Ухвала суду № 28173137, 04.12.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2012 р.Справа № 2а-6673/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калиновського В.А.

Суддів: Бенедик А.П. , Калитки О. М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2012р. по справі № 2а-6673/12/2070

за позовом Приватного акціонерного товариства "Новий Стиль"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Приватне акціонерне товариство "Новий Стиль", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби, в якому просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові від 06.12.2011 р. №0000670846.

В обґрунтовування позову зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення, прийняте відповідачем без достатніх правових підстав, з перевищенням повноважень, а отже є повністю незаконним і підлягає скасуванню.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2012 року адміністративний позов Приватного акціонерного товариства "Новий Стиль" задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 129 Конституції України, Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", норми Податкового кодексу України, Цивільного кодексу України, Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, приписи ст. 69 та ст. 159 КАС України, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

В судове засідання апеляційної інстанції сторони не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що представниками податкової інспекції було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток за ІІІ квартал 2011 року та податку на додану вартість за вересень 2011 року по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ріне»у серпні 2011 року, за результатами якої складено акт перевірки від 18.11.2011 р. №2218/46-030/32565288.

Названим актом перевірки зафіксовано порушення позивачем приписів частини 1 статті 203, статті 215, пункту 1 статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України, у частині недодержання вимог зазначених статей у момент вчинення правочину, який не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме -по правочину, здійсненому позивачем з контрагентом -Товариством з обмеженою відповідальністю «Ріне».

Зазначене, на думку контролюючого органу призвело до порушення пункту 198.1 статті 198, пунктів 200.1, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, а саме -завищення складу податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 11.241,67 грн. за вересень 2011 року, та, в результаті -завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за вересень 2011 року, що у свою чергу призвело до завищення від'ємного значення різниці поточного звітного (податкового) періоду, яке зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду по рядку 20.2 декларації за вересень 2011 року на вказану суму.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом було прийнято оскаржуване у даній справі податкове повідомлення-рішення від 06.12.2011 р. №0000670846, яким зменшено позивачу розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за вересень 2011 року на 11242грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що судом встановлено правильність формування позивачем складу податкового кредиту з податку на додану вартість, а відтак, безпідставність зменшення контролюючим органом позивачу розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за вересень 2011 року на 11242 грн.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абз. 1 цього пункту.

Водночас, статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Тобто, будь-які документи, (у тому числі, договори, накладні рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарських операцій.

Відповідно до статті 1 зазначеного Закону, господарську операцію визначено, як дію або подію, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Зазначене цілком кореспондує нормам Податкового кодексу України, зокрема -пункту 138.2 статті 138, відповідно до якого витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і збереження яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, з правового аналізу наведених нормативних приписів вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, положеннями пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку заставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, чинне законодавство необхідною умовою для включення сплачених у ціні товарів сум податку на додану вартість визначає факт придбання платником податку таких товарів із метою їх використання у господарській діяльності.

Матеріали справи свідчать, що у перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ріне».

Так, між ТОВ «Промспецконсалтинг» (продавець) та позивачем (покупець) було укладено договір купівлі-продажу від 17.08.2011 р. №113015.

Відповідно до умов вказаного договору продавець зобов'язався передати позивачу товарно-матеріальні цінності, а саме -ємності об'ємом 25 куб. м у кількості 5 штук на загальну суму 67.450,00 грн., а позивач -оплатити товар відповідно до умов договору.

Також в матеріалах справи містяться докази на підтвердження реальності здійснення позивачем спірної господарської операції, а саме: зазначений договір купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей, видаткову накладну від 30.08.2011 р. №РН-0000731, довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей від 30.08.2011 р. №4999, товарно-транспортну накладну від 30.08.2011 р. №113015, податкові накладні від 19.08.2011 р. №96 та від 31.08.2011 р. №156, платіжні доручення від 19.08.2011 р. №13778 та від 31.08.2011 р. №14424.

На підтвердження подальшої реалізації придбаних товарів контрагенту -АТ «Дергачівська Райагрохімія» позивачем надано: договір поставки від 03.03.2012 р. №7, видаткова накладна від 11.05.2012 р. №462, довіреність на отримання товару від 11.05.2012 р. №134, платіжні доручення, копії яких також долучено до матеріалів справи.

З матеріалів справи також вбачається, що на момент складення спірних податкових накладних, контрагент позивача був платником податку на додану вартість.

Крім того, позивачем надано суду письмові пояснення щодо наявних недоліків у товарно-транспортній накладній від 30.08.2011 р. №113015 (а.с. 173). Однак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції як такої, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Вказані правовідносини у сфері оподаткування регулюються також підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, положеннями якого встановлено презумпцію правомірності рішень платнику податку в тому, що в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків. Зазначена норма поширюються і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків складу податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом наведеної норми, податковий кредит вважається сформованим платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктами 201.8, 201.9, 201.10 ст. 201 вказаного кодексу визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Не дає права на віднесення сум податку до податкового кредиту податкова накладна, виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованим та вірним висновок суду першої інстанції щодо правомірності віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по податковим накладним, отриманим від контрагента ТОВ «Ріне», а відтак, безпідставність зменшення контролюючим органом позивачу розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за вересень 2011 року на 11242 грн.

Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій.

Колегія суддів зазначає, що відповідач, в порушення приписів ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості заперечень проти позову та законності зменшення позивачу розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Натомість позивач, на виконання приписів ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, надав належні докази на підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позов Приватного акціонерного товариства «Новий стиль» є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2012 року по справі № 2а-6673/12/2070 прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено. Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2012р. по справі № 2а-6673/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Калиновський В.А.Судді(підпис) (підпис) Бенедик А.П. Калитка О. М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Калиновський В.А.