Ухвала суду № 28291997, 17.12.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" грудня 2012 р. м. Київ К/9991/33724/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,за участю секретаря:Руденко А.М.,за участю представників позивача:Леоненко Г.М.,відповідача:Величка Д.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Кременчуцький міськмолокозавод»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2011 р.

у справі №2а-4279/10/1670

за позовом Публічного акціонерного товариства «Кременчуцький міськмолокозавод»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Кременчуцький міськмолокозавод» (далі -позивач) звернулось з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі -відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 20.12.2010 р. адміністративний позов задоволено, визнано протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 28.05.2010 р. №0000682302/0/46 та від 13.08.2010 р. №0000682302/1/97, стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 3,40 грн.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2011 р. рішення суду першої інстанції скасовано, прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач надав письмові заперечення на вказану касаційну скаргу позивача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Представниками податкового органу було проведено документальну невиїзну перевірку господарської діяльності позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника за період липень 2008 р. -вересень 2008 р., вересень 2009 р., за результатами якої складено акт від 27.05.2010 р. № 2275/23-309/00446782.

Вказаною перевіркою було встановлено порушення позивачем вимог п.1.8 ст.1, пп.7.7.10 п. 7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 1 109 785,10 грн., у тому числі липень 2008 року - 189 140,00 грн., серпень 2008 року - 289 286,10 грн., вересень 2008 року - 182 006,00 грн., вересень 2009 року - 449 353,00 грн.

На підставі встановлених порушень контролюючим органом було прийнято спірне податкове повідомлення-рішення від 28.05.2010 р. № 0000682302/0/46, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 1 109 785,10 грн.

Не погодившись із прийнятим рішенням позивач оскаржив його в адміністративному порядку, за результатами якого скаргу позивача було залишено без задоволення, прийнято нове податкове повідомлення-рішення від 13.08.2010 р. № 0000682302/1/97, аналогічне за змістом.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судовими інстанціями було встановлено, що згідно декларації з податку на додану вартість за липень 2008 року позивачем заявлено до бюджетного відшкодування 189 140,00 грн., згідно декларації з податку на додану вартість за серпень 2008 року позивачем заявлено до бюджетного відшкодування 6 945 368,00 грн., згідно декларації з податку на додану вартість за вересень 2008 року позивачем заявлено до бюджетного відшкодування 212 610,00 грн. та згідно декларації з податку на додану вартість за вересень 2009 року позивачем заявлено до бюджетного відшкодування 1 414 689,00 грн. Всього за період: липень, серпень, вересень 2008 р. та вересень 2009 р. заявлено до відшкодування суму податку на додану вартість у розмірі 8 761 807,00 грн.

З акта перевірки вбачається, що причиною виникнення від'ємного значення податку на додану вартість та декларування сум податку на додану вартість до відшкодування з бюджету було здійснення підприємством імпортних операцій з придбання обладнання (лінії для обробки та переробки молока), включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по податкових накладних виписаних у попередніх податкових періодах та придбання ТМЦ, які в подальшому використовувались підприємством для ведення своєї фінансово-господарської діяльності.

У той же час, висновок податкового органу про необхідність зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість ґрунтуються на тому, що загальна сума бюджетного відшкодування податку на додану вартість (8 761 807,00 грн.) перевищує загальну нараховану суму податку на прибуток (6 477 948,00 грн.) на 2 283 859,00 грн., що, на думку податкового органу, свідчить про те, що підприємством задекларовано до відшкодування суми податку на додану вартість, які фактично не були ним сплачені до бюджету.

Так, нормами п.1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 вказаного Закону (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

Положеннями пп.7.7.1 пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп.7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що у деклараціях за липень, серпень, вересень 2008 року, вересень 2009 року позивач задекларував до бюджетного відшкодування частину суми від'ємного значення, яка фактично ним була сплачена у ціні придбаного товару (робіт), про що свідчать банківські виписки.

Крім того, факт надмірно сплати позивачем податку також підтверджується в актах попередніх позапланових перевірок від 05.12.2008 р. №3626/23-309/00446782, від 09.12.2008 р. №3940/23-309/00446782, від 18.11.2009 р. №5995/23-309/00446782 та довідках від 21.10.2008 р. №2958/23-309/00446782 та від 05.11.2008 р. №3211/23-309/00446782.

Слід також зазначити, що суд першої інстанції правильно встановив, що відповідачем не було належним чином обґрунтовано необхідність зменшення суми бюджетного відшкодування позивачу зважаючи на відсутність посилань в акті перевірки на відповідну первинну документацію бухгалтерського та податкового обліку, не наведено кореспонденцію рахунків, і не підтверджено факт неправомірності включення сплачених сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків щодо сплати позивачем податку на додану вартість у попередньому періоді, а відтак -правомірності заявленої до відшкодування суми податку на додану вартість.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Зазначене судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваного судового рішення взято до уваги не було, що призвело до безпідставного скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ст.226 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1.Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Кременчуцький міськмолокозавод»задовольнити.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2011 р. у справі №2а-4279/10/1670 скасувати.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 20.12.2010 р. у справі №2а-4279/10/1670 залишити в силі.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.