Рішення № 28305220, 25.12.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-30/14648-2012 25.12.12

За позовом Заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі:

1. Кабінету Міністрів України

2. Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна

компанія «Украгролізинг»

До 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «ДПЗКУ-МТС»

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд»

Про стягнення 4 553 470,27 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники учасників судового процесу:

Від прокуратури: Булига Ю.С. прокурор відділу, посвідчення № 007181 від 02.10.12.

Від позивача-1: не з'явився

Від позивача-2: Гребелюк Л.М. представник за довіреністю № 14/20-9-12 від 12.01.12.

Від відповідача-1: Цимбровська Ю.О. представник за довіреністю № 130юр/Д-121/2012

від 29.10.12.

Від відповідача-2: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - позивач-1), Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг»(далі -позивач-2) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДПЗКУ-МТС»(далі - відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд»(далі -відповідач-2) про стягнення солідарно з відповідачів заборгованості в розмірі 4 553 470,27 грн., а саме: 4 420 719,95 грн. -основного боргу, 110 625,26 грн. -пені, 22 125,06 грн. -3% річних.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги прокуратура вказує на те, що відповідачем-1 порушено умови Договору фінансового лізингу № 10-11-82 стз-фл/377 від 15.06.11. в частині сплати лізингових платежів, що призвело до виникнення у Товариства з обмеженою відповідальністю «ДПЗКУ-МТС»заборгованості та звернення прокуратури з даним позовом до суду. При цьому, в силу умов укладеного між позивачем-2 і відповідачем-2 Договору поруки № 450 від 22.07.11., останні відповідають перед позивачем-2 за невиконання умов Договору фінансового лізингу № 10-11-82 стз-фл/377 від 15.06.11. як солідарні боржники.

Крім того, прокуратура в порядку ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України просить суд з метою забезпечення позову накласти арешт на грошові кошти відповідачів у межах заявлених позовних вимог. При цьому, за результатами судового засідання 18.12.12., прокуратурі відмовлено в задоволенні клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.12. (з врахуванням ухвали Господарського суду міста Києва від 14.11.12. про виправлення описки) порушено провадження у справі № 5011-30/14648-2012, розгляд справи було призначено на 15.11.12.

15.11.12. представником позивача-1 через відділ діловодства суду подано письмові пояснення у справі, відповідно до яких Кабінет Міністрів України позовні вимоги прокуратури підтримує в повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.11.12., в зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача-2 та з огляду на подане відповідачем-1 клопотання, розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України відкладено на 11.12.12.

Представники відповідачів в судове засідання 11.12.12. не з'явились, вимоги попередніх ухвал суду не виконали, при цьому, відповідачем-1 11.12.12. через відділ діловодства суду подано клопотання про відкладення розгляду справи, в зв'язку з перебуванням повноважних представників Товариства з обмеженою відповідальністю «ДПЗКУ-МТС» у відрядженні. В свою чергу, відповідач-2 про поважні причини неявки суд не повідомив, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 11.12.12. представником позивача-2 заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.12. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 18.12.12.

В судовому засіданні 18.12.12. представником відповідача-1 подано заяву про розстрочку виконання рішення суду в даній справі строком до 2014 року, розгляд якої судом відкладено до встановлення фактичних обставин справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.12. за клопотанням відповідача-1 продовжено строк вирішення спору у справі № 5011-30/14648-2012 на п'ятнадцять днів, в зв'язку з неявкою в судове засідання 18.12.12. представника відповідача-2 та невиконання ним вимог попередніх ухвал суду, розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України відкладено на 25.12.12.

Стосовно заяви відповідача-1 про розстрочку виконання рішення суду в даній справі, суд відзначає наступне.

Вказана заява обґрунтована тим, що станом на день подання заяви заявник знаходиться в тяжкому матеріальному становищі, а наявність величезної дебіторської заборгованості, на думку відповідача-1, вказує на відсутність його вини у невиконання умов фінансового лізингу.

Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю «ДПЗКУ-МТС»посилається на те, що стягнення з нього усієї суми заборгованості може спричинити припинення господарської діяльності заявника, масового звільнення працівників та зупинення роботи відповідача-1.

Представники прокуратури та позивача-2 в судовому засіданні 25.12.12. заперечили проти вказаної заяви.

Розглянувши вказану заяву, заслухавши думку представників прокуратури та позивача-2, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ДПЗКУ-МТС»про розстрочку виконання рішення суду в даній справі з огляду на наступне.

Приписами ч. 6 ст. 83 ГПК України встановлено право господарського суду приймаючи рішення відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Тобто, вказане є не обов'язком, а правом господарського суду, яким він наділений при прийнятті рішення.

При цьому, стосовно тверджень заявника про відсутність у нього можливості сплатити одразу всю суму заборгованості з посиланням на скрутне фінансове становище підприємства, його збитковість, наявність величезної дебіторської заборгованості, суд відзначає наступне.

Відповідачем-1 не подано суду належних доказів на підтвердження викладених в заяві обставин, того, що фінансування останнього покращиться та буде здійснюватись без затримки, а результати господарської діяльності будуть позитивними, та що розстрочення наявної у заявника заборгованості забезпечить виконання рішення господарського суду міста Києва в даній справі і у майбутньому надасть можливість заявнику акумулювати необхідну грошову суму на виконання рішення без створення ризику визнання його банкрутом та звільнення працівників.

Оскільки, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконання рішення у встановлений строк, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання, суд дійшов висновку, що відповідачем-1 не доведено, що розстрочка виконання рішення суду сприятиме як можливості продовження господарської діяльності заявника, так і зробить реальною можливість отримання боргу позивачами, та не зашкодить матеріальним інтересам та фінансовому стану останніх.

Приписами ч. ч. 1, 2 статті 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Розглянувши мотиви поданої Товариством з обмеженою відповідальністю «ДПЗКУ-МТС»заяви про розстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва в даній справі, врахувавши матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини боржника у виникненні спору, дослідивши наявні докази, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви відповідача-1 про розстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва в даній справі до 2014 року.

В судовому засіданні 25.12.12. представником прокуратури підтримано позовні вимоги в повному обсязі.

В судовому засіданні 25.12.12. представником позивача-2 позовні вимоги прокуратури підтримано в повному обсязі.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні 25.12.12. позов визнав.

Представник позивача-1 в судове засідання 25.12.12. не з'явився, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Представник відповідача-2 в судове засідання 25.12.12. вкотре не з'явився, вимоги попередніх ухвал суду не виконав, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/123 від 15.03.2007 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб -учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи -учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відомості про місцезнаходження відповідача-2 є правомірними, оскільки підтверджуються витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, повідомлення про вручення поштових відправлень наявні в матеріалах справи.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача-2 не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 5011-30/14648-2012.

В судовому засіданні 25.12.12. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників прокуратури, позивача-2 та відповідача-1, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до з п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про прокуратуру», на прокуратуру України покладено функції представництва інтересів держави в суді.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про прокуратуру», органи прокуратури України вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру», визначено що при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури України покладено функції представництва інтересів громадян та держави в судах.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

На підставі зазначених положень, заступник прокурора Київської області звернувся до суду в інтересах держави з позовом про стягнення грошових коштів.

15.06.11. між позивачем-2 (далі -лізингодавець) та відповідачем-1 (Лізингоодержувач) укладено Договір фінансового лізингу № 10-11-82 стз-фл/377 (далі -Договір), відповідно до умов якого (п. 1 Договору), лізингодавець передає Лізингоодержувачу у користування на визначений Договором строк предмет лізингу та визначений у додатку до Договору, а останній сплачує за це лізингові платежі на умовах Договору.

Додатками № 1, № 3, № 5 до Договору (в редакції Додаткового Договору № 1 від 29.07.11.) сторонами погоджено найменування, кількість, ціну та вартість предмету лізингу.

Відповідно до п. 4.1 Договору, за користування предметом лізингу Лізингоодержувач сплачує Лізингодавця лізингові платежі, що включають: попередній лізинговий платіж в частині відшкодування вартості предмета лізингу в розмірі 10 (десяти) відсотків його вартості (включаючи ПДВ), на який не нараховується лізинговий платіж в частині комісії за організацію поставки предмета лізингу; комісію за організацію поставки Предмета лізингу в розмірі 7% (без ПДВ) від невідшкодованої попереднім лізинговим платежем вартості предмету лізингу, відповідно до законодавства України щодо оподаткування податком на додану вартість; відшкодування вартості предмета лізингу рівними частками за весь термін лізингу від суми невідшкодованої попереднім платежем вартості предмета лізингу; комісію за супроводження договору в розмірі 7 (семи) відсотків річних (без ПДВ) від невідшкодованої попереднім лізинговим платежем та черговими платежами вартості предмета лізингу, відповідно до законодавства України щодо оподаткування податком на додану вартість;

Згідно з п. 4.2 Договору (в редакції Додаткового Договору № 1 від 29.07.11.), Лізингоодержувач після укладення Договору, на підставі виставленого Лізингодавцем рахунку, який діє протягом трьох днів, перераховує на рахунки Лізингодавця: попередній лізинговий платіж в розмірі, визначеному пунктом 4.1. даного Договору; Датою сплати попереднього платежу є дата надходження коштів на рахунок Лізингодавця.

З моменту підписання Акту Лізингоодержувач за користування предметом лізингу сплачує Лізингодавцю чергові лізингові платежі, що включають: відшкодування вартості предмета лізингу рівними частками за весь термін лізингу від суми невідшкодованої попереднім платежем вартості предмета лізингу; комісію за супроводження договору в розмірі, визначеному пунктом 4.1. даного Договору; комісію за організацію поставки предмета лізингу в розмірі, визначеного п. 4.1 Договору. Черговість сплати лізингових платежів в частині відшкодування вартості предмета лізингу та сплати комісії за супроводження договору кратна трьом місяцям. Термін сплати кожного лізингового платежу встановлюється числом дати підписання Акту. Перший лізинговий платіж сплачується через три місяці з дати підписання Акту, подальші платежі - через кожні три місяці. Комісія за організацію поставки предмета лізингу сплачується у відповідності до додатків до Договору «Графік сплати лізингових платежів (п. 4.3 Договору в редакції Додаткового Договору № 1 від 29.07.11.).

Додатками № 2.1, 4.1, 6.1 до Договору сторонами погоджено графік сплати лізингових платежів.

Приписами п. 4.4 Договору погоджено, що розмір лізингових платежів, їх складових частин встановлюється додатком до Договору «Графік сплати лізингових платежів».

Пунктом 5.1 Договору (в редакції Додаткового Договору № 1 від 29.07.11.) встановлено, що предмет лізингу передається Лізингоодержувачу за актом за умови перерахування попереднього лізингового платежу у розмірі та порядку, визначеному п. 4.2 Договору.

На виконання умов Договору, згідно з актом приймання-передачі № 1 від 04.08.11., що наявний в матеріалах справи, позивачем-2 передано, а відповідачем-1 отримано предмет лізингу.

Відповідно до п. 8.1 Договору, він набуває чинності від дати надходження попереднього лізингового платежу, визначеного та сплаченого згідно п. 4.2 Договору, і діє до закінчення строку лізингу, зазначеного в додатку до Договору «Найменування, кількість, ціна і вартість предмета лізингу», та виконання сторонами всіх зобов'язань за цим Договором.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги прокуратура вказує на те, що відповідачем-1 порушено умови Договору фінансового лізингу № 10-11-82 стз-фл/377 від 15.06.11. в частині сплати лізингових платежів, що призвело до виникнення у Товариства з обмеженою відповідальністю «ДПЗКУ-МТС»заборгованості.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги прокуратури підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг) на певний строк і за встановлену плату ( лізингові платежі).

Згідно з ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг», лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Частина 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг»передбачає, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг»передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Як визначено абз. 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що Лізингоодержувач не виконав умов Договору та не сплатив на користь позивача-2 4 420 719,95 грн., чим порушив свої зобов'язання за Договором.

22.07.11. між відповідачем-2 (далі -Поручитель) та позивачем-2 (далі -Кредитор) укладено Договір поруки № 450, згідно з умовами якого (п. 2.2) у випадку несплати відповідачем-1 (далі -Боржник) лізингових платежів в строки, передбачені Основним Договором (Договір фінансового лізингу № 10-11-82 стз-фл/377 від 15.06.11.) і на його умовах, у Поручителя виникає обов'язок Боржника і Поручитель відповідає солідарно з Боржником перед Кредитором в обсязі невиконаних Боржником зобов'язань своїм майном та грошовими коштами, на які може бути накладене стягнення згідно з чинним законодавством України.

Приписами п. 4.1 Договору поруки № 450 від 22.07.11. визначено, що останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення їх печатками та діє до моменту припинення зобов'язань по основному договору.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України).

Відповідно до ч. 1, абз. 2 ч. 2 ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

Таким чином, прокуратура звернулась з даним позовом до суду про стягнення заборгованості з відповідачів солідарно, посилаючись на укладений Договір поруки № 450 від 22.07.11.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Позивач-2 звертався до відповідачів з письмовими вимогами № 14/1976 від 28.08.12. та 07.09.12. № 14/2075 про погашення наявної заборгованості.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів повної оплати заборгованості, про яку заявлено в позовній заяві, відповідачами до матеріалів справи не надано.

При цьому, судом враховано, що відповідачем-1 позовні вимоги визнано в повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг»в частині стягнення солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДПЗКУ-МТС», Товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд»основної заборгованості в розмірі 4 420 719,95 грн. слід визнати обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Прокуратура на підставі п. 7.1 Договору, просить суд стягнути 110 625,26 грн. -пені.

Судом встановлено, що відповідач-1 у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому його дії є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове -зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Відповідно п. 7.1 Договору, сторонами погоджено, що за порушення строків сплати лізингових платежів Лізингоодержувач за кожний календарний день прострочення від несплаченої суми сплачує Лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове -зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Таким чином, судом здійснено перерахунок пені та встановлено, що з відповідачів на користь позивача-2 підлягає стягненню солідарно 110 625,26 грн. -пені, що відповідає обґрунтованому розрахунку, наявному в матеріалах справи.

Крім того, прокуратура в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідачів на користь позивача-2 солідарно 22 125,06 грн. -3% річних.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Суд відзначає, що прострочене грошове зобов'язання визначено у гривні, а тому нарахування 3% річних є правомірним.

За перерахунком суду, розмір 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання складає 22 125,06 грн., та вбачається з обґрунтованого розрахунку прокуратури, внаслідок чого позовні вимоги в частині стягнення 22 125,06 грн. -3% річних є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Приписами ст. 44 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Оскільки в силу вимог п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про судовий збір»від сплати судового збору звільняються, зокрема, органи прокуратури -при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді, то на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів та стягуються в доход Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75 ст. ст. 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов заступника прокурора Київської області задовольнити повністю.

2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДПЗКУ-МТС»(01033, м. Київ, вул. Саксаганського, б. 1; ідентифікаційний код 37702357) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд» (04050, м. Київ, вул. Мельникова, б. 12; ідентифікаційний код 33307354) на користь Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг»(01601, м. Київ, вул. Мечникова, б. 16А; ідентифікаційний код 30401456) 4 420 719 (чотири мільйони чотириста двадцять тисяч сімсот дев'ятнадцять) грн. 95 коп. -основного боргу, 110 625 (сто десять тисяч шістсот двадцять п'ять) грн. 26 коп. -пені, 22 125 (двадцять дві тисячі сто двадцять п'ять) грн. 06 коп. -3% річних.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДПЗКУ-МТС»(01033, м. Київ, вул. Саксаганського, б. 1; ідентифікаційний код 37702357) в доход Державного бюджету України 32 190 (тридцять дві тисячі сто дев'яносто) грн. 00 коп. -витрат по сплаті судового збору.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд»(04050, м. Київ, вул. Мельникова, б. 12; ідентифікаційний код 33307354) в доход Державного бюджету України 32 190 (тридцять дві тисячі сто дев'яносто) грн. 00 коп. -витрат по сплаті судового збору.

5. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 28.12.12.

Суддя Т.М. Ващенко