Постанова № 28245702, 18.12.2012, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

18 грудня 2012 р. Справа №2а-12106/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Нуруллаєва І.С.,

при секретарі судового засідання - Носач І.О.,

за участю:

представника позивача - Іванченко Н.В.,

представника третьої особи - ПАТ "ПРИВАТБАНК" - Жегуліна Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Акціонерного Товариства "УкрСиббанк" до Жовтневого відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, треті особи - Публічне акціонерне товариство "Приватбанк", ОСОБА_3 про звільнення заставленого майна з - під арешту, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Акціонерне Товариство "УкрСиббанк", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Жовтневого відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, треті особи - Публічне акціонерне товариство "Приватбанк", ОСОБА_3, в якому просить суд, з урахуванням уточнень, зняти арешт та заборону відчуження, накладений Жовтневим відділом державної виконавчої служби Харківського управління юстиції згідно постанови №31006396 від 02.02.2012 року про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, а саме: квартири №135, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_3 (АДРЕСА_1) та обтяжене іпотекою на користь АТ "УкрСиббанк"; зобов'язати Жовтневий відділ державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції припинити звернення стягнення на квартиру № 135, загальною площею 43,7 кв.м., житловою площею 28,00 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 при виконанні виконавчого провадження № 31006396 з виконання виконавчого листа виданого 19.12.2011 року Дзержинським районним судом м. Харкова, по справі №2-2290/11.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що накладення арешту та оголошення заборони відчуження, звернення стягнення відповідачем на заставлене майно ОСОБА_3 в процедурі виконавчого провадження, стягувачем за яким є ПАТ КБ «ПриватБанк», порушує права АТ «УкрСиббанк», як іпотекодержателя з вищим пріоритетом на першочергове задоволення вимог за рахунок іпотечного майна. На підтвердження позовних вимог позивач посилається на ст. 572, ст. 589, ст. 577 ЦК України, ст. ст. 3, 4, 36, 39 Закону України «Про іпотеку», ст. ст. 37, 38, 54 Закону України «Про виконавче провадження».

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, посилаючись на обставини, зазначені у позовній заяві, та просив суд задовольнити позов у повному обсязі. Також представник позивача зазначив, що права ПАТ КБ «Приватбанк», як стягувача, не порушуються зняттям арешту та заборони на відчуження на заставлене майно АТ «УкрСиббанк», оскільки стягнення відбувається як з основного боржника ТОВ «Хартрансавто»так і його поручителів ТОВ «Верус», ОСОБА_3, за рахунок всього їх майна на користь ПАТ КБ «Приватбанк».

Відповідач, Жовтневий відділ державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, в судове засідання свого представника не направив, про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином в порядку, передбаченому ст.ст. 33-35 КАС України, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу суду з відміткою про отримання судової повістки посадовою особою відповідача 05.12.2012р. Причини неявки до суду відповідач, всупереч вимогам ч.2 ст. 40 КАС України, не повідомив, заяви про відкладення розгляду справи не надавав, правом надати до суду письмові заперечення проти позову не скористався.

Представник третьої особи - ПАТ "Приватбанк" у судовому засіданні заперечував проти позову надав суду заперечення, в яких зазначив, що накладення арешту та заборони відчуження на майно ОСОБА_3 в процедурі виконавчого провадження на підставі постанови ВП № 31006396 від 02.02.2012 року є законним. Арешт накладено в межах суми боргу 1402829, 31 грн. ОСОБА_3 перед ПАТ КБ «ПриватБанк».

Третя особа, ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення. Через канцелярію суду надав заяву про розгляд справи у його відсутність, у якій зазначив, що позовні вимоги підтримує та просить суд їх задовольнити у повному обсязі.

Враховуючи викладене, беручи до уваги, що представник відповідача не з'явився в судове засідання, причин неявки суду не повідомив, є належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення, на підставі ч. 4 ст. 128 КАС України суд приходить до висновку про можливість розгляду справи за наявними в ній доказами.

Суд, вивчивши доводи позову, заслухавши пояснення представника позивача, представника третьої особи, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав.

Згідно договору іпотеки від 20.02.2006 року, посвідченого ПН ХМНО ОСОБА_4 за № 989, ОСОБА_3 передав в іпотеку АТ «УкрСиббанк»квартиру №135, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3.

АТ «УкрСиббанк»здійснено державну реєстрацію обтяження предмету іпотеки за № 2894666, що підтверджується витягом з державного реєстру іпотек від 15.05.2012р.

Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором №0010201499000 від 20.02.2006 року, що укладений між АТ «УкрСиббанк»та ОСОБА_3, станом на 19.11.2012 рік заборгованість становить 62078,75 дол. США, що дорівнює гривневому еквіваленту в сумі 496195грн. 44коп, з яких, в тому числі, прострочений борг по поверненню кредитних коштів в сумі 7633,40 дол. США, що дорівнює гривневому еквіваленту в сумі 61016 грн. 49 коп.

Згідно звіту незалежної оцінки майна предмета іпотеки станом на 27.08.2012 рік ринкова вартість предмету іпотеки складала 467000 грн.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року №606-XIV (далі - Закон України №606-XIV) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Судом встановлено, що згідно постанови про арешт майна боржника та заборони його відчуження № 31006396 від 02.02.2012 року, що Жовтневим відділом державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції в рамках виконавчого провадження №31006396 накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_3 та оголошено заборону на його відчуження у межах суми звернення стягнення 1402829,31 грн. по зобов'язанням перед ПАТ КБ «ПриватБанк».

Відповідно до ч.1 ст.572 Цивільного Кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно ст. 589 ЦК у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про заставу»(далі за текстом - Закон №2654) застава це спосіб забезпечення зобов'язань. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Відповідно до ч.3 ст.11 Закону №2654 заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно. При цьому, в ст. 16 Закону № 2654 передбачено, що право застави виникає з моменту укладення договору застави.

Частиною 2 ст.17 Закону №2654 передбачено можливість відчуження заставленого майна тільки за згодою заставодержателя.

Умови припинення застави врегульовано ст. 28 Закону № 2654, зокрема, в разі припинення забезпеченого заставою зобов'язання; в разі загибелі заставленого майна; в разі придбання заставодержателем права власності на заставлене майно; в разі примусового продажу заставленого майна; при закінченні терміну дії права, що складає предмет застави; в інших випадках припинення зобов'язань, установлених законом.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про іпотеку»пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Частиною 4 ст.4 Закону України "Про іпотеку", встановлено, що обтяження нерухомого майна іпотекою, яка виникає відповідно до закону або рішення суду (включаючи податкову заставу, предметом якої є нерухоме майно), підлягають реєстрації відповідно до законодавства у тому ж реєстрі, в якому реєструються обтяження нерухомого майна іпотекою, яка виникла відповідно до договору.

Відповідно до ч.5 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»від 01.07.2004р. №1952-ІV державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом. Державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в порядку черговості надходження заяв.

АТ «УкрСиббанк»є іпотекодержателем з вищим пріоритетом (згідно з Витягом з Державного реєстру іпотек від 15.05.2012 р., право застави у АТ «УкрСиббанк»виникло - 20.02.2006 року), а тому АТ «УкрСиббанк»має переважне право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки перед іншими кредиторами в разі невиконання ОСОБА_3 своїх зобов`язань перед іпотекодержателем. Факт невиконання ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором підтверджується розрахунком заборгованості станом на 19.11.2012 рік.

Згідно зі ст.32 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.

Відповідно до ч.1 ст.52 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається лише за виконавчими документами для задоволення вимог стягувана - заставодержателя.

Відповідно до ч.4 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження" про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателя не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або тоді, коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника знаходиться у заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту.

Статтею 54 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача - заставодержателя. Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто лише у двох випадках: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Відповідно до ч.2 ст.57 Закону України "Про виконавче провадження", арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження; винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Перед проведенням опису та арешту майна боржника, державний виконавець повинен пересвідчитись у належності права власності на майно боржника не порушуючи конституційні права та свободи інших осіб.

В даному випадку, державний виконавець не переконався про наявність будь-яких обтяжень на це майно.

Судом з'ясовано, що на момент вчинення виконавчих дій щодо арешту спірного майна, право іпотеки на визначених законом підставах та в установленому порядку не припинене, договір іпотеки недійсним не визнано.

Окрім того, суд зазначає, що згідно до ч. 1 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження»особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Відповідно до ч. 2 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження»у разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.

За таких обставин, суд дійшов висновку, зняття арешту та заборони відчуження з вищезазначеної квартири, яка обтяжена іпотекою, є належним способом захисту порушеного права позивача.

Що стосується вимог позивача щодо зобов'язання відповідача припинити звернення стягнення на квартиру № 135, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Законом України "Про виконавче провадження".

Статтею 5 Закону України "Про виконавче провадження" на державного виконавця покладено обов'язок здійснювати необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.

З огляду на викладені норми законодавства, що визначають права та обов'язки державного виконавця під час примусового виконання судового рішення, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про зобов'язання вчинити певні дії на майбутнє.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частиною 1 ст. 94 КАС України передбачено, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 7-14, 69, 71, 72, 94, 128, 158-163, 186, 254 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Акціонерного Товариства "УкрСиббанк" до Жовтневого відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, треті особи - Публічне акціонерне товариство "Приватбанк", ОСОБА_3 про звільнення заставленого майна з - під арешту - задовольнити частково.

Зняти арешт та заборону відчуження, накладений Жовтневим відділом державної виконавчої служби Харківського управління юстиції згідно постанови №31006396 від 02.02.2012 року про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, а саме: квартири №135, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_3 (АДРЕСА_1) та обтяжене іпотекою на користь АТ "УкрСиббанк".

Стягнути з Державного бюджету України на користь Акціонерного Товариства "УкрСиббанк" (61005, м. Харків, пр. Московський, 60, р/р 29095000001504, МФО 351005, код ЄДРПОУ 09807750) сплачений при поданні позову судовий збір в розмірі 32,19 грн. (тридцять дві гривні 19 копійок).

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

У повному обсязі текст постанови виготовлено 21.12.2012 року.

Суддя І.С. Нуруллаєв