Постанова № 28282170, 06.12.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 грудня 2012 року 17:55 № 2а-14730/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О. при секретарі судового засідання Розсошко К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Ремдизель" до Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання дії протиправними та недійсними податкових повідомлень-рішень від 17.10.2012 №0004282250, №0004292250, №0004302250

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив суд: визнати протиправними дій відповідача щодо визнання нікчемними правочинів, вчинених між позивачем та ТОВ «МГМ-Трейдинг 1998», ТОВ «Альседо», ТОВ «Лемпрон», ТОВ «Магістраль Груп», ТОВ «Інтенція»за період 01.10.2009 року по 30.06.2012 року; визнати недійсними податкові повідомлення-рішення відповідача від 17.10.2012 р. №№ 0004282250, 0004292250, 0004302250.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм податкового законодавства України, були вчиненні протиправні дії щодо визнання нікчемними правочинів, вчинених позивачем з контрагентами та прийняті протиправні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу неправомірно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах), податку на прибуток приватних підприємств, а також зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних (податкових) періодів) з податку на додану вартість і застосовані штрафні (фінансові) санкції, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.

Відповідач проти позову заперечував, вважаючи оскаржувані рішення законними та обґрунтованими, винесеними на підставі та на виконання норм податкового законодавства за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

За результатами розгляду документів і матеріалів поданих сторонами, пояснень їхніх представників, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив:

13.09.2012 ТОВ ТД «Ремдизель»отримало наказ №989 від 13.09.2012 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки, термін проведення в якому визначено в період з 13.09.2012 по 19.09.2012.

Листом від 14.09.2012 р. № 596 позивач повідомив відповідача про те, що 06.09.2011 ст. слідчим СЧ СВУ МВС України на Південно-західній залізниці, капітаном міліції Чмир А.А. на підставі постанови від 31.08.2011 було проведено обшук у приміщенні позивача та вилучено всі фінансово-господарські документи підприємства, про що складено відповідний протокол обшуку від 06.09.2011, доданий до листа, та просив відповідача перенести дату перевірки на 20.09.2012, у зв'язку з тим, що вилучені документи будуть йому повернуті лише 20.09.2012.

Відповідно до п.44.1. ст.44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно п.44.6. ст.44 Податкового кодексу України, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7. цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Пунктом 85.9. Податкового кодексу України визначено, що у разі коли до початку або під час проведення перевірки оригінали первинних документів, облікових та інших регістрів, фінансової та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів, а також виконання вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, були вилучені правоохоронними та іншими органами, зазначені органи зобов'язані надати для проведення перевірки контролюючому органу копії зазначених документів або забезпечити доступ до перевірки таких документів.

У разі якщо документи, зазначені в абзаці першому цього пункту, було вилучено правоохоронними та іншими органами, терміни проведення такої перевірки, у тому числі розпочатої, переносяться до дати отримання вказаних копій документів або забезпечення доступу до них.

Крім того, згідно п.1.15. Методичних рекомендацій щодо порядку організації та проведення перевірок платників податків, затверджених наказом ДПА України від 14.04.2011 р. № 213, у разі якщо під час проведення документальної перевірки до органу ДПС за місцем обліку від платника податків надійшло повідомлення про втрату, пошкодження або дострокове знищення документів або документи були вилучені правоохоронними та іншими органами, у зв'язку з чим подальше проведення перевірки неможливе, особами, які здійснюють перевірку, складається акт довільної форми.

На підставі цього акта керівником органу ДПС, яким було призначено перевірку, виноситься наказ про перенесення термінів проведення такої перевірки на строк, визначений відповідно до пункту 44.5 статті 44 та пункту 85.9 статті 85 розділу II Кодексу, копія якого вручається платнику податків (посадовим особам платника податків або його законним (уповноваженим) представникам).

У разі вилучення документів правоохоронними або іншими органами підрозділ, який проводить (очолює) перевірку, забезпечує підготовку та направлення у той же день письмового запиту до відповідного органу про надання органу ДПС копій зазначених документів або забезпечення доступу до перевірки таких документів.

Не беручи до уваги викладені обставини та нехтуючи вищезазначеними законодавчими вимогами, відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань правильності обчислення та повноти сплати до бюджету податку на прибуток та податку на додану вартість по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «МГМ-Трейдинг 1998», ТОВ «Альседо», ТОВ «Лемпрон», ТОВ «Магістраль Груп», ПП «Інтенція»за період з 01.10.2009р. по 30.06.2011р.

Перевірку проведено на підставі наступних документів: пояснень ТОВ «ТД «Ремдизель», наданих листом №596 від 14.09.2012, декларацій з податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість ТОВ «ТД «Ремдизель»та додатків до них, актів перевірок та листів інших ДПІ, інформації отриманої від підрозділів податкової міліції та з використанням баз даних АІС «РПП», АІС «Контрагент», ЛІС », АРМ «БЕСТ ЗВІТ», АІС », АІС «НДС».

На підставі вищезазначених документів, відповідачем було встановлено, що в перевіряємому періоді позивач мав договірні взаємовідносини з ТОВ «МГМ-Трейдинг 1998», ТОВ «Альседо», ТОВ «Лемпрон», ТОВ «Магістраль Груп», ПП «Інтенція», що вплинуло на формування валових витрат та податкового кредиту позивача.

В той же час, відповідачем отримано службову записку №214/26-7 від 26.04.2012 року від ГВПМ ДПІ у Подільському районі ДПС, в якій зазначено, що в ході проведення заходів направлених на посилення боротьби з розкраданням державних коштів, співробітниками ГВПМ ДПІ у Подільському районі м. Києва встановлено, що ТОВ «Альседо»та ТОВ «Лемпрон»за юридичними адресами не знаходяться. В ході відпрацювання ТОВ і «Магістраль Груп»було опитано матір засновника вищевказаного підприємства ОСОБА_2, яка пояснила, що донька не має відношення до реєстрації ТОВ «Магістраль Груп». Про дане підприємство мати ОСОБА_2 ніколи не чула. В ході аналізу податкової звітності ТОВ «Магістраль Груп»встановлено, що підприємство має ознаки недійсності правочинів, проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з мерю штучного формування валових витрат та податкового кредиту і не мають реального товарного характеру.

Крім того, відповідачем листом №1374/7/23-1/1146 від 12.04.2011 отримано акт ДПІ у Вишгородському районі Київської області №218/23-1/37256749 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Альседо», яким зафіксовано, що підприємство має ознаки недійсності правочинів, проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з метою надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту і не мають реального товарного характеру.

ВПМ ДПІ у Вишгородському районі складено висновок щодо наявності ознак «фіктивності» та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ «Лемпрон»за період лютий 2011 року.

Управлінням податкового контролю юридичних осіб листом №1374/7/23-1/1146 від 12.04.2011 отримано акт ДПІ у Вишгородському районі Київської області №219/23-1/37256749 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Лемпрон», яким зафіксовано, що підприємство має ознаки недійсності правочинів, проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з метою надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту і не мають реального товарного характеру.

Управлінням податкового контролю юридичних осіб листом №54447/7/23-1 від 26.10.2011 отримано акт ДПІ у м. Житомирі від 20.04.2011 №1868/23-/37259729/0100 з питань правомірності обчислення повноти та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість за грудень 2010 року, січень 2011 року, лютий 2011 року ТОВ «МГМ-Трейдінг 1998», яким зафіксовано, що підприємство має ознаки недійсності правочинів, проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з метою надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту і не мають реального товарного характеру.

Більше того, відповідачу надійшов акт від 10.02.2012 №321/231/37156804 Алчевської ОДПІ з питань правильності обчислення податкових зобов'язань та податкового кредиту за період 3 01.04.2011 по 30.04.2011 по контрагенту ПП «Інтенція», за результатами якого встановлено недійсність правочинів, здійснених при придбанні та продажу товарів (робіт, послуг), в тому числі з покупцем ТОВ «ТД «Ремдизель»у квітні, травні та червні 2011 року.

ПП «Інтенція», аналогічно іншим контрагентам, має ознаки недійсності правочинів, проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з метою надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту і не мають реального товарного характеру.

Перевіркою встановлено відсутність поставок товарів (робіт, послуг) та укладення угод з метою настання реальних наслідків, у зв'язку з тим, що угоди поставки є недійсними, недійсними правочин є недійсним в силу закону, такий недійсний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. В даному випадку відсутні як база, так і об'єкт оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість

Враховуючи вищевикладене, відповідач дійшов висновків про те, що взаємовідносини позивача з зазначеними контрагентами не спричиняють реального настання правових наслідків, а укладені ними правочини (договори) є нікчемним та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

За результатами перевірки відповідачем складено акт 26.09.2012 № 402/22-511/35251780, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме: п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3. ст.5, пп.11.2.1 п. 11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.138.1, пп.138.5.1. п.138.5. ст.138, пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 5 030 810 грн., у тому числі по періодам: 2009 рік у сумі 658 990 грн. (IV квартал 2009 року у сумі 658 990 грн.); 2010 рік у сумі 2 034 679 грн. (IV квартал 2010 року у сумі 2 034 679 грн.); І кв. 2011 року у сумі 1 654 058 грн. (І квартал 2011 року у сумі 1 654 058 грн.); II кв. 2011 року у сумі 628 436 грн. (І квартал 2011 року у сумі 628 436 грн.); пп.7.4.1., пп.7.4.5. п.7.4., пп.7.5.1. п.7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на суму 2 835 325 грн. в т.ч. по періодам: травень 2010 року в сумі 393 397,3 грн.; червень 201 и року в сумі 153 168,0 грн.; жовтень 2010 року в сумі 388 394,8 грн.; грудень 2010 року в сумі 30 653,53 грн.; лютий 2011 року в сумі 1 323 246,27 грн.; квітень 2011 року В сумі 152 069 грн.; травень 2011 року в сумі 189 983 грн.; червень 2011 року в сумі 204 414 грн.

Суд звертає увагу на те, що відповідачем в акті перевірки позивача безпідставно зазначено про ненадання позивачем до перевірки первинних документів по взаємовідносинам з відповідними контрагентами.

На підставі зазначеного акта перевірки, відповідачем були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення: від 17.10.2012 р. № 0004282250, яким позивачу нараховано суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 4976163,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 673419,00 грн.; від 17.10.2012 р. № 0004292250, яким позивачу нараховано суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) в розмірі 2835325,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 241404,00 грн.; від 17.10.2012 р. №0004302250, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних (податкових) періодів) з податку на додану вартість у розмірі 1189321,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 297320,00 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про помилковість позиції відповідача та обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Судом на підставі наданих позивачем первинних документів встановлено, що він дійсно мав договірні взаємовідносини з контрагентами - ТОВ «МГМ-Трейдинг 1998», ТОВ «Альседо», ТОВ «Лемпрон», ТОВ «Магістраль Груп», ПП «Інтенція», які ґрунтувалися на:

з ПП «Інтенція»на договорі поставки від 04.04.2011 р. № 11/2, за яким контрагент як продавець зобов'язувався поставити та передати у власність позивача як покупця, товар згідно специфікацій до договору, а останній, в свою чергу, зобов'язувався прийняти та оплатити товар.

з ТОВ «Альседо»на договорі поставки від 10.02.2011 р. № 5/4, за яким контрагент як продавець зобов'язувався поставити та передати у власність позивача як покупця, товар згідно специфікацій до договору, а останній, в свою чергу, зобов'язувався прийняти та оплатити товар.

