Постанова № 28318867, 17.12.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 грудня 2012 року № 2а-17041/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справуза позовом Публічного акціонерного товариства «УКРСОЦБАНК»до Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна»про зобов'язання вчинити певні дії, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Публічне акціонерне товариство «УКРСОЦБАНК»(далі -ПАТ «УКРСОЦБАНК») з адміністративним позовом до Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна»(далі - відповідач) про зобов'язання вчинити певні дії.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 грудня 2012 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та адміністративну справу № 2а-17041/12/2670 призначено до судового розгляду на 17 грудня 2012 року.

17 грудня 2012 року представники позивача та відповідача у судове засідання не з'явились, належним чином повідомленні про дачу, час та місце розгляду справи, подали клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Відповідно до вимог частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м. Києва від 21 серпня 2012 року у справі № 5011-57/8106-2012 за позовом ПАТ «УКРСОЦБАНК»до ПАТ «Іса Прайм Девелопментс»про визнання права власності на предмет іпотеки, позовні вимоги задоволено повністю: в рахунок заборгованості Приватного акціонерного товариства «Іса Прайм Девелопментс»(03164, м. Київ, вул. Генерала Наумова, 23-Б, код 24580485) перед Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк»(03150, м. Київ, вул. Ковпака, 29, код 00039019) в розмірі 233 436 000 (двісті тридцять три мільйони чотириста тридцять шість тисяч) гривень 00 коп. за договором кредиту №18/076-КР від 28.04.2005 року звернути стягнення на предмет іпотеки згідно з іпотечним договором від 12 вересня 2006 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1, зареєстрованим в реєстрі за №1492, - нежилу будівлю (літера В), загальною площею 17 532,50 кв. м., що розташована за адресою: м. Київ, вул. Миколи Грінченка, буд. 4 шляхом визнання права власності на предмет іпотеки за Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк»та визнано за Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк»(код 00039019, 03150, м. Київ, вул. Ковпака, 29) право власності на предмет іпотеки, а саме нежилу будівлю (літ. В) загальною площею 17 532,50 кв. м., що розташована за адресою: м. Київ, вул. Миколи Грінченка, будинок 4.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2012 року рішення Господарського суду м. Києва від 21 серпня 2012 року залишено без змін.

15 листопада 2012 року позивач звернуся до відповідача з заявою про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомості, нежилу будівлю (Літера В) загальною площею 17 532,5 кв.м., що розташована за адресою: м. Київ, вул. Миколи Грінченка, будинок 4.

Листом від 11 грудня 2012 року за вих. № 46107 (И-2012) відповідач надав відповідь, якою з посиланням на постанову начальника відділу ГСУ МВС України від 05.11.2012 року та п. 3.5.4 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 повідомив позивачу, що правові підстави для проведення державної реєстрації права власності на вказаний у заяві об'єкт нерухомого майна відсутні.

ПАТ «УКРСОЦБАНК»не погодившись з вказаним вище листом Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна»звернулось до суду з адміністративним позовом про зобов'язання зареєструвати за позивачем право власності на об'єкт нерухомості, нежилу будівлю (Літера В) загальною площею 17 532,5 кв.м., що розташована за адресою: м. Київ, вул. Миколи Грінченка, будинок 4.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач зазначає на те, що посилання відповідача при відмові у проведенні державної реєстрації на постанову начальника відділу ГСУ МВС України від 05.11.2012 року, якою накладено заборону на відчуження нежилої будівлі (Літера В) загальною площею 17 532,5 кв.м., що розташована за адресою: м. Київ, вул. Миколи Грінченка, будинок 4 та на невідповідність поданих позивачем документів, вимогам нормативно-правовим актам є неправомірним та таким, що суперечить чинному законодавству України.

Окрім цього, позивач зазначає, що він являється власником нежилої будівлі (Літера В) загальною площею 17 532,5 кв.м., що розташована за адресою: м. Київ, вул. Миколи Грінченка, будинок 4 на підставі судового рішення про визнання позивача власником нежилої будівлі, яке набрало законної сили.

Відповідач проти позивних вимог заперечував та просив відмовити в їх задоволенні.

В своїх запереченнях на позовну заяву відповідач зазначив, що діяв виключно в межах та у спосіб передбачених Конституцією України та чинними нормативно -правовими актами, та зазначив, що відмова в реєстрації права власності на об'єкт нерухомості, була викликана тим, що постановою начальника відділу ГСУ МВС України Куцерубової І.М. від 05.11.2012 року було накладено заборону на відчуження нерухомого майна на яке ПАТ «УКРСОЦБАНК»просило зареєструвати за ним право власності.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд погоджується з позовними вимогами ПАТ «УКРСОЦБАНК», виходячи з наступного.

Спірні правовідносини регулюються нормами Конституції України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»від 01 липня 2004 року № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV), Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 30 травня 2012 року № 809/5) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (далі - Положення № 7/5).

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації врегульовано нормами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право власності на нерухоме майно (п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 1952-IV).

Орган державної реєстрації прав проводить державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмовляє у їх реєстрації (п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1952-IV).

Відповідно до частини першої статті 15 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Приписами частини другої статті 15 Закону № 1952-IV визначено, що орган державної реєстрації прав зобов'язаний надати до відома заявників інформацію про необхідний перелік документів для здійснення державної реєстрації прав.

Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно з пунктом третім Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення»Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»та інших законодавчих актів України» від 11 лютого 2010 року № 1878-VI до 1 січня 2013 року державна реєстрація права власності та права користування (сервітут) на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках; права користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; права власності на об'єкти незавершеного будівництва, а також облік безхазяйного нерухомого майна, довірче управління нерухомим майном проводиться реєстраторами бюро технічної інвентаризації, створеними до набрання чинності цим Законом та підключеними до Реєстру прав власності на нерухоме майно.

У відповідності до пункту 1.3 Положення № 7/5 державна реєстрація прав проводиться реєстраторами бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць, обслуговування на території яких здійснюється БТІ, створеними до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»та інших законодавчих актів України»та підключеними до Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Приписами пунктів 2.1 та 2.2 Положення № 7/5 визначено, що для проведення державної реєстрації виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно власник (власники), інший правонабувач (правонабувачі) або уповноважена ним (ними) особа подає реєстратору БТІ заяву про державну реєстрацію прав за формою, визначеною у додатку 1. До заяви про державну реєстрацію прав додаються правовстановлювальні документи (додаток 2), їх нотаріально засвідчені копії, документи, що підтверджують оплату за проведення державної реєстрації прав та видачу витягу про державну реєстрацію прав, а також інші документи, визначені Положенням.

Згідно з пунктом 3.1 Положення № 7/5 з моменту прийняття заяви про державну реєстрацію прав реєстратором БТІ розпочинається її розгляд.

Реєстратор БТІ встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на об'єкти, права щодо яких підлягають державній реєстрації, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи для проведення державної реєстрації прав, та сторін (сторони) правочину, згідно з яким відбувається державна реєстрація виникнення, переходу, припинення прав; відповідність відомостей про об'єкт, права щодо якого підлягають державній реєстрації, наявним у Реєстрі прав та поданим документам; відповідність даних про наявність (або відсутність) інформації та/або відповідних документів, що свідчать про накладення (зняття) заборони (арешту) або інших обтяжень, що перешкоджають проведенню державної реєстрації прав, у тому числі відсутність встановлених законом заборон на відчуження нерухомого майна; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно.

У відповідності до пп. 3.5.4 п. 3.5 Положення № 7/5 реєстратор БТІ відмовляє у проведенні державної реєстрації прав, якщо подані документи не відповідають вимогам, установленим Положенням та іншими нормативно-правовими актами, або не дають змоги установити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства

Пунктом 10 Додатку 2 до Положення № 7/5 передбачено, що до переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на нерухоме майно входить рішення суду про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об'єкти нерухомого майна, про передачу безхазяйного нерухомого майна до комунальної власності.

Виходячи з аналізу зазначеної норми, вбачається, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно відбувається на підставі рішення суду про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна.

Разом з тим, пунктом 5 частини 1 статті 19 Закону № 1952-IV визначено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі рішень судів, що набрали законної сили.

При вирішенні вказаної справи суд виходить з наступного.

З досліджених матеріалів справи встановлено, що підставою для подання заяви про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомості було рішення Господарського суду м. Києва від 21 серпня 2012 року по справі № 5011-57/8106-2012, яке набрало законної сили 18.10.2012 року та яким ПАТ «УКРСОЦБАНК»визнано власником об'єкта нерухомості - нежилої будівлі (Літера В) загальною площею 17 532,5 кв.м., що розташована за адресою: м. Київ, вул. Миколи Грінченка, будинок 4.

Судом не беруться до уваги посилання відповідача на те, що подані позивачем документи не відповідають вимогам, установленим Положенням та іншими нормативно-правовими актами, або не дають змоги установити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, з огляду на наступне.

Частиною п'ятою ст. 85 Господарського процесуального кодексу передбачено, що рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Окрім цього, суд також бере до уваги те, що відповідно до розписки від 21.11.2012 року позивачем до заяви про реєстрацію права власності на нерухоме майно додано рішення суду (нотаріальну копію) та копію довіреності.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем подано документи у відповідності до норм чинного законодавства, а відповідачем протиправно відмовлено позивачу у реєстрації права власності на нежилу будівлю (Літера В) загальною площею 17 532,5 кв.м., що розташована за адресою: м. Київ, вул. Миколи Грінченка, будинок 4.

З приводу посилань відповідача на постанову начальника відділу ГСУ МВС України від 05.11.2012 року, як одну з підстав відмови в держаній реєстрації права власності на вищевказане майно, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Як вбачається з тексту вказаної постанови, начальником відділу ГСУ МВС України підполковником міліції Куцерубовою Т.М. було накладено заборону на відчуження нежитлової будівлі (літера В) загальною площею 15 988,5 кв.м., розташованої за адресою м. Київ, вул. Миколи Грінченка, 4.

Вказане рішення ГСУ МВС України прийнято на підставі ст. 130 Кримінально-процесуального кодексу України від 28.12.1960 р. (чинного на момент прийняття рішення).

З зазначеної норми Закону вбачається, що про рішення, прийняті слідчим або прокурором під час провадження досудового слідства у випадках, зазначених у цьому Кодексі, а також у випадках, коли це визнає за необхідне слідчий або прокурор, складається мотивована постанова. У постанові зазначається місце і час її складання, посада особи, що виносить постанову, її прізвище, справа, в якій провадиться слідство, і обгрунтування прийнятого рішення, а також стаття цього Кодексу, на підставі якої прийнято рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 6, 7 ст. 319 Цивільного кодексу України).

Частиною першою та другою ст. 321 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Отже, норми вищевказаного законодавства дають право слідчому складати постанови, які стосуються будь-яких питань провадження досудового слідства, в тому числі і щодо визначення обмежень у користуванні нерухомим майном з обов'язковим посиланням на відповідні норми Закону, які дозволяють йому це робити.

Зі змісту зазначеної постанови вбачається, що вона не містить жодного нормативного обґрунтування, яким до повноважень слідчого віднесено прийняття саме рішень про заборону на відчуження нерухомого майна юридичної особи, за винятком його загального права виносити постанови (ст. 130 Кримінально-процесуального кодексу України), а також необхідності забезпечення в подальшому заявленого у справі цивільного позову та відшкодування матеріальних збитків завданих ПАТ «УКРСОЦБАНК», яке є позивачем у даній адміністративній справі.

Між тим, норми чинного законодавства України не містять права органу досудового слідства накладати заборони на відчуження нерухомого майна, належного юридичній особі, крім випадків забезпечення цивільного позову і передбаченої Законом конфіскації майна, шляхом накладання арешту на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за Законом матеріальну відповідальність за його дії (ст. 125,126 Кримінально-процесуального кодексу України). З постанови слідчого не вбачається, що нежила будівля щодо якої прийнято заборону на відчуження належить обвинуваченому, підозрюваному або іншій особі, яка несе за Законом матеріальну відповідальність за його дії.

Суд зазначає, що право власності на нежилу будівлю (Літера В) загальною площею 17 532,5 кв.м., що розташована за адресою: м. Київ, вул. Миколи Грінченка, будинок 4 виникло у позивача на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, до прийняття вказаної постанови ГСУ МВС України, а її виконання тягне за собою порушення прав та законних інтересів ПАТ «УКРСОЦБАНК», що суперечить завданням кримінального судочинства, визначеного ст. 2 Кримінально-процесуального кодексу України.

Таким чином, суд вважає постанову про заборону на відчуження нерухомого майна від 05.12.2012 р., такою, що протирічить вимогам чинного законодавства України.

Окрім цього, вказана постанова стосується лише заборони відчуження нежилої будівлі та не стосується заборони реєстрації права власності органом державної реєстрації прав (реєстраторами бюро технічної інвентаризації).

Враховуючи викладене, дії відповідача щодо відмови позивачу у реєстрації права власності на нерухоме майно, а саме нежилу будівлю (Літера В) загальною площею 17 532,5 кв.м., що розташована за адресою: м. Київ, вул. Миколи Грінченка, будинок 4, є протиправними.

А тому, єдиним шляхом захисту прав, свобод та інтересів позивача є зобов'язання Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна»зареєструвати за Публічним акціонерним товариством «УКРСОЦБАНК»право власності на об'єкт нерухомого майна -нежилу будівлю (Літера В) загальною площею 17 532, 5 кв.м., що розташована за адресою: м. Київ, вул. Миколи Грінченка, будинок 4.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого, вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності свого рішення.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає за необхідне адміністративний позов ПАТ «УКРСОЦБАНК»повністю задовольнити.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує на користь позивача всі здійснені ним документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 32, 19 грн. з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 69-71, ст. 94, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «УКРСОЦБАНК»задовольнити повністю.

2. Зобов'язати Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна»зареєструвати за Публічним акціонерним товариством «УКРСОЦБАНК»право власності на об'єкт нерухомого майна -нежилу будівлю (Літера В) загальною площею 17 532, 5 кв.м., що розташована за адресою: м. Київ, вул. Миколи Грінченка, будинок 4.

3. Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна»на користь Публічного акціонерного товариства «УКРСОЦБАНК»понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 32, 19 грн. (тридцять дві гривні 19 копійок).

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя І.М. Погрібніченко