Ухвала суду № 28284151, 19.11.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2012 р.Справа № 2а-8167/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Подобайло З.Г.

Суддів: Мельнікової Л.В. , Григорова А.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.08.2012р. по справі № 2а-8167/12/2070

за позовом ПАТ "ФЕД"

до СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби України

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2012 року адміністративний позов ПАТ "Фед" до СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000230046 від 21.06.2012 року, яким донараховане податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 404722,82 грн. та № 0000240046 від 21.06.2012 року, яким донараховане податкове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 43685,00 грн. Стягнуто з Державного бюджету на користь Публічного акціонерного товариства "Фед" судовий збір у розмірі 2204,0 грн.

СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, вважає, що суд при винесенні цього судового рішення порушив норми матеріального і процесуального права та просить суд апеляційної інстанції постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.08.2012р. скасувати, прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи у їх сукупності, постанову суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню , виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи податкові повідомлення-рішення ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби , суд першої інстанції виходив з того , що відповідачем не доведений факт порушення позивачем п.п. 7.4.1, ст.7 Закону України № 168/97- ВР від 03.04.1997 "Про податок на додану вартість" , п. п.198.6, ст.198 Податкового кодексу України та пп.134.1.1 п. 134.1 ст.134, п. 138.1 ст. 138, п. 138.4 ст.138. п. 138.8 ст.138. п. 146.12 ст. 146 ПК України необґрунтовані.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ПАТ "ФЕД"з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Максистрой" за період з січня 2010 року по вересень 2011 року та по податку на прибуток за 9 місяців 2011 рік, за результатами якої складено акт від 05.06.2012р. за №162/46-0/14315552.

Перевіркою встановлено порушення позивачем: п.п. 7.4.1, ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п. п.198.6, ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість до сплати в бюджет на загальну суму 342887,82 грн.; пп.134.1.1 п. 134.1 ст.134, п. 138.1 ст. 138, п. 138.4 ст.138. п. 138.8 ст.138. п. 146.12 ст. 146 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 43685,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем для винесення податкових повідомлень рішень від 21.06.2012 року:

0000230046 від 21.06.2012 року, яким донараховане податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 404722,82 грн. (за основним платежем у сумі 342887,82 грн. та за штрафними санкціями 61835,00 грн.)

№ 0000240046 від 21.06.2012 року, яким донараховане податкове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 43685,00 грн. (за основним платежем у сумі 43685,00 грн. та за штрафними санкціями 0,00 грн.).

Не погодившись із висновками акту перевірки та винесеним податковим повідомленням-рішенням відповідач скористався правом адміністративного оскарження спірного податкового повідомлення -рішення, відповідно до приписів ст.56 ПК України, за результатами якого податкове повідомлення рішення залишено без змін, а скарга без задоволення.

Підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень слугувало те, що перевіркою контрагента позивача - ТОВ "Максистрой" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008 по 30.09.2011 щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ "Електроспецтех", ТОВ "Техенергоресурс", ТОВ "Промспец Консалтинг" , ТОВ "Промбуд-Монтажінвест" , ТОВ "Промтехноопт", їх реальності та повноти відображення в обліку встановлено , що всі операції купівлі-продажу не спричиняють реального настання правових наслідків, оскільки ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова складено акти про неможливість проведення господарської діяльності суб'єктами господарювання які були субпідрядниками контрагента позивача.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п.п.138.2 ст.138 Кодексу, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно 138.4. ст.138 Податкового кодексу України Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно п.п. 139.1.9. п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п.1.8 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Пунктом 1.7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Підпунктом 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

У відповідності до п.7.4.1 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.п. 7.4.4. п.7.4 ст. 7 Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Також, згідно з п.7.4.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Відповідно до н.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 вказаного Закону, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

За приписом підпункту 7.7.1 пункту 7.7 названої статті Закону у тій самій редакції суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР в редакції чинній на день виникнення спірних правовідносин, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п.п. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх періодах постачальником таких товарів (послуг).

Згідно з підпунктом 7.7.3 цієї є норми Закону у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.

Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що податкова накладна як звітний податковий документ, що є підставою для включення покупцем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), має таке юридичне значення при обов'язковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість в порядку, встановленому статтею 9 Закону України «Про податок на додану вартість».

Розділ V Податкового кодексу України визначає платників податку на додану вартість, об'єкт оподаткування, дату виникнення податкових зобов'язань, порядок визначення бази оподаткування, розміри ставок податку, порядок визначення суми податку та строки проведення розрахунків тощо.

Відповідно до вимог стаття 185.1 Податкового Кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт);

г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт);

ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України;

д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно статті 187.1. Податкового Кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктами 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Стаття 200 Податкового кодексу України регламентує порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Відповідно до п. 200.1 цієї статті сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 200.2 цієї статті при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п. 200.3).

Згідно п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Отже, від'ємне значення як категорія Кодексу - це також математична (об'єктивна) категорія; різниця між зменшуваним (податкове зобов'язання) та від'ємником (податковим кредитом). Від'ємне (позитивне) значення є результатом математичної дії -"віднімання", и в силу дії об'єктивних законів не може бути змінено будь-чиєю волею.

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Пунктом 184.1 статті 184 Податкового кодексу України визначено, що реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні " № 996 від 16.07.1999 визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що податкова накладна як звітний податковий документ, що є підставою для включення покупцем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), має таке юридичне значення при обов'язковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість в порядку, встановленому статтею 9 Закону України "Про податок на додану вартість".

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції , що в перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з ТОВ "Максистрой".

Між позивачем та ТОВ "Максистрой" укладено договори постачання ТМЦ для здійснення ремонтних робіт на зазначених вище об'єктах та на виконання підрядних робіт за адресою м. Харків, вул..Сумська,132: від 18.01.2010 року № 21Ф/10 з ремонту пожежного водопроводу в приміщеннях корпусу 7А; від 04.03.2010 року № 85ф/10 на проведення господарсько-побутового та пожежного водопроводу у корпусі 41; від 28.05.2010 року № 211ф/10 щодо улаштування зовнішньої каналізації у корпусі 41; від 28.08.2010 року № 278ф/10 на проведення улаштування зовнішньої каналізації біля корпусу 20; від 28.08.2010 року № 277ф/10 з проведення улаштування зовнішньої зливної каналізації біля корпусу,41; від 07.09.2010 року № 322ф/10 з проведення улаштування вентиляції санвузлів корпусу 41а; від 10.09.2010 року № 328 ф/10 з проведення укладки тротуарної плитки біля корпусу 20; від 22.09.2010 року № 345ф/10 щодо проведення ремонту даху корпусу 7а; від 28.09.2010 року № 355ф/10 на проведення улаштування плінтусів у корпусі 41а; від 11.10.2010 року № 366ф/10 з проведення заміни радіаторів опалення на 2-му поверсі 20 корпусу; від 29.10.2010 року № 388ф/10 з проведення прокладки водопроводу та каналізації у даховій котельні корпусу 7а; від 29.10.2010 року № 389 ф/10 з проведення улаштування господарсько-побутового водопроводу і каналізації у корпусі 41; від 01.11.2010 року № 424ф/10 з проведення ремонту системи опалення корпусу 39; від 28.03.2011 року № 119ф/11 з проведення монтажу системи вентиляції 3-го поверху корпусу 7а; від 18.04.2011 року № 150ф/11 з проведення монтажу системи витяжної вентиляції В1 з чистої кімнати 4і5 поверху корпусу 41а; від 11.05.2011 року № 180ф/11 з проведення обліцовки листової шахти корпусу 41а; від 29.06.2011 року № 1001/11 з проведення обліцовки фасаду корпусу 7а.

Предметом правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом є виконання будівельно-монтажних робіт, тобто здійснення господарської діяльності, яка в силу норм Закону України "Про ліцензування господарської діяльності", Закону України "Про архітектурну діяльність", Закону України "Про основи містобудування"підлягає ліцензуванню.

За правилами Порядку ліцензування певних видів господарської діяльності у будівництві (затверджено постановою КМУ від 05.12.2007р. №1396; далі за текстом -Порядок №1396), Ліцензійних умов провадження господарської діяльності у будівництві, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури (затверджено наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 27.01.2009р. №47, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11.03.2009р. за №226/16242; далі за текстом -Ліцензійні умови №47) видачі суб'єкту господарювання ліцензії на провадження господарської діяльності у сфері будівництва передує процедура перевірки відповідним суб'єктом владних повноважень -органом ліцензування відповідності такого суб'єкта господарювання визначеним законодавством організаційним, кваліфікаційним, технологічним умовам.

