Постанова № 28254398, 11.12.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2012 р. Справа № 5023/2010/12 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Дроботової Т.Б.,суддівДанилової М.В., Рогач Л.І.,за участю представників: прокуратуристарший прокурор відділу ГПУ Ходаківський М.П.позивачаБаранов Є.Г. (дов. від 01.09.2012 р.), Ясковець В.С. (дов. від 05.12.2012 р.)відповідачане з'явився (про час і місце судового засідання повідомлено належно)розглянувши касаційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Заповіт Леніна"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 30.08.2012 р.у справі№ 5023/2010/12 господарського суду Харківської областіза позовомСільськогосподарського виробничого кооперативу "Заповіт Леніна"доЗачепилівської районної державної адміністрації Харківської областітретя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Відділ Держкомзему у Зачепилівському районі Харківської областіза участю прокуратури Харківської областіпрозобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

У травні 2012 року Сільськогосподарський виробничий кооператив "Заповіт Леніна" (далі -позивач) звернувся до господарського суду Харківської області до Зачепилівської районної державної адміністрації Харківської області (далі -відповідач) з позовною заявою, в якій після уточнення позовних вимог просив:

- визнати за ним право постійного користування земельною ділянкою площею 458,2 га, що розташована на території Новоможарівської селищної ради Зачепилівського району Харківської області, відповідно до державного акту на право постійного користування землею ХР-ІІ-00-000235 від 26.01.1996 р.;

- визнати за ним право користування земельною ділянкою площею 854,1 га, що розташована на території Новоможарівської селищної ради Зачепилівського району Харківської області, відповідно до державного акту на право колективної власності ХР-00-000271 від 26.01.1996 р.

Рішенням господарського суду Харківської області від 21.06.2012 р. у даній справі (суддя Хотенець П.В.) позовні вимоги задоволено повністю.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції посилався на належність Колгоспу "Заповіт Леніна", правонаступником якого є позивач, спірних земельних ділянок на праві постійного користування та колективної власності, яке після введення в дію 01.01.2002 р. Земельного кодексу України не припиняється, а підлягає закріпленню і переоформленню за позивачем на підставі приписів статей 92, 123, 125 Земельного кодексу України та рішення Конституційного суду України від 22.09.2005 р. № 5-рп/2005.

За апеляційними скаргами Заступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Зачепилівської районної державної адміністрації та Зачепилівської районної державної адміністрації Харківської області Харківський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: головуючий суддя Черленяк М.І.,судді Ільїн О.В., Тихий П.В.), переглянувши рішення господарського суду Харківської області від 21.06.2012 р. в апеляційному порядку, постановою від 30.08.2012 р. вказане рішення скасував та прийняв нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовив.

Постанова суду апеляційної інстанції вмотивована відсутністю правових підстав для задоволення позову, адже, позивач після реорганізації Колгоспу "Заповіт Леніна" не набув і не оформив у встановленому порядку постійного землекористування.

СВК "Заповіт Леніна", не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 30.08.2012 р. скасувати, а рішення господарського суду Харківської області від 21.06.2012 р. у даній справі залишити в силі, посилаючись на порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, приписів статей 92, 116, 118, 123, 125, 126 Земельного кодексу України.

Зокрема, скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції не спростував обставини, встановлені судом першої інстанції щодо переходу до позивача як до правонаступника колгоспу "Заповіт Леніна" всіх прав, які йому належали, в т.ч. права постійного землекористування, що було належним чином і на законних підставах набуте, оформлене та зареєстроване, натомість, відмовив в позові, трактуючи на власний розсуд ті ж самі норми законодавства, які застосовані судом першої інстанції в якості законодавчих підстав для задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні прокурора та представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, 14.07.1952 р. Сільськогосподарській артілі "Заповіт Леніна" було видано Державний акт №544681, відповідно до якого за останньою було закріплено безплатне і безстрокове користування землею в кількості 3035,1 га.

Згідно доповнень до зазначеного акту площа земель Сільськогосподарської артілі "Заповіт Леніна" збільшилась за рахунок передачі з вільних земель державного фонду 26,1 га -23.12.1955 р.; 2,6 га -10.12.1957 р.; 13,2 га -08.12.1962 р.

Розпорядженням Ради Міністрів УРСР № 53 від 28.01.1972 р. землі Колгоспу "Заповіт Леніна" зменшено за рахунок відводу дирекції будівництва каналу Дніпро-Донбас в кількості 22,7 га, про що в акті № 544681 від 14.07.1952 р. була зроблена відповідна відмітка.

15.05.1995 р. рішенням Новоможарівської сільської ради народних депутатів Зачепилівського району Харківської області була погоджена науково-технічна документація по роздержавленню земель Колгоспу "Заповіт Леніна", яка була розроблена Державним підприємством "Харківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" відповідно до завдання, затвердженого головою Зачепилівської районної ради 18.04.1995 р.

Роздержавлення земель Колгоспу "Заповіт Леніна" здійснювалось відповідно до рішення Виконавчого комітету Зачепилівської районної ради народних депутатів від 27.06.1995 р. № 32, згідно з яким у колективну власність підприємства передано 2169,5 га, у т.ч. землі загального користування -107,9 га, у державну власність передано 458,2 га, у т.ч. землі водного фонду 252,2 га, землі резервного фонду 206,1 га, що розташовані на території Новоможарівської сільської ради Зачепилівського району Харківської області для ведення сільськогосподарського виробництва.

На виконання зазначеного рішення, Колгоспу "Заповіт Леніна" 26.01.1996 р. видані Державні акти № ХР-П-00-000271 на право колективної власності на землю загальною площею 2169,5 га та № ХР-ІІ-00-000235 на право постійного користування землею загальною площею 458,2 га. Зазначені акти зареєстровані в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 5 та в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 15.

15.05.2000 р. уповноваженими членами Колгоспу "Заповіт Леніна" було прийняте рішення № 8 про реорганізацію колгоспу згідно з Указом Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" від 03.12.1999 р. за № 1529/99 в Сільськогосподарський виробничий кооператив "Заповіт Леніна", який відповідно до Статуту підприємства, зареєстрованого 19.01.2000 р., є правонаступником всіх прав та обов'язків колгоспу "Заповіт Леніна".

На виконання Указів Президента України від 03.12.1999 р. за №1529/99 "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" та від 8 серпня 1995 року за № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям", рішенням від 15.01.2000 р. Колгоспу "Заповіт Леніна" на землях, які були включені до акту на право колективної власності колгоспу, було вирішено виконати паювання на площі 1200,5 га.

Згідно витягу з протоколу № 2 загальних зборів позивача від 03.03.2000 р. були погоджені уточнені площі сільськогосподарських угідь, які підлягали поділу на земельні паї у кількості ріллі - 1207,5 га, та було переведено із розпайованих земель в землі загального користування для створення внутрігосподарського резерву земель підприємства та випасання худоби громадян -854,1 га, тобто, ці землі залишились в колективній власності позивача, що, як правомірно зазначив суд апеляційної інстанції, узгоджувалося з нормою частини 3 статті 5 Земельного кодексу України (у редакції 1990 року), якою визначено, що розпорядження земельними ділянками, що перебувають у колективній власності громадян, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників, отже, відповідне рішення щодо розпорядження цими землями повинно прийматись вищим органом управління -загальними зборами уповноважених членів колективного господарства.

Розпорядженням Зачепилівської районної державної адміністрації Харківської області від 05.04.2006 р. № 109 затверджено проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), виділених із земель колективної власності реформованого СВК "Заповіт Леніна", та про складання державних актів на право власності на земельні ділянки, затверджено проект землеустрою земельних часток (паїв) позивача загальною площею 1453,5096 фізичних га (рілля).

Звертаючись з позовом про визнання права постійного землекористування, позивач вважає, що таке право ним набуте внаслідок правонаступництва, втім, така правова позиція, підтримана судом першої інстанції, суперечить діючому законодавству, з огляду на таке.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Порядок надання у постійне користування земельних ділянок юридичним особам визначено статтею 123 Земельного кодексу України.

За приписами статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності, а також громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації.

Однак, відповідно до абзацу 11 пункту 5.3 рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 р. № 5-рп/2005 стаття 92 Земельного кодексу України не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте в установлених законодавством порядку станом на 1 січня 2002 року до його переоформлення.

Разом з тим, згідно з частиною 1 статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.

У відповідності до приписів частин 1, 2 статті 37 Цивільного кодексу Української РСР, що діяли на момент припинення Колгоспу "Заповіт Леніна", юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання). При злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов'язки) переходить до нововиниклих юридичних осіб. При приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов'язки) переходить до останньої. Майно переходить в день підписання передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію.

Відповідне регулювання містилось в Земельному кодексі України, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин.

Зокрема, пунктом 3 частини 1 статті 27 Земельного кодексу України було передбачено, що право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства.

Системний аналіз вищезазначених законодавчих приписів дає підстави для висновку, що правовідносини щодо постійного користування землею регулюються нормами земельного законодавства, якими не передбачено автоматичного переходу прав на земельну ділянку в порядку правонаступництва, а визнання за позивачем права постійного землекористування можливе лише за наявності у нього передбачених статтею 126 Земельного кодексу України документів, отже, позивач, будучи правонаступником всіх цивільних прав і обов'язків Колгоспу "Заповіт Леніна", не набув в установленому законодавством порядку станом на 01.01.2002 р. права постійного землекористування ділянкою загальною площею 458,2 га, яке було закріплене державним актом № ХР-ІІ-00-000235 від 26.01.1996 р. саме за колгоспом, адже, не надав документів, з одержанням яких закон пов'язує виникнення права на землю, і доказів, які б свідчили про переоформлення на себе такого права після припинення діяльності колгоспу і його перетворення в СВК.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку, щодо відсутності підстав для визнання за позивачем право постійного користування земельною ділянкою площею 458,2 га.

Щодо визнання за позивачем права користування земельною ділянкою площею 854,1 га, колегія суддів зазначає таке.

Статтею 5 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року) передбачено, що земля може належати громадянам на праві колективної власності. Суб'єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Розпорядження земельними ділянками, що перебувають у колективній власності громадян, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників. У колективну власність можуть бути передані землі колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, в тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, землі садівничих товариств - за рішенням загальних зборів цих підприємств, кооперативів, товариств. До прийняття такого рішення провадиться передача земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, до відання сільської, селищної, міської Ради народних депутатів. Площа земель, що передаються у колективну власність, становить різницю між загальною площею земель, що знаходяться у віданні відповідної Ради, і площею земель, які залишаються у державній власності (землі запасу, лісовий фонд, водний фонд, резервний фонд тощо) і у власності громадян. Землі у колективну власність передаються безплатно. Земельні ділянки загального користування садівницьких товариств поділу не підлягають. Кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

Відповідно до Указу Президента України від 08.08.1995 р. № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" розпаюванню та розподілу між членами сільгосппідприємств підлягали усі землі сільськогосподарського призначення.

Втім, в порушення зазначеного Указу позивачем розпайована лише рілля площею 1453 га., а інші землі (пасовища та сіножатті) до теперішнього часу залишились не розпайованими, отже, фактично зазначені землі знаходяться в колективній власності членів кооперативу і надає їм право придбання цієї землі у приватну власність шляхом розпаювання, що виключає можливість визнання за позивачем права постійного користування цими землями.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана постанова апеляційного суду у даній справі прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та відповідністю висновків дійсним обставинам справи, отже, підстав для скасування або зміни оскаржуваного судового акта не вбачається.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими матеріалами справи.

Керуючись пунктом 1 статті 1119, статтями 1115, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 30.08.2012 р. у справі № 5023/2010/12 залишити без змін.

Касаційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Заповіт Леніна" залишити без задоволення.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: М. Данилова

Л. Рогач