Постанова № 28264651, 19.12.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" грудня 2012 р. Справа № 5017/1579/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Остапенка М.І. (головуючого),

Гончарука П.А.,

Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Овен" та фірми "Гомер" дочірнього підприємства на рішення господарського суду Одеської області від 15 серпня 2012 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 2 жовтня 2012 року у справі № 5017/1579/2012 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Одісей-Сервіс" до фірми "Гомер" дочірнього підприємства про визнання права власності на 154/1000 частини комплексної нежитлової будівлі за набувальною давністю, за зустрічним позовом фірми "Гомер" дочірнього підприємства до товариства з обмеженою відповідальністю "Одісей-Сервіс" про визнання договору купівлі-продажу недійсним та визнання права власності на 155/1000 частини комплексної нежитлової будівлі, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю "Одісей-Сервіс" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до фірми "Гомер" дочірнього підприємства, з урахуванням заяви про зміну підстави позову, про визнання права власності на 154/1000 частин комплексної нежитлової будівлі загальної площі 757,7 м2, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Корольова, 102, за набувальною давністю.

16 липня 2012 року відповідач подав до суду зустрічну позовну заяву про визнання недійсним договору № 1 купівлі-продажу від 5 травня 2001 року щодо відчуження 155/1000 частин в колективній власності на комплексну нежитлову будівлю, загальною площею 757,7 м2, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Корольова, 102, та визнання права власності на вказані 155/1000 частини комплексної нежитлової будівлі.

Рішенням господарського суду Одеської області від 15 серпня 2012 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 2 жовтня 2012 року, первісний позов задоволено. Визнано за позивачем право власності на 154/1000 частин комплексної нежитлової будівлі загальною площею 757,7 м2, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Корольова, 102. В задоволенні зустрічного позову відмовлено. Стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір.

У касаційних скаргах товариство з обмеженою відповідальністю "Овен" і відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просять постановлені у справі судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Клопотання позивача про відкладення розгляду справи судом касаційної інстанції відхилено, зважаючи на відсутність належних підстав для його задоволення.

Сторони у справі, а також товариство з обмеженою відповідальністю "Овен" , не скористались правом на участь в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційних скарг, суд вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 5 травня 2001 року сторонами у справі укладено договір купівлі-продажу частки у колективній власності, за яким відповідачем відчужено 154/1000 частин у колективній власності на комплексну нежитлову будівлю, загальною площею 757,7 м2, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Корольова, 102.

Зазначений об'єкт відчуження належав відповідачу на підставі свідоцтва про право власності на комплексний нежитловий будинок від 10 серпня 1999 року за № 003648.

На підтвердження свого наміру щодо продажу об'єкту нерухомості відповідач передав позивачу за актом прийому-передачі від 7 травня 2001 року вказане майно та оригінал свідоцтва про право власності на комплексний нежитловий будинок від 10 серпня 1999 року за № 003648, який на момент розгляду справи в суді знаходиться у позивача й оглянутий судом у судовому засіданні.

Встановивши, що позивач правомірно, відкрито та безперервно володів спірним майном з 7 травня 2001 року, використовував його в якості магазину продовольчих товарів, постійно здійснюючи господарську діяльність, місцевий господарський суд, керуючись вимогами ст. 344 Цивільного кодексу України, п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, дійшов висновку, що позивач набув право власності на спірне майно за набувальною давністю.

Зустрічні позовні вимоги залишені господарським судом першої інстанції без задоволення на тій підставі, що відповідачем не доведено факту невідповідності оспорюваного правочину вимогам ст. 203 Цивільного кодексу України, а з положень Статуту відповідача не вбачається відсутності дієздатності даної юридичної особи.

З таким рішенням господарського суду першої інстанції погодився й апеляційний господарський суд, залишивши його без змін.

Проте, як з висновком попередніх судових інстанцій про необхідність задоволення первісного позову, так і з висновком про відсутність правових підстав для задоволення зустрічних позовних вимог, погодитись не можна, оскільки вони прийняті з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном -протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Виходячи з даної норми матеріального права набувальна давність поширюється на випадки фактичного, безтитульного (незаконного) володіння чужим майном. Наявність у володільця певного юридичного титулу, наприклад, договору найму, оренди, зберігання тощо, виключає застосування набувальної давності.

Наявність договору купівлі-продажу, за яким позивачу передано спірний об'єкт нерухомості, виключає можливість визнання за позивачем права власності за набувальною давністю, що не враховано судами попередніх інстанцій під час вирішення спору.

Крім того, розглядаючи по суті заявлені відповідачем зустрічні позовні вимоги, попередніми судовими інстанціями помилково застосовані норми Цивільного кодексу України, що набрав чинності з 1 січня 2004 року, оскільки правовідносини сторін виникли на підставі договору, укладеного у 2001 році, в зв'язку з чим застосуванню підлягають норми Цивільного кодексу УРСР від 18 липня 1963 року.

З огляду на викладене, постановлені у справі судові рішення не можна визнати законними, обґрунтованими, прийнятими у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, а тому вони підлягають скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід урахувати наведене, встановити фактичні обставини справи, з'ясувати дійсні права та обов'язки сторін і, в залежності від встановленого та вимог закону, прийняти відповідне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Овен" та фірми "Гомер" дочірнього підприємства задовольнити.

Рішення господарського суду Одеської області від 15 серпня 2012 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 2 жовтня 2012 року у справі № 5017/1579/2012 скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Головуючий М.І. Остапенко

Судді П.А. Гончарук

Л.В. Стратієнко