Постанова № 28285865, 11.12.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2012 р. Справа № 2016/2а-7037/11Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Сіренко О.І.

Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В.

за участю секретаря судового засідання Зливко І.М.

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 29.09.2011р. по справі № 2016/2а-7037/11

за позовом ОСОБА_3

до Виконавчого комітету Заводської сільської ради Ізюмського району Харківської області

про визнання незаконним та скасування рішення,

ВСТАНОВИЛА:

16 вересня 2011 року ОСОБА_3 (надалі - позивач) звернулась до суду з позовом до Виконавчого комітету Заводської сільської ради Ізюмського району Харківської області (надалі - відповідач), в якому просила:

- визнати незаконним п. 102 рішення виконавчого комітету Заводської сільської ради від 08 червня 1993 року №39 "Про впорядкування земельного фонду, що знаходиться в володінні жителів Заводської сільради";

- скасувати п. 102 рішення виконавчого комітету Заводської сільської ради від 08 червня 1993 року №39 "Про впорядкування земельного фонду, що знаходиться в володінні жителів Заводської сільради".

29 вересня 2011 року постановою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області адміністративний позов ОСОБА_3 до Виконавчого комітету Заводської сільської ради Ізюмського району Харківської області про скасування постанови про визнання незаконним та скасування рішення - задоволено.

Визнано незаконним п. 102 рішення виконавчого комітету Заводської сільської ради від 08 червня 1993 року №39 "Про впорядкування земельного фонду, що знаходиться в володінні жителів Заводської сільради".

Скасовано п. 102 рішення виконавчого комітету Заводської сільської ради від 08 червня 1993 року №39 "Про впорядкування земельного фонду, що знаходиться в володінні жителів Заводської сільради".

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2, як єдина спадкоємицяпісля смерті чоловіка позивача ОСОБА_4, подала апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Вважає, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що спірна земельна ділянка перебувала у спільній сумісній власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 після розірвання шлюбу, між ними не було досягнуто згоди щодо способу поділу спільного майна. Крім того, відповідно до чинного на час ухвалення оскаржуваного рішення Земельного кодексу Української РСР, перехід до позивачки права власності на житловий будинок у сільському населеному пункті не тягнув за собою переходу права користування присадибною земельною ділянкою. Тому оскільки позивачка не зверталась у загальному порядку до Заводської сільської ради з питанням про надання їй у користування спірної земельної ділянки, підстави для визнання її права порушеним відсутні.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги відповідно до ст. 195 КАС України, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, 25 серпня 1982 року позивачка ОСОБА_3 ,( будучі у шлюбі з ОСОБА_4 ) купила домоволодіння АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі - продажу ( а.с. 7 - 8).

08.06.1993 року рішенням виконкому Заводської сільської ради народних депутатів Ізюмського району Харківської області "Про впорядкування земельного фонду, що знаходиться в володінні жителів Заводської сільради" затверджено право володіння земельною ділянкою площею 0,33 га за адресою у с. Червоний Шахтар Ізюмського району за її чоловіком ОСОБА_4. ( а.с. 6)

11 березня 1997 року позивачка розірвала шлюб з ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу ( а.с. 9)

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що з 1982 року до теперішнього часу позивачка є єдиною власницею домоволодіння за адресою по АДРЕСА_1, тому спірне рішення виконкому Заводської сільської ради народних депутатів Ізюмського району Харківської області "Про впорядкування земельного фонду, що знаходиться в володінні жителів Заводської сільради" від 08.06.1993 року є незаконним.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

На час прийняття оскаржуваного рішення, земельні відносини в Україні регулювались Земельним кодексом України від 18 грудня 1990 року N 561-XII.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 9 ЗК України, до відання сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу.

Згідно ст. 17 ЗК України, передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.

Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім'ї.

Відповідна Рада народних депутатів розглядає заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки погоджується з сільською (селищною) Радою народних депутатів, з районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і санітарним органами, органом архітектури і подається до районної (міської) Ради народних депутатів для прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у власність.

Передача у власність громадян земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні інших громадян чи юридичних осіб, провадиться місцевими Радами народних депутатів після вилучення (викупу) їх у порядку, встановленому статтями 31 і 32 цього Кодексу.

При переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

Згідно з ст. 30 Земельного кодексу Української PCP, який діяв на момент прийнятя оскаржуваного рішення, при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених ст. 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди.

Згідно з ч.4 ст. 16 Земельного кодексу Української PCP, який діяв на момент прийняття оскаржуваного рішення надання земельної ділянки, що є в користуванні іншому землекористувачеві провадиться тільки після вилучення даної ділянки порядку, передбаченому статтями 37-41 цього Кодексу.

Позивачка з громадянином ОСОБА_4 знаходилася у шлюбі з 1981 року, розірвали шлюб у 1997 році, це підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу від 11 березня 1997 року, яке видане Слов'янським районним відділом реєстрації актів громадянського стану (а.с.9).

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України від 20 червня 1969 року, в редакції, чинній на час укладення договору про придбання позивачкою будинку, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Матеріали справи не містять доказів того, що між подружжям досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, або прийнято судове рішення про поділ майна в натурі, про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми, або інше рішення відповідно до ст. 29 Кодексу про шлюб та сім'ю України про поділ спільного майна подружжя під час розірвання шлюбу (свідоцтво від 11.03.1997 року - а.с.9).

З 1997 року та по день смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) гр. ОСОБА_4 не пред'являв претензій про поділ спільното майна подружжя, а згідно ч. 3 ст. 29 Кодексу про шлюб і сім»ю України (який діяв на момент розірвання шлюбу ) для вимоги про поділ майна, яке с спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності.

Таким чином з 1982 року та по сьогоднішній день позивачка є єдиною власницею домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1

Згідно довідки, виданої Заводською сільською радою Ізюмського району встановлено, що ОСОБА_4 був лише зареєстрований за адресою АДРЕСА_1, але фактично проживав за адресою АДРЕСА_2 по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 10).

14 березня 1997 року позивачка уклала шлюб з ОСОБА_7 та змінила прізвище з ОСОБА_3 на ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу, виданого Крестищенською сільською радою Словянського району Донецької області 14 березня 1997 року (а.с.9).

Відповідно до ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що пункт 102 рішення виконавчого комітету Заводської сільської ради від 8 червня 1993 року № 39 «Про впорядкування земельного фонду, що знаходиться в володінні жителів Заводської сільської ради» є таким, що не відповідає законодавству та порушує права та інтереси позивачки, тому є незаконним.

Доводи апеляційної скарги про те, що колишній чоловік позивачки ОСОБА_4 скористався наданим йому чинним законодавством правом на отримання у власність земельної ділянки площею 0,33 га та звернувся до Заводської сільської ради народних депутатів Ізюмського району Харківської області є безпідставними, оскільки до суду не надано доказів такого звернення до відповідача. Крім того, статтею 17 ЗК України, на яку посилається апелянт, передбачає передачу земельних ділянок у приватну власність із земель запасу. Проте за спірній земельній ділянці знаходився будинок, який згідно договору купівлі - продажу належить позивачці по справі. Матеріали справи не містять доказів того, що між подружжям досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, або прийнято судове рішення про поділ майна в натурі, про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми, або інше рішення відповідно до ст. 29 Кодексу про шлюб та сім'ю України про поділ спільного майна подружжя під час розірвання шлюбу (свідоцтво від 11.03.1997 року - а.с.9).

Проте, ухвалюючи рішення, про скасування пункту 102 рішення виконавчого комітету Заводської сільської ради від 8 червня 1993 року № 39 «Про впорядкування земельного фонду, що знаходиться в володінні жителів Заводської сільської ради», суд першої інстанції вийшов за межі повноважень, наданих ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», який передбачає лише визнання в судовому порядку рішення органу місцевого самоврядування незаконним.

Оскільки судове рішення в цій частині позовних вимог ухвалено з порушенням норм матеріального права, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підлягає скасуванню та ухваленню нового рішення про відмову в задоволенні позову про скасування пункту 102 рішення виконавчого комітету Заводської сільської ради від 8 червня 1993 року № 39 «Про впорядкування земельного фонду, що знаходиться в володінні жителів Заводської сільської ради».

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 29.09.2011р. по справі № 2016/2а-7037/11 скасувати в частині скасування п. 102 рішення виконавчого комітету Заводської сільської ради народних депутатів Ізюмського району Харківської області від 08 червня 1993 року №39 "Про впорядкування земельного фонду, що знаходиться в володінні жителів Заводської сільради", і в цій частині в позові ОСОБА_3 - відмовити.

В іншій частині постанову Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 29.09.2011р. по справі №2016/2а-7037/11 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Сіренко О.І.Судді(підпис) (підпис) Спаскін О.А. Любчич Л.В.

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: СУДДЯ Сіренко О.І.

Повний текст постанови виготовлений 17.12.2012 р.