Рішення № 28409484, 04.01.2013, Заводський районний суд міста Луганська (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Луганська)

Справа № 2-2960/12

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2012 року Ленінський районний суд міста Луганська

в складі: головуючого-судді: Вінтоняк Н.Д.

при секретарі: Хрістюк О.О.,Середа Г.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Луганська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Грандфінресурс»про стягнення грошових коштів за нікчемним правочином, -

ВСТАНОВИВ:

29 серпня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду м. Луганська із позовом до ПП «Грандфінресурс»про стягнення грошових коштів за нікчемним правочином.

В обґрунтування позову зазначив, що в жовтні 2011 року йому знадобилися грошові кошти в позику. Знайшовши у засобах масової інформації рекламне оголошення відповідача, в якому йшлося про швидке отримання позики під низький відсоток, при наявності паспорту та ідентифікаційного коду, без довідки про доходи, застави та поручителів, він звернувся до офісу за даною послугою. При телефонній розмові та під час консультації в представництві компанії ОСОБА_1 було розяснено, що необхідно оплатити перший внесок для того, щоб підтвердити свою платоспроможність, в розмірі 3500 грн., після чого підписується договір позики, в термін від трьох до десяти днів позичальник отримує грошові кошти під 7% річних.

14 жовтня 2011 року між ОСОБА_1 та ПП «Грандфінресурс»було укладено договір № 205017. Угоду до оплати першого внеску позивачу не надали, в обіцяний відповідачем термін позивач грошей не отримав. Працівником відповідача було пояснено про необхідність подальшої оплати внесків відповідачем в розмірі 402.78 грн., оскільки це передбачено умовами договору, в разі несплати - перший внесок не повертається. Звернення позивача до відповідача з приводу отримання позики за договором були проігноровані працівниками відповідача.

ОСОБА_1 посилався на те, що ця угода була укладена під впливом обману та застосуванням з боку відповідача нечесної підприємницької практики, а тому є нікчемною, а саме: відповідач, розміщаючи в друкованих засобах масової інформації рекламу, спонукає клієнта звертатися за дешевою позикою. Так, з одного боку даного договору вбачається, що згідно з Програмою, предметом договору є товар, оплату якого проводить відповідач або сам учасник, за рахунок грошей відповідача з розстроченням платежів, однак, з інших умов договору випливає, що відповідач формує групу клієнтів системи за рахунок сплати щомісячних повних внесків, сплачених клієнтом програми. Крім того, з даної групи формується чистий фонд, який призначений для придбання товарів для учасників програми, його наступний щомісячний розподіл між учасниками системи здійснюється шляхом визнання права учасника програми (які мають найбільшу кількість проплат (платежів)) на одержання відповідного товару. Отже, розподіл фонду групи проходить по пірамідальній схемі, що порушує вимоги п. 7 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», коли один учасник програми за свої власні кошти без інвестування коштів відповідача, оплачує товар іншим учасникам програми.

Довіряючи професіоналізму і спеціалізації консультантів під час укладання угоди, позивач повністю покладався на роз'яснення працівника відповідача, як фахівця з даного виду правовідносин, який не роз'яснив усіх положень угоди, не повідомив щодо порядку отримання товару, порядку надання кредиту та інших обставин, що випливають з умов договору, чим сприяв неправильному сприйняттю угоди № 205017. Позивач зазначає, що якби йому було роз'яснено усі умови і наслідки здійснення даного правочину, він не погодився б на підписання зазначеного договору.

Враховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача грошові кошти, сплачені на його рахунок відповідно до угоди № 205017 від 14.10.2011 року, укладеної між ОСОБА_1 та ПП «Грандфінресурс», у сумі 3500 грн., стягнути судові витрати з відповідача.

Позивач в судове засідання не зявився, про явку в судове засідання був повідомлений належним чином, суду надав заяву, у якій просив розглянути справу у його відсутність (а.с. 40).

Представник відповідача в судове засідання не зявився, суду причини неявки не повідомив, про явку в судове засідання повідомлявся належним чином, заяв про розгляд справи в його відсутність до суду не надходило.

При таких обставинах, суд, оскільки у справі достатньо матеріалів про взаємовідносини сторін, зі згоди позивача ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України, на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, викладені у ст. 203 ЦК України, якою передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою недійсності правочину відповідно до ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, недійсним є також правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний причин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як розяснено в п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Судом встановлено, що 14 жовтня 2011 року між позивачем та відповідачем було укладено Договір № 205017 з Додатками № 1 та № 2 , які є невідємною частиною договору ( а.с. 6-11).

На виконання умов зазначеного договору 14 жовтня 2011 року позивач перерахував на користь відповідача одноразовий комісійний внесок у сумі 3 500,00 грн., що вбачається з квитанції №3700.537.1 (а.с. 12).

Відповідно до п.1.1 договору відповідач зобов'язався вчинити від імені позивача та за його рахунок юридичні дії, спрямовані на придбання товару, зазначеного в додатку №1 до даного договору на умовах діяльності Програми «Альянс України», в тому числі сформувати реєстр учасників, забезпечити його адміністрування, організовувати та проводити захід перерозподілу грошового Фонду, здійснити оплату товару на користь позивача та надати йому відповідну суму у позику, надавати інші послуги і здійснювати інші правочини, погоджені сторонами, у порядку і в строки, передбачені цим договором та додатками до нього.

