Постанова № 28282162, 11.12.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 грудня 2012 року 10:40 № 2а-13874/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О. при секретарі судового засідання Розсошко К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Макрохім" до Окружної державної податкової служби-Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000234030 від 17.07.2012

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 17.07.2012 р. № 0000234030.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм податкового законодавства України, було прийняте протиправне податкове повідомлення-рішення, яким позивачу неправомірно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість і застосовані штрафні (фінансові) санкції, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.

Відповідач проти позову заперечував, вважаючи оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим на підставі та на виконання вимог податкового законодавства України за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

За результатами розгляду документів і матеріалів поданих сторонами, пояснень їхніх представників, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив:

Відповідачем була проведена позапланова невиїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість за період з 01.02.2009р. по 01.02.2012р., a саме по взаємовідносинах з ТОВ "Український Інвестиційний Холдинг" за лютий 2010 року та вересень, жовтень 2011 року, ТОВ "Супреммум" за вересень 2011 року та ТОВ "Укрдрім" за серпень 2011 року.

Для проведення перевірки відповідачем було використано наступні документи: статут позивача; свідоцтво про державну реєстрацію; довідки про взяття на облік платника податків; дані податкових декларацій; інформація, що міститься в базах даних АРМ "Звіт", АРМ "Аудит", АРМ "Розширений пошук у схемах, що використовуються суб'єктом господарювання з метою мінімізації об'єктів оподаткування та ухилення від сплати податків "АІС "Облік", АІС "Податки", база даних TAX; податкові декларації з податку на додану вартість за лютий 2010 року, серпень, вересень, жовтень 2011 року; акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Український Інвестиційний Холдинг" щодо підтвердження господарських відносин з постачальниками та покупцями за період 25.06.2005р. по 30.11.2011р. написаний ДПІ у Печерському районі м. Києва від 07.03.2012р. №119/22-3/33547165; акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Укрдрім" щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період 19.01.2009р. по 30.11.2011р. написаний ДПІ у Печерському районі м. Києва від 07.03.2012р. №115/22-3/36302590; акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Супреммум" щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період 01.05.2010р. по 31.12.2012р. написаний ДПІ у Печерському районі м. Києва від 07.03.2012р. №112/22-10/37101957.

Згідно вказаних документів відповідачем було встановлено, що позивач здійснював фінансово-господарські операції з: ТОВ "Український Інвестиційний Холдинг" у лютому 2010 року та у вересні, жовтні 2011 року; ТОВ "Супреммум" у вересні 2011 року; ТОВ "Укрдрім" у серпні 2011 року.

В той же час, використовуючи інформацію, викладену в актах ДПІ у Печерському районі м. Києва: про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Укрдрім" щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період 19.01.2009р. по 30.11.2011р. від 07.03.2012р. №115/23-3/36302590; про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Український Інвестиційний Холдинг" щодо підтвердження господарських відносин з постачальниками та покупцями за період 25.06.2005р. по 30.11.2011р. від 07.03.2012р. №119/22-3/33547165; про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Супреммум" щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період 01.05.2010р. по 31.12.2012р. від 07.03.2012р. №112/22-10/37101957, відповідачем було зазначено наступне.

В проводженні СУ ДПС у м. Києві знаходиться кримінальна справа № 50-6270, порушена за фактом фіктивного підприємництва шляхом створення (придбання) невстановленими слідством особами, крім іншого, ТОВ "Український Інвестиційний Холдинг", ТОВ "Укрдрім", ТОВ "Супреммум" з метою прикриття незаконної діяльності, вчиненими повторно за ч.2 ст.205 КК України.

В ході проведення досудового слідства було встановлено, що невстановлені слідством особи, з метою прикриття незаконної діяльності у період 2010-2012 pp., створили, крім іншого, ТОВ "Український Інвестиційний Холдинг", ТОВ "Укрдрім", ТОВ "Супреммум" та підробили документи зазначених підприємств. Зазначені підприємства мають ознаки фіктивності, зареєстровані з метою прикриття незаконної діяльності та використовуються реально -діючими СГД як інструмент мінімізації податкових зобов'язань.

Управлінням податкового контролю юридичних осіб від центрального МРВ Управління СБУ України у м. Києві отримано копію висновку почеркознавчого дослідження від 03.02.2012 року № 28 по підприємству ТОВ "Укрдрім", в якому вказано, що підписи від імені Терновського Д.В., який значиться як директор товариства, і представлених на дослідження документах, ймовірно виконані іншою особою.

Податковим органом надано оцінку вищевикладеному та зроблено висновок, що контрагенти позивача є суб'єктами господарювання, що мають «ознаки фіктивності», а усі укладені ними угоди не спричиняють реального настання правових наслідків, a отже -є нікчемними по ланцюгу постачання робіт та послуг, та, як наслідок, недійсними з моменту їх вчинення тобто, у позивача відсутнє право на податковий кредит з податку на додану вартість сформованого по операціях з ТОВ "Український Інвестиційний Холдинг", ТОВ "Укрдрім", ТОВ "Супреммум".

За результатами перевірки відповідачем складено акт 27.03.2012 Р. № 251/40-30/24720905, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового та цивільного законодавства України, а саме: ст.203, ст.215, ст.216, ст.228, ст.236 Цивільного кодексу України в результаті чого правочини з придбання здійснені між позивачем та ТОВ "Український Інвестиційний Холдинг" за лютий 2010 року та вересень, жовтень 2011 року, ТОВ "Супреммум" за вересень 2011 року та ТОВ "Укрдрім" за серпень 2011 року визнані нікчемними та, як наслідок, недійсними з моменту їх вчинення; пп.7.4.1., пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.1, п.198.3., п.198.6 ст.198, п.200.1. ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 5 022 638 грн., а саме: у лютому 2010 року на суму 35367 грн., у серпні 2011 року на суму 2335000 грн., у вересні на суму 1918988 грн., у жовтні на суму 733283 грн.

На підставі зазначеного акта перевірки, відповідачем було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 17.07.2012 р. № 0000234030, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 5 022 638,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 2 502 477,25 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про помилковість позиції відповідача та обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Судом на підставі наданих позивачем первинних документів встановлено, що він дійсно мав договірні взаємовідносини з контрагентами -ТОВ "Український Інвестиційний Холдинг", ТОВ "Укрдрім", ТОВ "Супреммум".

На підтвердження виконання умов зазначених договорів, включення позивачем витрат на оплату придбаних у контрагентів товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), вищезазначеними контрагентами були виписані позивачу первинні документи, зокрема, видаткові та податкові накладні, які на думку позивача, є документами, що дають йому право на включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства, дають йому право на податковий кредит та бюджетне відшкодування.

Відповідно до ч.1 ст.202, ч.1-3,5,6 ст.203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.1 ст.205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Згідно ч.2 ст.207 Цивільного кодексу України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч.1 ст.204 ЦКУ).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака -специфічна мета -порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Аналогічну позицію підтримує й Вищий адміністративний суд України, зокрема, у листі від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України», яким встановлено, що судам потрібно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Крім того, ухвалою Вищого адміністративного суду України К-1470/09 від 15.04.2009 також викладено правову позицію з вказаного питання, а саме те, що сам по собі факт допущення, на думку податкового органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є безумовною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентами, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків. Зазначена обставина відповідачем взагалі не досліджувалась, первинні документи не оглядались, посадові особи сторін правочину з цього приводу навіть не опитувались. Отже, доводи відповідача щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, судом до уваги не приймаються та є безпідставними.

На момент укладання договорів, на яких ґрунтувалися взаємовідносини позивача з контрагентами, а також під час здійснення господарських операцій, згідно даних ЄДРПОУ контрагенти були зареєстровані в податкових органах як платники ПДВ.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки них не внесено відповідних змін.

Суд також звертає увагу на положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 № 1112/11/13-10, в якому зазначено, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту з податку на додану вартість, постачальники були включені до єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Слід зазначити, що чинним законодавством України, відповідач не наділений повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними (недійсними) із застосуванням відповідних наслідків їх нікчемності (недійсності).

Пунктом 11 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні визначено, що державним податковим інспекціям, надано право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках-коштів, одержаних без установлених законом підстав,а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Також, статтею 20 Податкового кодексу України органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними. Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність, а не самостійно визнавати їх нікчемними.

Більше того, з матеріалів справи судом встановлено, що відповідачем взагалі не досліджувались договори та інші первинні документи, на підставі яких ґрунтувалися взаємовідносини позивача з контрагентами, тому суду незрозуміло яким чином відповідач зробив висновки про нікчемність таких договорів (інших первинних документів).

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі-Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

У зв'язку з тим, що перевірка позивача проводилась з урахуванням періоду до набрання чинності Податковим кодексом України (до 01.01.2011 р.), розгляд та вирішення адміністративної справи здійснюється з урахуванням норм податкового законодавства, яке діяло до 31.12.2010 р.

Згідно п.1.7. ст.1. Закону України "Про податок на додану вартість", пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Кодексу, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.1, п.198.3. ст.198 Кодексу, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.6. ст.198 Кодексу, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 Закону, п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп.7.5.1. п.7.5. Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.2. ст.198 Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (далі-Закон).

Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст.2).

Частиною 2 ст.3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. № 1379, визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п.6.2. зазначеного Порядку, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Під час огляду та дослідження первинних документів, поданих позивачем на підтвердження його взаємовідносин з контрагентами - ТОВ "Укрдрім", ТОВ "Український Інвестиційний Холдинг" та ТОВ "Супреммум", судом не встановлено їх невідповідності вимогам чинного податкового законодавства.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентами, які на момент здійснення господарських операцій були належним чином зареєстровані як платники податку на додану вартість, оформлені договорами, які не були визнані недійсними в судовому порядку, а також підтверджені виданими контрагентами відповідними первинними документами, отже позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства, права на отримання податкового кредиту та бюджетного відшкодування.

Відповідно до ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд критично сприймає доводи відповідача, сформовані на підставі актів про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Укрдрім" (від 07.03.2012р. №115/23-3/36302590), ТОВ "Український Інвестиційний Холдинг" (від 07.03.2012р. №119/22-3/33547165) та ТОВ "Супреммум" (від 07.03.2012р. №112/22-10/37101957), використаних під час перевірки позивача виходячи з наступного.

Відповідно до п.73.5 ст.73 Кодексу з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Як вбачається з матеріалів справи, в порушення вимог Податкового кодексу України, податковими органами було складено акти, а не довідки, як це передбачено вимогами податкового законодавства.

Зустрічна звірка є заходом інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби, відповідно до п.73.5 ст.73 Кодексу та, відповідно її віднесенням законодавцем до глави 7 Податкового кодексу України "Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності органів державної податкової служби".

В актах про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Укрдрім" (від 07.03.2012р. №115/23-3/36302590), ТОВ "Український Інвестиційний Холдинг" (від 07.03.2012р. №119/22-3/33547165) та ТОВ "Супреммум" (від 07.03.2012р. №112/22-10/37101957), викладені висновки, однак, як підтверджено матеріалами справи, зустрічна звірка не відбулась, як того вимагають норми діючого податкового законодавства України.

Відповідно до вимог п.3 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Таким чином, висновки акту перевірки позивача, сформовані на підставі актів про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Укрдрім" (від 07.03.2012р. №115/23-3/36302590), ТОВ "Український Інвестиційний Холдинг" (від 07.03.2012р. №119/22-3/33547165) та ТОВ "Супреммум" (від 07.03.2012р. №112/22-10/37101957) є безпідставними.

Більше того, з матеріалів справи встановлено, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17.05.2012, залишеним без змін Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2012, були визнані протиправними дії ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС, що виявились у проведенні зустрічної звірки ТОВ "Супреммум", результати якої оформлено актом від 07.03.2012р. №112/22-10/37101957.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 11.06.2012, залишеним без змін Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2012, були визнані протиправними дії ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС, що виявились у проведенні зустрічної звірки ТОВ "Український Інвестиційний Холдинг", результати якої оформлено актом від 07.03.2012р. №119/22-3/33547165.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 16.05.2012, залишеним без змін Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2012, були визнані протиправними дії ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС, що виявились у проведенні зустрічної звірки ТОВ "Укрдрім", результати якої оформлено актом від 07.03.2012р. №115/23-3/36302590).

Зазначене, відповідно, не дає можливості використовувати зазначені акти у якості доказів.

Крім того, суд критично сприймає доводи відповідача, сформовані на підставі інформації кримінальної справи № 50-6270 та висновку почеркознавчого дослідження від 03.02.2012 року № 28, оскільки, інформація, викладена в зазначених документах була фактично переписана відповідачем в акт перевірки позивача без належного дослідження та надання оцінки первинним документам, як того вимагають норми діючого податкового законодавства України.

Більше того, на даний час обвинувальних вироків стосовно посадових осіб контрагентів щодо яких, за даними відповідача, порушена зазначена кримінальна справа за фактом фіктивного підприємництва, не постановлено.

Згідно вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. В акті перевірки не допускається відображення необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.

Крім того, суд звертає увагу на положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, якими визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи. Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін по справі, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обов'язку щодо доказування.

Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Приватного акціонерне товариство "Макрохім" задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Окружної державної податкової служби -Центрального офісу з обслуговуванні великих платників податків ДПС № 0000234030 від 17.07.2012р. з податку на додану вартість на суму основного платежу 5 022 638 грн. фінансових санкцій на суму 2 502 477,25 грн.

Судові витрати в сумі 2146,00 грн. присудити на користь Приватного піонерного товариства "Макрохім" за рахунок Державного бюджету України.

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Окружної державної податкової служби -Центрального офісу з обслуговуванні великих платників податків ДПС.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій