Ухвала суду № 28292067, 10.12.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

10 грудня 2012 року м. Київ К/9991/697/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Лосєв А.М.,за участю секретаря:Руденко А.М.,за участю представників позивача:не з'явився, відповідача:не з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційні скарги Державного підприємства «Селидіввугілля»та Красноармійської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 06.09.2011 р.

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.10.2011 р.

у справі №2а/0570/8547/2011

за позовом Красноармійської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області

до Державного підприємства «Селидіввугілля»

про зобов'язання сплатити податкові зобов'язання,

ВСТАНОВИВ:

Красноармійська об'єднана державна податкова інспекція Донецької області (далі-позивач) звернулась з адміністративним позовом до Державного підприємства «Селидіввугілля»(далі-відповідач) про зобов'язання сплатити податкові зобов'язання.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 06.09.2011 р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.10.2011 р., позов задоволено частково, зобов'язано відповідача сплатити нараховані згідно рішення від 16.10.2009 р. №1/23-33126253 із застосуванням звичайних цін податкові зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 536 279,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач та відповідач звернулись до Вищого адміністративного суду України із касаційними скаргами.

Так, позивач у поданій касаційній скарзі просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове судове рішення.

У той же час, відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Письмових заперечень на касаційні скарги на адресу суду касаційної інстанції не надходило.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Представниками податкового органу була проведена планова виїзна перевірка господарської діяльності відповідача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2008 р. по 31.03.2009 р., результати якої оформлено актом від 05.10.2009 р. №626/23-2/33426253.

Вказаною перевіркою було встановлено порушення позивачем вимог п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на суму 635 279,00 грн.

За результатами перевірки контролюючим органом було прийнято рішення від 14.09.2009 р. про застосування до відповідача звичайних цін при визначенні податкових зобов'язань та рішення від 16.10.2009 р. №1/33426253, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 952 919,00 грн. (у т.ч. 635 279,00 грн. -основного платежу та 317 640,00 грн. -штрафних (фінансових) санкцій).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційних скаргах, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем та Асоціацією фінансових, промислових та торгівельних підприємств «Донецький розрахунково-фінансовий центр»було укладено договір від 29.12.2006 р., додаткові угоди від 11.12.2007 р., 09.12.2008 р., специфікації №5-15 за період з 03.06.2008 р. по 02.03.2009 р.

Виконання вказаного договору підтверджується актами приймання-передачі вугільної продукції від 09.06.2008 р. на суму 784 067,39 грн. (з ПДВ), 17.06.2008 р. на суму 632 472,73 грн., від 18.07.2008 р. на суму 321 304,44 грн., від 21.08.2008 р. на суму 3 689 785,44 грн., від 28.08.2008 р. на суму 316 071,36 грн., від 10.09.2008р. на суму 679 464,16 грн., від 16.10.2008 р. на суму 474 031,32 грн., від 31.12.2008 р. на суму 1 971 224,12 грн., від 23.01.2009р. на суму 944 092,55 грн., від 20.02.2009 р. на суму 166 501,33 грн., від 17.08.2009 р. на суму 2 000 016,00 грн.

З акта перевірки вбачається, що кількість вугілля, проданого вказаному контрагенту у листопаді 2008 р. -грудні 2009 р., склала 371 т за ціною 440 грн., надбавка 67 грн., усього реалізовано на суму 163 307 грн., та 9784 т за ціною 416,67 грн., надбавка 139 грн., знижка - 4929 грн., усього 4 071 909 грн.

У той же час, згідно із затвердженим відповідачем прейскурантом на вугільну продукцію від 04.11.2008 р. №14/2431 вартість вугілля марки Г13-100 за період з 04.11.2008 р. по 31.12.2008 р. складала 691,15 грн. без ПДВ. Згідно аналогічного прейскуранту від 25.12.2008 р. №14/2807 за період з 01.01.2009 р. по 31.03.2009 р. вартість аналогічної вугільної продукції також складала 691,15 грн.

Загальна вартість вугільної продукції у кількості 10155 т за вказаними прейскурантами з урахуванням надбавок та знижок мала складати 7 013 906 грн. (без ПДВ).

Різниця між ціною, визначеною за прейскурантом, та фактичною ціною, за якою відповідач продав вугілля контрагенту склала 2 778 690,00 грн.

У звязку із зазначеним, керуючись приписами п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», позивач дійшов висновку про заниження відповідачем суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість на 555 738,00 грн.

Крім того, між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Донбасвуглеавтоматика»було укладено договір від 23.12.2008 р. № 694-08УС, специфікація -додаток від 23.12.2008 р. №1. Виконання вказаного договору підтверджується актами приймання-передачі вугільної продукції від 21.01.2009 р. на суму 160 096,64 грн. (з ПДВ), від 22.01.2009 р. на суму 66 302,48 грн., від 28.02.2009 р. на суму 134 941,08 грн., від 24.02.2009 р. на суму 65 555,89 грн., від 19.02.2009 р. на суму 186 517,25 грн., від 27.03.2009 р. на суму 129 713,09 грн., від 30.03.2009 р. на суму 143 493,55 грн. Також сторонами договору складений зведений акт приймання-передачі поверненої продукції за період з 03.03.2009 р. по 06.03.2009 р., згідно з яким повернено вугілля у кількості 247 т на суму 130 069,54 грн.

