Постанова № 28305734, 18.12.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2012 р.Справа № 2-а-3196/10/2170

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Морська Г.М.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючогосудді -Семенюк Г.В. судді - Потапчук В.О. судді - Коваль М.П.

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні Одеського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою фермерського господарства „Юкос і К" на Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2011 року по справі за позовом фермерського господарства „Юкос і К" до державної податкової інспекції у Бериславському районі Херсонської області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

встановиЛА:

Позивач, фермерське господарство „Юкос і К", звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Бериславському районі Херсонської області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2011 року відмовлено в задоволені позовних вимог.

Фермерське господарство „Юкос і К" не погодившись з постановою суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2011 року та винести нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, незаконним та прийнятим з неправильним застосуванням норм матеріального права. Крім того, позивач посилається на те, що при розгляді даної справі судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційних скарг, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне:

Судом першої інстанції встановлено, що фермерське господарство "ЮКОС і К" зареєстровано юридичною особою Бериславською райдержадміністрацією 21.03.2006 року та є платником податку на додану вартість.

У грудні 2009 року позивач сформував податковий кредит за рахунок операцій із ПП «Ротсен - Інвест»та у подальшому заявив до бюджетного відшкодування суму ПДВ за лютий 2010р.

ДПІ у Бериславському районі Херсонської області проведено позапланову виїзну перевірку ФГ "ЮКОС і К" з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість в рахунок майбутніх платежів за лютий 2010р., результати якої оформлені актом перевірки від 27.05.2010р. № 139/231/34174889.

На підставі акту перевірки від 27 травня 2010 року № 139/231/34174889 ДПІ у Бериславському районі було прийнято:

- податкове повідомлення-рішення від 07 червня 2010 року № 0000202310/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування в розмірі 28003,00 гривень та застосовано штрафну санкцію в розмірі 11201,20 гривень;

- податкове повідомлення-рішення від 07 червня 2010 року № 0000162310/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 26147,00 гривень та застосовано фінансову санкцію в розмірі 13073,50 гривень.

Відповідно до п. 7.1. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Згідно з пп. 7.2.1. п. 7.2. вказаного Закону платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Положеннями пп. 7.2.3. п.7.2. ст. 7 Закону визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з пп.7.2.4. п.7.2. ст. 7 Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Підпунктом 7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активі» та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 2.1., 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

З матеріалів справи вибачається, що між ПП «Ростен-Інвест»та ФГ «Юкос і К»було укладено договір купівлі-продажу № 57 від 01.12.2009р., виконання якого підтверджується видатковими накладними, квитанціями до прибуткових касових ордерів, податковими накладними, товарно-транспортними накладними.

В обґрунтування висновку про нікчемність правочинів укладених між позивачем та ПП «Ростен-Інвест», ДПІ зазначає, що контрагенти неналежним чином виконали вимоги договору, а саме не надано акти приймання-передачі товару та відсутні виписки з банку про перерахування коштів за отриманий товар, що свідчить про не підтвердження вчинення правочинів сторонами.

Разом з тим, ДПІ не взяла до уваги, що фактом отримання товарів є видаткова накладна, яка містить аналогічні реквізити, що й акт приймання-передачі, та саме в видаткових накладних міститься вся інформація про передання товару, що дає можливість ідентифікувати сторони правочину, асортимент товару, його кількість та вартість.

Відносно думки ДПІ про те, що відсутні банківські виписки, які підтверджують проведення розрахунку покупцем за поставлений товар, то слід зазначити, розрахунок за товар було проведено в готівковому порядку, що підтверджується касовими ордерами.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Разом з тим, цією нормою прямо не встановлена недійсність (нікчемність) угод, які не відповідають вищевказаним вимогам, у зв'язку з чим така угода не є нікчемною, а є оспорюваним правочином.

Посилання відповідача на норми ст. 228 Цивільного кодексу України є безпідставними. Так, відповідно до вимог зазначеної норми права правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Однак, наявність вини та умислу позивача або його контрагентів в укладенні правочину, який направлений на порушення публічного порядку належним чином відповідачем не доведені, що підтверджує відсутність правового підтвердження висновків щодо визнання укладених зазначеними особами правочинів нікчемними на підставі ст. 228 Цивільного кодексу України.

Крім того, ДПІ в підтвердження доводів про фіктивність операцій, посилається на письмові пояснення ОСОБА_4, які відібрані у нього старшим оперуповноваженим УПМ ДПА у Херсонській області Легким Д.В.

У даних поясненнях ОСОБА_4 зазначив, що на пропозицію незнайомця на ім'я Сергій за винагороду зареєстрував на своє ім'я приватне підприємство «Ротсен-Інвест», не маючи намір здійснювати господарську діяльність. Свідоцтво платника ПДВ він не отримував, печатки підприємства не виготовляв, рахунки в банківських установах не відкривав, будь-яких угод як керівник підприємства не підписував, фінансово-господарської діяльності не здійснював, документи бухгалтерської та податкової звітності ПП«Ротсен-Інвест»не заповнював. За адресою, внесеною до ЄДР як юридична адреса, підприємство не знаходиться. Де на сьогодні установчі документи та печатка ПП «Ротсен-Інвест»не знає.

Разом з тим, пояснення ОСОБА_4 не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості доказів по справі, оскільки вони не підтверджені необхідними в розумінні ст.ст. 69-72 КАС України доказами.

Так, створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності з метою покриття незаконної діяльності „фіктивне підприємництво" визначено виключно у ст. 205 КК України, факт фіктивного підприємництва може встановлюватися лише в порядку кримінального, а не адміністративного судочинства.

Ні суду першої інстанції ні до суду апеляційної інстанції вироку суду стосовно вказаної вище особи надано не було.

Частиною 2 ст. 55 ГК України передбачено, що суб'єктами господарювання є: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Таким чином, засновники підприємств не розглядаються законодавцем як самостійні суб'єкти господарювання, тому до них не можуть пред'являтися вимоги безпосередньо займатися підприємницькою діяльністю на підприємстві.

Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом (ч. 2 ст. 167 ГК України), що теж доводить відсутність обов'язку засновників підприємства безпосередньо займатися підприємницькою діяльністю на підприємстві.

Відповідно до ст. 70 КАС України, - належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги фермерського господарства „Юкос і К" про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, належним чином обґрунтовані, підтверджені наявними у справі матеріалами та підлягають задоволенню.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та приймає нову Постанову, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу фермерського господарства „Юкос і К" на Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2011 року по справі № 2-а-3196/10/2170, - задовольнити.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2011 року по справі за позовом фермерського господарства „Юкос і К" до державної податкової інспекції у Бериславському районі Херсонської області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, - скасувати.

Прийняти по справі нову постанову, позовні вимоги фермерського господарства „Юкос і К" -задовольнити.

Визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Бериславському районі Херсонської області від 07.06.2010 року № 0000202310/0 та № 0000162310/0.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили Постанови апеляційного суду шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючийсуддя Г.В. Семенюк суддя В.О. Потапчук суддя М.П. Коваль