Ухвала суду № 28291770, 19.11.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2012 року м. Київ К-17545/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат»

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2010 р.

у справі №2-а-2011/08

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м. Кривому Розі Дніпропетровської області

про оскарження бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Південний гірничо-збагачувальний комбінат»(далі-позивач) звернулось з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м. Кривому Розі Дніпропетровської області (далі-відповідач) про оскарження бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.12.2008 р. адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не вчинення відповідних дій, пов'язаних із обліком у картці особового рахунку позивача з податку на додану вартість суми такого податку на підставі ухвали Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.04.2006 р. у справі №А27/194 та постанови Господарського суд Дніпропетровської області від 16.01.2006 р., зобов'язано відповідача у встановленому порядку облікувати у картці особового рахунку позивача з податку на додану вартість суми такого податку відповідно до ухвали Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.04.2006 р. у справі №А27/194 та постанови Господарського суд Дніпропетровської області від 16.01.2006 р., в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2010 р. рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу позивача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує та просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції -без змін.

Відповідно до ч.1 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

Представниками податкового органу було проведено планову комплексну документальну перевірку господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2002 р. по 31.01.2003 р., за результатами якої складено акт від 19.05.2003 р. №23/1-06/17-00191000.

З вказаного акту вбачається, що за даними перевірки податкової декларації з податку на додану вартість позивача за жовтень 2002 р. сума податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню з бюджету, складає 3 012 407,88 грн. Перевіркою встановлено завищення суми податку на додану вартість, заявленого до відшкодування на 111 934,12 грн., яке відбулось у зв'язку із заниженням суми податкового зобов'язання на 791,72 грн.; завищенням суми податкового кредиту на 111 142,40 грн. Перевіркою зменшено суму податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню бюджету на 111 934,12 грн.

На підставі акту перевірки видано Розпорядження від 21.05.2003 р. про внесення змін у визначену платником суму податку на додану вартість за результатами попередньої перевірки податкової декларації з податку на додану вартість.

Згідно даного Розпорядження від 21.05.2003 року суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість зменшено на 385 225,5 грн., у тому числі: за вересень 2002 р.- 118 816,27 грн.; за жовтень 2002 р. - 111 934,12 грн.; за грудень 2002 р. - 154 475,11 грн., та внесено зміни до заявленого платником порядку бюджетного відшкодування.

Податковим органом суму бюджетного відшкодування зо податку на додану вартість зменшено на 111 934,12 грн. по зворотному боку облікової картки платника податків, зазначена операція відображена 25.12.2003 р.

Не погодившись із прийнятим розпорядженням, позивач звернувся до суду із позовною заявою.

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 16.01.2006 р. у справі №А27/194, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.04.2006 р., позов було задоволено та визнано нечинним розпорядження 21.05.2003 р. про внесення змін у визначену платником суму податку на додану вартість за результатами попередньої перевірки податкової декларації з податку на додану вартість.

Суд апеляційної інстанції, розглядаючи дану справу, дійшов висновку про безпідставність заявлених позивачем вимог зважаючи на порушення ним строку звернення до адміністративного суду.

За змістом ч. 1- 2 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 100 Кодексу пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

З матеріалів справи вбачається, що про списання з особового рахунку суми у розмірі 111 934,12 грн. позивачу стало відомо 31.12.2004 р. під час складання та підписання акта звірки розрахунків з бюджетом. Акт звірки містить розбіжності, які виконані представником позивача з посиланням на акт документальної перевірки від 19.05.2003 року № 23/1-06/17. В матеріалах справи наявні копії аналогічних актів звірки станом на 31.12.2005 р. та 31.12.2006 р., тоді як до адміністративного суду позивач звернувся тільки 21.03.2008 р.

Колегія суддів вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції, що дата складання наведених акта звірки розрахунків з бюджетом - це сама та дата, коли позивач дізнався про порушення свого права, і з якої повинен обчислюватися строк звернення до адміністративного суду.

Зважаючи на викладене, а також той факт, що позивачем не заперечується, що про порушення своїх прав йому було відомо до моменту звернення із даним позовом, судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується із висновком суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду апеляційної інстанції.

На підставі викладеного та зважаючи на приписи ч. 3 ст. 220№ КАС України судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що порушень або неправильного застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права не вбачається, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1.Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат»залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2010 р. у справі №2-а-2011/08 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.