Ухвала суду № 28221943, 01.11.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" листопада 2012 р.

справа № 1170/2а-566/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Семененка Я.В.

суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

при секретарі судового засідання: Пасічника Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Новоукраїнської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 березня 2012 року у справі №117/2а-566/12 за позовом приватного підприємства «Лідер-ІН»до Новоукраїнської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

в с т а н о в и В:

Приватне підприємство «Лідер-ІН»»звернулося до суду з позовом, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.09.2011 року №0000352310, яким збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ в сумі 3 584,0грн. –основного платежу та 896,0грн. –штрафних (фінансових) санкцій. В обґрунтування заявлених вимог позивач, зокрема, посилався на безпідставні висновки перевіряючих осіб щодо нікчемності укладеного правочину та вказував на реальність господарських операцій, за наслідками яких позивачем визначено податкові зобов’язання з податку на додану вартість.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 березня 2012 року адміністративний позов задоволено. Постанова суду мотивована тим, що висновки податкового органу щодо нікчемності укладеної позивачем угоди не узгоджуються з вимогами чинного законодавства, яким визначено ознаки нікчемного правочину та носять характер припущень.

Не погодившись з постановою суду, Новоукраїнська міжрайонна державна податкова інспекція, посилаючись на порушення норм матеріального права, неповне з’ясування обставин справи, подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга фактично обґрунтована висновками перевіряючих осіб, які зроблено в Акті перевірки, про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «Промагролізинг», за наслідком якого позивачем відносилися суми ПДВ до складу податкового кредиту.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у період з 01.09.2011 року по 07.09.2011 року посадовими особами Новоукраїнської МДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «Ледр-ІН» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Агрохолдінг 2009», ТОВ «Тайпей», ПП «БВП-Буд», ТОВ «Н.Т.К. Октан», ТОВ «Сінергія-С», ТОВ «Кронк МСК», ПП «Протосс», ТОВ «Міксбуд», ТОВ «Автодорінвест», ТОВ «Веркона Плюс», ТОВ «Житлобуд-БК», ТОВ «Агропромсервіс Трейд», ПП «Крауз Ко», ТОВ «Промінь Л», ТОВ «Промагролізинг», ТОВ «Дженерал Інвест», ТОВ «Рамен-Трейд», ПП «Олбудінвест», ТОВ «Будпромкомплект М», ТОВ «Меттех Україна», ТОВ «Артеміда Київ», ТОВ «Агро-Трейд Інвест»за період з 01.01.2008 р. по 31.03.2011 р..

За результатами перевірки складено акт від 14.09.2011 року № 291/2310/33360617, в якому ДПІ зроблено висновок про порушення: пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість за березень-квітень 2009 року на загальну суму 3584 грн.

Такі висновки ДПІ зроблено з огляду на наступне.

Проведеною перевіркою встановлено, що позивачем у податкових деклараціях з податку на додану вартість: - за березень 2009 р. задекларовано податковий кредит в сумі 34 526,00 грн., до складу якого включено, зокрема, ПДВ у сумі 1 791,67 грн. за взаємовідносинами з ТОВ «Промагролізинг»за податковою накладною №64 від 11.03.2009 р.; - за квітень 2009 р. задекларовано податковий кредит в розмірі 35 020,00 грн., до складу якого включено, зокрема, ПДВ у сумі 1 791,67 грн. за взаємовідносинами з ТОВ «Промагролізинг»за податковою накладною №89 від 08.04.2009 р.. Таким чином проведеною перевіркою встановлено, що до складу задекларованого підприємством податкового кредиту з ПДВ віднесено податок на додану вартість в загальній сумі 3 583,34 грн. з операцій по придбанню у ТОВ «Промагролізинг»товарів (блок пункти 10,5).

ДПІ вважає, що вказані податкові накладні виписані за господарськими операціями, які здійснені на підставі нікчемних правочинів з ТОВ «Промагролізинг», без мети реального настання правових наслідків. Висновки про нікчемність укладеного правочину ДПІ зроблено з огляду на обставини, які встановлені досудовим слідством у кримінальній справі №58-479, порушеної за фактом вчинення невстановленими особами фіктивного підприємництва за ознаками злочину передбаченого ч.2 ст.205 КК України та відносно службових осіб ТОВ «Агрохолдінг 2009»та ТОВ «Тайпей»за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.205, ч.2 ст.366 КК України та відносно службових осіб ТОВ «Агрохолдінг 2009», за фактом умисного ухилення від сплати податків, за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст. 212 КК України, а також за фактом фіктивного підприємства ПП «БВП-Буд», за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 205 КК України. Під час розслідування кримінальної справи встановлено, що невстановлені особи незаконно використовували ТОВ «Промагролізинг»з метою здійснення фіктивного підприємництва.

З цих підстав, посилаючись на ст..ст.203, 215, 216, 228 ЦПК України, ДПІ дійшла висновку, що угоду укладено без мети настання реальних наслідків, яка передбачена цим договором. У зв’язку з цим ДПІ вказує на те, що угода поставки є нікчемною, нікчемним правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

На підставі акту перевірки винесено податкове повідомлення-рішення від 26.09.2011 року №0000352310, яким збільшено суми грошового зобов’язання за платежем з податку на додану вартість у розмірі 4480 грн., з них 3584 грн. за основним платежем та 896 грн. за штрафними санкціями.

Правомірність та обґрунтованість вказаного податкового повідомлення-рішення є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржене рішення відповідача прийнято не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України «Про податок на додану вартість». Висновки податкового органу щодо нікчемності укладеної позивачем угоди не узгоджуються з вимогами чинного законодавства, яким визначено ознаки нікчемного правочину та носять характер припущень.

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується з наступних підстав.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", який був чинний на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.2.4, 7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності ж з пп. 7.4.5 ст. 7 Закону (168/97-ВР) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв’язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Як вбачається з Акту перевірки, який став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, висновків про заниження податкових зобов’язань з ПДВ ДПІ зроблено не з огляду на вищенаведені норми матеріального права, а з огляду на фінансово-господарську діяльність контрагента позивача, яка, на думку податкової служби, свідчить про нікчемність укладеного договору.

Між тим, зробивши висновки про нікчемність укладеного правочину, податковий орган не врахував наступного.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст..228 ЦК України, в редакції яка діяла на час укладення спірного договору, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Отже, вказаною нормою права визначено об’єктивну сторону нікчемного правочину, тобто визначено ознаки, за наявності яких укладений правочин можливо кваліфікувати як нікчемний. Податковим органом, в акті перевірки не наведено, визначених нормою права, ознак, які б свідчили про нікчемність укладеного позивачем правочину.

Крім цього, для кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України та застосування відповідних наслідків, необхідною та обов’язковою умовою є наявність умислу у формі вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Відповідачем, на якого відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладено обов’язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено того, що сторонами укладено угоду не з метою реального настання правових наслідків, а з метою порушення публічного порядку.

Як вбачається з Акту перевірки, обґрунтовуючи нікчемність правочину, податковий орган посилався на ч.1 ст.203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Натомість, у якій частині зміст правочину, який укладено між позивачем та ТОВ «Промагролізинг», суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, податковий орган не зазначає.

Акт перевірки свідчить про те, що нікчемність укладеного правочину податковий орган пов’язує з тим, що сторонами укладено угоду, яка не спрямована на настання реальних наслідків, що такою угодою обумовлені.

Тобто, перевіряючими особами, в Акті перевірки, вказано на ознаки фіктивних правочинів, які, згідно зі ст..234 ЦК України, вчинюються без наміру створення правових наслідків, що обумовлюються цими правочинами.

Відповідно до ч.2 ст.234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Доказів того, що вищевказаний договір визнано судом недійсними, відповідачем суду не надано.

Отже, суд першої інстанції правильно вказав на необґрунтованість висновків ДПІ щодо укладення між сторонами нікчемного правочину, оскільки наведені в акті перевірки обставини, не містять тих ознак, які б характеризували правочин як нікчемний.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що факт поставки товару ТОВ «Промагролізинг»на адресу позивача підтверджується первинними документами (видаткові накладні, податкові накладні), які відображено в акті перевірки та відносно складення яких ДПІ зауважень висловлено не було. Оплата поставленого товару здійснена у безготівковій формі. Придбаний товар оприбутковано позивачем у бухгалтерському обліку та станом на 21.03.2012р. знаходився на балансі ПП «Лідер ІН»(а.с.75-81).

Отже, обставини, які встановлено як проведеною ДПІ перевіркою так і під час розгляду справи свідчать про реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Промагролізинг», наслідком яких є поставка товару (блокпункт –10,5). Зворотного відповідачем суду не доведено.

Не приймає суд апеляційної інстанції до уваги посилання ДПІ в апеляційній скарзі на не врахування судом першої інстанції постанови про порушення кримінальної справи.

Вказуючи на таку постанову ДПІ зазначала про встановлений факт вчинення злочинів у сфері фіктивного підприємництва, що на думку податкової служби свідчить про відсутність реальності поставок по господарським операціям між позивачем та ТОВ «Промагролізинг»,

Між тим, з такими доводами податкового органу погодитися з наступних підстав.

Відповідно до ст..62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Отже, лише обвинувальний вирок суду може свідчити про винність особи у інкримінуємому їй злочині.

Сам факт порушення кримінальної справи та здійснення досудового слідства, як на це посилався податковий орган в акті перевірки, не може свідчити про неправомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ «Промагролізинг», оскільки належним доказом може бути вирок суду, яким би було встановлено вину посадових осіб ТОВ «Промагролізинг»у здійснені фіктивного підприємництва під час господарських взаємовідносин з ПП «Лідер ІН».

Таким чином, посилання ДПІ на постанову, в якості правомірності визначення позивачу податкових зобов’язань, є безпідставним.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ДПІ в акті перевірки, який став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, не наведено тих обставин, які б свідчили про порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість», яким визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції в достатньому обсязі з’ясовано обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв’язку з чим підстав для його скасування, в межах доводів апеляційної скарги, не існує.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, 206 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Новоукраїнської міжрайонної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову КІровоградського окружного адміністративного суду від 26 березня 2012 року у справі №1170/2а-566/12 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

(Повний текст ухвали виготовлено 02.11.2012р.)

Головуючий: Я.В. Семененко

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк