Постанова № 28281851, 30.10.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 жовтня 2012 року Справа № 2а-2661/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Харченко С.В., при секретарі: Кириченко Д.С., за участю:

представника позивача -Рябчун О.І.,

представника відповідача -Борискевича М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Максимус Констракшн»до проДержавної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Максимус Констракшн»звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень -рішень відповідача від 13.01.2012 № 0000102301/69 та 13.01.2012 № 0000092301/68.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення -рішення, якими позивачу визначено суму податкового зобов`язання та застосовано до нього штрафні (фінансові) санкції за платежами податок на додану вартість та податок на прибуток підприємств, прийняті відповідачем з порушенням норм матеріального права та не відповідають вимогам закону, оскільки висновки податкового органу відносно завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту за результатами здійснення фінансово-господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Розетка УА»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лідерінвестбуд», на думку позивача, є помилковими.

Представник відповідача позов не визнав, надав суду письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що посадові особи Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті відповідачем правомірно, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

У судовому засіданні, призначеному на 30 жовтня 2012 року, представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача позов не визнав, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, наведених у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Максимус Констракшн»(ідентифікаційний код 31201909, місцезнаходження: 08700, Київська область, Обухівський район, м. Обухів, вул. Промислова, буд. 9) зареєстроване державним реєстратором Обухівської районної державної адміністрації Київської області як юридична особа 16.01.2001, про що зроблено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за № 1 342 120 0000 000060 (копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 107275 (т. 1 а.с. 86).

Позивач перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції в Обухівському районі Київської області та зареєстрований платником податку на додану вартість, що підтверджується даними, наведеними в довідці відповідача від 13.08.2012 № 160/10/1934 (т. 1 а.с. 192) та свідоцтві про реєстрацію платника податку на додану вартість № 13966928 (т. 1 а.с. 85).

Позивач здійснює господарську діяльність, пов`язану, зокрема, з будівництвом, виробничо-господарською діяльністю, інформатикою, комп'ютеризацією та зв'язком, іншими видами діяльності, про що свідчать відомості, наведені у статуті Товариства з обмеженою відповідальністю «Максимус Констракшн», затвердженому протоколом загальних зборів учасників № 5/06 від 07.09.2006 та зареєстрованому державним реєстратором Обухівської районної державної адміністрації Київської області 26.09.2006 за № 13421050002000060 (т 1 а.с. 117-131).

Судом встановлено, що у грудні 2011 року посадовими особами Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 та підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України проведено позапланову виїзну перевірку з питань дотримання Товариством з обмеженою відповідальністю «Максимус Констракшн»вимог податкового законодавства при обчисленні податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість за період з 01.01.2011 по 31.01.2011.

За результатами перевірки складено акт від 23.12.2011 № 2969/231/31201909 (далі -акт перевірки), в якому зафіксовано порушення позивачем вимог підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР та пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

Зокрема, у ході контролюючого заходу податковим органом встановлено завищення позивачем валових витрат за I квартал 2011 року на суму 690430 грн. 00 коп. та податкового кредиту за січень 2011 року на суму 138086 грн. 00 коп. у зв`язку з включенням до їх складу непідтверджених належним чином оформленими первинними документами витрат на придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідерінвестбуд»послуг з виконання будівельних робіт та податку на додану вартість, сплаченого у складі їх ціни.

Крім того, відповідачем виявлено, що у наведені вище звітні періоди позивачем сформовано валові витрати у сумі 7456 грн. 00 коп. та податковий кредит у сумі 1491 грн. 00 коп. за правочином з придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю «Розетка УА»товарів, який, на думку податкового органу, не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків.

За таких обставин, податковим органом зроблено висновок про заниження позивачем податку на прибуток підприємств за I квартал 2011 року у загальному розмірі 174471 грн. 00 коп. та податку на додану вартість за січень 2011 року у сумі 139577 грн. 00 коп.

На підставі акта перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення - рішення від 13.01.2012 № 0000092301/68 та № 0000102301/69, якими відповідно до приписів підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 та пункту 7 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення»Податкового кодексу України позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежами: податок на прибуток підприємств у розмірі 174472 грн. 00 коп., з яких: 174471 грн. 00 коп. - за основним платежем; 1 грн. 00 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями; податок на додану вартість у розмірі 139578 грн. 00 коп., з яких: 139577 грн. 00 коп. - за основним платежем; 1 грн. 00 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись із рішеннями, прийнятими відповідачем, позивач оскаржив їх до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, з 1 січня 2011 року регулюються Податковим кодексом України.

Так, Податковий кодекс України визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пункту 6.1 статті 6 цього Кодексу, податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

В силу приписів підпункту 9.1.3 пункту 9.1 статті 9 та підпункту 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податок на додану вартість належить до загальнодержавних непрямих податків, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 6.1 статті 6 цього Кодексу, податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

В силу приписів підпункту 9.1.3 пункту 9.1 статті 9 та підпункту 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податок на додану вартість належить до загальнодержавних непрямих податків, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 1 пункту 180.1 статті 180 розділу V Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платником податку є будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу.

Пунктом 200.1 статті 200 розділу V цього Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При цьому, згідно з приписами підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Порядок адміністрування податком на прибуток підприємств визначено розділом III Податкового кодексу України, положення якого в силу приписів пункту 1 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення»цього Кодексу застосовуються під час розрахунків з бюджетом починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 1 квітня 2011 року, якщо інше не встановлено цим підрозділом.

У свою чергу, законодавче регулювання оподаткування податком на прибуток підприємств за операціями, що були проведені та задекларовані у I кварталі 2011 року, було закріплено положеннями Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 № 334/94-ВР (далі -Закон України № 334/94-ВР), який діяв до 01.04.2011.

Так, в силу приписів пункту 3.1 статті 3 Закону України № 334/94-ВР (у редакції, що була чинна до 01.04.2011), об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

При цьому, валовими витратами виробництва та обігу (далі - валові витрати) є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності (пункт 5.1 статті 5 Закону України № 334/94-ВР).

Підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що підставою для нарахування відповідачем податку на прибуток підприємств за I квартал 2011 року на суму 1864 грн. 00 коп. та податку на додану вартість за січень 2011 року у розмірі 1491 грн. 00 коп. є висновки податкового органу про нікчемність правочинів контрагента позивача -Товариства з обмеженою відповідальністю «Розетка УА», що здійснювались ним як покупцем так і постачальником товарів (послуг).

Відповідач зазначає, що вказана юридична особа має усі ознаки фіктивного підприємства, а відтак її діяльність з іншими суб`єктами господарювання, у тому числі з позивачем, спрямована виключно на отримання податкової вигоди шляхом вчинення фіктивних правочинів.

Так, під час перевірки податковим органом встановлено, що у січні 2011 року позивачем придбано у Товариства з обмеженою відповідальністю «Розетка УА»товар, а саме: ноутбук та мобільні телефони. Придбання товару здійснювалось без укладення договорів на підставі виписаних Товариством з обмеженою відповідальністю «Розетка УА»рахунків-фактур від 24.01.2011 № СФ-0019606 та 25.01.2011 № СФ-0020076, належним чином засвідчені копії яких наявні в матеріалах справи.

26.01.2011 Товариство з обмеженою відповідальністю «Розетка УА» виставило позивачу для оплати видаткові накладні № 19606 від 26.01.2011 та № 20076 від 26.01.2011 на загальну суму 8948 грн. 05 коп., у тому числі ПДВ -1491 грн. 34 коп. (т. 1 а.с.52, 54).

На підтвердження сум податку на додану вартість, що була сплачена позивачем у складі ціни товару, Товариством з обмеженою відповідальністю «Розетка УА»виписано податкові накладні № 2642 від 26.01.2011 та № 2366 від 24.01.2011 (т. 1 а.с. 53, 55) на загальну суму 8948 грн. 05 коп., у тому числі ПДВ -1491 грн. 34 коп.

Оплату за придбані товари здійснено позивачем 24.01.2011 та 26.01.2011 у безготівковій формі шляхом перерахування коштів у загальному розмірі 8948 грн. 05 коп. на рахунки Товариства з обмеженою відповідальністю «Розетка УА», про що свідчать наявні у матеріалах справи копії платіжних доручень № 69 від 24.01.2011 та № 85 від 26.01.2011.

Витрати у сумі 7456 грн. 71 коп., понесені Товариством з обмеженою відповідальністю «Максимус Констракшн» на придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю «Розетка УА»товару, та податок на додану вартість у сумі 1491 грн. 34 коп., сплачений у складі його ціни, включені позивачем, відповідно, до валових витрат за І квартал 2011 року та до податкового кредиту підприємства за січень 2011 року.

Зі змісту акта перевірки вбачається, що у ході контролюючого заходу податковим органом не ставилось під сумнів, що складені позивачем та його контрагентом первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, а саме: видаткові та податкові накладні, рахунки-фактури, платіжні доручення, банківські виписки тощо відповідали вимогам законодавства.

Разом з тим, висновок податкового органу про відсутність у позивача права на формування валових витрат та податкового кредиту за взаємовідносинами з Товариством з обмеженою відповідальністю «Розетка УА»ґрунтується на твердженнях про безтоварність господарських операцій, відсутність наміру учасників правочину досягти реальних правових наслідків, а також оцінкою фінансово -господарської діяльності постачальника товару.

Так, згідно з інформацією, отриманою відповідачем від Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва, на податковому обліку якої перебуває Товариство з обмеженою відповідальністю «Розетка УА», контрагент позивача не має достатніх виробничих потужностей, працівників, складських приміщень, устаткування, автомобільного чи іншого транспорту для забезпечення ведення фінансово -господарської діяльності в обсягах задекларованих ним показників.

Зважаючи на вказані вище відомості, відповідачем зроблено висновок про те, що діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю «Розетка УА»була направлена виключно на здійснення операцій, пов'язаних з незаконним отриманням податкової вигоди, правочини, укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю «Розетка УА»та позивачем, не спричинили реального настання правових наслідків, суперечать моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок, а отже, є нікчемними.

Відтак, відповідач вважає, що валові витрати у сумі 7456 грн. 00 коп. та податковий кредит у сумі 1491 грн. 00 коп. сформовано Товариством з обмеженою відповідальністю «Максимус Констракшн»за первинними документами податкового обліку, складеними на підтвердження виконання правочину, що фактично не відбувся, а отже позивач не мав на меті використовувати придбані технічні пристрої в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності.

Таким чином, податкові зобов`язання позивача з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість за господарською операцією з Товариством з обмеженою відповідальністю «Розетка УА», на думку податкового органу, підлягають коригуванню у сторону збільшення.

Оцінюючи висновки податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства при обчисленні та сплаті податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість за результатами здійснення фінансово-господарських операцій з вказаним вище контрагентом, суд виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України № 334/94-ВР, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 зазначеного Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, понесені підприємством витрати, у разі їх відображення у належним чином оформлених первинних (розрахункових, платіжних та інших) документах, можуть бути віднесені до валових витрат підприємства для зменшення його валового доходу в цілях оподаткування податком на прибуток.

Згідно з приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 цього Кодексу встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, якщо платник податку на додану вартість придбав товари (роботи, послуги) для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, при цьому сплатив у складі вартості цих товарів (робіт, послуг) податок на додану вартість і це підтверджується належним чином оформленими податковими накладними, він має право віднести сплачені ним суми податку до складу податкового кредиту.

Як встановлено судом під час судового розгляду справи, факт здійснення позивачем господарської операції з його контрагентом підтверджено первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, а саме: видатковими та податковими накладними, рахунками-фактурами, платіжними дорученнями, банківськими виписками, які відповідають вимогам чинного законодавства та мають усі реквізити, необхідні для надання їм юридичної сили і доказовості.

Слід також зазначити, що в силу приписів пункту 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 № 969, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

У свою чергу, пунктом 2 зазначеного Порядку передбачено, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість, тобто, у даному випадку -юридична особа, що отримала свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість.

Враховуючи, що у період виконання вказаних вище господарських зобов`язань Товариство з обмеженою відповідальністю «Розетка УА» було зареєстровано як платник податку на додану вартість, контрагент позивача у цей період не був позбавлений права на складання первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, зокрема, податкових накладних.

Суд звертає увагу на те, що наявність у суб`єкта господарської діяльності первинних документів бухгалтерського обліку, зокрема, видаткових і податкових накладних, рахунків-фактур, є підставою для відображення показників валових витрат та податкового кредиту підприємства за звітні періоди у регістрах бухгалтерського обліку та податковій звітності, якщо податковий орган не доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності.

При цьому, обов'язок доведення таких фактів покладається на податковий орган у спосіб проведення перевірки та оформлення її результатів шляхом складення акту, який є носієм доказової інформації та повинен містити усі відомості про виявлені порушення законодавства, у тому числі, аналіз товарності правочинів та реальності настання їх умов.

В силу приписів частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним.

Згідно з частиною першою статті 228 цього Кодексу, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частина друга статті 228 Цивільного кодексу України).

Як вже зазначалося судом вище, висновок податкового органу про нікчемність правочину ґрунтується на твердженнях про безтоварність господарських операцій позивача та його контрагента, відсутність наміру учасників правочину досягти реальних правових наслідків, а також оцінкою фінансово -господарської діяльності постачальника товарів.

Таким чином, вирішення даної справи залежить від доведеності суду факту поставки товару за господарською операцією з придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю «Розетка УА»матеріальних цінностей, за результатами здійснення якої позивачем сформовано валові витрати та податковий кредит.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як встановлено судом під час судового розгляду справи, факт надання позивачу товарів з боку наведеного вище контрагента та оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності; право на формування податкового кредиту підтверджується податковими накладними.

Про отримання позивачем товару свідчать також докази його прийняття, подальшого зберігання та використання, а саме: складені сторонами правочину рахунки-фактури та видаткові накладні, які містять повну інформацію про товари, їх кількісне та вартісне вираження, тощо.

Подальше використання вказаного товару підтверджується даними, наведеними у довідці позивача від 08.10.2012 № 299/267, згідно з якими придбані у Товариства з обмеженою відповідальністю «Розетка УА»технічні пристрої були оприбутковані Товариством з обмеженою відповідальністю «Максимус Констракшн»на баланс підприємства та введені в експлуатацію з присвоєнням інвентарних номерів.

Вказані вище первинні документи у сукупності свідчать про використання позивачем у власній господарській діяльності отриманих матеріальних активів, що у свою чергу підтверджує товарність наведених вище операцій.

Крім того, як вже зазначалося судом вище, до видів діяльності позивача за КВЕД відноситься, зокрема, будівництво, виробничо-господарська діяльність, інформатика, комп'ютеризація, зв'язок та інші види діяльності.

Зазначені обставини підтверджують можливість здійснення позивачем операцій з придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю «Розетка УА»ноутбука та мобільних телефонів, з урахуванням видів його економічної діяльності, та використання вказаних матеріальних активів безпосередньо у господарській діяльності платника податку на додану вартість.

Відсутність у контрагента позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Розетка УА»достатніх виробничих потужностей, працівників, офісних та складських приміщень, транспортних та інших основних засобів не може однозначно свідчити про невиконання цим суб`єктом договірних зобов`язань перед позивачем, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин вказана юридична особа не була позбавлена права укладати з іншими суб`єктами господарювання субпідрядні договори, договори поставки, оренди обладнання, транспортних засобів тощо з метою використання відповідних основних фондів, устаткування та інших ресурсів для забезпечення власної господарської діяльності.

Суд також звертає увагу на приписи статті 62 Конституції України, відповідно до яких вина особи у вчиненні злочину повинна бути підтверджена обвинувальним вироком суду.

На момент розгляду справи обвинувальний вирок, який би зафіксував вину посадових осіб контрагента позивача у здійсненні фіктивного підприємництва, відсутній.

З огляду на зазначене, беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, висновки податкового органу про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Розетка УА», суд вважає безпідставними та такими, що ґрунтуються виключно на припущеннях посадових осіб податкового органу.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність законодавчо визначених перешкод для формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за наслідками господарських взаємовідносин з вказаною вище юридичною особою.

Що стосується висновків податкового органу про порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Максимус Констракшн»вимог податкового законодавства під час визначення ним об`єкту оподаткування податком на прибуток підприємств та податком на додану вартість за господарськими операціями з придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідерінвестбуд»послуг з виконання будівельних робіт, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що у грудні 2010 року позивачем укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю «Лідерінвестбуд» договори субпідряду від 15.12.2010 № 1/1/СП та 20.12.2010 № 1/2/СП, відповідно до умов яких контрагент позивача прийняв на себе зобов`язання виконати доручені позивачем будівельно-монтажні роботи з ремонту об'єкту, що знаходиться за адресою: м. Київ., вул. Мішуги, 6, а позивач зобов`язався прийняти вказані роботи та оплатити їх вартість.

У січні 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лідерінвестбуд» та позивачем підписано акти виконаних робіт № Ллі-0022_3, № Ллі-0022_2, № Ллі-0022_1 та № Ллі-0021, відповідно до яких позивач прийняв виконані Товариством з обмеженою відповідальністю «Лідерінвестбуд»будівельні та оздоблювальні роботи в приміщеннях торгово-разважального комплексу, та оцінив їх вартість за узгодженими з контрагентом кошторисами на загальну суму 828516 грн. 81 коп.

На підтвердження сум податку на додану вартість, що була сплачена позивачем у складі ціни виконаних робіт, Товариством з обмеженою відповідальністю «Лідерінвестбуд»виписано податкові накладні № 27 від 31.01.2011 на суму 82527 грн. 64 коп., у тому числі ПДВ -13754 грн. 61 коп. та № 28 від 31.01.2011 на загальну суму 745989 грн. 18 коп., у тому числі ПДВ -124331 грн. 53 коп.

Розрахунки за надані Товариством з обмеженою відповідальністю «Лідерінвестбуд» послуги здійснювались позивачем шляхом виписки простих векселів номінальною вартістю 828516 грн. 81 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями згоди про новацію від 26.09.2011 та акта прийому - передачі векселів від 26.09.2011 (т. 1 а.с. 212-213).

Витрати у сумі 690430 грн. 00 коп., понесені Товариством з обмеженою відповідальністю «Максимус Констракшн»на придбання робіт, виконаних Товариством з обмеженою відповідальністю «Лідерінвестбуд», та податок на додану вартість у сумі 138086 грн. 00 коп., сплачений у складі їх ціни, включені позивачем до валових витрат за I квартал 2011 року та до податкового кредиту підприємства за січень 2011 року.

Під час судового розгляду представник відповідача зазначив, що у ході проведення контролюючого заходу у податкового органу не виникло сумніву щодо реальності та повноти надання позивачу з боку його контрагента послуг, оплати їх вартості та використання позивачем у власній господарській діяльності отриманих матеріальних активів.

Разом з тим, податковий орган оспорює право платника податків на включення до складу валових витрат та податкового кредиту підприємства вартості виконаних будівельних робіт та податку на додану вартість, сплаченого у складі їх ціни, з огляду на відсутність, на думку відповідача, належним чином оформлених первинних документів, а саме: актів приймання виконаних будівельних робіт за типовою формою № КБ-2в, що затверджена наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 04.12.2009 № 554 «Про затвердження типових форм первинних документів з обліку в будівництві».

Відповідач звертає увагу на те, що акти приймання таких робіт, що були подані Товариством з обмеженою відповідальністю «Максимус Констракшн»під час проведення перевірки, складені посадовими особами позивача та його контрагента у довільній формі, а відтак вказані документи не можуть слугувати підтвердженням отримання позивачем послуг з виконання підрядною організацією на його користь будівельних робіт.

У свою чергу, представник позивача, з метою спростування наведених вище висновків податкового органу, зазначає, що визначені наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 04.12.2009 № 554 типові форми первинних документів з обліку в будівництві, у тому числі акти приймання виконаних будівельних робіт № КБ-2в, відповідно до наданого розробником вказаного нормативно -правового акту роз`яснення (лист від 09.03.2010 № 12/19-2-9-21-2368) підлягають обов`язковому застосуванню включно при проведенні взаєморозрахунків за виконані роботи між замовниками та виконавцями робіт з будівництва, що здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, а також коштів державних підприємств, установ та організацій.

Враховуючи, що взаєморозрахунки за виконані Товариством з обмеженою відповідальністю «Лідерінвестбуд»будівельні роботи здійснювались позивачем не за державні кошти, а за рахунок коштів із комерційним джерелом походження, позивач вважає, що складання сторонами правочину актів приймання виконаних будівельних робіт у довільній формі є цілком правомірним та не може свідчити про порушення ними правил ведення податкового та бухгалтерського обліку.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи документи первинного податкового та бухгалтерського обліку, що складені на підтвердження права Товариства з обмеженою відповідальністю «Максимус Констракшн»на формування валових витрат та податкового кредиту за операцією з Товариством з обмеженою відповідальністю «Лідерінвестбуд», суд виходить з наступного.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 № 996-XIV, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Згідно з приписами статті 9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст і обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, передбачено, що первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

В силу положень чинного законодавства України акт приймання -передачі робіт та послуг є двостороннім первинним документом, що засвідчує факт передачі та прийняття переліку робіт та послуг, наданих протягом конкретного періоду відповідно до погоджених умов правочину, підписаний матеріально -відповідальними особами замовника та виконавця.

Згідно з приписами пункту 88 Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2005 № 668, приймання-передача закінчених робіт (об'єкта будівництва) проводиться у порядку, встановленому цими Загальними умовами, іншими нормативними актами та договором підряду.

Так, пунктами 91 та 96 Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2005 № 668, визначено, що передача виконаних робіт (об'єкта будівництва) підрядником і приймання їх замовником оформлюється актом про виконані роботи, який є підставою для проведення остаточних розрахунків між сторонами.

Застосування типової форми акта про виконані будівельні роботи вказаним нормативно - правовим документом не передбачено.

Разом з тим, обов`язковість форм № КБ-2в «Акт приймання виконаних будівельних робіт» та № КБ-3 «Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати»для використання під час здійснення розрахунків за роботи капітального будівництва передбачена Правилами визначення вартості будівництва (ДБН Д.1.1-1-2000), затвердженими наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 27.08.2000 № 174.

У свою чергу, відповідно до преамбули зазначених вище Правил, вони носять обов'язковий характер при визначенні вартості будов (об'єктів), будівництво яких здійснюється із залученням бюджетних коштів або коштів підприємств, установ і організацій державної власності.

По будовах (об'єктах), будівництво яких здійснюється за рахунок інших джерел фінансування, ці норми носять рекомендаційний характер, і їх застосування обумовлюється контрактом.

Як встановлено судом у ході судового розгляду справи, розрахунки за виконані Товариством з обмеженою відповідальністю «Лідерінвестбуд»на користь позивача послуги з виконання будівельних робіт здійснювались за рахунок недержавних (комерційних) джерел фінансування.

Крім того, умовами договорів субпідряду від 15.12.2010 № 1/1/СП та 20.12.2010 № 1/2/СП, укладених між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лідерінвестбуд», не передбачено складання актів за формою № КБ-2 та довідок за формою № КБ-3.

Враховуючи викладене, зважаючи на положення наведених вище правових норм, суд дійшов висновку, що складання позивачем та його контрагентом актів виконаних будівельних робіт у довільній формі є цілком правомірним та не впливає на юридичну оцінку факту надання послуг з виконання будівельних робіт у обсягах, що визначені вказаними документами.

Під час судового розгляду справи судом встановлено, що акти виконаних робіт, що були подані позивачем до податкового органу, містять повну інформацію про послуги, надані контрагентом, їх зміст, обсяг, кількісне та вартісне вираження та всі інші необхідні реквізити, визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 № 996-XIV, а отже вказані двосторонні первинні документи у повній мірі засвідчують факт передачі Товариством з обмеженою відповідальністю «Лідерінвестбуд» та прийняття позивачем послуг з придбання будівельних робіт.

Як вже зазначалось судом вище, витрати підприємства можуть бути віднесені до валових в рахунок зменшення його доходу у разі, якщо факт їх понесення підтверджується сукупністю розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У свою чергу, право на віднесення підприємством сплачених ним сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту посвідчується податковою накладною.

Зважаючи на те, що складені позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лідерінвестбуд» у ході господарських операцій податкові накладні та акти виконаних будівельних робіт відповідають вимогами чинного законодавства, необхідним для надання їм юридичної сили та доказовості, а отже і підтверджують суму валових витрат та податкового кредиту, заявлених позивачем, відповідно, за I квартал 2011 року та січень 2011 року, суд дійшов висновку про відсутність з боку позивача порушень вимог підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України № 334/94-ВР та пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

За таких обставин, податкові повідомлення -рішення Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області від 13.01.2012 № 0000092301/68 та № 0000102301/69, якими позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежами: податок на прибуток підприємств у розмірі 174472 грн. 00 коп., з яких:174471 грн. 00 коп. - за основним платежем; 1 грн. 00 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями; податок на додану вартість у розмірі 139578 грн. 00 коп., з яких:139577 грн. 00 коп. - за основним платежем; 1 грн. 00 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями, є протиправними та підлягають скасуванню.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, пояснень, наданих представниками позивача та відповідача, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Статтею 97 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.

Оскільки позивачем вимоги про відшкодування понесених ним судових витрат не заявлялись, судові витрати стягненню з бюджету не підлягають.

Керуючись статтями 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області від 13.01.2012 № 0000102301/69 та 13.01.2012 № 0000092301/68, - визнати протиправними та скасувати.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Харченко С.В.

Постанову складено у повному обсязі 5 листопада 2012 року.