Постанова № 28301732, 17.12.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2012 року 2а-5202/12/1070

Суддя Київського окружного адміністративного суду Брагіна О.Є.,

при секретарі судового засідання- Пшику Ю.А.,

за участю:

представника позивача - Пільчевського А.Є. (довіреність б/н від 15.10.2012 р.),

представника відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом комунального підприємства Київської обласної ради "Тетіївтепломережа"

до Тетіївської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області

про скасування податкового повідомлення-рішення №0000311503 та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

комунальне підприємство Київської обласної ради "Тетіївтепломережа" (далі по тексту КП КОР "Тетіївтепломережа" , позивач) звернулося до суду, пред'явивши вимоги до Тетіївської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (далі по тексту Тетіївська МДПІ, відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення №0000311503 та зобов'язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що платнику податків не заборонено сплачувати податкові зобов'язання за наявності податкового боргу, а у контролюючого органу - державній податковій службі не має повноважень здійснювати будь-які дії щодо визначення черговості сплати податків чи погашення податкового органу, змінювати призначення платежу та без згоди платника податків розпоряджатися його власними коштами. Просив суд витребувати акт перевірки № 102/152/24879282 від 20.09.2012р. у Тетіївській МДПІ; скасувати податкове повідомлення-рішення №0000311503 від 20.09.2012 р.; зобов'язати Тетіївську МДПІ відобразити у даних картки особового рахунку КП КОР "Тетіївтепломережа" сплату податкових зобов'язань відповідно до призначень платежів.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.11.2012 р. було відкрито провадження у справі, справу призначено до судового розгляду.

У судовому засіданні представник позивача наведені позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити, з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача двічі у судове засідання не з'явився, відомостей про причини неявки суду не надав.

Відповідно до частини четвертої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу за відсутності відповідача, на підставі наявних у ній доказів.

17.12.2012р., представник відповідача через канцелярію суду надав клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки у зв'язку з проведенням взаєморозрахунків між Тетіївською МДПІ та КП КОР "Тетіївтепломережа" податковий борг позивачем був погашений частково, відповідно такі обставини можуть вплинути на хід розгляду даної справи.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного:

як вбачається з матеріалів адміністративної справи, комунальне підприємство Київської обласної ради "Тетіївтепломережа" є юридичною особою та перебуває на податковому обліку в Тетіївській міжрайонній державній податковій інспекції Київської області.

Судом встановлено, що у вересні 2012 року посадовою особою Тетіївської МДПІ проведено камеральну перевірку позивача з питань своєчасності сплати платежів до бюджету з податку на додану вартість.

За результатами перевірки посадовою особою податкового органу складено акт №102/152/24879282 від 20.09.2012р., яким встановлено порушення позивачем вимог підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та підпункту 7.8.1 пункту 7.8 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. №168/97-ВР про несвоєчасну сплату платником до бюджету податку на додану вартість.

На підставі вказаного акту Тетіївською МДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0000311503 від 20.09.2012 р., яким застосовано штрафну фінансову санкцію у розмірі 15 720 грн. 40 коп.

Під час судового розгляду справи представник позивача зазначив, що суму заборгованості узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість позивачем сплачено у строк передбачений законодавством.

Разом з тим, податковим органом зараховано сплачені грошові кошти в рахунок податкового боргу минулих податкових періодів без повідомлення та згоди платника податку, що є порушенням діючого на той час податкового законодавства.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини у даній справі охоплюють, упродовж якого законодавче регулювання правил оподаткування зазнавало змін. Так, принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, права, обов'язки і відповідальність платників та порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів) до 1 січня 2011 року визначались законами України "Про систему оподаткування"від 25.06.1991 № 1251-ХІІ та "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"від 21.12.2000 № 2181-III.

З 1 січня 2011 року відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з приписами статті 14 Закону України "Про систему оподаткування" від 25.06.1991, що був чинний до 01.01.2011, та статті 9 Податкового кодексу України, що набрав чинності з 01.01.2011, податок на додану вартість належить до загальнодержавних податків.

Статтею 7 Закону України "Про податок на додану вартість"від 03.04.1997 № 168/97-ВР, який на момент виникнення спірних правовідносин визначав порядок обліку, звітування та внесення податку на додану вартість до бюджету, передбачено, що сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Звітним податковим періодом у розумінні підпункту 7.8.1 пункту 7.8 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"від 03.04.1997 № 168/97-ВР є один календарний місяць, а у випадках, особливо визначених цим Законом, календарний квартал.

Відповідно до підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"від 21.12.2000 № 2181-III (далі -Закон України № 2181-III), платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, крім випадків, передбачених підпунктом "г" підпункту 4.2.2 пункту 4.2, а також пунктом 4.3 цієї статті.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 зазначеного Закону передбачено, що податкові декларації за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює календарному місяцю, подаються протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України № 2181-III, податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Строки погашення самостійно визначеного платником податків податкового зобов`язання визначено пунктом 5.3 статті 5 зазначеного Закону.

Так, відповідно до приписів підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України № 2181-III, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Судом встановлено, що оплата за призначенням платежу -податок на додану вартість була здійснена позивачем у строк, визначений підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України № 2181-III.

Крім того, у платіжному дорученні, а саме, в реквізитах щодо призначення платежу, відповідачем було надано повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснювалось перерахування коштів.

Таким чином, сплата податку на додану вартість здійснена відповідачем у повному обсязі та у строк, передбачений Законом України № 2181-III, проте кошти сплачені відповідачем згідно вказаних вище платіжних доручень були перераховані Тетіївською міжрайонною державною податковою інспекцією Київської області в рахунок погашення податкового боргу платника податків за минулі податкові періоди у порядку календарної черговості його виникнення без повідомлення та згоди відповідача.

За таких обставин, після закінчення граничного терміну сплати податкового зобов`язання з податку на додану вартість у відповідача в силу приписів Закону України № 2181-III виникла заборгованість з податку на додану вартість у сумі 15 720грн. 40 коп.

Пунктом 7.7 статті 7 Закону України № 2181-III встановлено принцип рівності бюджетних інтересів та передбачено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Згідно з приписами підпункту 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 Закону України № 2181-III, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Відповідно до пункту 6 статті 7 Закону України "Про Національний банк України"від 20.05.99 № 679-XIV, Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, передбачено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.

При цьому, згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції, реквізит "Призначення платежу"платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Із наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до приписів наведених вище правових норм належало виключно платнику.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону України № 2181-III, слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Законом України № 2181-III, який на момент виникнення спірних правовідносин був спеціальним законом з питань оподаткування і встановлював порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів відсутня зміна призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Так, згідно з підпунктом 2.2.1 пункту 2 статті 2 Закону України № 2181-III, контролюючі органи мають право здійснювати перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати лише стосовно тих податків і зборів (обов'язкових платежів), які віднесені до їх компетенції цим пунктом.

Підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 зазначеного Закону передбачено, що активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду.

Вказані вище вимоги Закону не містять будь-яких даних стосовно заборони платнику податків сплачувати податкові зобов`язання за наявності податкового боргу, а також не дає повноважень контролюючому органу - державній податковій службі здійснювати будь-які дії щодо визначення черговості сплати податків чи погашення податкового боргу, змінювати призначення платежу та без згоди платника податків розпоряджатися його власними коштами.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Це означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Враховуючи приписи наведених правових норм, суд дійшов висновку, що на момент нарахування і сплати позивачем податкового зобов`язання з податку на додану вартість податковий орган був позбавлений права самостійно змінювати призначення платежу, визначене платником податків в платіжних дорученнях, зокрема, з метою погашення податкового боргу, та змінювати період, за який сплачується податкове зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Вищого адміністративного суду України від 11.02.2011 по справі № 2а-830/07 та постанові Верховного Суду України від 17.10.2011 по справі № 21/184а11.

В силу статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Щодо решти позовних вимог, а саме стосовно зобов'язання відповідача відобразити у даних картки особового рахунку позивача сплату податкових зобов'язань відповідно до призначень платежів, то вони не підлягають задоволенню з огляду на те, що суд лише перевіряє рішення суб'єкта владних повноважень на предмет його відповідності Конституції та законам України і не може перебирати на себе повноваження, які покладені виключно на податкові органи.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення-рішення №0000311503 від 20.09.2012 р.

У задоволенні решти позовних вимог,-відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Брагіна О.Є.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 21 грудня 2012 р.