Ухвала суду № 28257842, 11.12.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2012 р.Справа № 2а-10374/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Чалого І.С.

Суддів: Зеленського В.В. , П'янової Я.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.10.2012р. по справі № 2а-10374/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Есат"

до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Есат" звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив суд: скасувати податкові повідомлення - рішення від 07.09.2012 року №0001042220, №0001052220.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11.10.2012 р. адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Есат" до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень було задоволено в повному обсязі. Скасовано податкові повідомлення - рішення від 07.09.2012 року №0001042220, №0001052220.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.10.2012 р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Сторони в судове засідання не з'явились, були повідомлені належним чином про дату, час та місце слухання справи, позивачем надана заява про розгляд справи в письмовому провадженні.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно свідоцтва серії А01 №425072 товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Есат" (далі за текстом ТОВ "Торгівельний дім "Есат"), як юридична особа зареєстроване Виконавчим комітетом Харківської міської ради 07.09.2010 року №1 480 102 0000 047675.

Позивача взято на облік як платника податків в органах Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби з 08.09.2010 року за реєстраційним номером 36415.

Державною податковою інспекцією у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби з 29.08.2012 р. по 31.08.2012 р. було проведено документальну позапланову перевірку ТОВ "Торгівельного дому "Есат" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "Промтехноопт" за період з 01.01.2012 р. по 31.01.2012 р.

За результатами перевірки було складено акт від 03.09.2012 року №1604/22/37187340, яким зафіксовані наступні порушення: п.198.3, п.198.4 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-IV (із змінами та доповненнями) занижено податок на додану вартість на загальну суму 20026 грн. в тому числі по періодах: за січень 2012 року у сумі 17043 грн., за лютий 2012 року у сумі 2983 грн. (період виписки податкової накладної січень 2012 року); п.п.138.1.1 п. 138.1 ст. 138 та п.138.8 ст. 138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-IV (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 17895 грн., у тому числі за 1 квартал 2012 року у сумі 17895 грн.

На підставі акту перевірки від 03.09.2012 року №1604/22/37187340 податковим органом було винесено податкові повідомлення - рішення за №0001042220 від 07.09.2012 року на загальну суму 26842,50 грн., з яких: основний платіж + 17895 грн., штрафні (фінансові) санкції 8947,50 грн., №0001052220 від 07.09.2012 року на загальну суму 30039 грн., з яких: основний платіж +20026 грн., штрафні (фінансові) санкції 8947,50 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що позивач податковий кредит в даній справі сформований на підставі сплачених сум ПДВ від господарських операцій, які підтверджені документально та є належним чином виконані та виконав всі вимоги Податкового кодексу України щодо документального оформлення податкового обліку валових витрат по операціям з ТОВ "Промтехноопт".

Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції та зазначає.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме акту перевірки від 03.09.2012 року №1604/22/37187340, підставами для висновку про безпідставність віднесення сум до складу податкового кредиту ПДВ та неправомірності включення витрат до складу валових витрат став висновок податкового органу про те, що в перевіряємому періоді контрагентом позивача був ТОВ "Промтехноопт" (код ЄДРПОУ 37092055). За результатами перевірок зазначеного контрагента позивача, ДПІ у якому підприємство перебуває на податковому обліку було складено акти від 18.04.2012 року №69/15-314/37092055, від 03.09.2012 року №1604/22/37187340. Відповідно до висновків вказаних актів перевірок зазначається, що у контрагента позивача відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру. Зазначені операції не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності. Наслідком діяльності контрагентів позивача є виключно чи переважно формування податкових зобов'язань та податкового кредиту на адресу контрагентів. Також ДПІ зазначає, що вказане підприємство не знаходиться за юридичною адресою та всі укладені правочини між позивачем та контрагентом вважаються нікчемними.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що між ТОВ "Промтехноопт" (Постачальник) та ТОВ "Торгівельний дім "Есат" (Покупець) було укладено договір поставки товару №140 від 03.10.2011 року. За умовами даного договору Постачальник зобов'язується придбавати і передавати у власність Покупця електротехнічні товари, кількість та найменування товару визначено рахунком - фактурою, яка є невід'ємною частиною даного правочину: №1001-15 від 10.01.2012 року, №1001-30 від 10.01.2012 року, №1001- 82 від 10.01.2012 року.

Реальність виконання умов договору поставки підтверджується залученими до матеріалів справи документами: видатковими накладними: №1201-22 від 12.01.2012 року, 1001-11 від 10.01.2012 року, №1601-05 від 16.01.2012 року, податковими накладними: №140 від 12.01.2012 року на загальну суму 17900,00 грн., в т. ч. ПДВ - 2983,33 грн., №93 від 10.01.2012 року на загальну суму 42467,09 грн., в т. ч. ПДВ - 7077,85 грн., №181 від 16.01.2012 року на загальну суму 59790,00 грн., в т. ч. ПДВ - 9965,00 грн.

Оплата товару та послуг здійснена позивачем у безготівковій формі в повному обсязі, шляхом списання коштів з рахунків ТОВ "Торгівельний дім "Есат", що підтверджується платіжними дорученнями.

Доставка товару здійснювалась самовивозом шляхом складання товарно - транспортних накладних.

Отриманий товар зберігався ТОВ "Торгівельний дім "Есат" на орендованому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1, згідно умов договору оренди нежитлового приміщення №8/1 від 29.12.2011 року укладеного між Позивачем та ФОП ОСОБА_1

Товарно-матеріальні цінності за укладеним договором були використані позивачем у подальшій діяльності підприємства позивача шляхом укладання відповідних договорів з контрагентами (покупцями) на їх поставку. На підтвердження реалізації придбаних товарно-матеріальних цінностей і реальності виконання укладених позивачем послідуючих договорів, ТОВ "Торгівельний дім "Есат" надані копії видаткових накладних, згідно яких Позивач передав у власність товар підприємствам України; виписками з банку; податковими накладними.

Проаналізувавши вищенаведені обставини, суд приходить до висновку, що позивачем доведено придбання у свого контрагента товару та використання його в своїй господарській діяльності.

В зв'язку з наведеним суд зауважує, що в даній справі доводи відповідача про відсутність реального характеру відповідних операцій суду не доведено та вони не підтверджується матеріалами справи.

Суд апеляційної інстанції оцінивши наявні в справі докази, відмітив, що матеріалами справи додатково підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобов'язань за спірними правочинами. Копії витребуваних судом і долучених до матеріалів справи первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Приєднані до справи копії платіжних документів засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості робіт за переліченими вище правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів.

З огляду на приписи Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції робиться висновок про те, що операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб -через банківські установи. Так, наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та контрагента позивача спільного інтересу щодо їх отримання (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), в матеріалах справи немає.

Так, підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.3. ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи з вимог п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенні таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативної або фінансового лізингу.

У відповідності до п. 198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6. ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Колегія суддів зазначає, що ані в суді першої інстанції ані в суді апеляційної інстанції, Відповідачем не було доведено правомірності та обґрунтованості мотивів винесення спірного податкового повідомлення рішення. Доказів фактичної відсутності операцій по придбанню позивачем послуг (робіт) у своїх контрагентів відповідач не подав.

З огляду на викладене, суд першої інстанції та з чим погоджується суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про безпідставність висновку Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби стосовно порушення ТОВ "Торгівельного дому "Есат" п.198.3, п.198.4 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-IV (із змінами та доповненнями).

Також, колегія судів зазначає, що чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так в п.57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі "Булвес" АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами.

Тобто позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Так, відповідачем ані в суді першої інстанції так ані в суді апеляційної інстанції не було доведено наявності між позивачем та контрагентом позивача, взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Додатково суд апеляційної інстанції взяв до уваги той факт, що згідно з змістом суджень відповідача, котрі викладені в акті висновок суб'єкта владних повноважень про відсутність факту реального вчинення господарських операцій спірних правочинів вмотивований виключно посиланням на акти податкової інспекції на обліку в якій знаходяться контрагент позивача. Однак в силу ст.70 КАС України судження органу державної податкової служби України про нереальність укладених суб'єктами господарювання правочинів не може бути визнано належним, допустимим і достатнім доказом невідповідності правочину вимогам закону.

Вимогами п. 138.1. ст. 138 Податкового Кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності та інших витрат.

Згідно п.п. 138.1.1. п. 138.1. ст. 138 Податкового Кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати.

Відповідно до п.п. 138.2. ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

На підставі п. 138.8. ст. 138 Податкового Кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; загальновиробничих витрат, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

З огляду на викладене, суд першої інстанції та з чим погоджується суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що позивачем правомірно включені витрати до складу валових витрат по операціям з ТОВ "Промтехноопт", оскільки ТОВ "Торгівельний дім "Есат" було надано до суду документи первинного обліку (податкові накладні, видаткові накладні), які містять всі необхідні реквізити передбачені приписами діючого податкового законодавства України.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки матеріалами справи було підтверджено реальний характер спірної фінансово-господарської операції та встановлено відсутність підстав для зменшення позивачу суми податкового кредиту та валових витрат.

Таким чином, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст. 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.10.2012р. по справі № 2а-10374/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Чалий І.С.Судді Зеленський В.В. Пянова Я.В.