Постанова № 28169268, 17.12.2012, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.12.12 Справа № 5008/1521/2011

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Якімець Г.Г.,

суддів: Кравчук Н.М.,

Хабіб М.І.,

при секретарі Олійник І.О.,

з участю представників:

від позивача -не з'явився

від відповідача -не з'явився

від прокуратури -не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу прокурора міста Ужгорода в інтересах держави, територіальної громади в особі Ужгородської міської ради, вих. № 13-5767вих. від 27.11.2012 року

на ухвалу господарського суду Закарпатської області від 02.12.2011 року (суддя Ремецькі О.Ф.), якою затверджено мирову угоду

по справі № 5008/1521/2011

за позовом фізичної особи -підприємця ОСОБА_3, м. Ужгород

до відповідача Ужгородської міської ради, м. Ужгород

про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно -дитяче кафе з каліброваного брусу, розташоване в АДРЕСА_1

в с т а н о в и в :

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 02.12.2011 року затверджено мирову угоду, укладену між сторонами 17.11.2011 року по справі №5008/1521/2011, а саме фізичною особою -підприємцем ОСОБА_3 та Ужгородською міською радою, згідно умов якої, позивач зобов'язується подати на розгляд сесії Ужгородської міської ради затверджений в установленому порядку проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а після даного розгляду підписати договір оренди даної земельної ділянки, розташованої в межах АДРЕСА_1 площею 938 кв. м., яка межує з східної та південної сторін -із землями загального користування, з усіх інших сторін -із землями Ужгородської міської ради. Категорія земель - землі рекреаційного призначення. Проект землеустрою розроблено згідно Рішення V сесії V скликання (дев'ятнадцятого пленарного засідання) Ужгородської міської ради № 1466 від 04 червня 2010 року та Рішення V сесії V скликання (двадцять третього пленарного засідання) Ужгородської міської ради №1506 від 06 серпня 2010 року. Відповідач, враховуючи Рішення Ужгородської міської ради № 1466 від 04 червня 2010 року та Рішення V сесії V скликання (двадцять третього пленарного засідання) Ужгородської міської ради № 1506 від 06 серпня 2010 року, визнає право власності на самовільно збудоване позивачем нерухоме майно - Дитяче кафе з каліброваного брусу "ІНФОРМАЦІЯ_1" розташоване в АДРЕСА_1.

При прийнятті вказаної ухвали суд керувався положеннями ст.ст.22, 36, 38, 44, 49,78, п.п.1.1, 7 ст.80, 86 ГПК України, вказуючи, що мирова угода між сторонами не суперечить законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, стосується прав і обов'язків сторін щодо предмета позову, а відтак підлягає затвердженню.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, прокурор м.Ужгорода подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу про затвердження мирової угоди від 02.12.2011 року по справі №5008/1521/2011, вказуючи на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник вказує на те, що мирова угода суперечить вимогам ст.376 ЦК України, ст.ст.125,126 Земельного кодексу України, оскільки власником земельної ділянки - Ужгородською міською радою не приймались рішення про надання земельної ділянки під самочинним будівництвом у користування, а рішення Ужгородської міської ради №1466 від 04.06.2010р. та №1506 від 06.08.2010р. не можуть вважатись рішеннями, якими надано в користування земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1, оскільки вони не є правовстановлюючими документами, що підтверджують право на земельну ділянку в розумінні ст.ст.125,126 Земельного кодексу України, а Ужгородською міською радою не приймалось рішення про затвердження проекту землеустрою та надання в оренду земельної ділянки в АДРЕСА_1. Таким чином, апелянт звертає увагу суду на те, що судом першої інстанції порушено вимоги ч.ч.2,3 та ч.6 ст.22 ГПК України, оскільки оскаржувана мирова угода за своїм змістом є такою, що не може бути виконана у відповідності з її умовами. Крім того, на думку апелянта, вказаною мировою угодою вирішено питання про права і обов'язки сторін, які можуть виникнути у майбутньому та стосуватись прав і обов'язків інших осіб, які не беруть участі у справі.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Оскільки явка представників сторін не визнавалась обов'язковою та враховуючи те, що у відповідності до ч.2 ст.102 ГПК України, апеляційна скарга на ухвалу місцевого суду розглядається протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження, суд вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників прокуратури та сторін.

Суд, розглянувши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, вважає, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, виходячи з наступного:

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно -дитяче кафе з каліброваного брусу, розташоване в АДРЕСА_1, посилаючись при цьому на положення ст.ст.376 ЦК України.

В ході розгляду справи, сторонами подано мирову угоду від 17.11.2011 року (арк. справи 136 т.І).

Суд першої інстанції, посилаючись на положення ст.ст.78, 80 ГПК України, затвердив, укладену сторонами по справі №5008/1521/2011 мирову угоду від 17.11.2011 року, згідно умов якої, позивач зобов'язується подати на розгляд сесії Ужгородської міської ради затверджений в установленому порядку проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а після даного розгляду підписати договір оренди даної земельної ділянки, розташованої в межах АДРЕСА_1 площею 938 кв. м., яка межує з східної та південної сторін -із землями загального користування, з усіх інших сторін -із землями Ужгородської міської ради. Категорія земель - землі рекреаційного призначення. Проект землеустрою розроблено згідно Рішення V сесії V скликання (дев'ятнадцятого пленарного засідання) Ужгородської міської ради № 1466 від 04 червня 2010 року та Рішення V сесії V скликання (двадцять третього пленарного засідання) Ужгородської міської ради № 1506 від 06 серпня 2010 року. Відповідач, враховуючи Рішення Ужгородської міської ради № 1466 від 04 червня 2010 року та Рішення V сесії V скликання (двадцять третього пленарного засідання) Ужгородської міської ради № 1506 від 06 серпня 2010 року, визнає право власності на самовільно збудоване позивачем нерухоме майно - Дитяче кафе з каліброваного брусу "ІНФОРМАЦІЯ_1" розташоване в АДРЕСА_1.

Проте, колегія суддів апеляційної інстанції вважає затвердження судом першої інстанції такої мирової угоди неправомірним, з огляду на нижченаведене:

Відповідно до частин 1-3 статті 78 ГПК України, відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами. До прийняття відмови позивача від позову або до затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін. Мирова угода може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмету позову.

Згідно частини 6 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Умови мирової угоди мають бути викладені чітко та недвозначно з тим, щоб не виникало неясності і спорів з приводу її змісту під час виконання. Господарський суд не затверджує мирову угоду, якщо вона не відповідає закону, або за своїм змістом вона є такою, що не може бути виконана у відповідності з її умовами, або якщо така угода остаточно не вирішує спору чи може призвести до виникнення нового спору. Мирова угода не може вирішувати питання про права і обов'язки сторін, які можуть виникнути у майбутньому, а також стосуватися прав і обов'язків інших юридичних чи фізичних осіб, які не беруть участі у справі або, хоча й беруть таку участь, але не є учасниками мирової угоди. Укладення мирової угоди неможливе і в тих випадках, коли ті чи інші відносини твердо врегульовано законом і не можуть змінюватись волевиявленням сторін.

Мирова угода -це договір, який укладається між сторонами з метою припинення спору та вирішення всіх спірних питань, за для яких і було подано позов, на умовах, погоджених сторонами. Мирова угода не приводить до вирішення спору по суті. Сторони не вирішують спору, не здійснюють правосуддя, що є прерогативою судової влади, а досягнувши угоди між собою, припиняють спір. Така угода призводить до врегулювання спору шляхом визначення її сторонами певних дій, які та чи інша сторона угоди має вчинити.

У зв'язку з цим, укладення мирової угоди, як способу реалізації процесуальних прав, закріплених у вказаних вище процесуальних нормах, є правом сторони, яке, згідно процесуального Закону, неможливо реалізувати тільки за наявності умов -якщо такі дії суперечать законодавству, або це призводить до порушення чиїх-небудь прав і охоронюваних законом інтересів.

У іншому ж випадку, відмова у затвердженні мирової угоди сторін, буде вважатись порушенням їх процесуальних прав, встановлених законом.

Статтею 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Прокурор м.Ужгорода звернувся до суду із апеляційною скаргою, зазначаючи при цьому, що звертається за захистом інтересів держави, територіальної громади міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради, у зв'язку з тим, що ухвалою суду вирішено питання передачі земельної ділянки, а службові особи Ужгородської міської ради неправомірно погодились із самовільним будівництвом, з огляду на що територіальна громада протиправно позбавлена права володіння і розпорядження земельною ділянкою на якій вчинено будівництво, що взято колегією суддів до уваги.

Як зазначає прокурор, подаючи апеляційну скаргу, 05.05.2008 року між ПП ОСОБА_3 та Ужгородською міською радою, на підставі рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради №150 від 09.04.2008 року, укладено договір оренди земельної ділянки, яка знаходиться у периферійній зоні за адресою АДРЕСА_1 площею 140 кв.м., згідно умов якого земельна ділянка передана з метою несільськогосподарського використання для торгівлі на терасі та 13.05.2009 між вказаними сторонами укладено договір оренди земельної ділянки, яка знаходиться у периферійній зоні за адресою АДРЕСА_1 площею 140 кв.м., згідно умов даного договору земельна ділянка передавалась з метою несільськогосподарського користування, для торгівлі на терасі.

Судом встановлено, що п.2.14 рішення Ужгородської міської ради «Про регулювання земельних відносин»№1466 від 04.06.2012 року позивачу надано дозвіл на підготовку проекту відведення земельної ділянки площею 0,03 га під кафе та для його обслуговування по АДРЕСА_1 (на умовах оренди), а п. 5.11 рішення Ужгородської міської ради №1506 від 06.08.2010 року змінено вищевказаний пункт рішення міської ради та викладено в наступній редакції -ПП ОСОБА_3 надати дозвіл на підготовку проекту відведення земельної ділянки площею 0,0938 га під власним кафе та для його обслуговування по АДРЕСА_1 (на умовах оренди).

