Ухвала суду № 28291881, 17.12.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" грудня 2012 р. м. Київ К/9991/63108/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Дочірнього підприємства «Агрокомплекс Рубанівський»Товариства з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Содружество»

на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 15.03.2012 р.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2012 р.

у справі №2а-4961/11/2170

за позовом Дочірнього підприємства «Агрокомплекс Рубанівський»Товариства з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Содружество»

до Великолепетиської міжрайонної державної податкової інспекції Херсонської області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство «Агрокомплекс Рубанівський»Товариства з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Содружество»(далі - позивач) звернулось до суду з позовною заявою до Великолепетиської міжрайонної державної податкової інспекції Херсонської області (далі -відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 15.03.2012 р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2012 р., у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фактичною підставою для звернення позивача із даним позовом було наступне.

Представниками податкового органу була проведена планова виїзна перевірка господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р., за результатами якої складено акт від 07.06.2011 р. 014/2301/31187041.

В ході проведеної перевірки було встановлено порушення позивачем вимог пп.5.3.9, п.5.3 ст. 5 Закону України «Про податок на прибуток», що полягало у завищенні витрат на придбання товарів (робіт, послуг) та пп.7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого завищено суму податкового кредиту за період з 01.12.2010 р. по 31.12.2010 р.

На підставі встановлених порушень контролюючим органом були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення від 24.06.2011 р. №0000242301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 174 442,27 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 43 610,57 грн. та №0000252301, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 154 700 грн. та застосовано штрафні (фінансової) санкції у розмірі 38 675 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що у перевіряємому періоді між позивачем та ПП «МінАгро»було укладено договори від 16.12.2010 р. № 6 та від 22.12.2010 р. № 7, відповідно до яких останній зобов'язувався передати у власність позивачу пшеницю врожаю 2009 року загальною кількістю 651 800 тонн.

На виконання вимог вказаних договорів ПП «МінАгро»виписало позивачу податкові накладні від 22.12.2010 р. №30, №37, від 23.12.2010 р. №38, від 28.12.2010 р. №54 та від 30.12.2010 р. №60.

Передача товару здійснювалась згідно товарно-транспортних накладних.

Підставою для висновку контролюючого органу про порушення позивачем наведених нормативних положень був висновок, викладений в акті перевірки, про те, що зазначені договори є нікчемними, оскільки вони не спричинили реального настання правових наслідків.

Зокрема, відповідач вказує на той факт, що документи, які були надані на підтвердження здійснення зазначених договорів, а саме -товарно-транспортні накладні складені з порушенням встановленого порядку, а також на відсутність у ПП «МінАгро»основних засобів, складських приміщень, транспортного та торгівельного обладнання, необхідних трудових ресурсів, що унеможливлює створення необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності.

Суди попередніх інстанцій визнали доводи податкового органу такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та зазначили також про наявність порушеної 15.03.2011 р. СВ ПМ ДПА у Херсонській області кримінальної справи відносно директора ПП «Мін Агро»ОСОБА_4 за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.212 КК України, яка знаходиться на розгляді в суді, що у свою чергу свідчить про відсутність належного підтвердження придбання товарів від контрагентів далі в ланцюгу постачання та вказує на безтоварність таких операцій.

Між тим, колегія Вищого адміністративного суду України вважає такі висновки судових інстанцій помилковими та передчасними з огляду на таке.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.7 КАС України, одним з принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі.

За змістом ч.4, 5 ст.11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 зазначено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до ч. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 зазначеної статті, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Зі змісту викладеної норми вбачається, що законодавець у якості єдиної та виключної підстави для невключення до складу валових витрат витрат, понесених платником податку за наслідками здійснення господарських операцій, передбачає повну відсутність розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Інших підстав для невключення до складу валових витрат Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»не містить.

Нормами п.5.11 ст. 5 вказаного Закону передбачено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Натомість, позивачем з метою дотримання вказаних вимог законодавства щодо підтвердження правомірності віднесення витрат до складу валових було надано відповідні первинні документи, як то - податкові накладні та видаткові накладні.

Наведені обставини також ставлять під сумнів висновок судів про порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст.7 цього ж Закону визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У даній справі суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновків, що наявність таких обставини як порушення кримінальної справи відносно директора ПП «Мін Агро»ОСОБА_4 та недоліки при заповненні товарно-транспортних накладних є достатніми підставами для висновку про безтоварність здійснених позивачем господарських операцій.

Проте, такі висновки є передчасними, так докази, на які посилалися суди попередніх інстанцій в ухвалених рішеннях, є обов'язковими, але не вичерпними.

Так, з матеріалів справи вбачається, що у акті перевірки відсутні будь-які відомості щодо витребування податковою інспекцією у позивача будь-яких додаткових документів, підтверджуючих здійснення спірних господарських операцій, як не було витребувано таких документів і судами попередніх інстанцій, відтак передчасними є висновки відносно непідтвердження позивачем валових витрат та податкового кредиту відповідними первинними документами.

Крім того, наявність порушеної кримінальної справи не може вважатися беззастережним та безперечним доказом в підтвердження доводів податкової інспекції про безтоварність та фіктивність спірних господарських операцій, оскільки ані приписи Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ані Закону України «Про податок на додану вартість»не ставлять у залежність право на формування платником податків складу валових витрат та податкового кредиту від стану податкового обліку інших осіб.

Таким чином, для правильного вирішення даного спору дослідженню судами підлягала перш за все реальність господарської операції, добросовісність дій платника податків, яка полягала у відповідності вчинених ним дій господарській меті та досягненню економічних цілей, а також реальність усіх даних, наведених у відповідних первинних документах.

Оскільки зазначені обставини справи, не були з'ясовані, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, і це порушення вимог ч.4, ч.5 ст.11 КАС України не може бути усунено судом касаційної інстанції з урахуванням меж касаційного перегляду справи, встановлених ст.220 КАС України, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у цій ухвалі, виконати вимоги процесуального законодавства, зокрема ч.4 та ч.5 ст.11 КАС України щодо з'ясування всіх обставин у справі, ст.86 цього Кодексу щодо оцінки доказів та в залежності від встановленого і у відповідності з нормами матеріального права вирішити спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Дочірнього підприємства «Агрокомплекс Рубанівський»Товариства з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Содружество»задовольнити частково.

2. Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 15.03.2012 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2012 р. у справі №2а-4691/11/2170 скасувати.

Справу №2а-4691/11/2170 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.