Постанова № 28260163, 13.12.2012, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Кірієнко В.О.

Суддя-доповідач - Чумак С.Ю.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2012 року справа №2а/0570/3396/2012

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Чумака С.Ю.,

суддів: Гайдара А.В. та Попова В.В.,

при секретарі Копиці С.В.,

за участю представника відповідача Пікалова Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансекспедиція» на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 5 червня 2012 року в адміністративній справі № 2а/0570/3396/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансекспедиція» до Державної податкової інспекції у місті Краматорську Донецької області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог, просив скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000662302/0/22084 від 25.04.2008 року, № 0000662302/1/43859 від 11.07.2008 року, № 0000662302/2/53204 від 11.09.2008 року, № 0000662302/3/66128 від 26.11.2008 року, якими позивачу було нараховані податкові зобов'язання з податку на додану вартість (ПДВ), у сумі 56 004,00 грн. та застосовані штрафні санкції у сумі 28 002,00 грн., у загальній сумі 84 006,00 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 5 червня 2012 року в задоволені позову відмовлено. При цьому суд першої інстанції зазначив, що позивачем не доведено обґрунтованість позовних вимог.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та постановити постанову, якою позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування скарги зазначив, що обов'язок доказування правомірності своїх дій в адміністративній справі покладений на суб'єкта владних повноважень - в даному випадку на податковий орган, а не на позивача.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши законність рішення в межах доводів апеляційної скарги, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити за наступними підставами.

Судом встановлено, що за договором купівлі-продажу нежилого приміщення від 21.08.2006 року, укладеним позивачем (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Комбінат хлібобулочних виробів»(покупець), позивачем було здійснено продаж нежитлового приміщення площею 632,0 кв.м; вартість цього приміщення склала 170000 грн. (у тому числі 28333 грн. ПДВ);

На підставі договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 09.10.2006 року, укладеного позивачем (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Комбінат хлібобулочних виробів»(покупець), останньому було передано у власність нежитлове приміщення площею 1572,7 кв.м за ціною 240000 грн. (у тому числі 40000 грн. ПДВ);

Відповідачем було проведено виїзну планову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 по 31.12.2007, оформлену актом від 14.04.2006 № 685/23-2-24317115, в ході якої було виявлено факт продажу позивачем зазначених приміщень за ціною нижчою, ніж вартість цих нерухомих обєктів, визначена у Реєстрі прав власності на нерухоме майно, виходячи з їх балансової вартості (451684 грн.), а також ніж рівень комерційних цін на нежитлові приміщення на ринку нерухомості у м.Краматорську у відповідний період (згідно з інформацією, наданою приватним підприємством «Євгенія»);

На підставі висновку про реалізацію позивачем зазначених приміщень за ціною нижчою, ніж звичайна ціна, що призвело до необґрунтованого заниження позивачем бази оподаткування ПДВ за цими операціями, ДПІ було донараховано позивачеві податкове зобовязання з податку на додану вартість у сумі 84006 грн. (у тому числі 56004 грн. за основним платежем та 28002 грн. за штрафними санкціями) згідно з оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями.

При вирішенні спору колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Згідно з пунктом 1.18 статті 1 названого Закону звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

При цьому цією ж нормою Закону визначено, що справедлива ринкова ціна це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності однорідних) товарів (робіт, послуг).

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобовязаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту (підпункт 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону).

Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому обовязок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

Для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Однак при цьому необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними, важливе значення також мають і властивості та характеристики товарів, які є предметом купівлі-продажу, рівень їх ліквідності на ринку.

При визначенні звичайної ціни на об'єкт нерухомості слід враховувати такі умови, як його місце розташування, фізичний стан, а також те, чи здійснювалось поліпшення такого обєкта. Звичайна ціна обєкта нерухомості не може бути визначена без належної оцінки зазначених економічних факторів.

З'ясування ж рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація надаватися уповноваженим державним органом. Таким чином, будь-які дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами (висновки, результати досліджень, витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно тощо), не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

З огляду на вказане колегія суддів зазначає, що довідка приватного підприємства «Євгенія» щодо ринкової вартості нерухомого майна, на яку посилається податковий орган як на доказ рівня звичайних цін, не визнається в якості такого доказу, оскільки як зазначено вище інформація щодо рівня звичайних цін може надаватись лише уповноваженим державним органом.

Колегія суддів також зазначає, що податковим органом було помилково ототожнено балансову вартість обєктів основних фондів (яка відображає фактичну вартість їх придбання або їх вартість після переоцінки) із звичайною ціною, яка склалася на ринку, оскільки таке ототожнення суперечить вищезазначеним положенням законодавства, що діяло на час виникнення спірних відносин.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції послався на те, що позивач на пропозицію суду відмовився від проведення судової експертизи для з'ясування рівня звичайних цін, а також, що на пропозицію суду, щодо надання документів на підтвердження наявності розумних економічних або інших причин (ділової мети) для продажу вищезазначених нежитлових приміщень за цінами, які є нижчими ніж їх балансова вартість та обставин що вплинули на порядок ціноутворення під час здійснення спірних операцій з купівлі-продажу нерухомих об'єктів та рівень звичайних цін на вказані об'єкти за співставних умов продажу позивачем жодних документів надано не було.

Разом з тим, колегія суддів зазначає про хибність таких висновків суду першої інстанції, оскільки за вимогами частини 2 статті 71 КАС України обов'язок доказування правомірності свого рішення у випадку заперечення проти позовних вимог покладається на суб'єкта владних повноважень, тобто в даному випадку на податковий орган.

Така ж вимога, як зазначалось вище, містилась і в Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що податковим органом, крім посилання на балансову вартість проданих об'єктів та довідку ПП «Євгенія», які визнані судом безпідставними, жодних інших доводів та доказів щодо невідповідності ціни проданого нерухомого майна звичайним ринковим цінам суду не заявлялось та не надавалось.

В судовому засіданні при розгляді апеляційної скарги представник позивача підтвердив відсутність у податкового органу інших доводів та доказів на підтвердження правомірності свого рішення.

Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, у зв'язку з чим постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.

Повний текст виготовлено 19 грудня 2012 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 КАС України,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансекспедиція» задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 5 червня 2012 року в адміністративній справі № 2а/0570/3396/2012 скасувати.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансекспедиція» задовольнити.

Податкові повідомлення рішення № 0000662302/0/22084 від 25.04.2008 року, № 0000662302/1/43859 від 11.07.2008 року, № 0000662302/2/53204 від 11.09.2008 року, № 0000662302/3/66128 від 26.11.2008 року скасувати.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансекспедиція» сплачений судовий збір в сумі 925 гривень 6 копійок.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з складення в повному обсязі до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: С.Ю.Чумак

Судді: А.В.Гайдар

В.В.Попов