Матеріалами справи підтверджено, що ТОВ "Максистрой" має ліцензії на здійснення господарської діяльності в сфері будівництва

На виконання вказаних договорів ТОВ "Максистрой" позивачеві видані податкові накладні (а.с.81-174,т.2), на підставі яких сформовано податковий кредит та валові витрати за період, що перевірявся (а.с. 44-78, т.2)

Оплата за договорами підряду, укладеним із ТОВ "Максистрой" здійснена у безготівковій формі, що підтверджується копіями платіжних доручень, які наявні у матеріалах справи, тобто позивачем сплачено вартість придбаних робіт, послуг, в т.ч. сум ПДВ, закладених у їх ціні.

Виконання робіт підтверджується актами прийняття виконаних робіт, актами списання ТМЦ, які використані при проведенні ремонтних робіт, видатковими накладними, копії яких наявні у матеріалах справи.

Колегія суддів зазначає, що укладання вищезазначених договорів було зумовлено економічною доцільністю та має безпосереднє відношення до фінансово-господарської діяльності позивача.

ТОВ "Максистрой" на момент здійснення господарських операцій зареєстровано в Єдиному державному реєстрі, має свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Також, колегією суддів критично оцінено твердження відповідача, що укладений між позивачем та ТОВ "Максистрой" правочини є недійсними (нікчемними) відповідно до приписів статті 228 ЦК України, як такі, що порушують публічний порядок, виходячи з наступного.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В процесі розгляду даної справи, зазначені факти апеляційним судом встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Правовідносини між позивачем та ТОВ "Максистрой" не були безтоварними, а укладались з метою реального настання позитивних наслідків для обох сторін, за ними реально було отримано матеріальні цінності та перераховано грошові кошти.

Посилання відповідача на висновки акту від податкового органу щодо перевірки контрагента позивача - ТОВ "Максистрой" , яким встановлена неможливість здійснення фінансово-господарських операцій, суд не бере до уваги, оскільки Закон України "Про податок на додану вартість" та Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів. Якщо контрагенти не виконали свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону № 168/97 -ВР платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у пп. "а", "в", "г", "д" п. 10.1 ст. 10, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 Закону № 168/97 -ВР).

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця.

Зазначене узгоджується з практикою Верховного Суду України, викладеною у постановах від 09 вересня 2008 року у справі № 21-500во08 та від 01 червня 2010 року у справі № 21-573во10.

Згідно ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції» ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, Україна визнала джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковим для правозастосування органами правосуддя.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі «Булвес» АД проти Болгарії (заява № 3991/03) визначено, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій.

Однак факт порушення контрагентом-постачальником позивача своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди -відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань.

Сукупний аналіз вищезазначених норм Податкового кодексу України свідчить про те, що право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Норми Податкового кодексу України не пов'язують виникнення права на податковий кредит з особливостями оподаткування постачальників 2-го чи іншого ланцюга.

Діючим законодавством не передбачений і не визначений обов'язок підприємства встановлювати ланцюг суб'єктів підприємницької діяльності, з якими контрагенти такого підприємства мали договірні відносини, а також підприємству не надано право вимагати від його контрагентів такої інформації.

Крім того , постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15.02.2012 року у справі 2а-253/12/2070 скасовані податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова № 0000852305 від 18.01.2012 року та № 0007092305 від 28.12.2011 року, винесені на підставі акту перевірки від 30.12.11 за №6451/2305/34862195, на підставі якого податковим органом зроблено висновок про нікчемність договорів, укладених позивачем з ТОВ "Максистрой". Рішення суду першої інстанції залишено без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2012 року (а.с.93-113,т.1)

Тобто, колегія суддів зазначає, що позивач виконав усі необхідні умови, передбачені Законом України "Про податок на додану вартість" та Податковим кодексом України, які надають йому правові підстави для формування валових витрат і нарахування податкового кредиту , в його діях не має порушень вимог Закону України "Про податок на додану вартість" та Податкового кодексу України, відповідно позивачем правомірно віднесено ці суми до валових витрат та сформовано податковий кредит.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України правомірність винесеного податкового повідомлення - рішення належним чином в суді не довів , у зв'язку з чим податкові повідомлення-рішення ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 21.06.2012 року № 0000230046 та № 0000240046 від 21.06.2012 року не відповідають вимогам чинного законодавства та підлягають скасуванню, а позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби України залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.08.2012р. по справі № 2а-8167/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Подобайло З.Г.Судді(підпис) (підпис) Мельнікова Л.В. Григоров А.М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Подобайло З.Г.