Постанова № 28169263, 17.12.2012, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

17.12.12 Справа № 15/5027/497/2011

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого судді Марка Р.І.

суддів Бойко С.М.

Бонк Т.Б.

при секретарі судового зсідання Мудрак Р.І.

за участю представників

від позивача: Просалова О.Є.;

від відповідача: не з'явились,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг", б/н від 21.11.2012р. (вх. №361 від 03.12.2012р.)

на ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 15.11.2012р. про припинення провадження

у справі № 15/5027/497/2011, суддя Байталюк В.Д.

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг", м. Київ

до Товариства з додатковою відповідальністю "Трансмост", м. Чернівці

про стягнення заборгованості за договором лізингу в сумі 839826,33 грн.,

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 15.11.2012 року провадження у справі № 15/5027/497/2011 припинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій оскаржувану ухвалу суду вважає незаконною, прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права і такою, що не відповідає фактичним обставинам справи, просить скасувати дану ухвалу суду, справу скерувати до суду першої інстанції для вирішення спору по суті позовних вимог.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу спростовує доводи скаржника, просить оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні представник позивача підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Відповідач в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, хоча своєчасно та належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи.

Враховуючи те, що в силу приписів ч. 2 ст. 102 ГПК України апеляційна скарга на ухвалу місцевого господарського суду розглядається протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження, суд дійшов висновку про розгляд справи без участі представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 25 червня 2007 року між сторонами у справі було укладено договір фінансового лізингу № 143-LD, відповідно до п. 14.2. якого всі спори та/або розбіжності, які можуть виникнути за цим Договором чи у зв'язку з ним, вирішуються остаточно в Міжнародному Комерційному Арбітражному Суді при Торгово-Промисловій палаті України відповідно до Регламенту цього Суду та чинного законодавства України. Арбітраж повинен проводитись в місті Києві, Україна, українською мовою.

Рішення вищезазначеного Суду буде остаточним та обов'язковим для Сторін.

Вищевказане положення не виключає права Лізингодавця звернутися до суду або господарського суду відповідної юрисдикції для вирішення спору, згідно з відповідним процесуальним законодавством.

Отже, як вбачається з вищевказаного, між сторонами укладено арбітражну угоду у вигляді арбітражного застереження.

При прийнятті оскаржуваної ухвали місцевий господарський суд керувався п. 1 ст. 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" відповідно до вимог якого, суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Скаржник в апеляційній скарзі покликається на ту обставину, зокрема, що в 14.2. договору фінансового лізингу № 143-LD сторони дійшли згоди про право Лізингодавця на звернення до суду або господарського суду відповідної юрисдикції для вирішення спору, згідно з відповідним процесуальним законодавством. Відтак, вважає, що місцевий господарський суд безпідставно дійшов висновку про наявність правових підстав для припинення провадження у справі.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу звертає увагу суду апеляційної інстанції на Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 12.03.2009р. № 01-08/163, відповідно до п.18 якого з'ясування обставин, пов'язаних з недійсністю арбітражної угоди, втратою нею чинності або з неможливістю її виконання, може бути здійснене господарським судом лише за результатами судового розгляду, проведеного в установленому законом порядку. Тому за наявності арбітражної угоди суд не повинен відмовляти у прийнятті позовної заяви з посиланням на пункт 1 частини першої статті 62 ГПК, але має прийняти її до розгляду, а в разі відсутності зазначених обставин - припинити провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 80 названого Кодексу. Якщо ж такі обставини буде встановлено, то справа підлягає розглядові по суті.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, ухвала Господарського суду Чернівецької області про припинення провадження у даній справі -скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Конституція України гарантує судовий захист з боку держави і таке конституційне право не може бути скасоване або обмежене.

В силу приписів статті 1 ГПК України до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, а угода про відмову від права на звернення до господарського суду вважається недійсною. При цьому апеляційна інстанція враховує правову позицію Вищого господарського суду України, зокрема у справах №1/5пд та № 1/6пд (Постанови ВГСУ від 21.06.2010р. та 15.06.2010р.).

В рішенні Конституційного суду України від 10 січня 2008 року у справі N 1-3/2008 (N 1-рп/2008) за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII "Третейське самоврядування" Закону України "Про третейські суди" (справа про завдання третейського суду) визначено, що практика Європейського суду з прав людини свідчить, що звернення фізичних та/або юридичних осіб до третейського суду є правомірним, якщо відмова від послуг державного суду відбулася за вільним волевиявленням сторін спору (Рішення у справі "Девір проти Бельгії" від 27 лютого 1980 року).

Згідно статті 5 Закону України "Про третейські суди" юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Практика Вищого господарського суду містить обґрунтований висновок про те, що згідно з положеннями чинного законодавства певне питання вирішується "судом", "у судовому порядку", "на підставі рішення суду" слід вважати, що йдеться про державні суди з огляду на висновки Конституційного суду України, наведені у його рішенні від 10 січня 2008 року у справі № 1-3/2008 (№ 1-рп/2008) (справа про завдання третейського суду).

В силу Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, кожен має право будь-якими незабороненими законами засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань, права та свободи не можуть бути обмежені.

Згідно з положеннями частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.

Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці сьомому статті 2, статті 3 Закону України "Про третейські суди", є здійснення ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною п'ятою статті 55 Конституції України.

Третейські суди не віднесені до системи судів загальної юрисдикції (стаття 125 Конституції України), не здійснюють правосуддя, їх рішення не є актами правосуддя, а самі вони не входять до системи судів загальної юрисдикції.

Аналізуючи вищевказані норми законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що третейське застереження (п.14.2 Договору) не обмежує позивача права на звернення до суду, оскільки в даному випадку сторони погодили, що положення про вирішення всіх спорів та розбіжностей, які можуть виникнути за цим Договором чи у зв'язку з ним, вирішуються остаточно в Міжнародному Комерційному Арбітражному Суді при Торгово-Промисловій палаті України відповідно до Регламенту цього Суду та чинного законодавства України, не виключає права Лізингодавця звернутися до суду або господарського суду відповідної юрисдикції для вирішення спору, згідно з відповідним процесуальним законодавством, що і мало місце в даному випадку.

Тобто, пункт 14.2 договору фінансового лізингу № 143-LD викладений сторонами альтернативно, зокрема, щодо права Лізингодавця на звернення до державного суду чи до Міжнародного Комерційного Арбітражного Суду при Торгово-Промисловій палаті України.

Крім того, як було зазначено вище, при прийнятті оскаржуваної ухвали місцевий господарський суд керувався п. 1 ст. 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", відповідно до вимог якого, суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

При цьому судом зазначено, що відповідачем не подавались заяви щодо розгляду спору по суті.

Відповідно ж до п. 3.12 Постанови пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011р. (з наступними змінами та доповненнями) початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, про що зазначається в протоколі судового засідання.

В жодному з протоколів судових засідань не зазначено про початок розгляду спору по суті.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, розгляд справи по суті розпочався в судовому засіданні 28.07.2011р., оскільки суд, вирішуючи питання про зупинення провадження у справі (на підставі заявленого відповідачем клопотання), дійшов такого висновку на підставі дослідження матеріалів справи, тобто розгляду справи по суті.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд не погоджується з висновками місцевого господарського суду про наявність підстав для припинення провадження у справі, у зв'язку з чим судова колегія дійшла висновку про скасування ухвали Господарського суду Чернівецької області від 15.11.2012 року про припинення провадження у справі № 15/5027/497/2011.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 33, 43, 99, 101, 103, 104, 105, 106 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу - задоволити.

2. Ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 15.11.2012 року про припинення провадження у справі № 15/5027/497/2011 скасувати, справу скерувати на розгляд місцевого господарського суду.

3. Судовий збір за перегляд ухвали в апеляційному порядку покласти на відповідача.

4. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Трансмост" (м. Чернівці, вул. Гагаріна, 4 , код 14262749) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" (м. Київ, вул. П.Сагайдачного, 2/1, код 33942232) 536 грн. 50 коп. судового збору.

5. Місцевому господарському суду видати наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повна постанова складена 21 грудня 2012р.

Головуючий-суддя Марко Р.І.

Суддя Бойко С.М.

Суддя Бонк Т.Б.