Постанова № 28265434, 24.12.2012, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" грудня 2012 р. Справа № 5023/4054/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О. В., суддя Афанасьєв В.В. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Сіренко К.О.

за участю представників сторін:

позивача - Омельченко О.В., довіреність № б/н від 10.10.2012 р.,

3-ої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні позивача -не з'явився,

відповідача - Таламанчук О.С., довіреність б/н від 25.10.2012 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Марафон" (вх. №3561Х/3-12 від 13.11.12) на рішення господарського суду Харківської області від 29.10.12 р. у справі № 5023/4054/12

за позовом Публічного акціонерного товариства "Роганська картонна фабрика", смт. Рогань Харківського району Харківської області

3-я особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні

позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Рента", м. Дніпропетровськ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Марафон", м. Дніпропетровськ

про визнання недійсним пункту договору,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2012 р. Публічне акціонерне товариство "Роганська картонна фабрика" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом про визнання недійсним п.8.2 договору поставки №170-ВП-Н-О від 08.04.2010 р., укладеного між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Марафон", посилаючись на невідповідність зазначеного пункту спірного договору вимогам чинного законодавства.

29.10.12 р. відповідач подав зустрічну позовну заяву про визнання дійсним п. 8.2 договору поставки №170-ВП-Н-О в редакції ТОВ "Торговий дім "Марафон" та про визнання недійсним п. 8.2 договору поставки №170-ВП-Н-О в редакції ПАТ "Роганська картонна фабрика".

Також відповідач надіслав клопотання в порядку ст. 83 ГПК України, в якому просив:

1) вийти за межі позовних вимог для захисту прав і законних інтересів ТОВ "Торговий дім "Марафон" та визнати дійсним п.8.2 договору поставки №170-ВП-Н-О від 08.04.2010 р. в редакції ТОВ "Торговий дім "Марафон", а саме "у випадку порушення покупцем термінів оплати згідно цього договору він оплачує продавцю штраф та неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми заборгованості за прострочення оплати, також у відповідності з п. 5.1 даного договору з дати виникнення прострочення заборгованості на суму заборгованості нараховується відсотки по ставці 0,3 % за кожний день. Сплата відсотків здійснюється в строк на протязі трьох днів після їх нарахування продавцем, відповідно до п. 5.9 договору";

2) визнати недійсним п. 8.2 договору поставки №170-ВП-Н-О від 08.04.2010 р. в редакції ПАТ "Роганська картонна фабрика", а саме: "у випадку порушення покупцем термінів оплати згідно цього договору він оплачує продавцю штраф та неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми заборгованості".

Рішенням господарського суду Харківської області від 29.10.2012 р. у справі №5023/4054/12 (суддя Сальнікова Г.І.) позов задоволено частково.

Визнано п. 8.2 договору поставки №170-ВП-Н-О від 08.04.2010 р. недійсним в частині нарахування та сплати відсотків по ставці 0,3% за кожний день, викладено п. 8.2 договору в наступній редакції: "У випадку порушення покупцем термінів оплати, згідно цього договору він оплачує продавцю штраф та неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми заборгованості". Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Марафон" на користь Публічного акціонерного товариства "Роганська картонна фабрика" судовий збір в розмірі 1073,00 грн. В інший частині позову відмовлено.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Марафон" з вказаним рішенням не погодилось, звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 29.10.2012 р. у даній справі скасувати в частині: визнання частково п. 8.2 договору поставки №170-ВП-Н-О від 08.04.2010 р. "з дати виникнення простроченої заборгованості, на суму заборгованості нараховуються відсотки по ставці 0,3% за кожний день. Сплата відсотків здійснюється в строк на протязі трьох днів після їх нарахування продавцем у відповідності до п. 5.9 договору" недійсним та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, мотивуючи вимоги апеляційної скарги невідповідністю висновків місцевого господарського суду нормам матеріального та процесуального права.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 16.11.2012 р. апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження, призначено до розгляду на 11.12.2012 р.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу (вх. №9852 від 11.12.2012 р.), в якому вважає рішення господарського суду Харківської області від 29.10.2012 р. у даній справі законнним та обгрунтованим, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, просить залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 29.10.2012 р. -без змін.

Так, позивач зазначає, що пунктом 8.2. договору поставки встановлено дві міри цивільно-правової відповідальності у вигляді нарахування відсотків від суми порушенного зобов'язання за кожен день прострочення, а саме: відсотки в розмірі подвійної облікової ставки НБУ та відсотки в розмірі 0,3. Обидві цивільно-правові санкції сформульовано в цьому договорі тотожно ч. 3 ст. 549 ЦК України, отже, на його думку, у місцевого господарського суду були достатні підстави для визнання недійсним п. 8.2. договору поставки, укладеного між сторонами.

В судовому засіданні 11.12.2012 р. оголошено перерву в розгляді справи з метою надання сторонами додаткових доказів у справі до 18.12.2012 р.

Сторони на пропозицію апеляційного суду надали: позивач - пояснення (вх. №10059 від 17.12.2012 р.), відповідач - додаткові пояснення до апеляційної скарги та копії специфікацій №№41-49 до договору поставки (вх. №10173 від 18.12.2012 р).

В судове засідання 18.12.2012 р. з'явились представники позивача та відповідача та надали пояснення у справі.

3-я особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача -Товариство з обмеженою відповідальністю "Рента" свого представника в судове засідання не направив. Також він не направив свого представника і в попереднє судове засідання 11.12.2012 р., хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, долучене до матеріалів справи.

Враховуючи зазначене, те, що явку представників сторін у дане судове засідання не визнано обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відстності представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Рента" за наявними у ній матеріалами.

Перевіривши матеріали справи, повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та доказів на їх підтвердження, та розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права в межах вимог, передбачених статтею 101 ГПК України, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 08.04.2010 р. між ПАТ „Роганська картонна фабрика" (покупець) та TOB "Торговий дім "Марафон" (продавець) було укладено договір поставки №170-ВП-Н-О, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати, а покупець- прийняти та оплатити товар - матеріали для флексографічного друку - у кількості, номенклатурі, ціні та в строки згідно з умовами даного договору та додатками до нього, які є невід'ємною частиною договору та іменуються специфікаціями (п.1. договору).

Згідно з п. 5.1 договору товар за даним договором поставляється за умови передплати.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що право власності на товар переходить до покупця з дати поставки товару, вказаної в накладних документах на товар (видаткових накладних та/або актах приймання-передачі).

Відповідно до п. 5.3 договору оплата здійснюється покупцем на підставі договору та рахунків-фактур, виставлених постачальником на вартість партії товару.

Згідно з п. 8.2 договору "у випадку порушення покупцем термінів оплати згідно цього договору він оплачує продавцю штраф та неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми заборгованості, за прострочення оплати, також у відповідності з п. 5.1 даного договору, з дати виникнення простроченої заборгованості, на суму заборгованості нараховуються відсотки по ставці 0,3 % за кожний день. Сплата відсотків здійснюється в строк на протязі трьох банківських днів після їх нарахування продавцем відповідно з п. 5.9".

Колегія суддів зазначає, що на час розгляду справи в місцевому господарському суді Харківської області існувала одна вищезазначена редакція пункту 8.2 договору поставки №170-ВП-Н-О від 08.04.2010 р. і інше трактування цього пункту спірного договору між сторонами відсутнє.

Судом першої інстанції було встановлено, що 11.09.2012 р. господарським судом Дніпропетровської області розглянуто справу № 36/5005/4773/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Марафон" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рента", Публічного акціонерного товариства "Роганська картонна фабрика" про стягнення 996 265,47 грн. та за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства "Роганська картонна фабрика" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Марафон", Товариства з обмеженою відповідальністю "Рента" про визнання недійсним договору поруки №170 ПОР від 08.04.2010 р. та прийнято рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рента" та Публічного акціонерного товариства "Роганська картонна фабрика" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Марафон" 1000,00 грн. заборгованості. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Роганська картонна фабрика" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Марафон" заборгованість в розмірі 376188,48 грн., проценти за користування товарним кредитом -560491,72 грн., 3% річних- 15355,94 грн., інфляційних втрат -6067,16 грн., пені -37162,18 грн., судовий збір в розмірі 19925,31 грн., витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 43000,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. В задоволенні зустрічного позову відмовлено (т. 1 а. с. 64-72).

Відповідач посилається на ті обставини, що рішенням господарського суду Дніпропетровської області у справі № 36/5005/47773/2012 було надано оцінку п.8.2. договору поставки №170-ВП-Н-О від 08.04.2010 та стягнуто відповідні суми коштів.

Суд першої інстанції не погодився з даним твердженням та зазначив про те, що правова оцінка п.8.2. договору поставки №170-ВП-Н-О від 08.04.2010 р., надана господарським судом Дніпропетровської області у справі № 36/5005/4773/2012, не може вплинути на вирішення даної справи.

Заявник скарги у додаткових письмових поясненнях зазначає, що, згідно зі специфікаціями до договору, позивач поставляв товар з відстрочкою платежу, а відповідач зобов'язувався оплатити вартість поставленого товару у визначений специфікацією строк. За таких обставин, на його думку, поставка товару за спірним договором здійснювалась на умовах товарного кредиту, а передбачені у п.8.2.договору проценти є процентами за користування товарним кредитом, сплата яких носить обов'язковий характер, а тому за своєю природою вони являються додатковим грошовим зобов'язанням за договором.

Також заявник скарги вважає, що зміст грошового зобов'язання за договором поставки №170-ВП-Н-О від 08.04.2010 р. складається із зобов'язання сплатити кошти за отриманий товар та процентів за користування товарним кредитом, та вказує на те, що рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.10.2012 р. у справі № 36/5005/4773/2012 встановлено, що пеня та відсотки за товарний кредит мають різну правову природу, отже, розмір відсотків за товарний кредит не може бути обмежений, тому що не є пенею.

Крім того, скаржник стверджує, що місцевим господарським судом в порушення ст. 22, 60, 63 ГПК України не були прийняті до розгляду в порядку ст. 83 ГПК України його зустрічна позовна заява для спільного розгляду з первісним позовом та клопотання від 29.10.12 р. вх. №17510, в якому він просив суд вийти за межі позовних вимог та визнати дійсним п.8.2 договору поставки №170-ВП-Н-О від 08.04.2010 р. в редакції ТОВ "Торговий дім "Марафон", а також визнати недійсним п. 8.2 договору поставки №170-ВП-Н-О від 08.04.2010 р. в редакції ПАТ "Роганська картонна фабрика" (різні редакції п.8.2. договору були зазначені вище).

Місцевий господарський суд, відмовляючи у прийнятті зустрічної позовної заяви ТОВ "Торговий дім "Марафон", послався на те, що заявник даного позову в порушення ст. 60 ГПК України звернувся до суду з зазначеним позовом після початку розгляду справи по суті, оскільки згідно з п. 3.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, про що зазначається в протоколі судового засідання.

Як вбачається з протоколу судового засідання місцевого господарського суду від 15.10.2012 р. у даній справі, суд перейшов до розгляду справи по суті.

У зв'язку з відсутністю належних доказів та достатнього фактичного обгрунтування місцевий господарський суд також не знайшов підстав для задоволення клопотання ТОВ "Торговий дім "Марафон" від 29.10.2012 р. вх. №17510.

Перевіривши та проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відмови у прийнятті зустрічного позову та у задоволенні клопотання ТОВ "Торговий дім "Марафон" від 29.10.2012 р. вх. №17510, оскільки під час розгляду даної справи між сторонами не існувало розбіжностей щодо формулювання пункту 8.2. спірного договору поставки, про що було зазначено вище.

З урахуванням фактичних обставин справи та положень ст. ст. 203, ч. 1 ст. 215, 712, ч. 2 ст. 625, 692 ЦК України, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду стосовно визнання п. 8.2 договору поставки №170-ВП-Н-О від 08.04.2010 р. недійсним в частині нарахування та сплати відсотків по ставці 0,3% за кожний день та викладення його в наступній редакції: "У випадку порушення покупцем термінів оплати, згідно цього договору він оплачує продавцю штраф та неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми заборгованості", та, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, зазначає наступне.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як визначено в ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В п. 8.2 укладеного між сторонами договору поставки сторони передбачили відповідальність за порушення терміну оплати вартості поставленого товару у вигляді сплати пені від вартості несвоєчасно оплаченого товару за кожен день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, а також визначили, що за прострочення оплати у відповідності з п. 5.1 даного договору з дати виникнення простроченої заборгованості на суму заборгованості нараховуються відсотки по ставці 0,3 % за кожний день.

При цьому, проценти, передбачені оспорюваним пунктом 8.2. договору, за своєю правовою природою підпадають під визначення неустойки, а саме пені.

Однак, як вбачається зі змісту п. 8.2. оспорюваного договору поставки, сторони цим пунктом вже передбачили за порушення покупцем термінів оплати нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несвоєчасно сплаченої суми заборгованості.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що умовами договору передбачене подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12.12.2011 р. у справі №07/238-10.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 3 ст. 692 ЦК України передбачено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Ця правова норма є спеціальною і поширює свою дію лише на правовідносини, пов'язані з купівлею-продажем товару або на правовідносини, до яких згідно із чинним законодавством застосовуються положення про купівлю-продаж.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (частина друга статті 536 ЦК України).

Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В розумінні ст.625 Цивільного кодексу України три проценти річних є платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

При цьому, вказана правова норма носить загальний характер, а встановлений нею обов'язок боржника сплатити три проценти річних поширюється на правовідносини, які виникають з різних підстав, але пов'язані з виконанням саме грошового зобов'язання.

Отже, і положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, і положення ч. 3 ст. 692 ЦК України застосовуються за умови настання факту порушення зобов'язання, а саме: прострочення виконання зобов'язання з оплати товару, тобто грошового зобов'язання.

При цьому, в розумінні обох статтей проценти є платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

Разом з тим, частиною 3 ст. 692 ЦК України не встановлено розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, а лише вказано про можливість вимагати їх сплати, тоді як ч. 2 ст. 625 ЦК України не тільки визначено їх розмір (3% річних), а й надано сторонам право встановлювати інший розмір процентів у договорі.

Наведене свідчить про те, що частиною 3 статті 692 ЦК України конкретизовано передбачене ст. 625 цього Кодексу право продавця вимагати від покупця сплати 3% річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, зі змісту ст. 625 ЦК України вбачається, що договором може бути встановлений лише інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення, і за своєю правовою природою проценти річних є платою а користування чужими грошовими коштами.

Отже, не підлягають одночасному задоволенню і вимога позивача про стягнення 3% річних, і вимога про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, оскільки за своєю правовою природою вони є одним і тим же видом відповідальності за прострочення виконання зобов'язання з оплати товару.

Така позиція узгоджується з судовою практикою, що склалася, та підтверджується, зокрема постановами Вищого господарського суду України від 22.07.2010 р. №23/304(05-5-15/24785) та від 15.04.2010 р.№2-24/2341-2009.

Заявник в скарзі посилається на те, що нарахування відсотків по ставці 0,3 % за кожний день здійснювалось як умова товарного кредиту, наданого відповідно до умов договору, при цьому, наявність відносин з товарного кредиту в межах договору поставки № 170-ВП-Н-О від 08.04.2010 р. він обґрунтовує тим, що відповідно до ст. 694 ЦК України обов'язковою умовою товарного кредиту є умова про відстрочення платежу.

Разом з тим, оспорюваний п. 8.2 договору визначає, що нарахування відсотків по ставці 0,3 % за кожний день прострочення оплати здійснюється „також у відповідності з п. 5.1 даного договору". При цьому, згідно з п. 5.1 договору товар поставляється за умови передплати. Тобто, нарахування відсотків по ставці 0,3 % за кожний день прострочення оплати відповідно до умов договору здійснюється незалежно від того, на яких умовах має здійснюватись оплата товару - на умовах попередньої оплати, або на умовах відстрочення платежу, що не відповідає приписам ст. 694 ЦК України.

Крім того, колегія суддів зазначає, що договір поставки № 170-ВП-Н-О, укладений між ПАТ „Роганська картонна фабрика" та ТОВ „Торговий дім „Марафон", не містить положень про те, що позивач здійснює поставку товару на умовах товарного кредиту.

Відповідно до ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

В п.6.3. спірного договору зазначено, що термін постачання партії товару наведено в Специфікаціях до даного договору.

З наданих відповідачем в судове засідання суду апеляційної інстанції копій специфікацій №№41-49 до договору поставки вбачається, що вони містять умову оплати поставки товару -відстрочку платежу на 21 календарний день з моменту поставки.

Колегія суддів вважає, що наявність в специфікаціях умови про оплату товару після його поставки не є достатньою підставою вважати, що в даному випадку була здійснена поставка товару в кредит.

Наявність цієї умови лише свідчить про реалізацією сторонами права викласти умови договору на власний розсуд та самостійно визначити момент виникнення зобов'язання згідно зі ст. ст. 530, 627, 693 ЦК України.

Отже, нарахування відсотків по ставці 0,3 % за кожний день відповідно до оспорюваного п. 8.2 договору поставки слід розглядати як відповідальність за прострочення грошового зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, які разом з інфляційними не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу,що полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами та висновками місцевого господарського суду та зазначає, що згідно з п. 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус.

Хоча фактам, встановленим іншими судовими рішеннями, крім зазначених у статті 35 ГПК, й не надано преюдиціального значення для господарських судів, але вони мають враховуватися судами у розгляді справ з урахуванням загальних правил статті 43 названого Кодексу щодо оцінки доказів.

Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.

Але ж висловлена господарським судом Дніпропетровської області у рішенні справі № 36/5005/4773/2012 правова позиція суду щодо підстав визнання п.8.2. договору поставки №170-ВП-Н-О від 08.04.2010 р. недійсним не може слугувати належним доказом у даній справі, оскільки визнання вказаного пункту договору поставки №170-ВП-Н-О недійсним не було предметом позову ТОВ "Торговий дім "Марафон" у справі № 36/5005/4773/2012, тому відповідних преюдиціальних фактів стосовно цього предмету встановлено не було.

Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Марафон" в зв'язку з її юридичною необгрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги та досліджені в судовому засіданні докази в обґрунтування апеляційної скарги не спростовують наведені в рішенні суду висновки, в зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення господарського суду Харківської області від 29.10.2012 р. у справі №5023/4054/12 має бути залишене без змін.

Враховуючи зазначене та керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Марафон", м. Дніпропетровськ залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 29.10.12 у справі № 5023/4054/12 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 24.12.2012 р.

Головуючий суддя Шевель О. В.

Суддя Афанасьєв В.В.

Суддя Гребенюк Н. В.