Рішення № 28405505, 25.12.2012, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 2506/5384/2012 Провадження № 22-ц/2590/3606/2012 Головуючий у I інстанції - Жук М. І.Категорія - цивільна Доповідач - Горобець Т. В.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 грудня 2012 року АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіГоробець Т.В.суддів:Хромець Н.С., острянського в.і., при секретарі:Руденко О.М., Лучик Н.В.за участю:Представника позивача ОСОБА_5 Представника відповідача Бабенка Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Військової частини А-1815 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 4 жовтня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_7 до Військової частини А-0780 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди ( третя особа- ОСОБА_9),

в с т а н о в и в:

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 04 жовтня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди у розмірі 51154 грн.22 коп. задоволено частково, стягнуто з в/ч А 0780 на користь ОСОБА_7 3162,63 грн. у відшкодування матеріальної шкоди, завданої витратами на лікування , 3114,99 грн. у відшкодування шкоди, заподіяної позивачу пошкодженням його майна та 22 000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач просить його скасувати , як незаконне, та ухвалити рішення про відмову у позові.

В апеляційній скарзі, йдеться про порушення судом першої інстанції вимог матеріального та процесуального права, про неналежність відповідача, неповне з"ясування обставин по справі, невірну оцінку доказів .

Апелянт вважає, що судом не правильно встановлені фактичні обставини справи, не враховано, що водій військової частини на момент вчинення ДТП не виконував безпосередньо службових обов"язків, оскільки відхилився від визначеного маршруту руху автомобіля для вирішення особистих питань - рухався у напрямку гастроному під час обідньої перерви. Тому, на думку апелянта, ст.ст. 1172, 1187 ЦК України, на які послався суд, застосуванню до спірних правовідносин не підлягали, а спір підлягав вирішенню відповідно до положень ст.1166 ЦК України, якою визначені загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду та на ч. 3 ст.1187 ЦК України, яка визначає у якості належного відповідача особу, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом. Також, на думку апелянта, відповідальність водія транспортного засобу не буде суперечити приписам ст. 452 (з врахуванням положень ст.1191) ЦК України. Такі доводи апелянт обґрунтовує також частиною 5 пункту 13 „Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі", затверджене Постановою Верховної Ради України № 243/95-ВР від 29 червня 1995 року, зазначаючи, що військова частина, у даному випадку, не є належним відповідачем, а відповідальність має бути покладена на водія автомобіля, який вироком суду визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 415 КК України.

Доводи позивача щодо матеріальної та моральної шкоди, завданої йому в результаті ДТП, апелянт вважає також надуманими, оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази таких фактів. Зокрема, чеки на ліки не мають прізвища покупця та не відповідають випискам-епікризам медичної установи. Факт та розмір моральної шкоди відповідач також вважає не доведеними у повному обсязі, оскільки травму голови позивач отримав не лише в ДТП у 2010 році , а і у квітні 2011 року в результаті побиття його невстановленими особами.

Судом першої інстанції встановлено, що 08.04.2010 року в результаті порушення Правил дорожнього руху службовцем в/ч А 0780 ОСОБА_9, який керував транспортним засобом військової частини - автомобілем УАЗ 3151 в.н. НОМЕР_1, ОСОБА_7, що управляв мотоциклом ЯВА-350, було завдано тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості у вигляді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку з ускладненнями лікворо-гіпертензійним та стено-вегетативним синдромом, відкритого перелому кісток спинки носа, крововиливу правого ока, забійної рани правої надбрівної ділянки, травматичного дефекту коронкової частини 11 та 21 зубів, з приводу чого позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 08.04.2010 по 23.04.10 року, з 04.11.2010 по 15.11.2010 року та з 18.10.2011 по 28.10.2011 року. Також, пошкоджено мотоцикл, яким позивач керував за дорученням. На лікування позивачем витрачено 3162,63 коп., а пошкодженням його мотоцикла завдано матеріальну шкоду у розмірі 3114,99 грн.

Визначаючи розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню потерпілому, суд у рішенні зазначив, що враховує обсяг та тривалість страждань, які переніс позивач у вигляді больових відчуттів, необхідність вжиття додаткових заходів для організації свого життя, необхідність зміни звичного для нього способу життя та вважав обґрунтованим розмір 22000,00 грн..

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та письмових заперечень відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

З наявних у справі доказів судом також встановлено, що автомобіль УАЗ -3151 в.н. 1991 А5 перебуває на балансі відповідача, цивільно-правова відповідальність якого у встановленому порядку не була застрахована ( 143 а.с.). Погоджуючись з висновком суду щодо наявності підстав для відшкодування матеріальної шкоди, завданої витратами на лікування та її розмір, стягнутої судом на користь позивача, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо незаконності рішення в цій частині. При цьому, суд виходить з того, що всі оригінали чеків та квитанцій, наданих позивачем апеляційному суду та оглянутих у судовому засіданні, за датами придбання ліків та використаних допоміжних медичних матеріалів, обладнань ( шприци, бинти, пристрої, рентген. плівки), за адресами аптечних закладів, які співпадають з адресою лікарні, де проходив лікування позивач, за терапевтичними їх властивостями та медичним і лікувальним спрямуванням, хоча частково і не зазначених у виписках-епікризах, спростовують доводи апелянта про необгрунтованість та недоведеність розміру стягнутої матеріальної шкоди, понесеної позивачем на лікування. Виписка -епікриз про проведене лікування не обов"язково містить вичерпного переліку препаратів та лікувальних засобів, які могли бути використані у разі необхідності під час лікування хворого. Така інформація могла бути отримана із листка-призначення хворого відповідного лікувального закладу, проте клопотання про дослідження листка призначення для спростування доводів позивача, відповідачем не заявлялось.

Розрахунок суми, яка підлягає стягненню, не було наведено у рішенні суду першої інстанції, у зв"язку з чим здійснений апеляційним судом (86,86+28,40+6,00+18,18+46,24+33,83+20,00+12,40+41,16+58,10+18,77+2,88+106,99+100,25+22,80+168,34+3,65+36,45+156,39+38,92+156,39+25,75+115,80+1,14+154,50+11,86+65,54+2,00+68,35+25,75+47,14+143,60+1210,00=3269,47(а.с.161-166)).

Розрахунок відшкодування матеріальної шкоди визначений судом без врахування сум благодійних внесків ,чеків на придбання продуктів посиленого харчування та інших товарів не лікувального призначення і є на 106,15 грн. більшою суми, визначеної судом першої інстанції. Проте, враховуючи, що позивач розмір відшкодування не оскаржує, підстав для зміни рішення суду першої інстанції в частині розміру матеріальної шкоди, апеляційний суд не вбачає з огляду на положення ст. 303 ЦПК України.

У той же час, апеляційна скарга щодо необґрунтованості рішення про розмір моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню, на думку апеляційного суду, підлягає частковому задоволенню, оскільки рішення в цій частині є не належним чином мотивованим та обґрунтованим, ухваленим при неповному з"ясуванні обставин, що мають значення для правильного вирішення цього спору.

Відповідно до п.п.1,3 ч.2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у фізичних стражданнях, яких особа зазнала у зв"язку з ушкодженням її здоров"я та у душевних стражданнях, яких особа зазнала пошкодженням її майна.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини юридичної особи, яка її завдала, якщо шкода завдана ушкодженням здоров"я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Відповідно 1172 ЦК України, шкода, завдана працівником під час виконання своїх трудових (службових) обов"язків відшкодовується юридичною особою за місцем роботи (служби) працівника.

Відповідно до змісту ч.2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом під час експлуатації якого завдано шкоду.

Крім того, не застрахувавши цивільно-правову відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, усупереч вимогам Закону України „Про цивільно-правову відповідальність власників наземних транспортних засобів" (а.с143), відповідач порушив право потерпілого своєчасно та у повному розмірі отримати страхове відшкодування завданої шкоди.

Отже, наведені норми матеріального закону та наявні у справі докази спростовують доводи скарги як у частині неналежності відповідача за даним позовом так і в частині розміру матеріальної шкоди, стягнутої за рішенням суду.

У той же час, вирішуючи питання щодо розміру моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, суд першої інстанції не звернув уваги на вимоги ч. 3 абз.2 ст. 23 ЦК України, не врахував характеру правопорушення, яке скоїв водій транспортного засобу, тобто, того факту, що шкода завдана не умисними діями . Суд не зазначив, з яких міркувань вважав доведеним розмір моральної шкоди в сумі 22 000,00 грн., не звернув уваги на те, що відповідно до п.2 ч.3 ст. 23 ЦК України при визначенні розміру шкоди враховуються вимоги розумності, виваженості і справедливості. Апеляційний суд, враховує наведені обставини, вимоги закону, та той факт, що позивачем крім травми в ДТП було перенесено ЗЧМТ у побуті у 2009 році( а.с.14) та у побуті 16.04.2011 року ( а.с.27) що не могло не вплинути на перебіг захворювання та стан здоров"я позивача після ДТП. Також, враховуючи роз"ясення абзацу 2 п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року „Про судову практику у справах про відшкодування моральної ( не майнової)шкоди" і вирішуючи спір відповідно до вимог ст.ст. 10,60 ЦПК України, суд приходить до висновку, що розмір моральної шкоди, завданої позивачу в результаті ДТП 08.04.2010 року, яка підлягає відшкодуванню, слід визначити у 10 000,00 грн., що буде відповідати принципу розумності, виваженості та справедливості.

В іншій частині рішення, зокрема, щодо розміру матеріальної шкоди, яка підлягає відшкодуванню за пошкодження майна, сторонами не оскаржується, а підстав для виходу за межі доводів апеляційної скарги, відповідно до вимог ч. 3 ст. 303 ЦПК України , апеляційний суд не вбачає.

Відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції або змінює його, якщо буде встановлено неповне з"ясування обставин справи, які мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до наданих доказів ( а.с.144-145), ухвалою апеляційного суду від 25.12.2012 року замінено відповідача в/ч А 0780 на правонаступника в/ч А1815.

Керуючись ст.88, 209, 218, 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України , ст. 1176,1187 ЦК України, апеляційний суд ,

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу Військової частини А-1815 задовольнити частково, змінивши розмір відшкодування моральної шкоди.

У другому реченні резолютивної частини рішення замість слів „моральну шкоду у розмірі 22 000,00 грн. зазначити „моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн.", а далі - за текстом.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:Судді: