Ухвала суду № 28257015, 14.11.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2012 р.Справа № 2а-14416/11/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Ральченка І.М.

Суддів: Катунова В.В. , Рєзнікової С.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2012р. по справі № 2а-14416/11/2070

за позовом Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби

до Приватного акціонерного товариства "Люботинський завод "Продтовари"

про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИЛА:

31.10.2011 року Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у місті Харкові звернулась до суду із позовом, в якому просила стягнути з ПП "Сканто" на користь ПрАТ "Люботинський завод "Продтовари" отримане по угоді, а саме грошові кошти у розмірі 2047435,56 грн.; стягнути з ПрАТ "Люботинський завод "Продтовари" в дохід держави грошові кошти у сумі - 2047435,56 грн.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 03.09.2012 року у задоволенні позову відмовив.

Приймаючи зазначене рішення суд першої інстанції виходив з відсутності підстав застосування до відповідачів наслідків нікчемного правочину у вигляді стягнення коштів, отриманих за таким правочином.

Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у місті Харкові подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову про задоволення позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті постанови норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, зазначаючи про нікчемність правочинів, укладених між ПрАТ "Люботинський завод "Продтовари" та ПП "Сканто".

У відповідності до положень ст. 197 КАС України, зазначена адміністративна справа розглянута в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судовим розглядом, у період з 27.04.2011 року по 12.05.2011 року фахівцями Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПрАТ "Люботинський завод "Продтовари" з питання правильності нарахування податку на додану вартість, зокрема, по правовим відносинам з платником податків ПП "Сканто" за період грудень 2010 року, січень 2011 року.

За результатами перевірки складений акт № 1340/42-013/24486154 від 12.05.2011 року, яким встановлено, що ПрАТ "Люботинський завод "Продтовари" порушено ч. 1, 5 ст. 203 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 року №435-ІV, в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПрАТ "Люботинський завод "Продтовари" по ПП "Сканто", а отже є нікчемними.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав застосування до відповідачів наслідків нікчемного правочину у вигляді стягнення коштів, отриманих за таким правочином.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з наступних підстав.

Фактичною підставою вимоги про стягнення з відповідачів коштів, отриманих за угодою, стало твердження податкового органу про нікчемність такої угоди, укладеної між ПрАТ "Люботинський завод "Продтовари" та ПП "Сканто", з яким колегія суддів не погоджується та вказує наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно із абз. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачені правовідносини з приводу нікчемності правочинів, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Крім того, п. 18 Постанови Пленуму ВСУ № 9 містить перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Із акту перевірки № 1340/42-013/24486154 від 12.05.2011 року вбачається, що даний документ не містить жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності відповідачів обставин, котрі передбачені ст. 228 Цивільного кодексу України як ознаки нікчемного правочину.

Позивачем не надано доказів наявності вини у відповідачів, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Податковим органом зазначений вище висновок щодо нікчемності угоди відповідачів сформований на даних, що містяться у акті документальної невиїзної позапланової перевірки ПП "Сканто" №385/234/36875101 від 17.03.2011 року, висновками якого встановлена нікчемність правочинів, вчинених ПП "Сканто".

Інших обставин, які б свідчили б про фіктивний характер здійснених операцій, спрямування цих операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди, протиправний характер діяльності першого відповідача та другого відповідача, що полягав у спрямованості їх дій на ухилення від оподаткування, тощо) встановлено не було.

Також, матеріали справи містять копія постанови Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2011 року по справі №2а-2951/11/2070, якою визнані протиправними дії ХОДПІ у Харківській області щодо проведення документальної невиїзної позапланової перевірки ПП "Сканто", за наслідками якої був складений акт № 385/234/36875101 від 17.03.2011 року, що залишена ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2011 року без змін в цій частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, протиправність дій щодо проведення документальної невиїзної позапланової перевірки ПП "Сканто", за наслідками якої був складений акт №385/234/36875101 від 17.03.2011 року, доказуванню не підлягає.

Окрім цього, матеріалами справи підтверджено, що між позивачем та ПП "Сканто" укладено договір купівлі продажу № 3/10 від 25.01.2010 року, згідно якого перший відповідач отримав від ПП "Сканто" сировину та комплектуючі для виробництва лікеро-горілчаних виробів, що підтверджується видатковими накладними, приєднаними до матеріалів справи. У виконання зазначеного договору ПП "Сканто" видано відповідні податкові накладні, що приєднані до матеріалів справи.

Відповідно до вищезазначених актів перевірки та пояснень сторін встановлено, що на підставі вказаного договору та податкових накладних ПрАТ "Люботинський завод "Продтовари" до складу валових витрат віднесено вартість придбаної у ПП "Сканто" сировини та комплектуючих витрат для виробництва лікеро-горілчаних виробів та сформовано податковий кредит.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 24.01.2012 року по справі №2а-16967/11/2070, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2012 року, визнано протиправними та скасовано з моменту винесення податкові повідомлення-рішення від 24 червня 2011 року № 0000270842 (№ 0000440842 від 15.09.2011 року), від 04 липня 2011 року № 0000310842, від 04 липня 2011 року № 0000320842 (№ 0000480842 від 06.10.2011 року), прийняті Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Харкові на підставі акту документальної невиїзної позапланової перевірки ПП "Сканто" № 385/234/36875101 від 17.03.2011 року, у тому числі по господарським відносинам з ПрАТ "Люботинський завод "Продтовари" за договором купівлі продажу № 3/10 від 25.01.2010 року.

Отже, у судовому порядку також підтверджена правомірність віднесення до складу валових витрат та формування податкового кредиту по взаємовідносинам з ПП "Сканто".

У відповідності до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з ч. 1 ст. 208 ГК України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Таким чином, для застосування зазначених конфіскаційних санкцій до учасників такого правочину, закон передбачає наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність цього правочину публічно-правовим актам держави, що одночасно становить правопорушення у вигляді злочину чи адміністративно-правового делікту.

В даному випадку у ході судового розгляду справи не встановлено обставин, які б свідчили, що угода укладена між позивачами, суперечить моральним засадам суспільства та порушує публічний порядок, а отже не встановлено підстав визнання її нікчемною.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав застосування до відповідачів наслідків нікчемного правочину у вигляді стягнення коштів, отриманих за таким правочином, а отже і про необґрунтованість позовних вимог та необхідності відмови у їх задоволенні.

Отже, переглянувши постанову суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що при її прийнятті суд першої інстанції у повному обсязі з'ясував обставини справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2012р. по справі № 2а-14416/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Ральченко І.М.Судді Катунов В.В. Рєзнікова С.С.