Ухвала суду № 28258265, 10.12.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2012 р.Справа № 2а-1870/6954/12Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Чалого І.С.

Суддів: Зеленського В.В. , П'янової Я.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції Сумської області Державної податкової служби на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 25.09.2012р. по справі № 2а-1870/6954/12

за позовом Публічного акціонерного товариства "Охтирський пивоварний завод"

до Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції Сумської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій прохав суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 20 квітня 2012 року №0000032311, яким ПАТ «Охтирський пивоварний завод»збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у загальному розмірі 183001 грн., із них: 183000 грн. -основного платежу, 1 грн.- штрафні (фінансові) санкції.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 25.09.2012 р. адміністративний позов публічного акціонерного товариства "Охтирський пивоварний завод" до Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції Сумської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення було задоволено у повному обсязі. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення від 20 квітня 2012 року № 0000032311 видане Охтирською об'єднаною державною податковою інспекцію Сумської області в повному обсязі.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 25.09.2012 р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Сторони в судове засідання не з'явились, були повідомлені належним чином про дату, час та місце слухання справи, надали заяви про розгляд справи в письмовому провадженні.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 29.03.2012 р. Охтирською ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПАТ «Охтирський пивоварний завод»з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість з підприємством ТОВ «Інтерагро 2007»за період з 01.05.2011 року по 31.05.2011 року, за результатами якої складено акт № 36/2332/00383053.

На підставі акту перевірки, відповідач дійшов висновку про порушення ПАТ «Охтирський пивоварний завод»ч.1- 6 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст.ст. 216, 655, 656, 662 ЦК України та п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України в результаті чого встановлено заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету, в розмірі 183000 грн.

На підставі висновків акту перевірки, 20.04.2012 року Охтирською ОДПІ було прийняте податкове повідомлення-рішення №0000032311 (а.с.24), позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 183001 грн., з яких: 183000 грн. -основного платежу, 1 грн.- штрафні (фінансові) санкції.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що позивач виконав всі вимоги ПК України щодо документального оформлення податкового обліку та в підтвердження правомірності заявлених до відшкодування сум ПДВ під час перевірок надав всі передбачені діючим законодавством України документи.

Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції та зазначає.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме акту перевірки № 36/2332/00383053 від 29.03.2012р., підставами для висновку про заниження податку на додану вартість на суму 183000 грн. став висновок податкового органу про те, що податковим органом встановлено неможливість підтвердження реального вчинення господарських операцій з боку контрагента позивача - ТОВ "Інтерагро 2007".

Зокрема, згідно інформації, отриманої від податкової інспекції за місцем реєстрації зазначеного підприємства встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг) та проведення ТОВ "Інтерагро 2007"транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди покупцям підприємства та далі по ланцюгу постачання, з метою штучного формування податкового кредиту, з використанням контрагентів, які не виконують свої податкові зобов'язання

В зв'язку з наведеним відповідачем встановлено нереальність господарських правочинів, вчинених позивачем з зазначеним підприємством у перевіреному періоді, що позбавляє позивача права на включення сум, сплачених за спірними правочином, до складу податкового кредиту.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що згідно копії договору купівлі - продажу №31-03/11 від 31.03.2011 року ТОВ «Інтерагро 2007»- Продавець зобов'язується передати у власність ПАТ «Охтирський пивоварний завод»- Покупцю, а Покупець зобов'язується оплатити цукор -білий кристалічний на умовах цього Договору. (П1.1.Договору). Кількість товару, що поставляється Продавцем і приймається Покупцем визначається відповідно до супровідних документів (рахунків, накладних, товарно-транспортних накладних). (Пункти 1.2.2. та 1.2.3 Договору). Оплата за товар здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Продавця на підставі рахунків протягом 10 календарних днів з дня отримання Товару.

На виконання умов договору, Продавець - ТОВ «Інтерагро 2007»в травні 2011 року відвантажив ПАТ «Охтирський пивоварний завод»товар на загальну суму 1 098 000 грн. (в т.ч. ПДВ 183000 грн.).

Факт відвантаження контрагентом товару, поставки його, отримання та оплати товару позивачем підтверджується матеріалами справи, а саме:

- копіями видаткових накладних №303 від 26.05.2011р., №259 від 23.05.2011р., №248 від 17.05.2011р., №236 від 13.05.2011р., №227 від 11.05.2011р., №222 від 06.05.2011р. (а.с.43-47),

- копіями прибуткових накладних №647 від 28.05.211р., №616 від 25.05.2011р., №594 від 19.05.2011р., №575 від 14.05.2011р., №565 від 12.05.2011р., №544 від 08.05.2011р. (а.с.43-47),

- копіями товарно-транспортних накладних №222 від 06.05.2011р., №227 від 11.05.2011р., 236 від 13.05.2011р., №248 від 17.05.2011р., №303 від 26.05.2011р., №259 від 23.05.2011р. (а.с.49-54),

- копіями податкових накладних виданими ТОВ «Інтерагро 2007»в травні 2011р. №56 від 26.05.2011р., №55 від 23.05.2011р., №54 від 18.05.2011р., №53 від 13.05.2011р., №52 від 11.05.2011р., №51 від 06.05.2011р., (а.с.55-60),

- копіями платіжних доручень №3654 від 06.05.2011р., №3769 від 12.05.2011р., №3760 від 12.05ю2011р., №3587 від 04.05.2011р., №3669 від 10.05.2011р., №3594 від 05.05.2011р., №3597 від 05.05.2011р., №4069 від 25.05.2011р., №4016 від 24.05.2011р., №4104 від 26.05.2011р., №3921 від 19.05.2011р., №3933 від 20.05.2011р., №3890 від 18.05.2011р., №4109 від 26.05.2011р., № 3862 від 17.05.2011р., №3987 від 23.05.2011р., №3835 від 16.05.2011ор., №4143 від 27.05.2011р.,№3744 від 11.05.2011р., №3796 від 13.05.2011р., №3799 від 13.05.2011р., №3806 від 13.05.2011р., №3801 від 13.05.2011р., №4231 від 02.06.2011р.,№4228 від 01.06.2011р., №4227 від 01.06.2011р., №3039 07.07.2011р., №3040 від 07.07.2011р.(а.с.61-80).

Щодо транспортування товарів, слід зазначити, що дані послуги надавались ЗАТ «Оболонь», що підтверджується копією договору про транспортно -експедиційне обслуговування ЗАТ «Оболонь»вантажів дочірніх підприємств ЗАТ «Оболонь»№12757 від 01.02.2007р. та товарно-транспортними накладними.

Отже, матеріалами справи підтверджується факт реальності господарських операцій між позивачем та ТОВ «Інтерагро 2007» в травні 2011 року, зокрема підтверджується і факт транспортування товару від Постачальника до Покупця.

На момент укладення згаданих правочинів сторони мали повну дієздатність юридичних осіб. Зазначені договори, які викладено у формі єдиного письмового документу, підписано повноважними представниками сторін та скріплено печатками юридичних осіб.

Суд апеляційної інстанції оцінивши наявні в справі докази, відмітив, що матеріалами справи додатково підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобов'язань за спірними правочинами. Копії витребуваних судом і долучених до матеріалів справи первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Приєднані до справи копії платіжних документів засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості робіт за переліченими вище правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів.

З огляду на приписи Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції робиться висновок про те, що операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб -через банківські установи. Так, наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та контрагента позивача спільного інтересу щодо їх отримання (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), в матеріалах справи немає.

Так, підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.3. ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи з вимог п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенні таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативної або фінансового лізингу.

У відповідності до п. 198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6. ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Колегія суддів зазначає, що ані в суді першої інстанції ані в суді апеляційної інстанції, Відповідачем не було доведено правомірності та обґрунтованості мотивів винесення спірного податкового повідомлення рішення. Доказів фактичної відсутності операцій по придбанню позивачем послуг (робіт) у своїх контрагента відповідач не подав.

З огляду на викладене, суд першої інстанції та з чим погоджується суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про безпідставність висновку Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції Сумської області стосовно порушення ПАТ «Охтирський пивоварний завод» вимог п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 року.

Як з'ясовано судом першої інстанції та підтверджено судом апеляційної інстанції, основним мотивом, покладеним суб'єктом владних повноважень в основу судження про порушення позивачем закону, є висновок перевірки ТОВ «Інтерагро 2007».

Однак, з положень ст.ст. 207 і 208 Господарського кодексу України, ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України випливає, що одного лише висновку органу державної податкової служби про нікчемність вчиненого платником податків правочину або про нереальність здійсненої платником податків господарської операції є недостатньо для висновку іншого податкового органу про вчинення контрагентом такого платника порушення закону, так як податкові органи не наділені законодавцем виключною прерогативою на визнання правочинів такими, що суперечать закону.

При цьому належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами вчинення платником податків нікчемного правочину можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 КАС України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Колегія судів зазначає, що ані під час розгляду справи судом першої інстанції ані у суді апеляційної інстанції відповідачем не було надано жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст. 228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму ВСУ № 9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що акт перевірки позивача не містить жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності позивача обставин, котрі передбачені ч.1 ст. 228 Цивільного кодексу України (з урахуванням викладених в Постанові Пленуму ВСУ № 9 правових позицій) як ознаки нікчемного правочину.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський суд з прав людини в ухвалених Рішеннях, а саме у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит, яке виникає за першою із законодавчо визначеної події, у даному випадку на дату отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Так, відповідачем ані в суді першої інстанції так ані в суді апеляційної інстанції не було доведено наявності між позивачем та контрагентом позивача, взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Колегія судів зазначає, що Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що позивач придбав товари, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, а позивачем у свою чергу надано усі первинні документи , які складені у відповідності до вимог діючого законодавства та підтверджують реальність виконаного правочину, та підтверджують придбання товарів, які призначені для їх використання в операціях, що є об'єктом оподаткування .

Додатково суд апеляційної інстанції взяв до уваги той факт, що згідно з змістом суджень відповідача, котрі викладені в акті висновок суб'єкта владних повноважень про відсутність факту реального вчинення господарських операцій спірного правочину вмотивований виключно посиланням на акт податкової інспекції на обліку в якій знаходиться контрагент позивача. Однак в силу ст.70 КАС України судження органу державної податкової служби України про нереальність укладених суб'єктами господарювання правочинів не може бути визнано належним, допустимим і достатнім доказом невідповідності правочину вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки матеріалами справи було підтверджено реальний характер спірної фінансово-господарської операції та встановлено відсутність підстав для зменшення позивачу суми податкового кредиту.

Таким чином, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст. 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції Сумської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 25.09.2012р. по справі № 2а-1870/6954/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Чалий І.С.Судді Зеленський В.В. Пянова Я.В.