з ТОВ «МГМ-Трейдинг 1998»на договорі поставки від 24.01.2011 р. № 4/2, за яким контрагент як продавець зобов'язувався поставити та передати у власність позивача як покупця, товар згідно специфікацій до договору, а останній, в свою чергу, зобов'язувався прийняти та оплатити товар.

з ТОВ «Лемпрон»на договорі поставки від 19.01.2011 р. № 3/1, за яким контрагент як продавець зобов'язувався поставити та передати у власність позивача як покупця, товар згідно специфікацій до договору, а останній, в свою чергу, зобов'язувався прийняти та оплатити товар.

з ТОВ «Магістраль Груп»на договорі купівлі-продажу від 09.10.2011 р. № 1, за яким контрагент як продавець зобов'язувався поставити та передати у власність позивача як покупця, товар згідно видаткових накладних, а останній, в свою чергу, зобов'язувався прийняти та оплатити товар.

На підтвердження виконання умов зазначених договорів, включення позивачем витрат на оплату придбаних у контрагентів товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), вищезазначеними контрагентами були виписані позивачу первинні документи, зокрема, видаткові та податкові накладні, які на думку позивача, є документами, що дають йому право на включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства, дають йому право на податковий кредит та бюджетне відшкодування.

Відповідно до ч.1 ст.202, ч.1-3,5,6 ст.203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.1 ст.205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Згідно ч.2 ст.207 Цивільного кодексу України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч.1 ст.204 ЦКУ).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака -специфічна мета -порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Аналогічну позицію підтримує й Вищий адміністративний суд України, зокрема, у листі від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України», яким встановлено, що судам потрібно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Крім того, ухвалою Вищого адміністративного суду України К-1470/09 від 15.04.2009. також викладено правову позицію з вказаного питання, а саме те, що сам по собі факт допущення, на думку податкового органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є безумовною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентами, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків. Зазначена обставина відповідачем взагалі не досліджувалась, первинні документи навіть не оглядались, посадові особи сторін правочину з цього приводу навіть не опитувались. Отже, доводи відповідача щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, судом до уваги не приймаються та є безпідставними.

На момент укладання договорів, на яких ґрунтувалися взаємовідносини позивача з контрагентами, а також під час здійснення господарських операцій, згідно даних ЄДРПОУ контрагенти були зареєстровані в податкових органах як платники ПДВ.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки них не внесено відповідних змін.

Суд також звертає увагу на положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 № 1112/11/13-10, в якому зазначено, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту з податку на додану вартість, постачальники були включені до єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Слід зазначити, що чинним законодавством України, відповідач не наділений повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними (недійсними) із застосуванням відповідних наслідків їх нікчемності (недійсності).

Пунктом 11 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні визначено, що державним податковим інспекціям, надано право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках-коштів, одержаних без установлених законом підстав,а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Також, статтею 20 Податкового кодексу України органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними. Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність, а не самостійно визнавати їх нікчемними.

Більше того, з матеріалів справи судом встановлено, що відповідачем взагалі не досліджувались договори та інші первинні документи, на підставі яких ґрунтувалися взаємовідносини позивача з контрагентами, тому суду незрозуміло яким чином відповідач зробив висновки про нікчемність таких договорів (інших первинних документів).

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі-Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

У зв'язку з тим, що перевірка позивача проводилась з урахуванням періоду до набрання чинності Податковим кодексом України (до 01.01.2011 р.), розгляд та вирішення адміністративної справи здійснюється з урахуванням норм податкового законодавства, яке діяло до 31.12.2010 р.

Відповідно до пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 Кодексу, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пп.14.1.27. п.14.1. ст.14 Кодексу, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат підприємства включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до ч.4 пп.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Кодексу, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Згідно п.1.7. ст.1. Закону України "Про податок на додану вартість", пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Кодексу, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.1, п.198.3. ст.198 Кодексу, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу).

Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.6. ст.198 Кодексу, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 Закону, п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп.7.5.1. п.7.5. Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.2. ст.198 Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пп.14.1.18. п.14.1. ст.14 Кодексу бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно пп.7.7.1. п.7.7. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.200.1., ст.200 Кодексу, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 п.7.7. ст.7 зазначеного закону, п.200.1. ст.200 Кодексу, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону, Кодексу), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 ст.200 Кодексу, пп.7.7.1. п.7.7. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду (п.200.4. ст.200 Кодексу, пп.7.7.2. п.7.7. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість").

Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту та бюджетного відшкодування, необхідні первинні документи (зокрема, податкові накладні), оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (далі-Закон).

Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст.2).

Частиною 2 ст.3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. № 1379, визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п.6.2. зазначеного Порядку, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентами, які на момент здійснення господарських операцій були належним чином зареєстровані як платники податку на додану вартість, оформлені договорами, які не були визнані недійсними в судовому порядку, а також підтверджені виданими контрагентами відповідними первинними документами, отже позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства, права на отримання податкового кредиту та бюджетного відшкодування.

Відповідно до ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд критично сприймає доводи відповідача, сформовані на підставі актів про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Лемпрон»(від 12.04.2011 № 219/23-1/37256712) та ТОВ «Альседо»(від 12.04.2011 №218/23-1/37256749), використаних під час перевірки позивача виходячи з наступного.

Відповідно до п.73.5 ст.73 Кодексу з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Як вбачається з матеріалів справи, в порушення вимог Податкового кодексу України, податковими органами було складено акти, а не довідки, як це передбачено вимогами податкового законодавства.

Зустрічна звірка є заходом інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби, відповідно до п.73.5 ст.73 Кодексу та, відповідно її віднесенням законодавцем до глави 7 Податкового кодексу України "Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності органів державної податкової служби".

В актах про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Лемпрон»(від 12.04.2011 № 219/23-1/37256712) та ТОВ «Альседо»(від 12.04.2011 №218/23-1/37256749) викладені висновки, однак, як підтверджено матеріалами справи, зустрічна звірка не відбулась, як того вимагають норми діючого податкового законодавства України.

Відповідно до вимог п.3 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Таким чином, висновки акту перевірки позивача, сформовані на підставі актів про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Лемпрон»(від 12.04.2011 № 219/23-1/37256712) та ТОВ «Альседо»(від 12.04.2011 №218/23-1/37256749) є безпідставними.

Крім того, суд критично сприймає доводи відповідача, сформовані на підставі актів перевірок ТОВ «МГМ-Трейдінг 1998»(№1868/23-/37259729/0100), ПП «Інтенція»(від 10.02.2012 №321/231/3715680 ) та службової записки ГВПМ ДПІ у Подільському районі м.Києва ДПС № 214/26-7 від 26.04.2012, оскільки, інформація, викладена в зазначених документах була фактично переписана відповідачем в акт перевірки позивача без належного дослідження та надання оцінки первинним документам, як того вимагають норми діючого податкового законодавства України.

Згідно вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. В акті перевірки не допускається відображення необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.

Крім того, суд звертає увагу на положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, якими визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи. Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін по справі, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обов'язку щодо доказування.

Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ремдизель»задовольнити повністю.

Визнати дії Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва ДПС при проведенні перевірки ТОВ «Торговий дім «Ремдизель»13.09.2012-19.09.2012 р. протиправними.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва ДПС від 17 жовтня 2012 року №0004282250 про донарахування податку на прибуток в сумі 5649582,00 грн., № 0004292250 про донарахування податку на додану вартість в сумі 3076729,00 грн. та № 0004302250 по зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 1189321,00 та нарахуванню штрафних санкцій в сумі 297320 грн.

Судові витрати в сумі 2146,00 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ремдизель»за рахунок Державного бюджету України.

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій