собою визнання його судом недійсним повністю або частково.

Як вбачається з вищевикладеного, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності господарського зобов’язання та для дійсності угоди (правочину), співпадають.

Виходячи з положень розділу IVГК України, господарські зобов’язання виникають на підставі угод, фактично складаючи їх суть, тобто ці два поняття співвідносяться як форма та зміст. Таким, чином, визнання господарського зобов’язання недійсним визначає недійсність угоди, як недійсність змісту тягне за собою недійсність форми. Такий же зв’язок існує і у випадку недійсності угоди.

Згідно із ч. 1 ст. 208 ГК України, якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою яка завідомо суперечить інтересам держави  і суспільства, то за наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Так, за змістом ст. 208 ГК України наслідки визнання господарського зобов’язання недійсним застосовуються у разі визнання господарського зобов’язання недійсним такого, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Наслідки визнання такого господарського зобов’язання недійсним залежать від наявності наміру в обох сторін або в однієї.

Крім того, стверджуючи про те, що спірна угода була укладена з метою несплати податків, тобто з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, позивач не довів факт несплати відповідачами податкового зобов’язання за результатами виконання спірної угоди у відповідному податковому періоді. Позивачем жодної причини стосовно наявності умислу сторін не надано, та вказаний факт ніяким чином не доведений суду. 

Частиною  1 ст. 208 ГК України передбачено застосування санкцій лише судом. Це також відповідає нормі ст. 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках та порядку, встановлених законом. Тобто, це є не цивільно-правова, а адміністративно-господарська санкція яка відповідає визначенню ч.1 ст. 238 ГК України. Тому така санкція може бути застосована лише в строк встановлений ст. 250 ГК України, тобто протягом одного року і на час розгляд справи судом є неможливим. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування санкцій, передбачених ч. 1 ст. 208 ГК України, необхідна наявність умислу на укладання угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Санкції, встановлені ч.1  ст. 208 ГК України, не можна застосовувати за сам факт несплати податків однією зі сторін договору.

Відповідно до п. 7.2.3 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).  Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні.  Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

            Таким чином, всі податкові накладні були складені з вимогами діючого законодавства та відповідають вимогам Закону України „Про податок на додану вартість”.

Так, відповідно до вимог п.п. 4.2.2. п. 4.2. ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму податкового обов’язання платника податків у разі якщо: платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію; дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов’язань, заявлених у податкових деклараціях. Пунктом 4.3. ст. 4 цього Кодексу передбачено випадки визначення контролюючим органом суми податкового зобов’язання за непрямими методами.   

У ході розгляду справи встановлено, що згідно Постанови Господарського суду Харківської області по справі №АС-13/20-07 від 12 березня 2007 року, яка набрала чинності, на момент проведення операцій 30 квітня 2004 року сторони мали повний обсяг повноважень, тому числі ТОВ «Флавіо» було юридичною особою, належним чином зареєстрованим платником ПДВ, а тому мало право виписувати податкові накладні.

Відповідно до ст. 72 КАСУ не підлягають доказуванню при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ст. 228 ЦК України встановлені правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, у тому числі у сфері сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Отже, недійсність правочину, який порушує порядок, встановлюється законом, у даному випадку має місце порушення конституційного обов’язку сплачувати податки, та мають місце ознаки правопорушення у вигляді посягання на заволодіння державним майном у вигляді незаконного отримання з державного бюджету грошових сум. Нікчемний правочин не потребує доведення його недійсності у судовому порядку, під час розгляду спору про право цивільне, оскільки при вчиненні дій відбувається порушення виключно публічно-правових приписів, то і наслідки таких дій встановлюються не цивільним кодексом, а окремими  публічними законами, у даному випадку кримінальним кодексом.

              Санкції, встановлені ч.1 ст. 208 ГК України не можна застосовувати за сам факт несплати податків однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочинну. Для застосування санкцій, передбачених ч.1 ст. 208 ГК України, необхідна наявність умислу на укладання угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.        

              Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що дії сторін по спірному зобов'язанню здійсненні з дотриманням порядку проведення господарських відносин. При виникненні господарського зобов'язання сторони не обумовлювали будь-які зобов'язання  чи відповідальність сторін щодо сплати податків. Зі змісту господарських зобов'язань не випливає мета на ухилення від сплати податків та намір сторін діяти відповідним чином, а зі змісту ст. 207 ГК України саме мета, завідомо суперечлива інтересам держави і суспільства,  є  підставою для можливого визнання угоди недійсною.

Наявність умислу у сторони зобов'язання означає, що вона, виходячи з обставин справи, усвідомлювала або повинна була усвідомлювати протиправність угоди, що укладається, і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнула або свідомо допускала настання протиправних наслідків.

Позивачем не доведено наявність умислу у відповідачів як сторони зобов’язань на укладення протиправної угоди.

Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що відсутні підстави, на які посилається позивач, для застосування ст. 208 ГК України.

Таким чином, із врахуванням вищевикладених обставин суд вважає, що позовні вимоги позивача необґрунтовані та в їх задоволенні необхідно відмовити у повному обсязі.

Відповідно із вимогами ч. 5 ст. 94 КАС України, судові витрати приймаються на рахунок держави.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 41 Конституції України, ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»,  ст. ст. 91,  202, 203, 215, 228 ЦК України, ст. ст. 173, 174, 207, 208, 238, 250 ГК України, ст. ст. 8-14, 71, 72, 94, 159, 160-164, 167, 185, 186 КАС України, суд –

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити у задоволенні позовних вимог Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «Укренерготеплоремонт», Товариства з обмеженою відповідальністю «Флавіо» про визнання недійсним правочин (договір) №5/04 від 05 квітня 2004 року між ТОВ ВКФ «УЕТР» та ТОВ «Флавіо».

Відмовити у задоволенні позовних вимог Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «Укренерготеплоремонт», Товариства з обмеженою відповідальністю «Флавіо» про визнання недійсним господарського зобов’язання, яке виникло на підставі правочину, укладеного згідно з договором № 5/04 від 05 квітня 2004 року, за яким виписана податкова накладна № 043048 від 30 квітня 2004 р. на суму 30087 гривень 92 копійки, в тому числі ПДВ 5014 гривень 65 копійок, яке укладене з метою суперечною інтересам держави та суспільства.

Відмовити у задоволенні позовних вимог Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «Укренерготеплоремонт», Товариства з обмеженою відповідальністю «Флавіо» про застосування наслідків визнання господарського зобов’язання недійсним передбачені ст. 208 Господарського Кодексу України, як такого, що укладене з метою суперечною інтересам держави та суспільства при наявності наміру лише у однієї зі сторін.

            Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження в десятиденний строк з дня складання постанови в повному обсязі та поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, з одночасної подачею її копії до суду апеляційної інстанції, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

            Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження чи апеляційної скарги.

            Постанову в повному обсязі виготовлено  23 вересня 2008 року.

Суддя                                                                                               О.В. Присяжнюк