Ухвала суду № 28291825, 26.11.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2012 року м. Київ К-20612/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим

на постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 28.07.2009 р.

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 09.03.2010 р.

у справі №2а-5608/09/7/0170

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафта-трейд»

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 28.07.2009 р., залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 09.03.2010 р., задоволено адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафта-трейд»(далі -позивач) до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим (далі -відповідач). Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 08.04.2009 р. №0004002301/0.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав порушення судовими інстанціями норм матеріального права просить їх скасувати та ухвалити нове, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без - змін.

Відповідно до ч.1 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

Представниками податкового органу було проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок підприємства у банку за грудень 2008 р., яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалась у період з 01.11.2008 р. по 30.11.2008 р.

За результатами перевірки складено акт від 31.03.2009 р. №3200/23-4/32168208, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем вимог п. 1.4 ст. 1, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп.7.7.1, 7.7.2, 7.7.10 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме - завищення суми податкового кредиту за листопад на 193 250, 00 грн., що призвело до донарахування податку на додану вартість у розмірі 95 130, 00 грн. та зменшення суми бюджетного відшкодування за грудень 2008 р. на 98 120, 00 грн.; встановлено завищення суми податкового кредиту за грудень 2008 р. на 179 148. 00 грн., що призвело до донарахування податку на додану вартість у розмірі 81 997, 00 грн.

На підставі вказаного акту відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.04.2009 р. №0004002301/0 про донарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 177 127, 00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 80 363, 80 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та Сільськогосподарським підприємством «Борис-Агро»було укладено договір від 01.06.2008 р. на постачання сої.

На виконання даного договору, позивачем було перераховано у червні 2008 р. продавцю 1 200 000, 00 грн., у тому числі податку на додану вартість у розмірі 200 000, 00 грн., про що продавцем виписано податкову накладну від 27.06.2008 р. №13., отриману позивачем 01.11.2008 р.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, фактична поставка товару була здійсненна у грудні 2008 р.

Позивачем у грудні 2008 р. подано до податкової інспекції декларацію з податку на додану вартість за листопад 2008 р., в якій зазначено бюджетне відшкодування у розмірі 98 120, 00 грн.

Так, доводи податкового органу про порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість»ґрунтувались на безпідставному, на думку податкового органу, включенні до складу податкового кредиту та бюджетного відшкодування суми податку на додану вартість на підставі податкової накладної від 27.06.2008 р. №13 за листопад 2008 р., оскільки в графі «номенклатура товарів»вказано «соя», а не «передплата за сою», тоді як поставка товару відбулася у грудні 2008 р. Крім того, відповідачем встановлено відсутність факту придбання товарів, що призвело до завищення податкового кредиту у листопаді 2008 р.

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7. 2 ст. 7 цього ж Закону, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість»податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 цього ж Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

За наведених обставин, судові інстанції дійшли правомірних висновків про безпідставність доводів контролюючого органу про відсутність у позивача права на включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по операціям із Сільськогосподарським підприємством «Борис-Агро»зважаючи на наявність належним чином оформленої податкової накладної, яка в повні мірі виконує функції покладені на неї Законом України «Про податок на додану вартість».

Крім того, судова колегія вважає, що обставини, на які посилається податковий орган, вказуючи про порушенням позивачем вимог пп. 7.2.3. п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме - незазначення в податковій накладній в графі «номенклатура товарів»слова «передплата»не роблять вказаний звітній документ недійсним та не можуть свідчити про її неналежність та недопустимість як підстави для формування податкового кредиту.

Слід також зазначити, що відповідно до пп.7.3.1 п. 7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти -дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої -дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) -дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Правовий аналіз наведених нормативних положень дає підстави погодитись із висновком судових інстанції стосовно того, що законодавець не визначає, що дата виникнення податкового зобовязання безумовно повинна співпадати з датою віднесення покупцем податку на додану вартість до податкового кредиту, а відтак і правомірність включення позивачем до складу податкового кредиту за листопад 2008 р. податку на додану вартість на підставі податкової накладної від 27.06.2008 р. № 13 зважаючи на те, що така накладна отримана позивачем у листопаді 2008 р., про що свідчить реєстр отриманих податкових накладних та не спростовується відповідачем.

З матеріалів справи також вбачається, що на підставі додаткової угоди від 10.12.2008 р. сторони домовились, що шляхом взаємозаліку сума у розмірі 931 625,00 грн. залишається у продавця в рахунок постачання замість пшениці сої, яка постачається по договору від 01.06.208 р.

У той же час, відповідач вказав, що позивачем необґрунтовано зазначено в податковій декларації за грудень 2008 р. податок на додану вартість у сумі 97 151,00 грн., що було правомірно спростовано судами з тих підстав, що досягнення сторонами по угоді домовленості про постачання замість пшениці сої не свідчить про безтоварність операції.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.3 ст.220№ КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення -залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 28.07.2009 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 09.03.2010 р. у справі №2а-5608/09/7/0170 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.