З акта перевірки вбачається, що кількість вугілля, проданого зазначеному контрагенту у січні -березні 2009 року, склала 1 676 т за ціною 416,67 грн. на загальну суму 627 960 грн.

У той самий час, згідно із затвердженим відповідачем прейскурантом на вугільну продукцію від 25.12.2008 р. №14/2807 за період з 01.01.2009 р. по 31.03.2009 р. вартість аналогічної вугільної продукції склала 691,15 грн.

Загальна вартість вугільної продукції у кількості 1520 т за вказаними прейскурантами з урахуванням надбавок, знижок та вартості поверненого вугілля склала 1025 665,00 грн. (без ПДВ).

Різниця між ціною, визначеною за прейскурантом, та фактичною ціною, за якою відповідач продав вугілля контрагенту склала 397 705,00 грн.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що з огляду на зазначене, керуючись приписами п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»позивач дійшов висновку, що сума заниження відповідачем податкових зобов'язань склала 79 541,00 грн.

Таким чином, загальна сума податкових зобов'язань, визначена позивачем в акті перевірки із застосуванням звичайних цін за період липень 2008 -березень 2009 року склала 635 279,00 грн.

Звертаючись до суду із даним позовом податкова інспекція вказує на приписи пп.20.1.38 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України, якими передбачено право органів державної податкової служби звертатися з позовом до платника податків щодо нарахування та сплати податкових зобов'язань у результаті застосування звичайних цін.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, установлених законом.

У той же час, судами попередніх інстанції під час розгляду даної справи не було враховано, що застосування приписів наведеної статті Податкового кодексу України можливе лише за умови дотримання процедури, передбаченої п. 39.15 ст. 39 цього ж Кодексу.

Так, відповідно до п. 39.15 ст. 39 Податкового кодексу України, визначені із застосуванням звичайних цін база, об'єкт оподаткування та інші показники податкового обліку використовуються органами державної податкової служби для проведення розрахунку податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності за результатами проведення перевірки.

За результатами цієї перевірки приймається відповідне податкове повідомлення-рішення. У разі коли платник податків розпочинає процедуру оскарження цього податкового повідомлення-рішення, або несплати відповідної суми, визначеної в такому податковому повідомленні-рішенні, протягом строків, встановлених цим Кодексом, податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним. Керівник органу державної податкової служби зобов'язаний звернутися до суду з позовом про нарахування та сплату податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

Зі змісту наведеної законодавчої норми вбачається послідовний алгоритм дій органу державної податкової служби з визначення платнику податків податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін. Цей алгоритм передбачає такі обов'язкові етапи, як проведення перевірки та прийняття за її результатами податкового повідомлення-рішення, у якому визначається сума грошових зобов'язань внаслідок використання звичайних цін.

У разі оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення платником податків або несплати визначеної в ньому суми таке повідомлення-рішення вважається відкликаним. І лише після цього керівник органу державної податкової служби звертається з позовом до платника податків про нарахування та сплату податкових зобов'язань, зокрема, у результаті застосування звичайних цін.

Виходячи з викладеного, звернення керівника органу державної податкової служби з наведеним позовом є завершенням законодавчо встановленої послідовності дій податкового органу із застосування звичайних цін.

Крім того, згідно з п. 1 розділу ХІХ Податкового кодексу України ст. 39 Податкового кодексу України набирає чинності з 01.01.2013 р.

Відтак, до вказаної дати у податкових органів в особі їх керівників відсутнє право звертатися з позовом до платника податків щодо нарахування та сплати податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності у результаті застосування звичайних цін на підставі пп.20.1.38 п. 20.1 ст.20 Податкового кодексу України.

Натомість відповідно до п. 8 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, до набрання чинності ст. 39 цього Кодексу застосовується п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

За наведених обставин, визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін повинно здійснюватися у загальному порядку, відтак при встановленні порушень платником податків правил застосування звичайних цін контролюючий орган повинен надіслати (вручити) такому платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Виключно у разі несплати суми грошового зобов'язання, визначеного у такому повідомленні-рішенні та узгодженого в установленому порядку, відповідна сума підлягатиме стягненню як податковий борг.

Отже, зі змісту наведених нормативних положень не вбачається права органів державної податкової служби на пред'явлення адміністративного позову для стягнення податкових зобов'язань, нарахованих у результаті застосування звичайних цін.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

За наведених обставин, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження у ній.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 157, 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційні скарги Державного підприємства «Селидіввугілля»та Красноармійської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області задовольнити частково.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 06.09.2011 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.10.2011 р. у справі №2а/0570/8547/2011 скасувати.

Провадження в адміністративній справі №2а/0570/8547/2011 закрити.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Лосєв А.М.

Суддя О.М. Нечитайло