Ухвала суду № 28292016, 17.12.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" грудня 2012 р. м. Київ К-39026/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сім-Бад»

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 26.05.2010 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2010 р.

у справі №2а-769/10/1870

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сім-Бад»

до Сумської міжрайонної державної податкової інспекції

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сім-Бад»(далі -позивач) звернулось до суду з позовною заявою до Сумської міжрайонної державної податкової інспекції (далі -відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 26.05.2010 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2010 р., у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як вбачається з матеріалів справи, представниками відповідача було проведено позапланову виїзну перевірку господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 15.08.2006 р. по 31.12.2008 р., за результатами якої складено акт від 11.06.2009 р. №71/23/34451317/9.

Вказаною перевіркою було встановлено порушення позивачем вимог п. 1.32 ст.1, п.4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування на суму 65 631,00 грн., занижено податок на прибуток на суму 23 654,00 грн.; п.4.1 ст.4, п.1.18 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 31 911,46 грн.

На підставі встановлених порушень контролюючим органом було прийнято спірне податкове повідомлення-рішення від 24.06.2009 р. №0000412300/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем 23 654,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 18 646,00 грн. та податкове повідомлення-рішення від 24.06.2009 р. №0000422300/0, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 31 911,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 15955,50 грн.

За результатами адміністративного оскарження вказаних рішень, податкове повідомлення-рішення від 24.06.2009 р. №0000412300/0 було скасовано у частині застосованих штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 3729,50 грн., а в іншій частині - залишено без змін. Податкове повідомлення-рішення від 24.06.2009 р. №0000422300/0 залишено без змін.

На адресу позивача було надіслано податкові повідомлення-рішення від 03.09.2009 р. №0000552300/1 та №0000422300/1.

Під час розгляду повторної скарги позивача контролюючим органом була призначена та проведена позапланова перевірка, за результатами якої складено акт від 27.10.2009 р. №144/23/34451317/125, на підставі якого позивачу донараховано суми податку на прибуток та податку на додану вартість.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судовими інстанціями було встановлено, що у перевіряємому періоді позивач здійснював роздрібну торгівлю газу зрідженого на АГЗП с. Бездрик.

Підставою для збільшення валового доходу позивачу став той факт, що підприємством за вказаний період проводилась реалізація газу зрідженого зі знижками. Протягом всього періоду роздрібні ціни на газ затверджувались наказами директора підприємства. З метою заохочення покупців та швидкої реалізації газу на АГЗП с.Бездрик наказами директора підприємства від 24.11.2006 р. №32 та від 20.01.2008 р. №31 покупцям надавались знижки від двох до двадцяти відсотків по дисконтним карткам при наданні чеків в залежності від кількості проданого ними газу.

Зокрема, перевіркою встановлено, що підприємством надавались знижки у розмірі 10 відсотків при продажі 10 літрів газу. Також встановлено факт реалізації газу більше 10 літрів без надання знижок. Виконання наказів підприємством у повній мірі не було забезпечено. Так, за 2007 рік товариством не проводилося накопичування реалізованого газу по окремому покупцю на право отримання ним дисконтної картки з визначенням розміру знижки.

Попередні судові інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог погодились із висновком податкового органу, що продаж газу зі знижками вплинув на прибутковість господарської діяльності позивача, а господарські операції за перевіряємий період не були спрямовані на отримання прибутку, а навпаки завідомо вчинені з метою отримання від'ємного фінансового результату (збитків) для подальшого ухилення від сплати податків та отримання податкових вигод.

З наведеного суди дійшли висновку, що діяльність позивача завідомо була запланована як збиткова, відтак податковим органом правомірно збільшені валові доходи на суму знижок реалізованого газу зрідженого, що у сумі склали 159 556,00 грн. та збільшено податкові зобов'язання з податку на додану вартість від цієї суми реалізації, що склало 31 911,00 грн.

Між тим, колегія Вищого адміністративного суду України вважає такі висновки судових інстанцій передчасними з огляду на таке.

У відповідності до п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно норм ст.ст. 42, 43, 44 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. Підприємництво здійснюється на основі вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності.

З врахуванням зазначених норм, діяльність підприємства щодо укладення, виконання чи розірвання господарських договорів, направлена на отримання доходу, зокрема, в матеріальній формі, є звичайною господарською діяльністю підприємства.

Правовий аналіз наведеного дає підстави для висновку, що господарська діяльність це діяльність направлена на отримання доходу, а не прибутку.

Відтак, діяльність позивача з реалізації газу зрідженого зі знижками направлена на отримання доходу, зокрема, в матеріальній формі, та є звичайною господарською діяльністю підприємства.

Доцільність застосування знижок при реалізації газу зрідженого слід визначати з урахуванням звичайної ціни на такий товар за правилами визначення звичайних цін, які закріплені положеннями Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Так, підпунктом 1.20.1 ст. 1 «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

За змістом пп. 1.20.8 цієї ж статті обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Суди попередніх інстанції, розглядаючи дану справу та вказуючи на порушення позивачем пп. 1.20.8 ст. 1 вказаного Закону, у результаті чого останнім не було надано до перевірки документи підтверджуючі право видачі дисконтних карток на знижку та письмових пояснень з цього приводу, залишили поза увагою той факт, що за загальним правилом встановленим Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», обов'язок доведення, що ціна, вказана в договорі, не відповідає рівню звичайних цін покладено на податковий орган.

У той же час, податковою інспекцією не було надано судовим інстанціям доводів того, що застосування позивачем знижок призвело до того, що ціна, визначена зі знижкою, не відповідає рівню звичайних цін.

Оскільки зазначені обставини справи, не були з'ясовані, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, і це порушення вимог ч.4, ч.5 ст.11 КАС України не може бути усунено судом касаційної інстанції з урахуванням меж касаційного перегляду справи, встановлених ст.220 КАС України, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у цій ухвалі, виконати вимоги процесуального законодавства, зокрема ч.4 та ч.5 ст.11 КАС України щодо з'ясування всіх обставин у справі, ст.86 цього Кодексу щодо оцінки доказів та в залежності від встановленого і у відповідності з нормами матеріального права вирішити спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сім-Бад»задовольнити частково.

2. Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 26.05.2010 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2010 р. у справі №2а-769/10/1870 скасувати.

Справу №2а-769/10/1870 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.