Відповідно до умов діяльності Програми „Альянс Україна", послуги, які є предметом договору, надаються шляхом формування реєстрів учасників Програми, метою яких є придбання товару (додаток № 2, п.1.3).

Договір активується на четвертий день з моменту його підписання, після цього учасник реєструється в Програмі „Альянс Україна".

Пунктами 2.1.1,2.1.2 договору передбачені обовязки учасника, а саме: у день підписання договору сплатити одноразовий комісійний внесок та адміністративний платіж, не пізніше 15 числа кожного місяця сплачувати загальний платіж, який включає чистий внесок, за рахунок якого адміністратор надає відповідну суму позики або здійснює оплату товару, та адміністративні витрати, що є платою за послуги адміністратора з організації діяльності програми (ст. 2 договору).

Відповідно ст. 4 умов Програми «Альянс Україна»Додатку № 2 до договору №205017, передбачений порядок проведення заходу по розподілу грошового фонду та порядок проведення заходу згідно заяви. За їх змістом вбачається, що рішення про передачу позивачу товару залежить лише від волі відповідача, який сам на власний розсуд приймає таке рішення. Процедура прийняття рішення про передачу товару є непрозорою, а інформація щодо результатів проведених конкурсів та осіб, які отримали право на товар є конфіденційною і не може бути перевірена позивачем.

Згідно із п. 7 ч. 3 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів»забороняються як такі, що вводять в оману утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції.

Так, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»визначає, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Такі умови договору можуть бути визнані недійсними.

За положеннями ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів»нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно: 1) основних характеристик продукції, таких як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, гарантійне обслуговування, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару; 2) будь-яких застережень щодо прямої чи опосередкованої підтримки виробником продавця або продукції; 3) ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг; 4) потреби у послугах, заміні складових чи ремонті; 5) характеру, атрибутів та прав продавця або його агента, зокрема інформації про його особу та активи, кваліфікацію, статус, наявність ліцензії, афілійованість та права інтелектуальної або промислової власності, його відзнаки та нагороди; 6) права споживача або небезпеки, що йому загрожує.

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Забороняються як такі, що вводять в оману: 1) пропонування для реалізації продукції за визначеною ціною, якщо існують підстави вважати, що продавець або виконавець не зможе надати таку продукцію за такою ціною або у таких обсягах, що можна передбачити з огляду на пропоновану ціну та характеристики продукції; 2) пропонування з метою реалізації однієї продукції до реалізації іншої; 3) відмова від пред'явлення споживачу товару, що пропонується, та прийняття замовлення або ненадання товару протягом розумного строку чи демонстрування дефектного зразка товару; 4) недостовірне повідомлення про наявність обмеженої кількості товарів або з метою спонукання споживачів до прийняття швидкого рішення позбавлення їх достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення;5) пропонування до вільної реалізації продукції, яка вилучена з обігу або щодо обігу якої існують обмеження; 6) недостовірне твердження, що існуватиме загроза особистій безпеці споживача або його сім'ї, якщо він не придбає чи не замовить продукцію; 7) утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції;

8) використання повідомлення про розпродаж у зв'язку із припиненням суб'єкта господарювання, його структурного підрозділу або припинення відповідного виду господарської діяльності, тоді як це не відповідає дійсності.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що діяльність Приватного підприємства «Грандфінресурс»вводить споживача в оману, оскільки програми «Альянс Україна»формується виключно на коштах учасників програми, без залучення коштів Приватного підприємства «Грандфінресурс». Оплата товару здійснюється за кошти, внесені учасниками програми, в подальшому учасник, який отримав товар, сплачує внески, які фактично компенсують кошти іншим учасникам програми, тобто один учасник програми за свої власні кошти, без інвестування коштів відповідача оплачує товар іншому учаснику програми. При цьому, позивач сплачував відповідачу не за одержання товару чи послуги, а фактично за можливість одержання права на отримання позики, яке надавалось не за рахунок відповідача, а за рахунок залучення інших споживачів і їх коштів до такої ж схеми, право отримати товар позивачем залежить від розміру фонду і внесення коштів іншими учасниками програми.

Таким чином, суд приходить до висновку, що договір № 205017 з додатками №1 та №2 до від 14.10.2011 року, що укладений між ПП «Грандфінресурс»та ОСОБА_1, є нікчемним, внаслідок того, що його недійсність передбачена законом.

У відповідності до ст.216 ЦК України, у разі, недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

За таких обставин та беручи до уваги те, що за змістом ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а кожна із сторін такого правочину зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3500 грн., сплачених за договором №205017 від 14.10.2011 року, підлягають задоволенню.

Враховуючи вимоги ч.3 ст. 88 ЦПК України, яка встановлює, що у разі звільнення позивача, на користь якого ухвалено рішення, від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, суд присуджує стягнення судових витрат, повязаних з розглядом справи, у сумі 214 грн. 60 коп. з відповідача.

Керуючись Законом України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України ст. ст. 10, 11, 57,61, 88, 208, 209, 212-215, 224, 226, 232,233 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з Приватного підприємства «Грандфінресурс»(ідентифікаційний код 31469012) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) 3500 (три тисячі пятсот ) гривень 00 коп., сплачених за договором № 205017 від 14.10.2011 року.

Стягнути з Приватного підприємства «Грандфінресурс»(ідентифікаційний код 31469012) на користь держави судовий збір у розмірі 214 (двісті чотирнадцять) грн. 60 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Луганської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення через Ленінський районний суд м. Луганська. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий-суддя: Н.Д. Вінтоняк