Витяги із вказаних рішень наявні в матеріалах справи (арк. справи 54, 55 т.І)

Слід зазначити, що Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Закарпатській області відмовила 29.09.2010 року позивачу у видачі сертифікату відповідності, оскільки останнім не надано проектну документацію для будівництва 2 альтанок та виявлені недостовірні відомості в поданих документах, а саме: договір оренди земельної ділянки не зареєстрований в державному реєстрі земель; в заяві про видачу сертифіката відповідності вказане дитяче кафе, а проект розроблений для будівництва критої тераси дитячого кафе з каліброваного бруса.

Поряд з цим, прокурором долучено до матеріалів справи протокол №155 про адміністративне правопорушення, складений Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Закарпатській області та постанову №155 від 16.02.2009 року за справою про адміністративне правопорушення, прийняте вказаною Інспекцією, в яких зазначено про самовільне здійснення позивачем будівництво дитячого кафе та альтанки в м. Ужгороді, АДРЕСА_1, чим порушено вимоги ст.39 Закону України «Про планування та забудову території», на позивача накладено штраф.

У відповідності до ст.376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Згідно із ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування»виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин (п.34); прийняття рішень про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні; внесення пропозицій до відповідних державних органів щодо оголошення природних та інших об'єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам'ятками природи, історії або культури, які охороняються законом (п.37).

Як уже зазначено вище, мирова угода, згідно ст.78 ГПК України може стосуватись лише прав і обов'язків сторін щодо предмету позову, підписуючи мирову угоду представник міської ради вийшов за межі своїх повноважень, оскільки питання розгляду проекту землеустрою та надання дозволу на укладення договору оренди земельної ділянки належить до виключних повноважень пленарних засідань сесії Ужгородської міської ради, а тому питання укладення договору оренди земельної ділянки, можливо після затвердження сесією Ужгородської міської ради проекту землеустрою.

Щодо зазначення у мировій угоді про те, що відповідач (Ужгородська міська рада), враховуючи рішення Ужгородської міської ради №1466 від 04.06.2010 та рішення №1506 від 06.08.2010 визнає право власності на самовільно збудоване ПП ОСОБА_3 нерухоме майно - дитяче кафе з каліброваного брусу «ІНФОРМАЦІЯ_1»розташоване в м. Ужгороді, АДРЕСА_1, то наведене суперечить положенням ст.376 ЦК України, ст.ст.125, 126 Земельного кодексу України, так як власником земельної ділянки - Ужгородською міською радою не приймались рішення про надання земельної ділянки під самочинним будівництвом у користування, а рішення Ужгородської міської ради №1466 від 04.06.2010р. та №1506 від 06.08.2010р. не можуть вважатись рішеннями, якими надано в користування земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1, оскільки вони не є правовстановлюючими документами, які підтверджують право на земельну в розумінні ст.ст.125,126 Земельного кодексу України та Ужгородською міською радою не приймалось рішення про затвердження проекту землеустрою та надання в оренду земельної ділянки в м. Ужгороді, АДРЕСА_1.

Таким чином, судом першої інстанції, затверджуючи мирову угоду, порушено вимоги ч.ч.2,3 ст. 78 та ч. 6 ст. 22 ГПК України, так як мирова угода, за своїм змістом є такою, що не може бути виконана у відповідності з її умовами, а також останньою вирішено питання про права і обов'язки сторін, які можуть виникнути у майбутньому, а також стосуватися прав і обов'язків інших осіб, які не беруть участі у справі.

Поряд з цим, відповідно до частини 4 ст.78 ГПК України, про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі. Зазначена норма кореспондується з приписами пункту 7 частини першої статті 80 цього Кодексу, згідно з якими господарський суд припиняє провадження у справі, якщо сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом.

Виходячи зі змісту наведених процесуальних норм, затвердження господарським судом мирової угоди сторін з одночасним припиненням провадження у справі є одноактною (нерозривною) процесуальною дією і не може розцінюватися як два самостійних акти - окремо щодо затвердження мирової угоди і щодо припинення провадження у справі (пункт 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 09.04.2009 № 01-8/204 "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права").

Проте, суд в тексті оскаржуваній ухвалі посилаючись на положення вимог ст.80 ГПК України щодо припинення провадження у справі, у резолютивній частині ухвали не вказав про припинення провадження у справі.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку, що оскаржувану ухвалу слід скасувати, матеріали справи направити до господарського суду Закарпатської області для розгляду по суті.

Керуючись ст.ст. 103, 104, 105, 106 ГПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу прокурора міста Ужгорода в інтересах держави, територіальної громади в особі Ужгородської міської ради задоволити.

Ухвалу господарського суду Закарпатської області від 02.12.2011 року про затвердження мирової угоди по справі №5008/1521/2011скасувати.

Справу №5008/1521/2011 передати в місцевий господарський суд для розгляду по суті.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий-суддя: Якімець Г.Г.

Судді: Кравчук Н.М.

Хабіб М.І.