Ухвала суду № 28263244, 18.12.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2012 р. Справа № 62622/11

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Глушка І.В., Святецького В.В.,

з участю секретаря судового засідання Рибак О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 20 червня 2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автолайф» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ТзОВ «Автолайф» звернулося до суду з позовною заявою до Луцької ОДПІ, якою просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 02 березня 2011 року № 0000132302 (прийняте в результаті адміністративного оскарження), яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за серпень і вересень 2010 року на 163444,00 грн. та 137844,00 грн. відповідно, всього на 301288,00 грн.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 20 червня 2011 року позов задоволено повністю. Постанова мотивована тим, що відповідно до п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» митна вартість товарів, зазначена у ввізній митній декларації, є базою оподаткування для товарів при їх імпортуванні на митну територію України і контроль за визначенням та сплатою податку на додану вартість в такому випадку здійснюється митними органами, тобто дана правова норма регулює оподаткування операцій виключно із імпорту товарів на митну територію України і не стосується правил оподаткування інших господарських операцій. Отже, митна вартість раніше імпортованих в Україну товарів не може бути визнана достатнім обґрунтуванням звичайного рівня цін таких товарів для визначення бази оподаткування операцій з їх подальшої поставки на митній території України. За таких обставин не може вважатися доведеним податковим органом той факт, що ціна товарів, реалізованих позивачем на митній території України, є нижчою за звичайні ціни. Крім того, при проведенні перевірки відповідач не скористався правом надати запит платнику податків для обґрунтування рівня договірних цін, а також не вчиняв будь-яких дій, передбачених п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 13 Указу Президента «Про деякі заходи дерегулювання підприємницької діяльності» для доведення факту, що договірні ціни при поставці товарів на митній території України не відповідають рівню звичайної ціни.

Постанову в апеляційному порядку оскаржив відповідач, вважає, що вона прийнята з порушенням норм матеріального права, просить постанову скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що при поставці на митній території України товарів, попередньо імпортованих платником податку на митну територію України, база оподаткування повинна визначатися з договірної (контрактної) вартості товару, але не нижче за митну вартість, зазначену у ввізній митній декларації. Таким чином, позивач при реалізації товарів на митній території України визначив базу оподаткування безпідставно, виходячи з договірної (контрактної) вартості товару нижчої, ніж митна вартість, що призвело до завищення заявленої суми бюджетного відшкодування.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

В період з 22.11.2010 року до 10.12.2010 року Луцькою ОДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Автолайф» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість в рахунок зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних податкових періодів, за серпень, вересень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось з 01.07.2010 року до 30.08.2010 року, за результатами якої було складено акт від 16.12.2010 року № 9654/23-3/33523046.

В акті перевірки податковий орган зазначає про порушення позивачем п. 4.1. ст. 4 та абз. «а» пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, внаслідок чого занижено різницю між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту по податку на додану вартість за липень 2010 року на 163444,00 грн.; занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за серпень 2010 року на суму 2283258,00 грн. та занижено різницю між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту за серпень 2010 року на 359640 грн. 00 коп.; занижено різницю між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту по податку на подану вартість за вересень 2010 року на 153426,00 грн.; завищено суму бюджетного відшкодування за серпень 2010 року на суму 451576,00 грн.; завищено суму бюджетного відшкодування за вересень 2010 року на суму 282598,00 грн.

На підставі акта перевірки та з врахуванням адміністративного оскарження первинного повідомлення-рішення, відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення відповідача від 02 березня 2011 року № 0000132302, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за серпень і вересень 2010 року на 163444,00 грн. та 137844,00 грн. відповідно, всього на 301288,00 грн.

Позиція податкового органу полягає в тому, що договірна (контрактна) вартість реалізованого позивачем товару на території України була нижча за звичайну ціну (митну вартість).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність таких висновків відповідача, виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотнє, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Згідно з пп. 1.20.2 цієї статті для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

А відповідно до пп. 1.20.8 цієї статті обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Відповідно до п. 1.18 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Пунктом 4.1 ст. 4 цього Закону передбачено, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Згідно з п. 1.7. Інструкції про заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби України від 09.07.1997 року № 307, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, митна вартість використовується виключно в цілях митного оподаткування товарів і ведення митної статистики.

Звичайна ціна встановлюється за правилами п. 1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», залежить від умов продажу товару і відповідає справедливій ринковій ціні в Україні.

Наведене положення відповідає вимогам ст. 11 Закону України «Про ціни та ціноутворення», якою передбачено, що при здійсненні експортних та імпортних операцій застосовуються контрактні ціни, що формуються відповідно до цін та умов світового ринку,.

Таким чином, якщо товари продані за ціною вищою від фактурної, але нижчою від митної вартості, база оподаткування податком на додану вартість визначається, виходячи з продажної вартості товару і в такому випадку ціна продажу є звичайною.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач реалізовував імпортовані ним товари саме за звичайними цінами, які відповідають справедливій ринковій ціні, як передбачено зазначеними вище нормами, а доказів про визнання недійсними договорів купівлі-продажу цих товарів відповідач суду не надав.

При цьому податковим органом при проведенні перевірки не здійснено визначення звичайної ціни реалізованих позивачем на внутрішньому ринку України товарів відповідно до вимог п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідача дійшов висновку про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною. Однак, чинне законодавство України не передбачає ідентичності чи взаємозалежності таких понять як «митна вартість» та «звичайна ціна» при здійсненні податкових платежів та не містить приписів про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною при подальшій реалізації цього товару на території України.

Покликання відповідача на п. 4.3. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно якої для товарів, які імпортуються на митну територію України платником податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації (з урахуванням витрат згідно цього ж підпункту), не приймається колегією суддів до уваги, оскільки вказана норма стосується оподаткування податком на додану вартість при розмитненні імпортованих товарів.

Виходячи з аналізу наведених норм, колегія суддів дійшла висновку про те, що сума податку на додану вартість, що підлягає включенню до податкового кредиту в зв'язку з ввезенням (імпортуванням) товарів на митну територію України, відповідає сумі податку, фактично сплаченого платником податку митному органу до або на день подання ВМД. Сума ж податку, що підлягає фактичній сплаті, визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів, а у разі коли договірна (контрактна) вартість товарів менша за митну вартість цих товарів - виходячи з митної вартості товарів.

Крім цього, формування податкового кредиту при імпорті товарів пов'язується зі сплатою податкових зобов'язань, тому доводи відповідача про те, що податковий кредит повинен обчислюватись, виходячи з договірної (контрактної) вартості, є безпідставним.

Щодо доводів відповідача про те, що позивачем в подальшому реалізація даного товару на митній території України здійснювалася з урахуванням його договірної (контрактної) вартості, яка є меншою митної вартості та відповідно з вартості такої реалізації визначались податкові зобов'язання з податку на додану вартість, колегія суддів зазначає наступне.

При визначенні бази оподаткування операцій з реалізації на території України імпортованого товару, митна вартість та звичайна ціна не є тотожними. База оподаткування податком на додану вартість ТзОВ «Автолайф» визначена вірно - відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» із договірної вартості таких товарів, яка не нижча за звичайні ціни.

А п. 4.3 ст. 4 цього Закону регулює оподаткування операцій виключно із імпорту товарів на митну територію України і не стосується правил оподаткування інших господарських операцій.

Крім того, як правильно зазначив суд першої інстанції, при проведенні перевірки відповідач не скористався правом надати запит платнику податків для обґрунтувати рівня договірних цін, а також не вчиняв будь-яких дій, передбачених п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 13 Указу Президента «Про деякі заходи дерегулювання підприємницької діяльності» для доведення факту, що договірні ціни при поставці товарів на митній території України не відповідають рівню звичайної ціни, зокрема, податковий орган не вжив заходів для отримання інформації щодо статистичної оцінки рівня цін реалізації товарів, що постачалися позивачем, на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку.

За таких обставин колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що зменшення податковим органом позивачу сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вказані вище періоди є безпідставним, оскільки не ґрунтується на вимогах законодавства, тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є неправомірним і підлягає скасуванню.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 20 червня 2011 року у справі № 2а-1437/11/0370 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автолайф» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий О.М. Довгополов

Судді І.В. Глушко

В.В. Святецький