Ухвала суду № 28306062, 12.12.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" грудня 2012 р. м. Київ К-2417/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

за участю: секретаря Хомініч С.В.

представника позивача -Компанця М.Б.

представника відповідача -Борискевича М.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області на постанову Господарського суду Київської області від 11.11.2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2009 року по справі №А4/586-07/20-08 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРФОМ»до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представників учасників судового процесу, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Господарського суду Київської області від 11.11.2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2009 року, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРФОМ» (далі-ТОВ «ІНТЕРФОМ», позивач) до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області (далі-ДПІ в Обухівському районі Київської області, відповідач) задоволено частково. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення ДПІ в Обухівському районі Київської області від 20.04.2007 №0000442301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 169506,40грн., у тому числі за основним платежем - 121076,00грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 48430,40грн. в повному обсязі; №0000432301/0 в частині донарахування податку на додану вартість за основним платежем на загальну суму 60016,00грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на загальну суму 30008,00грн.; №0000462301/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 18838,00грн. та визначено штрафні (фінансові) санкції на загальну суму 450,10грн. в повному обсязі; від 24.04.2007 №0000482301/0 в частині донарахування податку на додану вартість на загальну суму 6802,00грн. В частині позовних вимог щодо визнання результатів акту перевірки ДПІ в Обухівському районі Київської області від 10.04.2007 №633/231/24593200 про результати виїзної планової перевірки ТОВ «ІНТЕРФОМ»з питань дотримання вимог подат кового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006 по 30.09.2006 такими, що не ґрунтуються на чинному законодавстві, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач 12.01.2010 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 11.02.2010 року прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Господарського суду Київської області від 11.11.2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2009 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема: п. 4.2 ст. 4, п. п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п.5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 79,86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

На підставі належних та допустимих доказів, досліджених з дотриманням норм процесуального права, судами попередніх інстанцій було встановлено, що на підставі акту 10.04.2007 №633/231/24593200, складеного за результатом виїзної планової перевірки ТОВ «ІНТЕРФОМ»щодо дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006 по 30.09.2006, податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 20.04.2007 №0000432301/0, №0000442301/0, №0000462301/0 та від 24.04.2007 №0000482301/0.

Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень від 20.04.2007 №0000432301/0, №0000462301/0 та 24.04.2007 №0000482301/0 слугував висновок податкового органу про порушення позивачем п.п.7.4.2 п.7.4 ст.7, п.4.2 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», з огляду на те, що господарські операції з харчування власних працівників, в тому числі щодо забезпечення певних категорій працівників чаєм та цукром, щодо безоплатного забезпечення працівників лікувально-профілактичним харчуванням, молоком, сметаною тощо, щодо здійснення заходів з доставки власних працівників до місця роботи, не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість. Податкове повідомлення-рішення від 20.04.2007 №0000442301/0 прийнято у зв'язку з порушенням позивачем п.п.5.2.9 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»внаслідок неправомірного віднесення до валових витрат суми різниць, які виникали у позивача при здійсненні господарських операцій з купівлі іноземної валюти за рахунок різниці між гривневим еквівалентом купленої валюти по курсах Міжбанківської валютної біржі та Національного банку України.

За результатом розгляду справи було встановлено, що згідно з ч. 7 ст. 65 Господарського кодексу України та Законів України «Про колективні договори» та «Про охорону праці», між власником ТОВ «ІНТЕРФОМ»та його працівниками укладено колективний договір, який зареєстрований в УПСЗ Обухівської державної адміністрації 12.01.2006 за №002.

У відповідності з пунктом 6 розділу VI «Соціально-трудові пільги»колективного договору ТОВ «ІНТЕРФОМ»зобов'язується забезпечити за рахунок підприємства всіх робітників підприємства гарячими обідами через пункт роздачі та прийому їжі, а також гарячим чаєм робітників наступних служб: дільниця виробництва блоків ППУ, дільниця переробки блоків ППУ, транспортний цех, механічна служба, енергетична служба, експлуатаційний відділ». Отже, харчування на підприємстві є соціальною виплатою, що встановлена за домовленістю сторін та розповсюджується на всіх працівників підприємства.

Підпунктом 2.3.4 Інструкції зі статистики заробітної праці №5 від 13.01.2004, встановлено, що в склад інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати соціального характеру у грошовій та натуральних формах оплата або дотації на харчування працівників, у тому числі в їдальнях, буфетах, профілакторіях.

У відповідності з п.п. 5.6.1 п. 5.6 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат платника податку відносяться витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку, які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін. Відповідно, забезпечення працівників ТОВ «ІНТЕРФОМ»харчуванням у порядку, встановленому колективним договором, прямо пов'язане з його господарською діяльністю.

Таким чином, сума ПДВ, сплачена при оплаті харчування, передбаченого колективним договором, відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 Закону України «Про податок на додану вартість» повинна була бути включена до складу податкового кредиту відповідних періодів, а відповідач нараховуючи податкові зобов'язання з ПДВ на вартість поставленого працівникам позивача за колективним договором харчування за звичайними цінами (в даному випадку це ціна придбання цього харчування), повинен був скоротити їх на суму документально підтвердженого та сплаченого позивачем у зв'язку з таким придбанням ПДВ.

Частиною 1 ст. 166 КЗпП України та ст. 7 Закону України «Про охорону праці» передбачає, що працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою. Ці норми є обов'язковими для всіх підприємств та організацій України з важкими та шкідливими умовами праці, до яких відноситься позивач, що Актом не заперечується.

У відповідності з пп. «а»п. 1 «Порядку безоплатної видачі молока або інших рівноцінних харчових продуктів працівникам та службовцям, що зайняті на роботах зі шкідливими умовами праці», затвердженого постановою Держкомпраці СРСР та Президією ВЦСПС від 16.12.1987 за №731/П-13, молоко видається по 0,5 літри за зміну незалежно від її тривалості у дні фактичної зайнятості працівника на роботах, пов'язаних з виробництвом або застосуванням хімічних речовин. При цьому пп. «в»п. 1 цього ж Порядку встановлено, що не допускається оплата молока грошовими коштами, заміна його іншими товарами та продуктами (окрім рівноцінних -кефіру, кисляку, мацоні тощо), видача молока за одну або декілька змін наперед, рівно як і за попередні зміни, та відпуск його на дім. Норми та перелік професій на лікувально-профілактичне харчування працівників встановлено Постановою ДК Ради Міністрів та Президії ВЦРПС від 07.01.1977 №4/П-1.

Підпунктом 3.19 Інструкції зі статистики заробітної праці №5 від 13.01.2004 встановлено, що до виплат, які не належать до фонду оплати праці відноситься вартість молока та лікувально-профілактичного харчування. Відповідно, забезпечення певних категорій працівників позивача лікувально-профілактичним харчуванням, молоком, сметаною тощо є обов'язком підприємства перед його працівниками, тобто заходом, здійсненим в межах трудових правовідносин.

Разом з тим, оскільки вартість лікувально-профілактичного харчування, молока, сметани тощо, не належать до фонду оплати праці, позивач не здійснював натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з ним.

Отже, висновок податкового органу про порушення позивачем п. 4.2 Закону України «Про податок на додану вартість» є помилковим.

Крім того, відповідно до приписів ст.ст. 21, 141 КЗпП України позивач зобов'язаний забезпечувати власним працівникам умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

У зв'язку з тим, що місцезнаходження позивача знаходиться у важкодоступному місці, до якого не можливо достатися на громадському транспорті (транспорті загального користування), колективним договором передбачено, що працівників позивача до місця роботи і назад доставляє службовий чи орендований автобус, забезпечуючи нормальну безперебійну роботу виробництва шляхом доставки власних працівників до місця роботи орендованим та службовим автобусом, а позивач виконує свої обов'язки за колективним договором, тобто здійснює цю діяльність також в межах трудових правовідносин, що свідчить про правомірність включення позивачем витрат на перевезення працівників до місця роботи до складу валових витрат та податкового кредиту.

Відповідно до п.п. 5.2.9 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми витрат, передбачених ст. 7 цього Закону.

Згідно п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 зазначеного Закону доходи, отримані (нараховані) платником податку в іноземній валюті у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, перераховуються в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату отримання (нарахування) таких доходів, і не підлягають перерахуванню у зв'язку зі зміною обмінного курсу .гривні протягом такого звітного періоду. Балансова вартість іноземної валюти, отриманої платником податку у зв'язку з таким продажем (виручка в іноземній валюті). визначається за курсом, зазначеним у першому абзаці нього підпункту.

Підпунктом 7.3.2 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що витрати, понесені (нараховані) платником податку в іноземній валюті протягом звітного періоду у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат такого платника податку, визначаються у сумі, що має дорівнювати балансовій вартості такої іноземної валюти, визначеної згідно із положеннями підпунктів 7.3.1, 7.3.4, 7.3.6 цієї статті, і не підлягають перерахуванню у зв'язку із зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду.

При цьому, слід зазначити, що абзацом 1 п.п. 7.3.4 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що у разі купівлі іноземної валюти за гривні валові витрати або валові доходи платника податку не змінюються. Сума гривень, сплачена платником податку у зв'язку з такою купівлею (без урахування комісійних або вартості інших послуг осіб, що здійснюють конверсійні (обмінні) операції за дорученням платника податку), вважається балансовою вартістю такої іноземної валюти.

Згідно з абзацами 1-2 п.п. 7.3.3 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» балансова вартість заборгованості, основна сума якої (без процентів, комісій та винагород) виражена в іноземній валюті, відображається у податковому обліку платника податку шляхом перерахунку її суми в гривні за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату її оприбуткування (виникнення). У разі продажу (погашення) заборгованості (її частини), вираженої в іноземній валюті, протягом звітного періоду її балансова вартість визначається шляхом перерахунку суми такої заборгованості (її частини) в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату такого продажу (погашення).

Судом встановлено, що позивач керуючись пп. 7.3.2 п. 7.3 ст. 7 зазначеного Закону, визначав балансову вартість іноземної валюти, витраченої на придбання імпортованих товарно-матеріальних цінностей, а не балансову вартість заборгованості в іноземній валюті, як описується в Акті, оскільки для оплати вартості отриманих товарно-матеріальних цінностей іноземна валюта спеціально придбавалася позивачем на Міжбанківській валютній біржі у порядку, встановленому чинним законодавством України, порушення якого Актом не встановлені. При цьому, слід зазначити, що одержуючи імпортні товарно-матеріальні цінності на умовах післясплати, відсутня можливість керуючись приписами п.п. 7.3.4 п. 7.3 ст. 7 цього ж Закону достовірно визначити суму валових витрат на підставі підпункту 7.3.2 пункту 7.3 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки на дату їх одержання балансова вартість перерахованої валюти ще невідома.

Відповідно, якщо першою подією (відповідно до п.п. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»прибуток») було отримання імпортованих товарно-матеріальних цінностей, то позивач мав право на валові витрати, але точно визначити їх суму він не міг, оскільки не знав балансову вартість перерахованої валюти, адже вона ще не перерахована нерезиденту. Позивач, керуючись нормами п.п. 7.3.2, 7.3.4 п. 7.3 ст. 7, п.п.11.2.3 п. 11.2 ст. 11 цього ж Закону, збільшив валові витрати на дату фактичного отримання товарно-матеріальних цінностей за їх вартістю згідно з вантажно-митною декларацією і після перерахування валюти за кордон та визначення її фактичної балансової вартості уточнив валові витрати.

Таким чином, суми різниць, які виникали у позивача при здійсненні господарських операцій з купівлі іноземної валюти за рахунок різниці між гривневим еквівалентом купленої валюти по курсах Міжбанківської валютної біржі та Національного банку України, правомірно віднесені ним до складу валових витрат, оскільки це не суперечить нормам Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої та апеляційної інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, та ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Київської області від 11.11.2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 -238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв